розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 (суддя Головкіна К.І.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 (головуючий суддя: Дикунська С.Я., судді: Мальченко А.О., Жук Г.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Банк "Восток", 2. Міністерства оборони України

про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, зобов'язання вчинити певні дії,

За участю представників сторін:

позивача - Ландишева С.М. - адвокат,

відповідача 1- Неділько О.С. - адвокат,

відповідача 2- Ніколова В.М - представник,

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Восток" та Міністерства оборони України про визнання банківської гарантії № КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017, виданої ПАТ "Банк "Восток", такою, що не підлягає виконанню, в зв'язку із закінченням строку її дії; зобов'язання МОУ повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" банківську гарантію № КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017, видану ПАТ "Банк "Восток" на забезпечення виконання Договору № 286/1/17/14 від 16.05.2015 про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України).

2. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що між сторонами укладено договір про постачання для державних потреб нафти та дистилятів, який передбачав застосування банківської гарантії на суму 2 894 999,95 грн. як спосіб забезпечення виконання зобов'язань позивача щодо поставки продукції. У зв'язку з повним виконанням позивачем зобов'язань з поставки продукції, просив задовольнити заявлені позовні вимоги, оскільки відповідач не повернув йому банківську гарантію упродовж п'яти днів після документального підтвердження належного виконання договірних зобов'язань, як це передбачено пунктом 11.1.1 договору №286/1/17/14.

3. ПАТ "Банк "Восток" позовні вимоги визнав, вважав їх обґрунтованими.

4. Міністерство оборони України зазначало про неналежне виконання позивачем основного зобов'язання за Договором постачання, в зв'язку із чим в нього відсутні підстави для повернення банківської гарантії № КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017; вважав, що даний позов є намаганням позивача уникнути відповідальності за порушення строків поставки продукції.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019, у справі №910/5723/18 позов задоволено повністю. Визнано такою, що не підлягає виконанню банківську гарантію № КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017, видану ПАТ "Банк "Восток", у зв'язку із закінченням строку її дії. Зобов`язано Міністерство оборони України повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" забезпечення виконання Договору № 286/1/17/14 від 16.05.2015 про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (авіаційний газ) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), а саме - банківську гарантію № КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017, видану ПАТ "Банк "Восток".

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

6. 04.02.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі № 910/5723/18 до Касаційного господарського суду.

7. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2019 року у справі № 910/5723/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

8. Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 04.04.2019.

9. В судове засідання з'явилися представники позивача та відповідачів. Представник відповідача 2 просив суд задовольнити касаційну скаргу, судові рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Представник позивача просив суд судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення. Представник відповідача 1 просив суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

10. У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати судові рішення, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

11. Скаржник вказує, що на кінцеву дату постачання 31.05.2017 позивачем поставлено не 100% продукції, як передбачено пунктом 5.5. Договору. При цьому, відповідно до пунктів 11.1.1. та 11.1.2 Договору, якщо є порушення щодо виконання умов зазначеного договору та/або здійснено постачання неналежної якості, забезпечення виконання договору не повертається. Тому, з урахуванням зазначених обставин та положень статей 530, 560, 610 ЦК України та статті 193 ГК України, скаржник вважає, що рішення попередніх інстанцій є неправомірними та підлягають скасуванню.

12. Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

13. Від відповідача 1 також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просив суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

14. 16.05.2017 між ТОВ "ТД "Сокар Україна" (позивачем, постачальником за договором) та Міністерством оборони України (відповідачем, замовником за договором) укладено Договір № 286/1/17/14 про постачання для державних потреб нафти і дистилянтів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір постачання), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити у 2017 році нафти і дистилянтів (авіаційний гас) (лот 4 - паливо для реактивних двигунів ТС-1 або еквівалент, а саме паливо для реактивних двигунів ТС-1 або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1) для потреб МОУ, а замовник - забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами відповідно до специфікації, а саме:

найменування продукції - паливо для реактивних двигунів ТС-1 або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1 (61-000-6972, 61-003-4718); ГОСТ, ГСТУ, ДСТУ, ТУ - ГСТУ 320.00149943.011-99, ДСТУ 4796:2007);

строк постачання - до 31.05.2017 включно;

одиниця виміру - тонн;

загальна кількість - 2900;

загальна сума вартості продукції в грн. (без ПДВ з витратами на завантаження продукції в місцях навантаження та транспортними витратами) - 48 249 999,17 грн; вартість продукції без ПДВ - 48 249 999, 17 грн; крім того ПДВ - 9 649 999,83 грн; загальна вартість продукції з ПДВ - 57 899 999,00 грн.

