у справі за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій",

до фізичної особи-підприємця Стасюк Світлани Ігорівни,

про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути виробничу площадку

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2015 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи підприємця Стасюк Світлани Ігорівни про розірвання договору №173-п від 03 вересня 2007 року та про зобов'язання повернути виробничу площадку (з врахуванням заяви про зміну позовних вимог від 12.02.2018). Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 173-п від 03 вересня 2007 року, наявністю самочинного будівництва на орендованій виробничій площадці.

Спір у справі розглядався господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.06.2018 позов задоволено. Розірвано договір №173-п від 03 вересня 2007 року про передачу в тимчасове користування виробничої площадки площею 193,35 кв.м по вул. Городоцькій, 222 у м. Львові, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" та суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Стасюк Світланою Ігорівною. Зобов'язано відповідача повернути державному підприємству Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" орендовану виробничу площадку.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків, що відповідачем порушено умови спірного договору, що є підставою для його розірвання. Врахував, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014 у справі № 462/1878/14 встановлено факт самочинного будівництва у 2008 році, а саме - споруджено прибудову площею 73,5 кв.м на торговій площадці заводу без дозволу чи погодження.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2018 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору від 03 вересня 2007 року №173- п. В цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні такої позовної вимоги. Відмовляючи у задоволенні позову в частинні розірвання договору, апеляційний господарський суд виходив з того, що на момент звернення прокурора з позовом про розірвання спірного договору оренди, він був припинений за заявою ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" з 25.08.2015, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути державному підприємству виробничу площадку.

ФОП Стасюк С.І. подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що спірний договір оренди №173-п від 03 вересня 2007 року чинний та його дія продовжена. Заява ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" від 27.08.2015 № 709 була подана з пропуском узгодженого сторонами одномісячного строку для повідомлення про припинення договору. Вважає, що місцевий господарський суд безпідставно не застосував наслідки спливу позовної давності при вирішенні спору у справі.

Заступник військового прокурора Львівського гарнізону у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає касаційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. Просить залишити касаційну скаргу ФОП Стасюк С.І. без задоволення. Вважає, що договір оренди №173-п від 03 вересня 2007 року припинив свою дію у серпні 2015 року. Звертає увага суду на встановлений факт порушення умов договору та факт зведення самовільних споруд на спірній ділянці.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 03.09.2007 між державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" (виконавець) та суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою Стасюк С.І. (замовник) укладено договір № 173-п.

Відповідно до п. 1.1 договору, виконавець передає, а замовник приймає в тимчасове користування виробничу площадку площею 193,35 кв.м, яка знаходиться у володінні ДП "ЛЗЗК", м. Львів, вул. Городоцька, 222, виробнича площадка надається для виробничих потреб замовника.

Положеннями п. 2.1 договору визначено, що передача виробничої площадки в користування не спричиняє передачу замовнику права власності на цю площадку. Власником виробничої площадки залишається виконавець, а замовник користується нею протягом дії цього договору.

Замовник вступає у строкове користування виробничою площадкою з дати підписання цього договору та акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору. Виробнича площадка вважається поверненою виконавцеві з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п. п. 2.2, 2.3 договору).

За умовами п. 4.1 договору замовник зобов'язується використовувати виробничу площадку відповідно до умов цього договору, згідно з п. 1.1.

У разі припинення дії цього договору замовник зобов`язується повернути виконавцеві виробничу площадку в належному стані, не гіршому, ніж на час передачі її в користування, з врахуванням фізичного зносу (п. 4.3 договору).

В пунктах 5.1, 5.2 договору сторони погодили, що замовник має право самостійно здійснювати господарську діяльність на виробничій площадці в межах, визначених положенням суб`єкта підприємницької діяльності, чинним законодавством України та цим договором, згідно з п. 1.1 договору. З письмового дозволу виконавця здійснювати забудову, технічне переоснащення та поліпшення виробничої площадки. Виконавець не відшкодовує ці витрати.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що виконавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін у договір користування виробничої площадки або його розірвання в разі погіршення стану виробничої площадки, внаслідок неналежного використання або невиконання умов договору.

