на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (судді: Верхогляд Т. А., Чередко А. Є., Парусніков Ю. Б.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2018 (суддя Воронько В. Д.) у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Ляха Олександра Володимировича

до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області

про скасування пункту 3 рішення Нікопольської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У лютому 2018 року фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Лях Олександр Володимирович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (далі - Нікопольська міськрада) про скасування пункту 3 рішення Нікопольської міськради від 31.08.2016 № 34-11/VII "Про надання фізичній особі - підприємцю Ляху Олександру Володимировичу (1/2), фізичній особі - підприємцю Хвастунову Ігорю Васильовичу (1/2) в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлових будівель спеціалізованого непродовольчого магазину" (далі - рішення від 31.08.2016).

Позовні вимоги з посиланнями на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) обґрунтовано тим, що Нікопольська міськрада, встановивши у спірному рішенні позивачеві ставку орендної плати - 4 % від нормативної грошової оцінки землі, хоча при цьому для інших суб'єктів господарювання встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким само цільовим призначенням, порушила права позивача як потенційного орендаря.

1.2. У відзиві на позов Нікопольська міськрада заперечила проти його задоволення, просила відмовити у позові, наголосила, що приймаючи рішення від 31.08.2016 в оскарженій частині, діяла в межах та у спосіб, передбачений законодавством.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2018 (суддя Воронько В. Д.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведеності порушення відповідачем вимог чинного законодавства та зазначив, що ставка орендної плати за землю визначена відповідачем у дозволених Податковим кодексом України (2755-17) межах.

2.2. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2018 (судді: Верхогляд Т. А., Чередко А. Є., Парусніков Ю. Б.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ФОП Лях О. В., не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подав касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2018 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2018, в якій просить скасувати ці судові рішення та передати справу на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень ФОП Лях О. В. вважає неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, нездійснення оцінки доказів у справі, наголошує на порушенні відповідачем вимог законодавства щодо захисту економічної конкуренції та при цьому посилається на рішення адміністративної колегії Дніпропетровського обласного відділення антимонопольного комітету України від 30.01.2018 № 3/01-14/04-18 у справі № 44/04-03-3/17, про яке позивач дізнався вже після прийняття місцевим господарським судом рішення у цій справі.

3.2. Від ФОП Ляха О. В. надійшла заява про розгляд касаційної скарги за його відсутності.

3.3. Від Нікопольської міськради відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, 31.08.2016 Нікопольська міськрада на підставі статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, - 79-1, 93, 122, 123, 124, 125, 126, 134 Земельного кодексу України, статті 25 Закону України "Про землеустрій" прийняла рішення № 34-11/VІІ "Про надання фізичній особі-підприємцю Ляху Олександру Володимировичу (1/2), фізичній особі-підприємцю Хвастунову Ігорю Васильовичу (1/2) в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1 за фактичним розміщенням нежитлових будівель спеціалізованого непродовольчого магазину".

Згідно із цим рішенням ФОП Ляху О. В., і ФОП "Хвастунову І. В. надано в оренду земельну ділянку площею 0,4977 га на АДРЕСА_1, терміном на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код КВЦГІЗ 03.07).

У пункті 3 рішення від 31.08.2016 для земельної ділянки на АДРЕСА_1 визначено ставку орендної плати - 4 % від діючої нормативної грошової оцінки земель.

Цим же рішенням, у тому числі, зобов'язано ФОП Ляха О. В. і ФОП Хвастунова І. В. укласти та зареєструвати договір оренди землі відповідно до чинного законодавства.

Не погоджуючись зі ставкою орендної плати, ФОП Лях О. В. звернувся до Нікопольської міськради із клопотанням про перегляд орендної ставки, її зменшення з 4 % до 3 %, посилаючись на те, що земельна ділянка розташована у віддаленому районі міста, де з огляду на невелику купівельну спроможність населення і збільшення податків і витрат на заробітну плату унеможливлюється ведення прибуткової підприємницької діяльності.

Однак проект рішення "Про внесення змін до рішення Нікопольської міської ради від 31.08.2016 № 34-11/VІІ в частині зміни відсотку орендної плати з 4 % на 3 % громадянам Хвастунову І. В. та Ляху О. В." не було прийнято на 19 (позачерговій) сесії Нікопольської міськради VІІ скликання, яка відбулася 27.04.2017.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оспорюваного пункту рішення ради, оскільки ставка орендної плати за землю, визначена відповідачем у цьому пункті рішення, не суперечить вимогам податкового законодавства. Однак наведений висновок суду слід визнати передчасним з огляду на таке.

5.2. За змістом статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття органом місцевого самоврядування спірного рішення) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України у відповідній редакції).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

5.3. Як убачається із матеріалів справи, позивач просив скасувати пункт 3 рішення Нікопольської міськради від 31.08.2016. Як на підставу позову позивач послався на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , стверджував, що орган місцевого самоврядування, встановивши у спірному рішенні ставку орендної плати - 4 % від нормативної грошової оцінки землі, хоч при цьому для інших суб'єктів господарювання встановлено меншу ставку орендної плати за користування земельними ділянками з таким само цільовим призначенням, створив позивачеві дискримінаційні умови господарської діяльності порівняно з іншими суб'єктами господарювання, порушив права та інтереси позивача, незважаючи на те, що Законом України "Про захист економічної конкуренції" (2210-14) , Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" (5207-17) заборонено дискримінацію з боку органів місцевого самоврядування.

Однак, вдавшись до з'ясування дотримання органом місцевого самоврядування порядку формування орендної плати, визначеного Податковим кодексом України (2755-17) , суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову, зокрема щодо порушення (дотримання) Нікопольською міськрадою конкурентного законодавства під час встановлення ставки орендної плати позивачеві.

За змістом статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (яку, зокрема, визначено як підставу позову) антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Поза тим колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, предметом спору, який вирішували суди, є розмір ставки орендної плати за земельну ділянку, визначений у пункті 3 рішення Нікопольської міськради від 31.08.2016. Оскільки предметом позову у цій справі є скасування пункту 3 рішення від 31.08.2016, яким визначено ставку орендної плати за земельну ділянку площею 0,4977 га на АДРЕСА_1, на лише ФОП Ляху О. В., а й іншій особі - ФОП Хвастунову І. В., вирішення такої справи безпосередньо зачіпає права та інтереси ФОП Хвастунова І. В. як особи, для якої оспорюваним пунктом зазначеного рішення також установлено ставку орендної плати - 4 % від діючої нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 0,4977 га на АДРЕСА_1. Проте ФОП Хвастунова І. В. до участі у справі господарські суди не залучили, як і не урахували наведеного під час вирішення цього позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 236 зазначеного Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу задовольнити.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Ляха Олександра Володимировича задовольнити.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2018 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2018 у справі № 904/401/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.