1.1. У вересні 2017 року ПрАТ "Закарпатавтотранс" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до ТОВ "Іршавське АТП 12143" про стягнення 294 750,00 грн штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань за договором про надання послуг автостанцією перевізникові №07-06/2 від 18.03.2013.

1.2. Підставою звернення позивача з цим позовом стало невиконання відповідачем у період з 07.07.2016 по 15.08.2017 взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг автостанцією перевізникові №07-06/2 від 18.03.2013, що полягають у зривах рейсів без повідомлення автостанції у кількості 5833 та 31 не заїздах автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху. Розмір штрафних санкцій за 5833 зривів рейсів складає 291 650,00 грн, розмір штрафних санкцій за 31 не заїзд на автостанції складає 3 100,00 грн. Загальний розмір штрафних санкцій за розрахунками позивача складає 294 750,00 грн.

1.3. Правовими підставами позову вказано ст.ст. 216, 230, 232 Господарського кодексу України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 18 березня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством "Закарпатавтотранс", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Закарпатавтотранс" (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" (перевізник) на підставі пункту 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 №176 (176-97-п) (далі - Правила), та Дозволу Державтотрансадміністрації укладено договір №07-06/2 про надання послуг автостанцією перевізникові з додатками, які є його невід`ємною частиною (далі - договір).

Відповідно до п.1.1 договору Власник за завданням Перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов'язкових та передбачених законодавством послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) і Правил.

Положеннями п.1.2 договору визначено, що Власник надає Перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.

2.2. Суди встановили, що впродовж періоду з 07.07.2016 по 15.08.2017 автостанціями позивача надавалися послуги на маршрутах відповідача, зазначених у позовній заяві. Перелік маршрутів Перевізника, організованих Закарпатською облдержадміністрацією, публічно розміщений на офіційному веб-ресурсі Закарпатської ОДА за посиланням http://www.carpathia.gov.ua/ua/615.htm. Перелік маршрутів Перевізника, організованих Іршавською райдержадміністрацією зазначений у повідомленні Іршавської РДА від 06.12.2016 №02-20/2364.

Регулярність виконання пасажирських перевезень на вищевказаних маршрутах визначено розкладами руху.

2.3. Відповідно до пункту 2.3.1 договору Перевізник зобов'язався здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом Організатором перевезень. Проводити не рідше одного разу на місяць з Власником звірку взаємних розрахунків (п.2.3.3 договору).

У разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це Власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку (п. 2.3.4 договору).

Пунктом 2.1.5 договору сторони обумовили, що Власник здійснює диспетчерське управління та організацію прибуття і відправлення автобусів.

2.4. Суди встановили, що сторони уклали ряд додаткових угод до договору, а саме: додаткові угоди № 1 від 11.06.2013; № 2 від 17.09.2013; № 3 від 14.03.2014; № 4 від 29.08.2014; № 4 від 21.01.2015; № 5 від 03.09.2015; № 8 від 03.12.2015; № 9 від 24.12.2015 та додаткова угода № 10 від 07.07.2016.

Додатковою угодою № 10 від 07.07.2016 сторони погодили доповнити договір додатком № 7, який є його невід`ємною частиною. Власник надає перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутами та в строки, перелік яких наведено у додатку №7 та інших маршрутах Перевізника, фіксуючи прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію у дорожніх листах Перевізника та диспетчерському журналі Власника, а Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів відповідно до умов договору про надання послуг автостанцією перевізникові, розкладів руху та законодавства України (п.2 додаткової угоди).

2.5. Відповідальність Перевізника визначена у п. 4.2 договору. Згідно з п. 4.2.1 договору за зрив рейсу без попередження Власника відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 цього договору та за відсутності форс - мажорних обставин, передбачено сплату Власнику штрафної санкції у розмірі 50,00 грн у приміському сполученні, 50,00 грн у внутрішньообласному сполученні, 100,00 грн у міжобласному сполученні та 100,00 грн у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності).

За порушення графіку руху у разі прибуття на автостанцію (автовокзал) формування відправлення із запізненням більше ніж на 15 хв., яке викликане форс - мажорними обставинами або станом дорожнього покриття має наслідком сплату Перевізником Власнику 30,00 грн, а у разі не заїзду на проміжну зупинку - 100,00 грн (п.4.2.2 договору).

2.6. 29 серпня 2017 року позивачем скеровано на адресу відповідача письмову вимогу №1087/07-04 про сплату штрафних санкцій, передбачених п.п. 4.2.1 та 4.2.2 договору №07-06/2 про надання послуг автостанцією перевізникові.

Зазначена вимога залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для виникнення спору у цій справі.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Справа розглядалась судами неодноразово.

3.2. Постановою Верховного Суду від 02.05.2018 скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Верховний Суд у постанові вказав таке.

Вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позов, суди обох інстанцій не дослідили та не навели правових висновків про те, чи є наведені позивачем довідки-витяги з системи "Сервер Даних" ПАТ "Закарпатавтотранс" тими документами, які б підтверджували порушення відповідачем умов договору щодо зриву ним рейсів та не заїздів на автостанції згідно з розкладами руху у спірний період.

Поза увагою, за висновком суду касаційної інстанції, залишилися листи відповідача від 20.07.2016 №50, від 27.07.2016 №53, згідно з якими відповідач повідомляв позивача про певні обставини, а також електронний диспетчерський журнал відповідача щодо надсилання позивачу відповідних повідомлень. Також суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили наявність повноважень у ОСОБА_4 діяти від імені відповідача під час підписання додаткової угоди від 07.07.2016 №10 до договору.

3.3. За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 позов Приватного акціонерного товариства "Закарпатавтотранс" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" 294 750,00 грн та 4 421,25 грн судового збору.

3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

3.5. Задовольняючи позовні вимоги, суди дослідили умови наявних у справі договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування: №051504 від 25.09.2015, №011530 від 21.05.2015, №031521 від 12.06.2015 із організатором перевезень та розкладами руху рейсових автобусів відповідача, якими визначено маршрути та графіки руху автобусів.

Суди встановили, що підтвердженням неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань є наявні у справі оригінали квитково-касових документів (чеків) на повернення коштів пасажирам за квитки, які були продані в касах позивача (т. 1, а.с.202, т.т. 2-6, т. 7 до а.с. 247). Крім того, у матеріалах справи відсутні маршрутні (шляхові) листи, обов'язковість яких обумовлена сторонами у додатковій угоді №10 від 07.07.2016, на яких би були присутні штампи диспетчерських пунктів автостанцій позивача (ставляться при прибутті автобусів на відповідні автостанції).

Виконуючи вказівки Верховного Суду, суди дослідили відомості, внесені у диспетчерський журнал позивача, який ведеться в електронному вигляді за допомогою автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями "Автостанція" (Свідоцтво Міністерства освіти і науки України ВР№00124), яка використовується на підставі договору про передачу науково-технічної продукції №17/2010-86 від 11 жовтня 2010 року та введена в роботу ВАТ "Закарпатавтотранс" наказом №383 від 21 жовтня 2010 року.

При цьому, суди зазначили, що додатковою угодою № 10 від 07.07.2016 до договору диспетчерському журналу надано силу обов`язкового для сторін документа, що фіксує факти виконання перевезень, які мають місце під час виконання укладеного сторонами господарського договору. Таким чином, сторони в договірному порядку погодили, що диспетчерський журнал буде для них документом, що підтверджує відповідні факти, а отже, суди визнали його належним доказом, поданим позивачем в підтвердження обґрунтованості своїм вимог.

3.6. Суди відхилили посилання відповідача на листи №50 від 20.07.2016, № 53 від 27.07.2016 та №60 від 21.09.2016, зазначивши, що вони не спростовують факт встановлений факт порушення умов договору зі сторони перевізника. У листах не зазначено конкретних причин зривів рейсів та (або) форс-мажорні обставини, які унеможливили їх виконання.

У зазначеному аспекті суди також звернули увагу на п. 146 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997 (176-97-п) , відповідно до якого автомобільний перевізник має право скасовувати рейси транспортних засобів у разі виникнення обставин, які він не міг передбачити і виникненню яких не міг запобігти.

Взявши до уваги зазначене положення у сукупності з умовами укладеного сторонами договору, суди дійшли висновку, що саме по собі попередження про зрив рейсу без належного доведення існування форс-мажорних обставин не є належною підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання вказаного пункту договору.

3.7. На виконання вказівок Верховного Суду суди також дослідили додаткову угоду №10 від 07.07.2016 до договору, встановивши, що вона дійсно не підписана уповноваженою особою, водночас, в подальшому схвалена відповідачем шляхом прийняття її до виконання.

3.8. Зважаючи на зазначене вище, суди дійшли висновку, що порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову та рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвали нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

4.2.1. Позивач безпідставно пред'явив до відповідача надумані штрафні санкції, які не мають жодного правового підґрунтя та доказової бази, які суд першої інстанції ігноруючи докази, подані відповідачем задовольнив у повному обсязі. У зазначеному аспекті скаржник посилається на диспечерський журнал, який взятий судами як належний доказ у справі. Проте, на думку відповідача, зазначений доказ не може бути підставою для задоволення позову.

Скаржник акцентує увагу на тому, що він використав усі можливі та доступні засоби зв'язку задля належного повідомлення позивача про випадки зривів рейсів та відвернення негативних наслідків для сторін, здійснивши фіксацію здійсненного попередження у відповідному журналі, який суди безпідставно не взяли до уваги.