Цей договір діє з 03 вересня 2007 року по 25 серпня 2008 року (п. 10.1 договору).

Виробнича площадка площею 193,35 кв.м розташована на земельній ділянці площею 9,5304 га розташованій за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222, наданій ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" згідно з державним актом на право постійного користування землею І-ЛВ №003438 від 08.06.1999. Землю надано у постійне користування для виробничих потреб.

Вказана виробнича площадка обліковується на балансі ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" як споруди "бетонні площадки" за інвентарним номером 17009, що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів від 11.05.2005.

На виконання умов договору виконавцем передано, а замовником прийнято в строкове платне користування виробничу площадку загальною площею 193,35 кв.м, розміщену за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222, підтвердженням чого є акт прийому-передачі в користування виробничої площадки, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222 від 03.09.2007, підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток виконавця та замовника.

Додатковою угодою від 17.07.2008 до договору № 173-П від 03.09.2007 сторони внесли зміни до п. 10.10 договору шляхом викладення його в такій редакції: "у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором".

Судами встановлено, що сторони неодноразово продовжували дію оспорюваного договору з урахуванням положень пункту 10.10 договору в редакції додаткової угоди від 17.07.2008.

Відповідно до листа ФОП Стасюк С.І. від 25.12.2007 керівнику ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" ФОП Стасюк С.І. визнає, що нею без узгодження і дозволу позивача-2, самовільно споруджено приміщення з режимом тимчасового користування, на виробничій площадці, яка передана підприємцю в тимчасове платне користування за договором № 173-п від 03.09.2007.

20.04.2015 ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" надіслав на адресу відповідача пропозицію № 319 (в порядку статті 188 Господарського кодексу України), в якій зазначив, що ФОП Стасюк С.І., всупереч умов договору № 173-п від 03.09.2007, здійснила на спірній виробничій площадці самочинне будівництво споруди (нежитлових приміщень), без дозволу та погодження з позивачем-2, що підтверджується рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014 у справі № 462/1878/14. В зв'язку з порушенням визначеного договором порядку використання виробничої площадки, позивач-2 звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір №173-п від 03.09.2007.

Відповідач листом № 14 від 14.05.2015 повідомив про неможливість прийняття пропозиції про дострокове розірвання договору №173-П від 03.09.2007.

В заяві від 27.08.2015 № 709 ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" повідомив відповідача про припинення дії договору № 173-п від 03.09.2007, зазначивши про те, що відповідно до п. 10.10 додаткової угоди від 17.07.2008 до договору від 03.09.2007 № 173-п ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" припиняє дію вказаного договору і відповідно подальша його дія не підлягає пролонгації (продовженню) на наступний термін. У зв`язку з цим відповідачу необхідно згідно з пунктами 2.3, 4.3, 10.5.3, 10.6 договору повернути ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" виробничу площадку площею 193,35 кв.м, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222.

В заяві від 27.08.2015 № 709 позивач-2 також просив відповідача 04 вересня 2015 року спільно підписати акт здачі-приймання вказаної виробничої площадки та попередив, що у випадку неповернення виробничої площадки ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" буде змушений звернутися до суду. Вказану заяву надіслано 01.09.2015 цінним листом з описом вкладення на адресу відповідача, про що свідчать опис вкладення та фіскальний чек поштового відділення ПАТ "Укрпошта". Заяву було повернуто відправнику з зазначенням причини повернення: "закінчення терміну зберігання".

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитор) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 773 ЦК України визначено, що наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Статтею 783 ЦК України передбачені підстави для дострокового розірвання договору, а саме: якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За умовами ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Причому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Згідно із ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Судами встановлено, що ФОП Стасюк С.І. зверталась до Залізничного районного суду міста Львова з зустрічним позовом про визнання права власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291,4 кв.м, розміщені на спірній виробничій площадці. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14.07.2014 у справі №462/1878/14-ц, зустрічний позов ФОП Стасюк С.І. задоволено, визнано за ФОП Стасюк С.І. право власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 02.12.2014 у справі №462/1878/14 скасовано рішення Залізничного районного суду міста Львова від 14.07.2014 в частині задоволення зустрічного позову фізичної особи-підприємця Стасюк С.І. про визнання права власності на нежитлові приміщення прибудови загальною площею 291,4 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222.

