розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" та Заступника прокурора Львівської області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2018 у справі

за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі уповноваженого органу (позивача) Перемишлянської районної ради Львівської області до: 1) Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"; 2) Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області про витребування майна з незаконного володіння; визнання недійсним та скасування запису державного реєстратора

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до Перемишлянської районної ради Львівської області про визнання права власності,

за участю представників:

прокуратури - Попенко О.С.;

позивача - не з'явилися;

відповідача-1- Дороніна О.М. (адвокат);

відповідача-2 - не з'явилися,

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2017 року заступник прокурора Львівської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі уповноваженого органу Перемишлянської районної ради Львівської області (далі - Районна рада) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - ПАТ "Львівгаз") та Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Сільська рада), в якому просив суд витребувати із незаконного володіння ПАТ "Львівгаз" на користь Районної ради нерухоме майно, а саме: приміщення, адмінбудинок, будинок прохідної, будинок складу, будинок столярного цеху (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 986691746233; далі - нерухоме майно), загальною площею 1 171,7 м-2, розташоване по вул. Боршівській, 39а у м. Перемишляни Львівської області; визнати недійсним та скасувати запис державного реєстратора Сільської ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2016 № 15663268 про право приватної власності ПАТ "Львівгаз" на зазначене нерухоме майно.

1.2. В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначав про те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 14.12.2009 спірне нерухоме майно є комунальною власністю Районної ради, яке у зв'язку зі створенням Перемишлянського управління по експлуатації газового господарства було передано на баланс цього управління. Однак 16.11.2016 на адресу Районної ради від ПАТ "Львівгаз" надійшов лист від 08.11.2016 № Лв-6332-16, в якому ПАТ "Львівгаз" зазначило, що використовує спірне нерухоме майно на праві приватної власності.

1.3. Посилаючись на те, що Районна рада як власник спірних об'єктів нерухомого майна рішень щодо їх відчуження у власність відповідача-1 не приймала, правочинів щодо відчуження цього майна не укладала, що свідчить про вибуття спірного нерухомого майна із комунальної власності територіальної громади Перемишлянського району всупереч встановленому законом порядку і без відома Районної ради, прокурор просив задовольнити позовні вимоги.

1.4. У серпні 2017 року ПАТ "Львівгаз" звернулося до Господарського суду Львівської області з зустрічним позовом до Районної ради про визнання права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Львівська обл., м. Перемишляни, вул. Боршівська, 39а, яке складається із: приміщення, адмінбудинку, будинку прохідної, будинку складу, будинку столярного цеху.

1.5. Обґрунтовуючи свої вимоги, ПАТ "Львівгаз" зазначало про те, що саме йому на праві приватної власності належить спірне нерухоме майно, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр), номер запису про право власності - 15663268, дата державної реєстрації - 30.07.2016.

1.6. Посилаючись на невизнання Районною радою його права власності на спірне нерухоме майно, ПАТ "Львівгаз" просило задовольнити його позовні вимоги з підстав, що передбачені приписами частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Рішенням XII сесії І демократичного скликання Львівської обласної ради від 12.05.1993 № 288 "Про передачу майна комунальної власності" до комунальної власності Районної ради передано об'єкти нерухомого майна Виробничого районного управління житлово-комунального господарства (далі - ВРУЖКГ) м. Перемишляни, вул. Гагаріна, 39а (вул. Боршівська 39а).

2.2. Рішенням III сесії І скликання Районної ради від 29.03.1995 № 70 "Про розмежування комунального майна між власністю району, міських та сільських Рад народних депутатів" до переліку майна, що залишається у спільній власності територіальних громад сіл і міст Перемишлянського району, включено нерухоме майно Перемишлянського ВРУЖКГ м. Перемишляни, вул. Боршівська, 39а.

2.3. У зв'язку зі створенням Перемишлянського управління по експлуатації газового господарства розпорядженням голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 01.07.1997 № 334 "Про створення матеріально-технічної бази Перемишлянського управління по експлуатації газового господарства" вирішено забезпечити матеріальні умови для діяльності управління. Даним рішенням Перемишлянському ВРУЖКГ доручено зняти з балансу, а Перемишлянському управлінню по експлуатації газового господарства прийняти на баланс такі приміщення: адміністративний будинок, будинок прохідної, будинок складу, будинок столярного цеху.