Ціна договору, що підлягає оплаті становить 57 899 999,00 грн, в тому числі ПДВ (п. 3.1. Договору постачання).

Відповідно до п. 4.1 Договору постачання розрахунок за фактично поставлену продукцію здійснюється протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених договором.

За змістом п. 4.2 Договору постачання постачальник зобов'язаний надати замовнику після постачання продукції такі документи: рахунок-фактуру на відвантажену продукцію; акт приймання форма № 4; видаткову накладну; повідомлення підтвердження; копію паспорту якості на відвантажену продукцію; акт приймання-передачі.

За Договору постачання (п. 5.1( продукція постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил Інкотермс 2010. Постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.

Відповідно до п. 5.2 Договору постачання продукції одержувачам замовника постачальник здійснює виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, які зазначені в рознарядках Міністерства оборони України.

Договір вважається виконаним при умові постачання 100 % продукції (п. 5.5 Договору постачання).

Відповідно до п.п.6.1.1 п.6.1 Договору постачання замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформлених документів, передбачених Договором.

За умовами п. 11.1 Договору постачання постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань в розмірі 5 % від суми Договору (банківська гарантія від 13.05.2017 № КГ2016-0088/18-89, видана ПАТ "Банк "Восток" на суму 2 894 999,95грн).

Договір згідно п. 10.1 набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до 31.12.2017, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

В додатку 12.2 до Договору сторони погодили строк постачання - до 31.05.2017.

15. На виконання п. 11.1 Договору, 13.05.2017 з метою виконання забезпечення Договору постачання, між ТОВ "ТД "Сокар Україна" (принципал) та ПАТ "Банк "Восток" (банк) укладено Додатковий договір № КГ-2016-0088/1-89 до генерального договору про надання гарантії № КГ2016-0088/1 від 02.09.2016 (далі - Договір гарантії), за умовами п. 1.1 якого сторони погодили, що банк зобов'язується за проханням принципала надати безвідкличну непокриту гарантію в сумі 2 894 999,95 грн на користь Міністерства оборони України (бенефіціар).

16. Як встановлено судами попередніх інстанцій на підставі власної оцінки доказів та підтверджено матеріалами справи, на виконання своїх зобов'язань за Договором постачання позивач у період з травня 2017 по липень 2017 поставив МОУ продукцію на загальну суму 57 899 999,00 грн, що підтверджується видатковими накладними та актами прийому-передачі продукції за вказаний період, наявними в матеріалах справи.

17. 30.11.2017 ПАТ "Банк Восток" отримало вимогу від МОУ № 286/8/7086 від 24.11.2017 про необхідність перерахування банківської гарантії у сумі 2 894 999,95 грн на його користь в зв'язку із порушенням постачальником (ТОВ "ТД "Сокар Україна") Договору № 286/1/17/14 від 16.05.2015 в частині терміну поставки продукції, а листом № 13Ц/2473БТ від 12.12.2017 ПАТ "Банк Восток" відмовило МОУ у задоволенні вимоги щодо сплати банківської гарантії в сумі 2 894 999,95 грн через невідповідність вимоги бенефіціара умовам гарантії, оскільки вимога не містила суті невиконаного (неналежним чином виконаного) принципалом зобов'язання щодо постачання товару, а саме не зазначена сума невиконаного зобов'язання, в межах якої гарантія підлягає оплаті.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

18. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що доказів врегулювання бенефіціаром з банком питання задоволення вимоги №286/8/7086 від 24.11.2017 суду не подано; обставини дотримання позивачем зобов'язань з поставки продукції за договором підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем в ході розгляду цього спору. Крім того, зазначені факти були предметом дослідження у справі №910/17263/17, а рішенням від 02.11.2017, яке набрало законної сили, встановлено, що позивачем виконано умови договору №286/1/17/14 від 16.05.2017 в повному обсязі, поставлено відповідну продукцію, а відповідачем прийнято таку продукцію без будь-яких зауважень, у зв'язку з чим у Міністерства оборони України виникло зобов'язання з оплати продукції. Тому, оскільки позивач виконав зобов'язання з поставки продукції в повному обсязі та без зауважень щодо якості і кількості, а також зважаючи на те, що строк дії гарантії закінчився, місцевий суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню умови підпункту 11.1.1 договору, відповідно до якого відповідач повинен повернути банківську гарантію позивачеві, а сама банківська гарантія є такою, що не підлягає виконанню.

При цьому, місцевим судом досліджені посилання відповідача на те, що звернення позивача до суду з цим позовом є намаганням уникнути відповідальності за порушення строків поставки продукції за договором, проте не розцінені як підстава для відмови у позові, оскільки питання відповідальності за порушення строків поставки продукції у вигляді договірної неустойки має іншу правову природу виникнення та доведення, ніж питання про припинення і повернення гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язань.

Також, місцевий суд не надавав правову оцінку твердженням позивача про зміну істотних умов, що зумовили затримку строків поставки за договором, та висновку Торгово-промислової палати України з цих питань, оскільки наявність чи відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності за договором не стосується заявленого спору та не є предметом дослідження у цій справі, а доводи Міністерства оборони України про те, що станом на кінцеву дату постачання 31.05.2017 позивачем не поставлено 100% продукції відхилено, оскільки згідно з умовами договору обов'язок замовника повертати постачальнику забезпечення договору не залежить від постачання 100% продукції на кінцеву дату поставки, а пов'язаний виключно з виконанням зобов'язання поставки за кількістю та якістю.

Крім того, місцевим судом не прийнято до уваги посилання відповідача на пункт 11.1.2. та 11.1.3. договору, згідно яких підставою для повернення забезпечення є виконання всіх умов цього Договору, а якщо будуть мати місце порушення щодо виконання умов цього Договору та/або буде здійснено постачання продукції неналежної якості, забезпечення виконання Договору не повертається, оскільки ці положення договору не вказують, ким та які саме умови договору повинні бути виконанні у визначені строки і які конкретно визначені порушення щодо виконання умов договору повинні мати місце для того, щоб забезпечення договору не поверталося.

19. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- судове рішення у справі №910/17263/17, що набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт належного та повного виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Відповідно доводи відповідача 2 про порушення умов договору визнано судом апеляційної інстанції безпідставними на необґрунтованими;

- посилання відповідача 2 на те, що звернення позивача до суду з позовом є намаганням уникнути відповідальності щодо порушення строків поставки продукції за Договором, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги, оскільки питання понесення відповідальності за порушення строків поставки продукції у вигляді договірної неустойки має іншу правову природу виникнення та доведення, ніж питання про припинення і повернення гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язань;

- апеляційний суд зазначив про те, що з огляду на правову природу інституту відповідальності за порушення негрошового зобов'язання, його застосування у спірних правовідносинах може бути предметом окремого претензійного та/або судового врегулювання між сторонами;

- доводи позивача про зміну істотних умов, що зумовили затримку строків поставки за Договором, та висновок Торгово-промислової палати України з цих питань не взято до уваги апеляційним судом, оскільки наявність чи відсутність підстав для притягнення позивача до відповідальності за Договором не стосується заявленого спору та не є предметом доказування у даній справі;

