ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/1099/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Міністерства оборони України - не з'явився,

Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава - не з'явився,

Сумської районної державної адміністрації - не з'явився,

Військової частини - польової пошти В1060 - не з'явився,

ОСОБА_4 - не з'явився,

ОСОБА_5 -ОСОБА_6,

ОСОБА_7 - не з'явився,

ОСОБА_8 - не з'явився,

Головного управління Держгеокадастру у Сумській області - не з'явився,

Генеральної прокуратури України - Коркішка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 (у складі колегії суддів: Котельницька В.Л. (головуючий), Заєць С.В., Спиридонова Н.О.)

у справі за позовом Військового прокурора Сумського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава

до Сумської районної державної адміністрації,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Військової частини - польової пошти В1060,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Головного управління Держгеокадастру у Сумській області,

про визнання недійсним розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016 Військовий прокурор Сумського гарнізону звернувся до Господарського суду Сумської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава (далі - КЕВ м. Полтава) із позовом до Сумської районної державної адміністрації Сумської області (далі - Сумська РДА) про визнання недійсним розпорядження голови Сумської районної РДА № 1259 від 23.12.2010 в частині надання громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 земельних ділянок загальною площею 2,48 га з кадастровими номерами НОМЕР_1, НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства та надання останнім державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки (з урахуванням заяви про зміну (доповнення) позовних вимог та уточнення позовних вимог від 24.02.2017).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірним розпорядженням РДА було надано фізичним особам у власність для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки, які накладаються на частину земельної ділянки, яка віднесена до земель оборони, а тому у Сумської РДА були відсутні підстави розпоряджатися вказаною земельною ділянкою та змінювати її цільове призначення.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 в задоволенні позову відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що ні прокурором, ні позивачами не доведено того, що оспорюване розпорядженням голови Сумської РДА в частині надання громадянам спірних земельних ділянок та надання їм актів на право власності на такі земельні ділянки є незаконним та порушує права чи законні інтереси держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Полтава.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 рішення Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 14.02.2019 КЕВ м. Полтава звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 скасувати повністю, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Військового прокурора Сумського гарнізону задовольнити в повному обсязі.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що спірним розпорядженням голови РДА було надано фізичним особам у власність земельні ділянки, які належать до земель оборони, без погодження з Міністерством оборони України.

ОСОБА_5 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Прокурор заявив клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неявкою у судове засідання представника КЕВ м. Полтава та у зв'язку з необхідністю надати прокурору час для підготовки до розгляду справи.

Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак лише ОСОБА_5 та Генеральна прокуратура України скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника. Водночас оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників інших учасників справи.

При цьому, відповідно до журналу передачі документів Верховного Суду до Генеральної прокуратури України представник останньої 11.03.2019 отримав ухвалу Верховного Суду від 04.03.2019 про відкриття касаційного провадження у даній справі, тобто прокурор мав достатньо часу для підготовки до судового засідання у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, які з'явились у судове засідання, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абз. 2 ч. 1 ст. 2 ГПК України у зазначеній редакції).

Підвідомчість господарських справ установлено статтею 12 ГПК України (у вказаній редакції), за змістом пункту 6 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 03.10.2017, яким ГПК (1798-12) України викладено в новій редакції.

ГПК (1798-12) України в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (п.п. 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Натомість відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із ч. 1 ст. 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в ч. 1 ст. 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження голови Сумської районної державної адміністрації Сумської області № 1259 від 23.12.2010 в частині надання земельних ділянок фізичним особам та надання останнім державних актів на право власності на зазначені земельні ділянки, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.

Відповідна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16.

Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

За змістом ч. 2 ст. 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст.ст. 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 та закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається виключно за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтава задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 31.05.2018 у справі №920/1099/16 скасувати.

3. Провадження у справі № 920/1099/16 закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий