розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк"

на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р.

у складі колегії суддів: А. І. Ярош - головуючий, С. І. Колоколов, Н. М. Принцевська

та на рішення господарського суду Одеської області від 18.06.2018р.

суддя: Р. В. Волков

за позовом публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича

1. Публічного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова - Хвиля"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним договору управління майном від 31.10.2017р.

за участю представників:

від позивача: С.П. Митюк, А.О. Іванов,

від відповідача-1: О.А. Фельдман,

від відповідача-2: О.А. Фельдман,

від третьої особи: О.Ю. Щербина

1. Короткий зміст позовних вимог

ПАТ "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" Матвієнка Андрія Анатолійовича звернулося до господарського суду із позовом до ПАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" та ТОВ "Нова-Хвиля" про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.10.2017 р., який укладений між відповідачами.

Позов обґрунтований тим, що спірний договір управління нерухомим майном від 31.10.2017 р. укладено без згоди ПАТ "Імексбанк", яке є іпотекодержателем по відношенню до переданого в управління нерухомого майна, та в силу ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" є недійсним.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. у справі №916/355/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р., у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що правові норми ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про іпотеку" та договірні зобов'язання сторін не передбачають заборони щодо передачі предмета іпотеки в управління в порядку глави 70 Цивільного Кодексу України (435-15) без згоди іпотекодержателя. Натомість ст. 1039 ЦК України прямо встановлює, що майно, яке є предметом договору застави, може бути передане в управління.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ПАТ "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк", не погоджуючись із судовими рішеннями у даній справі, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

У скарзі стверджується, що судами неправильно застосовано ст. ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв'язку зі ст. ст. 6, 203, 215, 316, 317, 1029, 1033, 1037, 1039 ЦК України.

Скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки п. 6.3 договору управління, за яким управитель має право володіти та користуватися об'єктом у встановлених договором управління та законодавством межах, зокрема укладати будь-які контракти, угоди та договори з третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються; самостійно здійснювати будь-які фактичні і юридичні дії у процесі управління майном та вимагати усунення будь-яких порушень його прав на об'єкт відповідно до ст. 396 ЦК України. Тобто сторони у договорі управління визначили, що управитель володіє і користується об'єктом.

Також скаржник вважає очевидним порушення іпотекодавцем п. 4.1.4 іпотечного договору внаслідок обтяження майна, що є предметом іпотеки, що підтверджує право позивача на звернення до суду за захистом своїх прав.

Скаржником заявлено клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду, оскільки існує необхідність відступити від вже викладених висновків Верховного Суду.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" вважає її доводи необгрунтованими, та вказує, що скаржник помилково посилається на норми закону, які стосуються довірчої власності. За твердженням відповідача-1 ст. 1037 ЦК України не встановлює умови, за якою установник управління або управитель мають погоджувати свої дії з іпотекодержателем.

Відповідач-1 вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що чинним законодавством передбачено можливість передання в управління майна, що є предметом іпотеки, а положення Закону України "Про іпотеку" (898-15) не містять обов'язку іпотекодавця отримувати на це згоду іпотекодержателя.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

21 жовтня 2013р. між ПАТ "Імексбанк" як кредитором та ТОВ "Бугаз Делюкс" як позичальником укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №81/13, відповідно до п. 1.1 якого кредитор взяв на себе обов'язок надати ТОВ "Бугаз Делюкс" кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

В забезпечення вимог кредитора за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 21.10.2013р. №81/13 між ПАТ "Імексбанк" як іпотекодержателем та ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" як іпотекодавцем 22.10.2013р. укладено іпотечний договір з майновим поручителем, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. за реєстровим № 4513.

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору, предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі учбово-спортивної бази "Чорноморець", яка складається з: будівель - літ. "А", літ. "Б", літ. "В", літ. "Е", літ. "Г", літ. "Д", літ. "Ж", літ "К", загальною площею 1678,4 кв.м., літ. "Л", відображених у технічному паспорті від 13.06.2008р., що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця Вавілова академіка, будинок 5-а.

