на постанову Східного апеляційного господарського суду у складі Слободін М.М. - головуючий, Склярук О.І., Хачатрян В.С. від 04 грудня 2018 року та рішення Господарського суду Харківської області у складі Байбак О.І. - головуючий, Сальнікова Г.І., Светлічний Ю.В. від 17 вересня 2018 року

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. СУТЬ СПОРУ

1.1. 25.02.2015 між Фізичною особою-підприємцем Анзіним Дмитром Юрійовичем, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліус", як продавцем, укладено договір купівлі-продажу № 2, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця належний продавцю товар, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах цього договору.

1.2. На виконання умов договору купівлі - продажу № 2 від 25.02.2015, Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліус" за видатковою накладною № 4 від 25.02.2015 поставлено Фізичній особі - підприємцю Анзіну Дмитру Юрійовичу товар загалом на суму 293 760,00 грн. Відповідач прийняв товар, про що свідчить підписана з його боку видаткова накладна № 4 від 25.02.2015.

1.3. 20.11.2017 між Приватним підприємством "Віптер Інструмент", як новим кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Геліус", як первісним кредитором, укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги, що належать первісному кредиторові, і став кредитором за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та Фізичною особою-підприємцем Анзіним Дмитром Юрійовичем (боржник) про продаж металевих виробів на загальну суму 293 760,00 грн. та відповідно до видаткової накладної № 4 від 25.02.2015 на загальну суму 293 760,00 грн.

1.4. За умовами договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017, сторони узгодили, що новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника - Фізичної особи-підприємця Анзіна Дмитра Юрійовича належного виконання всіх зобов'язань за основним договором (п. п. 1.1-1.2), зокрема, і щодо сплати грошових коштів в сумі 293 760,00 грн.

2. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17.09.2018 позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з Фізичної особи-підприємця Анзіна Дмитра Юрійовича на користь Приватного підприємства "Віптер інструмент" 293 760,00 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015.

2.2. Рішення місцевого суду про задоволення позову мотивовано тим, що (1) згідно з умовами договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Геліус" відступило на користь Приватного підприємства "Віптер Інструмент" право вимоги за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015, позивач відповідно набув статусу кредитора за зазначеним договором поставки та, як наслідок, права вимоги виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором, а саме: оплати отриманого товару в сумі 293 760,00 грн.; (2) факт наявності у відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 293 760,00 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовано, строк виконання зобов'язань з оплати визначено умовами договору, та є таким, що настав.

3. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 17.09.2018 залишено без змін.

3.2. Апеляційний суд зазначив, що (1) факт наявності у відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 293760,00 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовано; (2) строк виконання зобов'язань з оплати визначено умовами договору, та є таким, що настав; (3) відповідач прийняв товар, про що свідчить підписана з його боку видаткова накладна № 4 від 25.02.2015; (4) доказів невідповідності видаткової накладної № 4 від 25.02.2015 вимогам закону, в т.ч. Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" (996-14) матеріали справи не містять та відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, Фізична особа-підприємець Анзін Дмитро Юрійович подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

5.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1. Судом першої інстанції безпідставно відхилені доводи відповідача про те, що підпис на договорі купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 та на видатковій накладній № 4 від 25.02.2015 не належить Фізичній особі - підприємцю Анзіну Д.Ю., останній не підписував наведені документи, а також не посвідчував своєю печаткою зазначену видаткову накладну. Крім того, наведений у видатковій накладній № 4 від 25.02.2015 товар на заявлену до стягнення суму - не отримувався відповідачем і відповідач відмовився від придбання товару, оскільки йому стало відомо про відсутність сертифікатів та гарантій якості на вказаний товар.

5.2. Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилені клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої відповідач просив поставити питання стосовно належності Фізичній особі - підприємцю Анзіну Д.Ю. підпису на договорі купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 та на видатковій накладній № 4 від 25.02.2015.

