розглянувши касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 у справі

за позовом Київської міської ради до Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки,

за участю представників:

від позивача - Штода І. В. (довіреність),

від відповідача - Єрохіна В. О. (адвокат), Синицький А. Л. (керівник),

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Успення Пресвятої Богородиці у Дарницькому районі м. Києва Української православної церкви Київського патріархату" (далі - Релігійна організація) про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги аргументовано тим, що відповідач за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування, здійснює будівництво нерухомого майна на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, чим порушує права територіальної громади міста.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 21.12.2017 посадовою особою Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, статей 187, 189 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), головний спеціаліст Ваньчук Я. Б., у присутності начальника відділу землеустрою та моніторингу земель Дарницького району міста Києва Іваненко І. М., провів обстеження земельної ділянки, розташованої навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, за результатами якого склав акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 21.12.2017 № 17 -0122-02.

2.2. Відповідно до акта від 21.12.2017 № 17-0122-02 Релігійна організація здійснює будівельні роботи на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва за відсутності рішень Київської міської ради щодо передачі зазначеної земельної ділянки у власність (користування).

2.3. Тобто посадова особа Департаменту земельних ресурсів Ваньчук Я. Б. виявив порушення вимог пункту "б" статті 211 ЗК України - самовільне зайняття земельної ділянки.

2.4. 21.12.2017 на адресу Релігійної організації направлено припис про усунення порушень земельного законодавства у десятиденний строк.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2018 (суддя Привалова А.І.) позов задоволено, зобов'язано Релігійну організацію звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,3 га, розташовану навпроти діл. № 77 на вул. 160-ій Садовій (біля озера "Підбірне") у Дарницькому районі міста Києва, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

3.2. Рішення суду аргументовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки спірна земельна ділянка використовується відповідачем без правовстановлюючих документів та таке використання порушує право територіальної громад міста Києва на землю.

3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (колегія суддів у складі: Сулім В. В., Коротун О. М., Чорногуз М. Г. рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. Релігійна організація у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4.2. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, а також не з'ясуванням обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Скаржник наголосив, що суд першої інстанції не повною мірою розглянув та у зв'язку з цим неправильно оцінив всі вжиті відповідачем заходи для оформлення права на земельну ділянку, а суд другої інстанції взагалі не взяв їх до уваги, що призвело до прийняття невірних рішення та постанови. Так на момент винесення постанови проект землеустрою вже було розроблено та отримано погодження у Департаменті містобудування та архітектури.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзивів від інших учасників справи не надходило.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК (1798-12) України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

6.4. Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність в особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

6.5. Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

6.6. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (стаття 212 ЗК України).

6.7. Відповідно до частин 1, 2 статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

6.8. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

6.9. Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

6.10. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) (стаття 126 ЗК України).

6.11. Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність в особи, яка її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

6.12. Разом із тим необхідно враховувати, що саме по собі встановлення і факту користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, яка використовує земельну ділянку, наявність в особи права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування, вжиття нею заходів для оформлення права на земельну ділянку тощо.

6.13. Суди попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, не досліджували та не з'ясовували. Як і не надавали оцінки проекту землеустрою, копія якого знаходиться в матеріалах справи, в контексті вжиття відповідачем заходів для оформлення спірної земельної ділянки.

6.14. Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюється шляхом проведення перевірок. За змістом статті 10 цього Закону державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

6.15. На підтвердження наведених у позовній заяві підстав позову надано акт обстеження земельної ділянки від 21.12.2017 № 17-0122-02, складений головним спеціалістом Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, та інформацію про відсутність рішення про відведення цієї земельної ділянки фізичним або юридичним особам відповідно до чинного законодавства.

6.16. Судами попередніх інстанцій не наведено правової оцінки відповідності зазначеного акта обстеження земельної ділянки вимогам законодавства про порядок проведення перевірки органом самоврядного контролю, не з'ясовано, чи може бути цей акт належним та допустимим доказом порушення відповідачем вимог чинного законодавства України у розумінні статей 73, 74 ГПК України. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що цей акт складено без участі відповідача, а доказів того, що відповідача було з ним ознайомлено, матеріали справи не містять.

6.17. Крім того, за змістом частин 2 і 3 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права.

6.18. Судами попередніх інстанцій не з'ясовано, хто саме є власником або користувачем спірної земельної ділянки, та, відповідно, чи має місце порушення прав Київської міської ради, які підлягають захисту в судовому порядку.

6.19. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлене у цій справі судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.20. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до положень статей 308, 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.