Рішенням господарського суду Одеської області від 23.08.2018 у справі № 916/746/18, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість.

Підприємство, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Так, згідно з доводами Підприємства, викладеними у касаційній скарзі:

- судами попередніх інстанцій у розгляді справи не враховано те, що Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 (до якої Україна приєдналася у 2006 році) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки остання не регулює транспортно-експедиторські правовідносини;

- сторонами у договорі від 01.11.2013 № AFP 060-02.13 про надання транспортних послуг при перевезенні вантажів у міжнародному автомобільному сполученні, який укладений Компанією та Підприємством узгоджений позасудовий порядок вирішення спорів, який повинен бути застосований позивачем у випадку виникнення претензій до відповідача;

- у розгляді справи суди допустили порушення приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), оскільки не забезпечили дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

- суди попередніх інстанцій у розгляді справи порушили приписи статті 236 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, керуючись законом.

У відзиві на касаційну скаргу Компанія зазначила про необхідність спростування доводів Підприємства про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню приписи Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Так, на думку Компанії, Підприємством не враховано те, що: Компанією (позивачем у справі) та Компанією "CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S." (замовник перевезення, власник вантажу) була обрана названа Конвенція у регулюванні їх договірних відносин, у зв'язку з чим доводи Підприємства є безпідставними; приписи Конвенції не мають обмежень щодо її застосування до будь-яких інших відносин, окрім транспортних; Підприємство не наводить положень інших нормативно-правових актів, які б обмежували Компанію (позивача у справі) та Компанію "CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S." у праві врегулювати свої відносини положеннями Конвенції.

Розгляд касаційної скарги Підприємства здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 01.11.2013 Компанією як замовником та Підприємством як виконавцем укладений договір № AFP 060-02.13 про надання транспортних послуг при перевезеннях вантажів у міжнародному автомобільному сполученні (далі - Договір), за умовами якого виконавець взяв на себе зобов'язання виконувати перевезення вантажів за дорученням замовника;

- згідно з пунктом 2.4 Договору підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), вантажоотримувача та митних органів;

- за умовами пункту 3.1 Договору замовник інформує виконавця, зокрема, про строки та об'єми майбутніх перевезень. Інформація передається факсимільним зв'язком у вигляді транспортного замовлення, що містить додатково, зокрема, наступну інформацію: точні адреси місць навантаження та розвантаження вантажу; адресу відправника та отримувача вантажу із зазначенням контактних телефонів; адресу проведення митних формальностей при завантаженні та розвантаженні вантажу; строки доставки вантажу отримувачу тощо;

- відповідно до підпункту 4.2.7 пункту 4.2 Договору виконавець зобов'язаний доставити вантаж замовника у визначений пункт призначення і вручити його уповноваженій особі у цілості й схоронності відповідно до товарно-транспортної накладної та переданим на місці завантаження і митного оформлення документам;

- згідно з пунктом 6.1 Договору передбачено, що відповідальність замовника та виконавця визначається умовами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів;

- у пункті 6.7 Договору встановлено, що виконавець несе відповідальність за виконання умов транспортного замовлення з відшкодуванням всіх збитків або штрафів, що виникли чи пред'явлені в результаті його дій чи упущень;

- даний договір є безстроковим та вступає в силу з моменту його підписання (пункт 9.1 Договору);

- на виконання умов Договору в квітні 2017 року позивачем та відповідачем було погоджено перевезення вантажу - побутової техніки за маршрутом Туреччина - Швеція, яке виконавець зобов'язався виконати на транспортних засобах з державними номерними знаками України ВН6346ЕК/ВН0536ХМ (ВН6346ЕК - номер тягача, ВН0536ХМ - номер причепа);

- конкретні умови перевезення були погоджені сторонами в транспортному замовленні від 24.04.2017 № 20170421-1780;

- згідно із вказаним транспортним замовленням виконавець (Підприємство) зобов'язався доставити вантаж в місце доставки 25.04.2017;

- відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної № 605754 (далі - CMR) вантаж був прийнятий до перевезення виконавцем 25.04.2017;

- вартість вантажу згідно з рахунком (інвойсом) від 24.04.2017 № 877044, що супроводжував вантаж та додавався до CMR становила 21 453,39 євро;

- станом на 01.03.2018 вантаж не був доставлений Підприємством вантажоодержувачу;