- твердження скаржника про те, що станом на кінцеву дату постачання 31.05.2017 позивачем не поставлено 100% продукції, тому банківська гарантія не може бути повернена, є безпідставними та необґрунтованими й відхилені апеляційним судом, так як за умовами Договору обов'язок замовника повертати постачальнику забезпечення договору не залежить від постачання 100% продукції на кінцеву дату поставки, а пов'язаний виключно з виконанням зобов'язання поставки за кількістю та якістю. Відповідно не заслуговують на увагу й посилання скаржника на подання ТОВ "ТД "Сокар Україна" позову про внесення змін до Договору (в частині перенесення термінів постачання товару), у задоволенні якого рішенням від 30.01.2018 у справі №910/21804/17 відмовлено;

- позиція відповідача 2, обґрунтована положеннями підпунктів 11.1.2, 11.1.3 Договору також не взята до уваги, оскільки ці пункти не визначають, ким та які саме умови Договору слід виконати у визначені строки, які конкретно порушення умов Договору повинні мати місце для того, щоб забезпечення договору не поверталося.

VІІ. Позиція Верховного Суду

20. Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

21. У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №910/5726/18, в якій приймали участь ті ж самі сторони та з аналогічного предмету спору, викладено такий правовий висновок:

"17. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи №910/5726/18, предметом позовних вимог є дві вимоги: про визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, та про повернення зазначеної банківської гарантії, як способу забезпечення зобов'язань позивача за договором постачання.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтями 546, 560, 563, 569 ЦК України, банківська гарантія є одним із способів забезпечення зобов'язання боржника перед кредитором та одностороннім правочином, за яким банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником та має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом та боржником.

Отже, припинення зобов'язання за гарантією стосується також прав боржника (принципала), оскільки в такому випадку він звільняється від відповідальності за регресними вимогами, з якими гарант може звернутися до нього у випадку стягнення з нього грошової суми за виданою гарантією.

18. З огляду на таке, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про можливість обрання позивачем такого способу захисту своїх прав та інтересів як визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, що фактично є вимогою про визнання припиненим одностороннього правочину (гарантії).

Разом з тим, Суд вважає такою, що є неналежним способом захисту цивільних прав вимогу позивача про повернення банківської гарантії, як документа, що був наданий позивачем до тендерної документації при оформленні договору з постачання паливо-мастильних матеріалів та який втратив свою чинність, оскільки правочин (гарантію) визнано таким, що не підлягає виконанню, та зазначає, що така вимога не приводить до реального захисту порушених прав та інтересів позивача, а тому провадження з її розгляду слід було закрити на стадії розгляду в суді першої інстанції.

19. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.05.2017 відповідно до рішення тендерного комітету Міністерства оборони України (протокол від 05.05.2017 №75/72/10) за наслідками проведення електронних закупівель за переддоговірною процедурою між Міністерством оборони України в якості замовника та ТОВ "ТД "Сокар Україна" укладено договір №286/1/17/16 про постачання для державних потреб нафти і дистилятів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), в асортименті, кількості, у строки і за цінами відповідно до специфікації, який забезпечувався банківською гарантією від 13.05.2017 №КГ2016-0088/1-91, видана ПАТ "Банк "Восток" на суму 1 575 000 грн., строком дії - до 31.01.2018 включно.

20. Виходячи з оцінки доказів та обставин справи судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем здійснено поставку паливо-мастильних матеріалів відповідно до умов Договору №286/1/17/16 від 16.05.2017; відповідачем прийнято таку продукцію без будь-яких зауважень щодо якості та кількості, що є підставою для повернення гарантії згідно з підпунктом 11.1.1 договору постачання №286/1/1/17/16 (т. 1, а.с. 39). Як встановлено судами, 30.11.2017 за №286/8/7083 до ПАТ "Банк Восток" надійшла вимога відповідача від 24.11.2017 про перерахування Міністерству оборони України 1 575 000 грн. за банківською гарантією №КГ2016-0088/1-91 від 13.05.2017, у виконанні якої гарантом відмовлено з посиланням на те, що вимога не містила сутності невиконаного (неналежним чином виконаного ) принципалом зобов'язання, що було визначено обов'язковою умовою змісту письмової вимоги бенефіціара, на підставі якої має проводитись виплата банком за гарантією (т. 1, а.с. 73).