Апеляційний суд Львівської області у своєму рішенні зазначив, що ФОП Стасюк С.І. уклала договір оренди з державним підприємством Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про тимчасове користування виробничої площадки на території заводу, на якій у 2008 році здійснила самочинне будівництво споруди (нежитлових приміщень). Споруджена прибудова до державного нерухомого майна заводу була здійснена замість погодженого капітального ремонту нежитлового приміщення, що належить до державної власності, на торговій площадці заводу без дозволу чи погодження.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказані обставини є порушенням умов договору оренди № 173-п від 03 вересня 2007 року, зокрема п. п. 1.1, 4.1, 5.1 та є підставою для його розірвання відповідно до п. 7.2 такого договору, про що правильно зазначив місцевий суд.

Враховуючи наведені правові норми та умови договору вимоги заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій" про розірвання договору від 03 вересня 2007 року №173-п та про зобов'язання повернути орендоване майно (виробничу площадку) підлягали задоволенню.

Скасовуючи частково рішення місцевого суду, Західний апеляційний господарський суд вказав, що на момент звернення прокурора з позовом про розірвання спірного договору оренди, він був припинений за заявою ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" з 25.08.2015.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись неможливо, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, заява ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" від 27.08.2015 № 709 про припинення дії договору була подана 01.09.2015 (надіслана поштою) з пропуском узгодженого сторонами у п. 10.10 договору одномісячного строку для повідомлення про відмову у продовженні договору.

Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про недоведеність підстав для розірвання договору з огляду на використання орендованої виробничої площадки для виробничих потреб замовника відповідно до діяльності ФОП Стасюк С.І. за КВЕД 56.10 з надання послуг громадського харчування, тому що такі аргументи не спростовують встановленого судами факту самовільного будівництва на виробничій площадці, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222 без погодження з ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" в порушення умов договору №173-п від 03 вересня 2007 року.

У касаційній скарзі ФОП Стасюк С.І. вказує на сплив позовної давності у справі. Стверджує, що військовому прокурору та позивачам було відомо про будівництво на виробничій площадці, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 222, оскільки вони приймали участь у справі № 5015/5379/11 про визнання недійсним договору №173-п від 03 вересня 2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у справі подавалась заява про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган (підприємство), а не прокурор (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

З позовом у цій справі звернувся заступник військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський завод збірних конструкцій", які є за своїм процесуальним статусом позивачами.

Міністерство оборони України не було учасником справи № 5015/5379/11 про визнання недійсним договору №173-п від 03 вересня 2007 року. Матеріали справи не містять будь-яких підтверджень, що Міністерство оборони України довідалося або могло довідатись про самовільне будівництво на виробничій площадці, що знаходиться за адресою м. Львів, вул. Городоцька, 222 до початку провадження у цій справі.

За таких обставин відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності при вирішенні спору у цій справі.

Колегія суддів дійшла до висновку, що місцевий суд належним чином дослідив надані сторонами докази, згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, та правомірно задовольнив позов.

Судом апеляційної інстанції, внаслідок неналежного дослідження матеріалів справи, неправильного застосування норм матеріального права, було частково скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Апеляційний суд залишив в силі рішення першої інстанції про зобов'язання повернути виробничу площадку площею 193,35 кв.м по вул. Городоцькій, 222 у м. Львові з помилкових висновків про припинення дії договору від 03 вересня 2007 року №173-п внаслідок закінчення строку дії договору та наявності заяви ДП МОУ "Львівський завод збірних конструкцій" від 27.08.2015 № 709.

В зв'язку з чим Верховний Суд вважає за необхідне скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 27.06.2018.

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення місцевого суду, яким задоволено позов повністю - залишенню в силі, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.