1. За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 22.08.2017 (зареєстрований в реєстрі за № 702) Фізична особа-підприємець Кінаш Віталій Іванович (далі - ФОП Кінаш В.І., позивач, покупець) придбав у Фізичної особи-підприємця Тенюх Оксани Володимирівни (далі - ФОП Тенюх О.В., відповідач, продавець) торговий павільйон № 147 з терасою площею 133,8 м.кв., розташований по вул. Б.Хмельницького у м. Калуші (пункт 1 договору). У пункті 3 вказаного договору зазначено, що відчужуваний об'єкт розташований на земельній ділянці площею 0,0144 га з кадастровим номером НОМЕР_1, наданій продавцю в оренду для обслуговування торгового павільйону № 147, про що свідчить договір оренди землі від 27.06.2013, укладений між Калуською міською радою та ФОП Тенюх О.В.

2. 19.09.2017 між позивачем та Фізичною особою-підприємцем Чех Л.М. укладено договір на виконання робіт з технічної інвентаризації придбаного першим майна, в результаті чого з'ясовано, що за вищевказаною адресою знаходиться не торговий павільйон з терасою, а нежитлові приміщення.

3. 26.09.2017 між позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду до договору купівлі-продажу від 22.08.2017, якою змінено пункт 1 договору шляхом зазначення іншого об'єкта відчуження за договором - нежитлових приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1

Короткий зміст та підстави позову

4. У січні 2018 року ФОП Кінаш В.І. звернувся з позовом до ФОП Тенюх О.В. про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 22.08.2017 № 702 щодо зміни предмета продажу замість торгового павільйону з терасою на нежитлові приміщення, посилаючись на ухилення відповідача від нотаріального посвідчення такої угоди.

5. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року позов задоволений. Визнано укладеною в редакції позивача додаткову угоду від 26.09.2017 до договору купівлі-продажу від 22.08.2017 №702, відповідно до якої позивач придбав у відповідача не торговий павільйон з терасою, а нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1

6. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Калуської міської ради (далі - третя особа) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2018 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення не стосується прав та обов'язків скаржника, який не був учасником спірних правовідносин і як зміст спірної додаткової угоди, так і рішення суду першої інстанції не містять відомостей про права та обов'язки останнього.

7. Постановою Верховного Суду від 12.09.2018 ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 скасовано з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Судом касаційної інстанції констатовано, що прийняте у справі судове рішення, яким змінено статус придбаного позивачем майна з рухомого на нерухоме, тобто фактично встановлено правовий зв'язок між майном, яке є предметом спору у справі та належною третій особі земельною ділянкою, безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків та зачіпає інтереси останньої, як власника земельної ділянки, на якій це майно розташоване.

Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09 січня 2019 року рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20 березня 2018 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди відмовлено. Одночасно судом апеляційної інстанції залучено до участі у справі Калуську міську раду в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

9. Урахувавши правові висновки Верховного Суду в постанові від 12.09.2018, суд апеляційної інстанції встановив, що прийняте у справі судове рішення, яким фактично змінено статус рухомого майна та нерухоме, безпосередньо стосується прав та інтересів Калуської міської ради, оскільки ця особа є власником земельної ділянки комунальної власності, на якій таке майно розташоване. Отже, суд першої інстанції не міг розглянути даний спір без залучення до участі у справі Калуської міської ради, як власника земельної ділянки, що у тому числі свідчить про помилковість висновків суду про можливість застосування до спірних правовідносин статті 220 Цивільного кодексу України. Допущене судом порушення норм процесуального права - прийняття рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі у справі, в силу частини 3 статті 277 ГПК України є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі Калуської міської ради мало бути здійснено окремим процесуальним документом - ухвалою, яка мала передувати прийняттю спірної постанови. Натомість таке залучення відбулося безпосередньо у самій постанові і вже фактично після прийняття судом рішення про відмову в позові, що є порушенням вимог статей 50, 281 ГПК України.

12. Всупереч вимогам статті 277 ГПК України в мотивувальній частині постанови судом не вказано безпосередньо підстави для відмови в позові та докази і обставини, з яких виходив суд при прийнятті рішення по суті спору. Наведене апеляційним судом мотивування стосується тільки аналізу впливу прийнятого у справі судового рішення на права та інтереси третьої особи.