Як підтвердив у засіданні представник Міністерства оборони України, до суду з позовом про стягнення з банку-гаранта спірної грошової суми бенефіціар не звертався.

Також, суди встановили, що строк гарантії закінчився 31.01.2018 о 17.00 год.

З огляду на встановлене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується в цілому з правильністю висновків місцевого та апеляційного судів про те, що спірна гарантія, як односторонній правочин ПАТ "Банк Восток", припинила свою дію, а отже, її можна визнати такою, що не підлягає виконанню, відповідно до заявлених позовних вимог.

21. Доводи скаржника, зазначені в пункті 8 описової частини даної постанови, з посиланням на порушення судами вимог статей 530, 560, 610 ЦК України та статті 193 ГК України, на предмет того, що на кінцеву дату постачання (31.05.2017) позивачем поставлено не 100% продукції, як передбачено пунктом 5.5. Договору, оскільки мала місце затримка в поставці окремих партій пального, та з аргументацією того, що відповідно до пункту 11.1.2 Договору, підставою для повернення забезпечення виконання цього Договору є виконання всіх умов Договору у визначені строки (терміни), Суд вважає частково обґрунтованими щодо дій відповідача з відмови повернути банківську гарантію, як документ, що підтверджував певні зобов'язання гаранта.

Разом з тим, зазначені доводи скаржника не спростовують в цілому правильності висновків судів про припинення дії спірної банківської гарантії, як одностороннього правочину, укладеного на певний строк, виконання якого вимагало подання вимоги, яка б чітко відповідала приписам, що були визначені самою гарантією та їх подання у строк дії гарантії. З огляду на встановлення судами невідповідності змісту заявленої вимоги бенефіціара до гаранта визначеним гарантією вимогам та закінчення строку дії гарантії, Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про порушення зобов'язань гарантом та помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про визнання спірної гарантії такою, що не підлягає виконанню."

22. З огляду на зазначене та відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанцій щодо визнання спірної банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині та залишення без змін постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції про визнання такою, що не підлягає виконанню банківської гарантії №КГ2016-0088/1-91 від 13.05.2017, виданої ПАТ "Банк "Восток" .

Разом з тим, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" забезпечення виконання договору №286/1/17/16 про постачання для державних потреб нафти і дистиляторів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 16.05.2017, а саме банківську гарантію від 13.05.2017 №КГ2016-0088/1-91, видану ПАТ "Банк "Восток", слід скасувати, а провадження у справі за такою позовною вимогою закрити відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки вона не може бути самостійним способом захисту цивільних прав, стороною обрано спосіб захисту, який не може бути реалізований згідно із статтею 12 ГПК України.

23. У зв'язку з частковим скасуванням судових рішень та закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" банківську гарантію від 13.05.2017 №КГ2016-0088/1-91, видану ПАТ "Банк "Восток", витрати відповідача щодо сплати судового збору в апеляційному (5 286 грн.) та касаційному (7 048 грн.) судах, відповідно до статті 129 ГПК України, слід зменшити наполовину та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на загальну суму 6 167 грн.

22. Колегія суддів касаційного суду в даній справі, що переглядається, погоджується з наведеною правовою позицією та не вбачає підстав для відступу від неї.

23. В даній справі, що переглядається, судами першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановлені аналогічні обставини справи, а саме, що листом № 13Ц/2473БТ від 12.12.2017 ПАТ "Банк Восток" обґрунтовано відмовило МОУ у задоволенні вимоги щодо сплати банківської гарантії в сумі 2 894 999,95 грн через невідповідність вимоги бенефіціара умовам гарантії, адже дана вимога не містила суті невиконаного (неналежним чином виконаного) принципалом (ТОВ "ТД "Сокар Україна") зобов'язання щодо поставки товару, а саме - не було зазначено суми невиконаного зобов'язання, в межах якої гарантія підлягає оплаті.