- вантажовідправник та власник вантажу - Компанія "CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S." (Туреччина), яка замовляла організацію перевезення вантажу Компанії як експедитору, 01.03.2018 пред'явила Компанії претензію про компенсацію вартості вантажу, який вважається загубленим згідно з приписами пункту 1 статті 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів;

- 13.03.2018 Компанія направила на адресу Підприємства лист від 09.03.2018 з вимогою про відшкодування вартості втраченого вантажу, проте вказаний лист повернутий на адресу позивача;

- Компанія відшкодувала Компанії "CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S." (Туреччина) вартість втраченого при перевезенні вантажу в розмірі 21 453,39 євро з огляду на те, що Компанія є відповідальною перед замовником за дії залученого нею перевізника (Підприємства).

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 21 453,39 євро завданих збитків, у зв'язку з втратою вантажу при його перевезенні.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням зобов'язання (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Підставою для застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків є склад господарського порушення, складовими елементами якого є протиправна поведінка (порушення стороною зобов'язань), спричинення збитків, причинно-наслідковий зв'язок між порушенням зобов'язання та завданими збитками, вина.

Відповідно до пункту першої статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (до якої Україна приєдналася у 2006 році), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з пунктом 1 статті 17 вказаної Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Відповідно до пункту 2 статті 17 Конвенції перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику (частина перша статті 18 Конвенції).

Згідно з пунктом 1 статті 20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред'явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням наведених законодавчих приписів, встановивши: наявність між сторонами укладеного Договору та умови його виконання; прийняття Підприємством як виконавцем за Договором вантажу до перевезення, який у подальшому не був вручений вантажоодержувачу; врахувавши: наявність у транспортному замовленні та CMR № 605754 інформації про місце доставки вантажу, відсутність доказів надходження до Компанії як замовника запитів чи уточнень від виконавця з цих питань; наявність підстав вважати вантаж втраченим із застосуванням відповідних правових наслідків; беручи до уваги: відшкодування позивачем на користь Компанії "CANDY HOOVER EUROASIA EV GERECLERI SAN. VE TIC. A.S." завданих збитків внаслідок втрати вантажу при перевезенні його Підприємством, а також відсутність підстав для звільнення Підприємства від відповідальності за втрату вантажу, - дійшли неспростовного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Водночас у застосуванні до спірних правовідносин приписів частин першої та другої статті 594 ЦК України (якою врегульовано право притримання речі та на яку Підприємство посилалося, зазначаючи про фактичну наявність вантажу та його притримання), суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з необґрунтованості притримання за відсутності доказів невиконання позивачем у визначений строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків.

При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з актом сюрвейєрного огляду від 13.04.2018 № BY.18.34 Підприємство не допустило сюрвейєра до огляду вантажу (на фактичній наявності якого наполягав відповідач). Відповідно, врахувавши наведене та приписи пункту 1 статті 20 Конвенції, - суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав вважати вантаж загубленим (втраченим).

Посилання Підприємства на те, що Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки остання не регулює транспортно-експедиторські правовідносини Касаційний господарський суд відхиляє, з огляду на те, що остання (Конвенція) не містить відповідного застереження. Більше того, безпосередньо умовами Договору, який укладений сторонами, а саме його пунктом 6.1 передбачено, що відповідальність замовника та виконавця визначається умовами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Довід Підприємства про те, що суди попередніх інстанцій у розгляді справи не забезпечили дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також не здійснили всебічний, повний та об'єктивний розгляд всіх обставин справи, керуючись законом, спростовується змістом оскаржуваних судових рішень.

Твердження Підприємства про те, що за умовами Договору сторонами узгоджений позасудовий порядок вирішення спорів, який повинен бути застосований позивачем у випадку виникнення претензій до відповідача спростовується тим, що ніхто не може бути обмежений у праві доступу до правосуддя та на розгляд його справи безстороннім судом.

Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Підприємства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

З огляду на те, що судові акти попередніх інстанцій залишаються без змін, у задоволенні заяви скаржника (вих. від 28.03.2019) про зупинення виконання судового рішення у справі № 916/746/18 до закінчення його перегляду в касаційному порядку слід відмовити.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Дунай - Транзіт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 23.08.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 916/746/18 - без змін.