2.4. Розпорядженням голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 15.07.1997 № 375 "Про доповнення пункту 2 розпорядження голови райдержадміністрації від 01.07.1997 № 333" управлінню у користування було передано приміщення трансформаторної підстанції.

2.5. 12.03.1999 Районною радою за результатами розгляду листа Перемишлянського управління по експлуатації газового господарства від 11.01.1999 № 3 прийнято рішення № 94 "Про передачу приміщення ремонтної майстерні Перемишлянського ВРУЖКГ", яким передбачено передачу приміщення ремонтної майстерні на баланс Перемишлянського управління по експлуатації газового господарства.

2.6. Зазначені рішення та розпорядження є чинними, доказів їх оскарження чи скасування сторонами у справі не надано.

2.7. 14.12.2009 Районною радою на підставі рішення IV сесії ІІ скликання Районної ради від 12.03.1999 № 93 було виготовлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: адміністративний будинок, А-2, 570,6 м-2; прохідна, Б-1, 31,1 м-2; склад, В-1, 149,0 м-2; гараж, Д-1, 303,5 м-2; столярний цех, Д-2, 421,0 м-2; трансформаторна, Е-1, 52,6 м-2 на вул. Боршівській, 39а у м. Перемишляни Львівської області.

2.8. Підставою для реєстрації 30.07.2016 державним реєстратором Сільської ради Тузяком П.Т. права приватної власності на комплекс будівель у м. Перемишляни по вул. Боршівська, 39а за відповідачем за первісним позовом були розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 01.07.1997 № 333 та рішення Перемишлянської міської ради від 25.06.2004 № 336.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.09.2017 (суддя Манюк П.Т.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 (колегія суддів: Мирутенко О.Л., Дубник О.П., Скрипчук О.С.), первісний позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано запис реєстратора Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.07.2016 № 15663268 про право приватної власності ПАТ "Львівгаз" на об'єкти нерухомого майна, а саме: приміщення, адмінбудинок, будинок прохідної, будинок складу, будинок столярного цеху (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 986691746233), загальною площею 1 171,7 м-2 по вул. Боршівській, 39а у м. Перемишляни Львівської області. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення в частині часткового задоволення первісного позову мотивовані тим, що власником спірного нерухомого майна є територіальна громада Перемишлянського району Львівської області в особі Районної ради, тоді як структурному підрозділу ПАТ "Львівгаз" спірне нерухоме майно було передано лише на баланс, без переходу права власності на це майно. Відмовляючи у задоволенні вимог про витребування спірного нерухомого майна на користь Районної ради, суди виходили з того, що користування спірним майном відповідач-1 здійснює на підставі розпоряджень голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 01.07.1997 № 334, від 15.07.1997 № 375 та рішення Перемишлянської районної ради про передачу майна на баланс від 12.03.1999 № 94, доказів скасування яких суду не надано, що свідчить про правомірність користування ПАТ "Львівгаз" спірним нерухомим майном на час розгляду справи.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили із відсутності передбачених вимогами статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" підстав для реєстрації державним реєстратором Сільської ради Тузяком П.Т. права приватної власності на спірне нерухоме майно за ПАТ "Львівгаз", оскільки розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 01.07.1997 № 333 та рішення Перемишлянської міської ради від 25.06.2004 № 336, які стали підставою для державної реєстрації 30.07.2016 за відповідачем-1 права приватної власності, не стосувалися ПАТ "Львівгаз" та спірного нерухомого майна.

4. Короткий зміст доводів і вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі прокурор посилається на порушення судами попередніх інстанцій вимог статей 319 ЦК України та статті - 4-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ; у редакції, чинній до 15.12.2017). При цьому скаржник зазначає, що судами не враховано, що ним було заявлено вимогу про витребування спірного нерухомого майна саме із володіння, а не із користування ПАТ "Львівгаз".

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про витребування спірного нерухомого майна із незаконного володіння ПАТ "Львівгаз" та постановити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог.