Доказів врегулювання бенефіціаром з банком питання задоволення вимоги №286/8/7086 від 24.11.2017 матеріали справи не містять.

24. Обставини дотримання позивачем зобов'язань з поставки продукції за Договором підтверджуються матеріалами справи та не спростовані відповідачем належними й допустимими доказами.

Зокрема, матеріалами справи встановлено, що ці факти вже були предметом дослідження господарського суду, а саме рішенням Господарського суду міста Києва від у справі № 910/17263/17 за позовом ТОВ "ТД "Сокар Україна" до МОУ про стягнення заборгованості за Договорами поставки № 286/1/17/13 від 16.05.2017 та № 286/1/17/14 від 16.05.2017 в сумі 185 999 892,00 грн. Цим рішенням встановлено, ТОВ "ТД "Сокар Україна" в повному обсязі виконало свої зобов'язання, в тому числі й за Договором поставки № 286/1/17/14 від 16.05.2015, здійснивши поставку відповідачу-2 відповідної продукції на загальну суму 57 899 999,00 грн, яка ним була прийнята без будь-яких зауважень.

Також судом встановлено, що МОУ свого обов'язку з оплати продукції не виконало, тому зазначеним рішенням із замовника (МОУ) на користь ТОВ "ТД "Сокар Україна" стягнута заборгованість у загальній сумі 185 999 892,00 грн, яка включала у себе також заборгованість й за Договором поставки № 286/1/17/14 від 16.05.2015 в сумі 57 899 999,00 грн.

За приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

За змістом преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки судове рішення у справі № 910/17263/17, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, встановленим є факт належного та повного виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Відповідно доводи відповідача-2 (апелянта) в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні на необґрунтовані.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

25. Крім того, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що гарантія на підставі ст. 561 ЦК України діє протягом строку, на який вона видана.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі закінчення строку дії гарантії.

Як вище згадувалось, строк дії гарантії за Договором встановлено до 31.01.2018 17:00, що свідчить про її припинення та неможливість пред'явлення вимог за нею.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

26. Згідно з п.5 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

5) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині."

Відповідно до ч.1 ст. 313 Господарського процесуального кодексу України:

"Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу."

27. З огляду на зазначене та відсутність порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанцій щодо визнання спірної банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині та залишення без змін постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції про визнання такою, що не підлягає виконанню банківської гарантії №КГ2016-0088/18-89 від 13.05.2017, виданої ПАТ "Банк "Восток" .

Разом з тим, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" забезпечення виконання договору №286/1/17/14 про постачання для державних потреб нафти і дистиляторів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 16.05.2017, а саме банківську гарантію від 13.05.2017 №КГ2016-0088/18-89, видану ПАТ "Банк "Восток", слід скасувати, а провадження у справі за такою позовною вимогою закрити відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки вона не може бути самостійним способом захисту цивільних прав, стороною обрано спосіб захисту, який не може бути реалізований згідно із статтею 5 ГПК України.

28. У зв'язку з частковим скасуванням судових рішень та закриттям провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України повернути ТОВ "ТД "Сокар Україна" банківську гарантію від 13.05.2017 №КГ2016-0088/18-89, видану ПАТ "Банк "Восток", витрати відповідача щодо сплати судового збору в апеляційному (5 286 грн.) та касаційному (7 048 грн.) судах, відповідно до статті 129 ГПК України, слід зменшити наполовину та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на загальну суму 6 167 грн.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 313, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 у справі №910/5723/18 скасувати в частині зобов'язання Міністерства оборони України повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар України" забезпечення виконання договору №286/1/17/14 про постачання для державних потреб нафти і дистиляторів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 16.05.2017, а зокрема, банківську гарантію від 13.05.2017 №КГ2016-0088/18-89, видану ПАТ "Банк "Восток". Провадження в частині зазначених позовних вимог закрити.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 у справі №910/5723/18 залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар України" (04080, місто Київ, вулиця Юрківська, будинок 28, офіс 3, код ЄДРПОУ 37037544) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) 6 167 (шість тисяч сто шістдесят сім) грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.