Фізична особа-підприємець (ФОП) Болотна Наталія Володимирівна звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ФОП Заяц Дениса Володимировича, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, суми основного боргу у розмірі 99725,00 грн. та судового збору, з посиланням на неналежне виконанням відповідачем зобов'язань за усним договором купівлі лісоматеріалів круглих від 22.03.2016, в частині передання оплаченого товару та неповернення сплачених грошових коштів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі №922/2887/16 стягнуто з ФОП Заяц Д.В. на користь ФОП Болотної Н. В. суму основного боргу 99725,00 грн. та судовий збір 1495,87 грн. В частині стягнення 3283,84 грн. інфляційних втрат та 1278,67 грн. 3 % річних - провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі № 922/2887/16 ФОП Заяц Д.В. 21.12.2018 звернувся з апеляційною скаргою, подавши при цьому клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Заяц Д.В. на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі №922/2887/16.

Судом апеляційної інстанції визнано підстави, зазначені апелянтом у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними та керуючись приписами п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Не погоджуючись з ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 922/2887/16 ФОП Заяц Д.В. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 скасувати, передати справу для продовження розгляду до Східного апеляційного господарського суду.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статей 119, 260, 261, 262 ГПК України.

Позивачем відзив на касаційну скаргу не подано.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч.1 цієї статті).

Суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області прийнято судом 24.10.2016, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України (1798-12) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ. Повний текст складений 24.10.2016.

Згідно з пп. 13 п. 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу (1798-12) в редакції, що діє з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст. 93 ГПК України в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, апеляційна скарга подається на ухвалу місцевого господарського суду протягом п'яти днів з дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення.

За ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2018 ФОП Заяц Д.В. оскаржив в апеляційному порядку рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016, останнім днем встановленого строку на апеляційне оскарження, з урахуванням приписів ст. 93 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) є 03.11.2016.

Також відповідач просив суд поновити строк на апеляційне оскарження, обґрунтовуючи клопотання тим, що участі в судових засідання у даній справі не брав та не отримував повний текст оскаржуваного рішення по пошті.

Копію рішення суду першої інстанції ним отримано 27.04.2017 у суді першої інстанції, але внаслідок заклопотаності з причини хвороби бабусі та втрати копії рішення не мав змоги одразу скласти та подати апеляційну скаргу, що на думку скаржника, свідчить про наявність обставин для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2019 апеляційну скаргу ФОП Заяц Д.В. залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України, оскільки апеляційну скаргу подано після закінчення строків на апеляційне оскарження, а підстави, вказані відповідачем у заяві про поновлення строку, визнані судом неповажними, та встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги .

У визначений строк ФОП Заяц Д.В. звернувся до суду із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій зазначає, що з 2017 року він був змушений доглядати за своєю хворою бабусею, яка проживає у Полтавській області, у зв'язку з чим не отримував копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції за місцем свого проживання, та не зміг своєчасно подати апеляційну скаргу. В підтвердження своїх доводів відповідач надав суду копії виписки із медичної картки бабусі, паспорту та свідоцтва про смерть ОСОБА_6 у січні 2019 року.

Відмовляючи ФОП Заяц Д.В. у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення місцевого суду від 24.10.2016, суд апеляційної інстанції керувався п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України та зазначив про відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, як наведених скаржником за змістом апеляційної скарги, так і поданої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження, з огляду на встановлені обставини надіслання процесуальних документів у цій справі, в тому числі оскаржуваного рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі №922/2887/16 учасникам справи, в тому числі ФОП Заяц Д.В. за його юридичною адресою - 61118, м. Харків, просп. Тракторобудівників, буд. 98, кв.26. Втім, поштові відправлення поверталися підприємством зв'язку із довідкою про невручення "за закінченням терміну зберігання".

Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на неможливість своєчасного звернення до суду із апеляційною скаргою через хворобу родича, зазначивши про те, що це не позбавляло його можливості належно користуватися своїми правами та оскаржити рішення господарського суду у встановлений законодавством строк, скориставшись юридичною допомогою фахівця.

Крім того зазначив, що отримання 27.04.2017 копії оскаржуваного судового рішення від 24.10.2016, що підтверджується штампом суду на заяві відповідача, дозволяло ФОП Заяц Д.В. в значно коротші терміни звернутися з апеляційною скаргою. Однак, він цього не зробив через суб'єктивні фактори та оскаржив зазначене судове рішення в апеляційному порядку лише 21.12.2018, тобто зі спливом процесуального строку на апеляційне оскарження більш ніж на 2 роки.

Отже, апеляційний суд при оцінці поважності наведених ФОП Заяц Д.В. підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження з достатньою повнотою встановив безпідставність доводів скаржника про наявність об'єктивних причин тривалого неподання ним апеляційної скарги на рішення місцевого суду від 21.10.2016 та дійшов правильного висновку про відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного скаржником процесуального строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду.

Щодо доводів скаржника про те, що він не був належним чином повідомлений апеляційною інстанцією про час та місце судового розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у ч.2 ст. 261 ГПК України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Здійснивши аналіз зазначеної норми, Суд констатує, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, керується, в тому числі, приписами ч. 2 ст. 261 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі №54/239.

З огляду на зазначене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що апеляційним судом правильно застосовано положення ст. 129 Конституції, ч. 1 ст. 119 та п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, які надають суду право відмовити скаржнику у відновленні строку на апеляційне оскарження внаслідок встановлення судом обставин значного пропуску строку на апеляційне оскарження, встановлення наявності суб'єктивних обставин в діях (бездіяльності) особи, якою порушено строки на апеляційне оскарження.

В рішенні ЄСПЛ "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

З огляду на такі висновки Європейського суду з прав людини та враховуючи встановлене апеляційним судом, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду щодо відсутності правових підстав для відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, оскільки ФОП Заяц Д.В. не доведено поважності причин значного пропуску процесуального строку на оскарження рішення суду першої інстанції, внаслідок чого апеляційним судом правомірно відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ФОП Заяц Д.В. на рішення господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі №922/2887/16 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017).

Відтак, підстави для зміни чи скасування ухвали Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 922/2887/16 не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.