12 червня 2014р. між ПАТ "Імексбанк" як кредитором та ТОВ "Делівер" як позичальником укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №28/14, відповідно до п. 1.1 якого кредитор взяв на себе обов'язок надати ТОВ "Делівер" кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

В забезпечення вимог кредитора за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №28/14 від 12.06.2014р. між ПАТ "Імексбанк" як іпотекодержателем та ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" як іпотекодавцем був укладений 28.10.2014р. іпотечний договір (з майновим поручителем, другої черги), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., за реєстровим №5200 (далі - іпотечний договір 2).

Згідно з п. 1.3 іпотечного договору предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові будівлі учбово-спортивної бази "Чорноморець", яка складається з: будівель - літ. "А", літ. "Б", літ. "В", літ. "Е", літ. "Е", літ. "Д", літ. "Ж", літ "К", загальною площею 1678,4 кв.м., літ. "Л", відображених у технічному паспорті від 13.06.2008р., що знаходяться за адресою: місто Одеса, вулиця академіка Вавілова, будинок 5-а.

За пунктами 4.1.4 договорів іпотеки від 22.10.2013р.та від 28.10.2014р. іпотекодавець зобов'язався не відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб та не обтяжувати його зобов'язанням з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм, не передавати в наступну заставу тощо), не видавати довіреності на користування та/або розпорядження предметом іпотеки, а також не виступати поручителем за третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди на це від Іпотекодержателя.

31 жовтня 2017р. між ПрАТ "Футбольний клуб "Чорноморець" як установником управління та ТОВ "Нова-Хвиля" як управителем був укладений договір управління нерухомим майном, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем М.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1914.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління передає в управління об'єкт, визначений у п. 1.2 даного договору, а управитель приймає об'єкт та зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління об'єктом виключно в інтересах установника управління.

Згідно з п. 1.2 договору в управління було передано нерухоме майно, що складається з нежитлових будівель учбово-спортивної бази "Чорноморець", загальною площею приміщень - 1678,4 кв.м., а саме з будівель літ. "А", літ. "Б", літ. "В", літ. "Е", літ. "Г", літ. "Д", літ. "Ж", літ."К", літ. "Л", що знаходиться за адресою: місто Одеса, вулиця Академіка Вавілова. 5-а та належить установнику управління на праві приватної власності.

Пунктом 1.5 договору визначено, що вигодонабувачем (особою, яка набуває вигоду від управління об'єктом, наданим в управління) є установник управління.

Пунктом 1.7 договору встановлено, що метою передачі об'єкта установником управління управителю в управління є:

- організація ефективного управління об'єктом,

- підтримання об'єкту в належному технічному стані,

- забезпечення належної експлуатації об'єкта,

- отримання вигоди від управління об'єктом.

Згідно з п. 1.8 договору у відносинах із третіми особами повноваження управителя укладати правочини спрямовані на реалізацію положень цього договору, підтверджуються безпосередньо цим договором, а також додатково можуть бути підтверджені виданим установником управління дорученням. При здійсненні сторонами дій у рамках цього договору, щодо яких даним договором не встановлена необхідність додаткового узгодження із іншою стороною, згодою сторони вважається цей договір.

Відповідно до п. 5.2 договору, на день підписання договору, об'єкт який є предметом цього договору, перебуває під обтяженням іпотекою та забороною відчуження у ПАТ "Імексбанк".

Відповідне право управління майном зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Журавлем В.М. 31.10.2017р., номер запису про інше речове право 23110943.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

Предметом даного позову є вимоги ПАТ "Імексбанк" про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р. зареєстрованого в реєстрі за №1914, з посиланням на норми ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та ст. 215 Цивільного Кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 31.10.2017р., зареєстрованого в реєстрі за №1914, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що передача майна управителю за договором управління майна не тягне переходу права власності на нього, а управитель отримує право на здійснення окремих, визначених установником управління у рамках закону, повноважень щодо управління майном.

При цьому суди вказали, що законодавчими приписами ст. 1039 ЦК України передбачена можливість передання майна, що знаходиться у заставі, в управління іншій особі, і зазначеною нормою не передбачено обов'язкової згоди заставодержателя на передачу майна в управління.

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Відповідно до ст. 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

За положеннями ст. 1039 ЦК України майно, що є предметом договору застави, може бути передане в управління. Установник управління зобов'язаний попередити управителя про те, що майно, яке передається в управління, є предметом договору застави.

