здійснивши перегляд у порядку письмового провадження ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 (судді: Богацька Н. С., Принцевська Н. М., Ярош А. І.)

за касаційною скаргою ОСОБА_4 у справі № 916/1717/17

за позовом Громадської організації "Захист Одеса"

до Споживчого кооперативу "Автостоянка Вимпел-11",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Одестранспарксервіс" та Одеської міської ради,

про усунення перешкод і зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У липні 2017 року Громадська організація "Захист Одеса" (далі - ГО "Захист Одеса") звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" (далі - СК "Автостоянка "Вимпел-11") про зобов'язання відповідача усунути перешкоди ГО "Захист Одеса" у здійсненні балансоутримання місць для паркування згідно з договором від 23.05.2017 № 98/К-КР-2017/03-01, за яким Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс" (далі - КП "Одестранспарксервіс") уповноважило ГО "Захист Одеса" організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування шляхом звільнення на користь позивача земельної ділянки загальною площею 1 628 м-2, розташованої за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 146/4.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач без достатніх правових підстав займає зазначену земельну ділянку та порушує у зв'язку з цим права позивача.

1.2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 (суддя Волков Р. В.), з урахуванням ухвали від 06.10.2017 про виправлення описки, позов ГО "Захист Одеса" задоволено. Зобов'язано СК "Автостоянка "Вимпел-11" усунути перешкоди ГО "Захист Одеса" у здійсненні балансоутримання місць для паркування згідно з договором від 23.05.2017 № 98/К-КР-2017/03-01, за яким КП "Одестранспарксервіс" уповноважило ГО "Захист Одеса" організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів місцях для паркування, шляхом звільнення на користь ГО "Захист Одеса" земельної ділянки загальною площею 1 628 м-2, розташованої за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 146/4.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із доведеності матеріалами справи факту самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки; з'ясував, що у відповідача немає документів, з якими положення земельного законодавства пов'язують виникнення права землекористування, доказів отримання такого права внаслідок правонаступництва відповідачем суду надано не було.

1.3. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2017, СК "Автостоянка "Вимпел-11" звернувся з апеляційною скаргою на це рішення, в якій просив зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.

1.4. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2017 (судді: Головей В. М., Гладишева Т. Я., Савицький Я. Ф.) рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 залишено без змін із тих самих підстав, а апеляційну скаргу СК "Автостоянка "Вимпел-11"- без задоволення.

1.5. У листопаді 2018 року до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 звернулася ОСОБА_4, наголошуючи на залученні її до участі у справі як члена СК "Автостоянка "Вимпел-11" і власника машиномісця АДРЕСА_1. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

1.6. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 (судді: Богацька Н. С., Принцевська Н. М., Ярош А. І.) закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 у цій справі, оскільки суд апеляційної інстанції установив, що оскарженим рішенням господарського суду першої інстанції питання про права і обов'язки скаржника стосовно сторін у справі судом не вирішувалося.

2. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

2.1. ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.01.2019, в якій просить скасувати зазначену ухвалу, а справу передати до Південно-західного апеляційного господарського суду для продовження розгляду справи, посилаючись на обмеження її права на доступ до правосуддя та порушення судом положень статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, ОСОБА_4 наголошує на порушенні її прав як користувача спірної автостоянки ухваленим у справі рішенням місцевого господарського суду; вважає, що суд апеляційної інстанції помилково не врахував доказ членства скаржника у СК "Автостоянка "Вимпел-11", та стверджує, що матеріали справи не містять підтвердження наявності такого об'єкта цивільних прав як автостоянка, розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога, 146/4.

2.2. Від ГО "Захист Одеса" і СК "Автостоянка "Вимпел-11" відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

3. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

3.1. Переглянувши оскаржену у справі ухвалу, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

3.2. Ухвалюючи судове рішення у справі, Господарський суд Одеської області, керуючись статтями 20, 22, 23, 24, 125, 126 Земельного кодексу України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про обґрунтованість вимог, викладених у позові, виходячи із того, що спірна земельна ділянка не була відведена і не надавалася у користування відповідачеві; у матеріалах справи немає доказів належного оформлення відповідного права користування спірною земельною ділянкою відповідачем і доказів отримання такого права внаслідок правонаступництва. Отже, відповідач самовільно займає зазначену земельну ділянку.

Із такими висновками місцевого господарського суду погодився і суд апеляційної інстанції, здійснивши апеляційний перегляд справи за апеляційною скаргою СК "Автостоянка "Вимпел-11" і залишивши судове рішення без змін.

3.3. Як уже зазначалося, ОСОБА_4 у порядку положень статті 254 Господарського процесуального кодексу України звернулася з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду від 28.09.2017.

Постановляючи оскаржену у справі ухвалу за наслідками розгляду апеляційної скаргою особи, не залученої до участі у справі, суд апеляційної інстанції надав оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам скаржника та установив, що судовим рішенням від 28.09.2017 питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_4 не вирішувалося.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. За змістом частин 1, 2 статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац 3 підпункт 3 пункту 3.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007 (va11p710-07) ).

4.2. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

4.3. Відповідно до частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 254 цього Кодексу учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, наведеною нормою передбачено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, ухвалене за результатами розгляду спору про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або викладено судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, зважаючи на предмет і підстави позову.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд зазначив про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи.

У разі встановлення господарським судом відповідних обставин суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 статті 50 Господарського процесуального кодексу України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку немає правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб'єкта апеляційного оскарження.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо, зокрема, після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

4.4. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 зазначила, що є членом споживчого кооперативу та власником машиномісця, у зв'язку з чим вважала, що оскаржене судове рішення порушує її право користування місцем для стоянки автомобілю.

4.5. Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції установив, що при вирішенні спору у цій справі по суті, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, питання про майнові права та законні інтереси скаржника не вирішувалося; у мотивувальній та резолютивній частині судового рішення не наведено будь-яких висновків щодо прав та обов'язків скаржника стосовно сторін у справі; скаржник не є стороною у таких спірних правовідносинах, ця особа не довела, яким саме чином оскаржуване рішення вирішує питання про її права та обов'язки.

Апеляційний господарський суд також урахував, що згідно зі Статутом СК "Автостоянка "Вимпел-11" кооператив є юридичною особою з моменту його державної реєстрації; має право від свого імені укладати договори, набувати майнові права та нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному суді або третейському суді.

Згідно з пунктом 6.1 Статуту органами управління кооперативу є Загальні збори, Правління, Голова Правління.

Голова Правління за змістом пункту 6.15 Статуту виступає від імені кооперативу у всіх державних та громадських підприємствах, організаціях та установах; представляє кооператив у суді та адміністративних органах.

Отже, у Статуті визначено повноваження органу управління щодо здійснення представництва інтересів кооперативу в суді та їх захист.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом апеляційної інстанції, СК "Автостоянка "Вимпел-11" як учасник справи реалізував право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 28.09.2017, а рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на машиномісце АДРЕСА_1, прийнято аж 16.07.2018 (індексний № 42075767), тобто майже через рік після ухвалення оскаржуваного рішення суду від 28.09.2017.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 3 статті 304 зазначеного Кодексу касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (стаття 308 Господарського процесуального кодексу України).

5.2. Таким чином, установивши, що у рішенні Господарського суду Одеської області від 28.09.2017 не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

5.3. Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судом норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування ухвали апеляційного господарського суду, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права, не спростовують встановленого судом апеляційної інстанції та стосуються переоцінки обставин, що перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Решта доводів, викладених у касаційній скарзі ОСОБА_4, стосуються суті спору, фактичних обставин і не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом з огляду викладене, а також з урахуванням наведених положень процесуального законодавства.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).