4.2. У касаційній скарзі ПАТ "Львівгаз" зазначає про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 24 Конституції України, статті 7 ГПК України та просить скасувати оскаржувані рішення в частині часткового задоволення первісного позову і в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та постановити в скасованих частинах нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. При цьому ПАТ "Львівгаз" наголошує, що судами не досліджувалося питання наявності підстав для подання позовної заяви прокуратурою в інтересах Районної ради.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу прокурора ПАТ "Львівгаз" просить відмовити у її задоволенні з огляду на безпідставність, оскільки прокурором не обґрунтовано підстав для звернення до суду з цим позовом; Сільська рада не може вважатися належним відповідачем у справі; судами попередніх інстанцій не встановлено реальної вартості спірного майна; прокурором та позивачем не доведено факту наявності майна, яке на їх думку, належить на праві власності Районної ради.

5.2. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Львівгаз" прокурор просить відмовити у її задоволенні та зазначає, що право прокуратури на звернення до суду в інтересах держави передбачено Законом України "Про прокуратуру", а позивач є власником спірного нерухомого майна на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.12.2009.

5.3. У письмових поясненнях Районна рада наголошує на необґрунтованості касаційної скарги ПАТ "Львівгаз" та просить залишити її без задоволення, а касаційну скаргу прокурора просить задовольнити.

5.4. Сільська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із заявою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині задоволених до неї позовних вимог, оскільки судами скасовано рішення державного реєстратора Тузяка П.Т., тоді як Сільська рада не вчиняла будь-яких дій, якій б порушували права позивача, тому вона є неналежним відповідачем у справі.

14.03.2019 у судовому засіданні Верховного Суду оголошувалась перерва до 14:30 04.04.2019, про що учасників справи, які не прибули у судове засідання, було повідомлено ухвалою від 14.03.2019.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційних скаргах, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарг прокуратури не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Львівгаз" підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.2. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

6.3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

6.4 Відповідно до пункту 3 статті - 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

6.5. Згідно з вимогами частини 1 статті 29 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва.

6.6. Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час звернення з позовом) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, згідно якої наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18.

6.7. Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України (254к/96-ВР) , так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

6.8. Відповідно статті - 4-2 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

6.9. Разом з тим, відповідно до положень частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.10. У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

6.11. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово декларував позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Менчинська проти Росії", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мартіні проти Франції").

6.12. Європейський суд з прав людини у рішенні від 31.03.2005 у справі "Ф.В. проти Франції" звернув увагу на те, що участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності.

6.13. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

6.14. Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та у разі відсутності такого органу. При цьому участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу за відсутності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді господарського спору.

6.15. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає самостійно захищати інтереси держави.

Таку правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18 та від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17.

6.16. Разом із тим, як обґрунтовано зазначає ПАТ "Львівгаз" у касаційній скарзі, судами попередніх інстанцій обставини процесуальної дієздатності прокуратури для звернення із даним позовом не встановлювалися. Оскаржувані рішення не містять висновків щодо необхідності здійснення представництва в суді прокуратурою у зв'язку із порушенням або загрозою порушення інтересів держави, чи нездійснення або неналежним чином здійснення захисту цих інтересів Районною радою.

6.17. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017) межі розгляду справи судом касаційній інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення в частині вирішення спору за первісним позовом, підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.18. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, встановити наявність у прокуратури процесуальної дієздатності для звернення із даним позовом і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

6.19. Водночас розглядаючи зустрічні позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, встановивши, що розпорядження голови Перемишлянської районної державної адміністрації від 01.07.1997 № 333 та рішення Перемишлянської міської ради від 25.06.2004 № 336, які стали підставою для державної реєстрації 30.07.2016 за відповідачем-1 права приватної власності, не стосувалися ПАТ "Львівгаз" та спірного нерухомого майна, дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні зустрічного позову.

6.20. Касаційна скарга ПАТ "Львівгаз" спростувань зазначених висновків суду в частині вирішення спору за зустрічним позовом не містить.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв'язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи в частині вирішення спору за первісним позовом на новий розгляд, розподіл судового збору у справі за первісним позовом, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

7.2. Судовий збір за подання касаційної скарги ПАТ "Львівгаз" на судові рішення за зустрічним позовом в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" задовольнити частково.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 13.09.2018 у справі № 914/882/17 в частині вирішення спору за первісним позовом скасувати, в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.