5.3. Скаржник вказував, що його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи (вх. № 9264 від 10.04.2018), заявлене в суді першої інстанції, було задоволено судом у складі судді Калантай М.В., який заявив самовідвід від розгляду справи, задоволений згідно ухвали Господарського суду Харківської області від 14.06.2018. В подальшому, після самовідводів суддів Бринцева О.В. та Прохорова С.А. від розгляду справи, вказана справа № 922/234/18 приймалась до розгляду відповідним новим складом суду і її розгляд розпочинався спочатку. Таким чином, скаржник наголошував на необхідності вирішення заявленого клопотання про призначення судової експертизи як такого, що заявлено з дотриманням норм процесуального права.

5.4. Крім того, скаржник посилався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій (1) безпідставно не прийнято до уваги нотаріально посвідчену заяву співвласника та співзасновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліус" Гевчука Ігоря Петровича (50% частки в статутному капіталі), в якій Гевчук І.П. навів обставини стосовно господарської діяльності товариства; (2) проігноровано клопотання про витребування документів стосовно статутної діяльності ТОВ "Геліус", а також про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Гевчука І.П.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Предметом позову у даній справі є вимога Приватного підприємства "Віптер інструмент" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Анзіна Дмитра Юрійовича заборгованості в розмірі 293 760,00 грн. за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015, право вимоги коштів за яким позивач отримав згідно договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017.

6.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено невиконання своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015, укладеного між ним та ТОВ "Геліус" в частині оплати отриманого товару за видатковою накладною № 4 від 25.02.2015 на суму 293 760,00 грн. В свою чергу, право вимоги коштів за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 перейшло до позивача на підставі договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017, укладеного між позивачем та ТОВ "Геліус", у зв'язку з чим позивачем з посиланням на приписи ст.ст. 509, 512- 514, 516, 526, 530, 655, 691, 692 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення з відповідача 293 760,00 грн.

6.3. Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

6.4. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

6.5. Згідно ч.1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

6.6. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

6.7. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

6.8. В силу приписів ст. 712 Цивільного кодексу України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або у інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

6.9. Згідно зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

6.10. Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

6.11. Статтями 512 та 513 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

6.12. Статтею 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.13. Пунктом 1 ст. 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.14. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.15. Згідно з статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

6.16. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

6.17. Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

6.18. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

6.19. Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій вірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема ст. ст. ст.ст. 509, 512- 514, 516, 526, 530, 655, 691, 692 Цивільного кодексу України та зроблено обґрунтовані висновки про те, що позивачем на підставі договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017 набуто права вимоги до відповідача за договором купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 в частині сплати грошових коштів в сумі 293 760,00 грн., зобов'язання з оплати 293 760,00 грн. виникло у відповідача внаслідок отримання товару на підставі видаткової накладної № 4 від 25.02.2015 і строк виконання якого настав.

6.20. Довід скаржника про те, що підпис на договорі купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 та на видатковій накладній № 4 від 25.02.2015 не належить Фізичній особі - підприємцю Анзіну Д.Ю., який не підписував наведені документи, а також не посвідчував своєю печаткою зазначену видаткову накладну, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції забезпечив відповідачу можливість довести вказані обставини, задовольнивши ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.05.2018 клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, проте Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса повідомив про неможливість надання висновку по господарській справі № 922/234/18, зокрема, у зв'язку з несплатою відповідачем вартості проведення експертизи, обов'язок по оплаті якої покладено на останнього згідно зазначеної ухвали суду.

6.21. Скаржник вказував, що його клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, заявлене в суді першої інстанції, було задоволено судом у складі судді Калантай М.В., який заявив самовідвід від розгляду справи. В подальшому, після самовідводів суддів Бринцева О.В. та Прохорова С.А. від розгляду справи, вказана справа № 922/234/18 приймалась до розгляду відповідним новим складом суду і її розгляд розпочинався спочатку. Таким чином, скаржник наголошував на необхідності вирішення заявленого клопотання про призначення судової експертизи як такого, що заявлено з дотриманням норм процесуального права.

6.22. Тобто, скаржником наголошується на необхідності повторного розгляду його клопотання іншим складом суду першої інстанції, з урахуванням того, що відповідне клопотання вже було розглянуто судом першої інстанції та проголошено відповідне процесуальне рішення, викладене в ухвалі Господарського суду Харківської області від 14.05.2018, яка не була виконана в частині проведення оплати вартості експертизи.

