на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лавриненко Л.В., судді Аленін О.Ю., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 12.10.2018 (суддя Рога Н.В.)

за позовом Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс"

про розірвання договору

учасника судового провадження Міністерства оборони України: Барда С.Ю. (довіреність від 11.01.19),

Звернувшись у суд з даним позовом, Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (далі - позивач) просила розірвати договір про вирощування сільськогосподарських культур від 17.04.2015 №5-2015 та додаткові угоди від 02.09.2016 № 2, від 25.10.2016 № 3 до договору, які укладені між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Альянссервіс" (далі-відповідач), а також стягнути з відповідача пеню у розмірі 105289,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати, у зв'язку з чим наявні підстави для розірвання договору та додаткових угод.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.10.2018, провадження у справі № 916/1532/18 в частині позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 105 289,82 грн. закрито, у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки відповідачем пеня була сплачена та з цього приводу позивачем було подано відповідне клопотання.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.10.2018, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов про розірвання договору та укладених до нього угод, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суди залишили поза увагою те, що відповідач систематично порушував умови договору в частині строків оплати, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його розірвання та додаткових угод до нього.

14.03.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від позивача надійшли письмові пояснення до касаційної скарги, у яких останній доповнює касаційну скаргу та просить прийняти їх судом до розгляду, а касаційну скаргу задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Згідно частини 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень частини 1 статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Виходячи з наведених норм процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку про відмову у прийнятті до розгляду наведених пояснень, оскільки вони були подані позивачем за межами строку на касаційне оскарження.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 17.04.2015 між позивачем та відповідачем був укладений договір про вирощування сільськогосподарських культур № 5-2015, з урахуванням змін, за умовами якого сторони взяли на себе певні права та обов'язки, строком до 02.09.2023.

Згідно пунктів 5.1, 5.2 договору, у редакції додаткової угоди від 25.10.2016 № 3, ціна договору складає 3 855 111,60 грн., тобто з розрахунку 2 280,00 грн. за один гектар на один календарний рік, а саме не менш 8 відсотків із нормативної грошової оцінки. Розрахунки проводяться відповідачем щомісяця, рівними платежами, у строк до 15-го числа наступного за платежем місяць, протягом календарного року, у сумі 321 284,30 грн.

Суди встановили, що мала місце несплата відповідачем платежів, які обумовлені договором, але дане питання було врегульовано сторонами шляхом переговорів, у зв'язку з чим гарантійним листом від 31.05.2018 відповідач гарантував позивачу повну оплату у строк до 15.07.2018 і позивач проти цього не заперечував.

Також встановлено, що згідно платіжних доручень від 17.07.2018 № 156 на суму 1 200 000,00 грн., від 18.07.2018 № 159 на суму 500 000,00 грн., від 23.07.2018 № 174 на суму 203 165,40 грн., відповідач сплатив позивачу грошові кошти у загальному розмірі 1 903 165,40 грн., у зв'язку з чим мало місце передплата за серпень 2018 року у сумі 321 284,30 грн.

Крім того, встановлено, що платіжним дорученням від 23.07.2018 № 175 відповідач сплатив позивачу 114 374,55 грн. штрафних санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не зазнав збитків від прострочення оплати відповідачем за договором та не був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, оскільки на момент подачі позову, мало місце передплата, що виключає підстави для розірвання договору та угод до нього.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Статтею 206 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу, якими, серед іншого, встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до приписів статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2).

Реалізація права на одностороннє розірвання договору пов'язана із встановленням і доведенням відповідних обставин, які б свідчили про дійсне істотне порушення іншою стороною умов цього договору відповідно до вимог ст. 651 ЦК України.

Встановивши, що на момент звернення позивача з позовом до суду, мало місце передплата за певний період та у відповідному розмірі, суд апеляційної інстанції, за вказаних обставин, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для розірвання договору та угод до нього.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що позивач повністю отримав те, на що розраховував при укладенні договору, з урахуванням внесених до нього змін, що виключало підстави для задоволення позову.

Як слідує з оскаржених судових актів обставин щодо істотного порушення відповідачем умов договору, які б могли бути підставою для розірвання договору, у справі не встановлено, а позивачем не доведено.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень.

Доводи позивача, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно частини третьої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Васильєв проти України" (заява № 11370/02) від 21 червня 2007 року перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району залишити без задоволення, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 у справі Господарського суду Одеської області №916/1532/18, залишити без змін.