13. Суд апеляційної інстанції не надав оцінки доказам, які підтверджують статус предмета продажу за спірним договором як нерухомого майна, яке має іншу площу ніж та, що була вказана в первинно укладеному між сторонами спору договорі купівлі-продажу, що безпосередньо і викликало необхідність укладення спірної додаткової угоди.

Позиція третьої особи у письмових поясненнях на касаційну скаргу

14. У справі не встановлено наявності у позивача правовстановлюючих документів про право власності на майно, яке є предметом спірної додаткової угоди. Таке майно не прийнято в експлуатацію, не зареєстровано у встановленому порядку, йому не присвоєно адресу, а отже воно не існує як об'єкт нерухомості та, відповідно, не може бути предметом договору купівлі-продажу. Натомість на об'єкт, який був предметом відчуження за первинним договором - торговий павільйон, ФОП Тенюх О.В. 19.07.2017 видано паспорт прив'язки, відповідно до якого цей об'єкт є тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

15. Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги в пунктах 11, 12 Постанови та констатує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо порядку перегляду судового рішення за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, у зв'язку з чим зазначає про таке.

16. Усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 10.05.2018 у справі №910/22354/15, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 11.12.2018 у справі №916/2878/14 визначено алгоритм дій суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою не залученої до участі у справі особи, який полягає в наступному.

17. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

18. Порядок залучення судом до участі у справі цієї особи врегульований статтею 50 ГПК України, відповідно до частин 1, 4 якої таке залучення (у тому числі за ініціативою суду) у спрощеному провадженні відбувається до початку першого судового засідання шляхом постановлення ухвали. Одночасно стаття 281 ГПК України, яка визначає порядок ухвалення судових рішень судом апеляційної інстанції, чітко розмежовує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд ухвалює постанову (частина 1), тоді як процедурні питання (до яких відноситься і питання залучення учасників справи) вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

19. Безумовним наслідком залучення судом апеляційної інстанції до участі у справі особи, про права, обов'язки та (або) інтереси якої прийнято рішення у справі, є скасування оскаржуваного судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення.

20. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, обов'язки, інтереси скаржника, після встановлення таких обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи шляхом винесення відповідної ухвали, а от питання про скасування судового рішення згідно з правилами статті 281 ГПК України вирішується шляхом ухвалення окремого судового рішення у формі постанови.

21. Відповідно до положень частин 1, 2 статті 269, частини 1 статті 270 ГПК України метою апеляційного перегляду справи є перевірка апеляційним судом правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи по суті повторно. При цьому в разі допущення процесуальних порушень, перелічених в частині 3 статті 277 ГПК України, рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає обов'язковому скасуванню, а тому у цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов'язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів частини 4 статті 269 ГПК України.

22. Однак суд апеляційної інстанції, дійшовши правильного та обґрунтованого висновку про те, що рішення місцевого господарського суду прийнято про права заявника апеляційної скарги та місцевий господарський суд допустив порушення норм процесуального права, прийняв у зв'язку з цим нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не здійснивши розгляд справи по суті позовних вимог. Більше того, питання щодо залучення Калуської міської ради у порушення вимог статті 50 ГПК України було вирішено судом не до початку розгляду справи по суті, а вже безпосередньо при прийнятті спірної постанови.

23. У той же час відповідно до частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

24. Пункт 3 частини 1 статті 282 ГПК України визначає, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

25. Проте суд апеляційної інстанції надав оцінку спірним правовідносинам по суті позовних вимог, не дослідив чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та заявник апеляційної скарги та які були встановлені судом першої інстанції, якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими, не надав оцінки поясненням сторін у справі та заявника апеляційної скарги по суті заявленого позову. Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив приймаючи нове рішення по суті позовних вимог про відмову у їх задоволенні, а її зміст стосується лише оцінки впливу прийнятого у справі рішення на права заявника апеляційної скарги.

26. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

27. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

28. За наведених обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати такою, що відповідає положенням статей 86, 236, 237, 269, 282 ГПК України.

29. Допущені судом апеляційної інстанції процесуальні порушення унеможливлюють розгляд та оцінку Верховним Судом наведених в пункті 13 Постанови доводів касаційної скарги по суті спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. З огляду допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи по суті позовних вимог, враховуючи визначені статтею 300 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду. Зважаючи на викладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

31. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене в пунктах 21, 22, 25 Постанови, в межах наданих процесуальних повноважень дослідити та оцінити аргументи учасників справи і зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.