6.23. Верховний Суд зазначає, що статтею 40 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки відводу суду, і до таких наслідків чинним процесуальним законом не віднесено перегляд клопотань, які були вже розглянуті попереднім складом суду. У даному випадку, учасник справи не позбавлений можливості реалізувати свої права на подачу відповідних клопотань новому складу суду, що і було здійснено скаржником як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції. Вказані клопотання були розглянуті судами, за результатами розгляду яких, відмовлено у їх задоволенні, з посиланням на ст. ст. 99, 182 Господарського процесуального кодексу України.

6.24. Крім того, доводи скаржника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилені клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої відповідач просив поставити питання стосовно належності Фізичній особі - підприємцю Анзіну Д.Ю. підпису на договорі купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 та на видатковій накладній № 4 від 25.02.2015 зводяться до намагань переоцінки доказів у справі.

6.25. Стосовно доводів скаржника про те, що наведений у видатковій накладній № 4 від 25.02.2015 товар на заявлену до стягнення суму не отримувався відповідачем і відповідач відмовився від придбання товару, оскільки йому стало відомо про відсутність сертифікатів та гарантій якості на вказаний товар - Верховний Суд зазначає, що таке твердження відповідача суперечить встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи, оскільки факт отримання відповідачем товару підтверджується підписаною ФОП Анзіним Д.Ю. видатковою накладною № 4 від 25.02.2015, доказів протилежного відповідачем не надано.

6.26. Водночас, Верховний Суд зазначає, що предметом спору в межах даної справи не є дійсність або недійсність договору купівлі-продажу № 2 від 25.02.2015 та/або видаткової накладної від 25.02.2015 № 4, у зв'язку з чим дійсність цих документів не може бути предметом розгляду у межах даної справи.

6.27. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника в касаційній скарзі не спростовують наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем в розмірі 293 760,00 грн., оскільки право вимоги до відповідача позивач набув на підставі договору про відступлення права вимоги від 20.11.2017, щодо якого діє презумпція правомірності, закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України.

6.28. Також, Верховним Судом відхиляються і доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій проігноровано клопотання скаржника про витребування документів стосовно статутної діяльності ТОВ "Геліус", оскільки вказане клопотання було заявлено скаржником на стадії апеляційного провадження у справі і у задоволенні якого судом апеляційної інстанції відмовлено з посиланням на те, що діюче процесуальне законодавство не передбачає витребування доказу за відсутності даних про неможливість отримання доказу стороною спору (ст. 81 Господарського процеуального кодексу України).

6.29. Стосовно посилань скаржника на те, що судами попередніх інстанцій проігноровано його клопотання про залучення до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Гевчука І.П. - Верховний Суд зазначає, що скаржником не доведено порушення судом норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, з урахуванням визначеного предмету спору та меж розгляду даної справи.

6.30. При цьому, Верховний Суд зазначає, що основним з принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, передбачений п. 5 ч. 3 ст. 2 та ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

6.31. З огляду на викладене, Фізичною особою - підприємцем Анзіним Дмитром Юрійовичем реалізовано своє право щодо заперечення предмета спору на власний розсуд, доводам останнього надано належну оцінку судом першої та апеляційної інстанції.

6.32. Висновки судів попередніх інстанції в цій частині зроблені з правильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, що перевірено судом касаційної інстанції в межах розгляду справи у відповідності до ст. 300 Господарського процесуального кодексу України.

6.33. Крім того, Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

6.34. Таким чином, Верховний Суд вважає, що доводи скаржника у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій, фактично зводяться до незгоди із судовими рішеннями.

6.35. Також, доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів та встановити інші обставини справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

6.36. Посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права є необґрунтованими в силу приписів частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не доведено порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

6.37. Верховний Суд зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

6.38. Розглянувши клопотання скаржника про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи стосовно належності Фізичній особі - підприємцю Анзіну Дмитру Юрійовичу підпису на видатковій накладній № 4 від 25.02.2015, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, оскільки скаржником ставиться питання про отримання нового доказу по справі, проте суд касаційної інстанції, з огляду на надані частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України повноваження, не має права встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

7.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

7.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. За наведених обставин Верховний Суд, з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, як законні та обґрунтовані. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

8. Щодо розподілу судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за її подання покладається на скаржника.