Згідно з ч. 1 ст. 1032 ЦК України установником управління є власник майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Обмеження права власника розпоряджатись своїм майном наведені зокрема в Законі України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Наслідки недотримання цієї вимоги визначені в ч. 3 ст. 12 вказаного закону, згідно з якою правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

За ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом вказаної статті нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність.

Господарські суди попередніх інстанцій, при оцінці договору управління на предмет його дійсності, виходили лише з аналізу законодавства, яким регулюється укладення договору управління майном, не з'ясувавши дійсну правову природу спірного договору, що має суттєве юридичне значення для вирішення спору по суті.

Верховний Суд звертає увагу, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст його умов, а тому при дослідженні питання щодо необхідності надання іпотекодержателем згоди на укладення договору, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Натомість судами попередніх інстанцій не надано оцінку умовам договору управління, зокрема встановленим в п. 1.7, за яким метою передачі об'єкта в управління є отримання вигоди від управління об'єктом.

Також судами не досліджено обсяг прав управителя, визначений зокрема в п. 6.3 договору управління, за яким управителю надано право володіти та користуватися об'єктом, зокрема укладати будь-які контракти, угоди на договори із третіми особами, які направлені на досягнення мети цього договору, в тому числі самостійно без погодження з установником управління та на власний розсуд визначати умови договорів, угод та контрактів, які укладаються; самостійно здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії у процесі управління об'єктом, з урахуванням обмежень, встановлених цим договором.

Крім того, судами не враховано умови пп. 6.4.3 п. 6.4 договору управління, за яким на управителя покладено обов'язок вимагати своєчасної і в повному обсязі компенсації спожитих комунальних послуг від орендарів та інших осіб, яким управителем буде надане право володіння та/або користування об'єктом або його частиною. Редакція вказаного підпункту в контексті пункту 6.3 договору управління передбачає право управителя самостійно укладати договори оренди, що в силу ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" є неприпустимим по відношенню до майна, яке знаходиться в іпотеці.

Ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами не спростовано тверджень позивача про те, що умовами спірного договору управителю надано право користування майном, при цьому за умовами ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо передачі іпотечного майна в користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Крім того, як вбачається з аркуша 9 постанови апеляційного господарського суду, судом апеляційної інстанції взагалі розглядались позовні вимоги про визнання недійсним договору управління нерухомим майном від 29.12.2014р., укладеного між ПрАТ "ФК "Чорноморець" та ТОВ "Стадіон "Чорноморець" та зареєстрованого в реєстрі за №1772. (а. с. 83 т. 2).

Натомість оскаржуваний у даній справі договір укладений 31.10.2017р. між ПрАТ "ФК "Чорноморець" та ТОВ "Нова-Хвиля", та зареєстрований в реєстрі за № 1914.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у справі рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Верховний Суд констатує, що і місцевий суд, і суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення дійшли передчасних висновків, які не ґрунтуються на належному (тобто - повному, всебічному, об'єктивному та безпосередньому) дослідженні доказів та встановленні всіх обставин справи.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права щодо повноти оцінки доказів та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Сукупність вищезазначених фактів вимагає направлення справи до суду першої інстанції для нового розгляду.

При цьому відсутні підстави для задоволення клопотання позивача про передачу справи на розгляд об'єднаної палати, оскільки згідно з ч. 2 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої плати чи об'єднаної палати.

Верховний Суд звертає увагу, що правовідносини справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається скаржник у своєму клопотанні, не є подібними, а тому відсутні підстави для відступу від вже викладених Верховним Судом висновків та передачі даної справи на розгляд об'єднаної палати.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги та дії, які повинен виконати суд першої інстанції при новому розгляді

Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України (1798-12) меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

При новому розгляді справи суду слід всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідити умови укладених між сторонами у справі договорів, встановити обсяг наявних обмежень та надати оцінку умовам спірного договору управління, дослідити його правову природу і враховуючи всі обставини встановити наявність/відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого суду, то відповідно до вимог ч. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Імексбанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Імексбанк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 18.06.2018р. та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019р. у справі №916/355/18 скасувати.