Крім того, відповідач надав письмові листи-попередження, в яких повідомлялось про те, що зриви відбулися з поважних причин.

Всі ці обставини, на думку скаржника, підтверджують, що нарахування штрафних санкцій є незаконним та таким, що не відповідає умовам договору, укладеного сторонами. Водночас суди упереджено та не об'єктивно оцінили подані відповідачем докази, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

4.2.2. Скаржник стверджує, що додаткова угода №10 до договору є нікчемним правочином. Відповідач вважає помилковим посилання судів на приписи ст. 241 ЦК України про те, що правочин, вчинений представником з перевищення повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Скаржник наголошує на тому, що ОСОБА_4 у день підписання спірної додаткової угоди взагалі не мав жодних повноважень, а відтак не міг їх перевищити. Перевищення повноважень можливо за умови наявності певного обсягу прав.

4.2.3. Відповідач стверджує, що суди проігнорували висновки Верховного Суду, здійснені у постанові, не дослідили докази, що є справі, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів та вимог скаржника та просить залишити його касаційну скаргу без задоволення, а рішення та постанову, що оскаржуються, - без змін.

4.3.1. На думку позивача, доводи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права не є коректними. Рішення судів, що переглядаються, ухвалені з дотриманням права відповідача на захист та з належною повнотою встановлення обставин справи та обговорення всіх суттєвих аргументів та доказів, поданих обома сторонами.

В цілому позиція та доводи позивача відповідають висновкам, здійсненим судами у рішення та постанові, що оскаржуються.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 300 ГПК України).

5.1.3. З урахуванням визначених меж розгляду справи судом касаційної інстанції, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про неправильну оцінку судами попередніх інстанцій документів, що містяться у матеріалах справи, необхідність надання повторної оцінки доказам у справі та повторного встановлення фактичних обставин справи.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується питання стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору про надання послуг.

5.2.2. Обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто обов'язок доказування покладається на сторони. Докази повинні бути належними та допустимими.

5.2.3. Як зазначено вище (п.п.5.1.1-5.12 цієї постанови), суд касаційної інстанції позбавлений правової можливості надавати повторну оцінку доказам у справі. Відтак твердження скаржника про неналежність взятого судом до уваги такого доказу як диспечерський журнал позивача, неналежне надання оцінки доказам відповідача, зокрема, листам-попередженням та електронному диспетчерському журналу, суд касаційної інстанції до уваги не приймає, оскільки такі доводи виходять за межі встановленої компетенції суду. Отже, аргументи відповідача, про які йшлося у п.4.2.1 цієї постанови відхиляються судом як необґрунтовані.

5.2.4. Стосовно доводів відповідача, про які йшлося у п. 4.2.2 постанови, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Згідно з ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Суди встановили, що на виконання додаткової угоди №10 від 07.07.2017 відповідач здійснював регулярні перевезення за погодженими у ній маршрутами та з використанням нових реквізитів позивача, які змінились відповідно до п. 3 вказаної угоди. Крім того, суди встановили, що після призначення ОСОБА_4 на посаду директора відповідача, ця угода також продовжувала виконуватися товариством.

Схвалення правочину юридичною особою свідчить про чинність правочину з моменту його укладення і, відповідно, про поширення на неї усіх прав та обов'язків як сторони за правочином.

Зважаючи на це, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про врахування положень додаткової угоди №10 від 07.07.2017 під час вирішення спору у цій справі. Водночас, доводи скаржника про неправильне застосування судами ст. 241 ЦК України відхиляються судом касаційної інстанції оскільки є необґрунтованими та такими, що здійснені внаслідок власного помилкового тлумачення норм чинного законодавства.

5.2.5. Безпідставним є аргумент відповідача про те, що суди проігнорували висновки Верховного Суду, здійснені у постанові (п.4.2.3 постанови) від 02.05.2018, оскільки таке твердження спростовується змістом ухвалених у справі судових рішень, що переглядаються. Зокрема, і рішення, і постанова судів першої та апеляційної інстанцій містять належним чином мотивовані висновки щодо встановлення тих обставин, на які звертав увагу суд касаційної інстанції.

5.2.6. Таким чином, належних доводів, які б свідчили про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, скаржником у касаційній скарзі не наведено. Суд вважає, що звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не довів неправильне застосування судами норм права як необхідної передумови для скасування судових рішень, що оскаржуються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, ухвалені у справі, Суд констатує, що суди попередніх інстанцій правильно кваліфікували спірні правовідносини, що склалися, з правильним застосуванням до них норм матеріального права. Порушення судами норм процесуального права не встановлено.

6.3. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення та постанови судів - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іршавське АТП 12143" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2018 у справі № 907/659/17 залишити без змін.