1.1. У квітні 2018 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - РВ ФДМУ по Київській області) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Меліоратор" (далі - ПрАТ "Меліоратор") і Бучанської міської ради про скасування рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 88 від 15.02.2007 "Про внесення доповнень до пункту 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 "Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності"; визнання недійсним і скасування свідоцтва про право приватної власності від 11.07.2009 серії САС № 345588, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162; витребування із чужого незаконного володіння ПрАТ "Меліоратор" гуртожитку, розташованого по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області, та повернення його державі в особі РВ ФДМУ по Київській області за актом прийому-передачі.

Позов із посиланням на положення статей 321, 387 Цивільного кодексу України, статей 1, 24 Закону України "Про приватизацію державного майна" обґрунтовано незаконністю оспорюваного рішення міської ради та оформленням ПрАТ "Меліоратор" зазначеного свідоцтва про право власності на об'єкт соціально-побутового призначення - гуртожиток на 56 осіб, оскільки цей гуртожиток не увійшов до статутного фонду під час приватизації Відкритого акціонерного товариства "Меліоратор" (далі - ВАТ "Меліоратор"), правонаступником якого є ПрАТ "Меліоратор", і є власністю держави в особі РВ ФДМУ по Київській області, у зв'язку з чим його має бути витребувано із чужого незаконного володіння відповідача і повернуто державі.

1.2. У відзиві на позов ПрАТ "Меліоратор" просило відмовити у позові, акцентувало, що створене у процесі приватизації підприємство стало власником майна підприємства, що приватизувалося, у тому числі і власником об'єктів соціальної сфери, переданих безоплатно за умови, передбаченої статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна". Крім того, відповідач зазначив про неможливість втручання у право на "мирне володіння майном".

1.3. Бучанська міська рада також заперечила проти задоволення позовних вимог, просила застосувати позовну давність і відмовити у позові; послалася, зокрема, на те, що інструктивний лист Фонду державного майна України від 06.03.2003 № 10-25-2822 не внесено до Єдиного реєстру нормативно-правових актів, він не є нормативно-правовим актом і його положення не підлягають застосуванню; у позові не наведено обставин в обґрунтування необхідності скасувати повністю спірне свідоцтво про право власності та рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради, а також не зазначено доказів і правових підстав позову про скасування повністю цього рішення і свідоцтва.

1.4. Бучанська міська рада подала до господарського суду заяву про застосування позовної давності.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2018 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01.02.2019) позов задоволено частково. Скасовано частково рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162, а саме в частині оформлення та видачі свідоцтва на право власності на нерухоме майно - гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області. Частково визнано недійсним і скасовано свідоцтво про право приватної власності від 11.07.2009 серії САС № 345588, видане на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162, а саме в частині оформлення права власності на гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області. Витребувано із чужого незаконного володіння ПрАТ "Меліоратор" гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області, повернуто його державі в особі РВ ФДМУ по Київській області за актом приймання-передачі. В іншій частині позову відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив із того, що безоплатна передача, передбачена статтею 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", є не відчуженням майна, а підставою для передачі об'єктів соціально-побутового призначення у безоплатне користування; об'єкт соціально-побутового призначення - гуртожиток на 56 осіб, не увійшов до статутного фонду ВАТ "Меліоратор", залишився у державній власності, його було передано лише у безоплатне користування на баланс товариства, у зв'язку з чим у товариства не виникло права власності на це нерухоме майно за результатами такої передачі; оспорюване рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради в частині оформлення та видачі свідоцтва на право власності на зазначений гуртожиток прийнято без дотримання вимог законодавства та із порушенням прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі РВ ФДМУ по Київській області; спірне майно вибуло поза волею його власника - держави в особі РВ ФДМУ по Київській області, тому таке майно має бути витребувано від ПрАТ "Меліоратор" і повернуто державі.

Суд зазначив, що оскільки прийняття рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради в частині права власності на інші зазначені у ньому об'єкти нерухомого майна позивач не оспорює, позов підлягає частковому задоволенню. Водночас суд дійшов висновку, що РВ ФДМУ по Київській області не пропустило позовну давність, звертаючись із цим позовом.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПрАТ "Меліоратор" - без задоволення.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, викладеними у постанові Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 і рішенні Господарського суду Київської області від 10.09.2018, ПрАТ "Меліоратор" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 і рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2018 та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі скаржник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 321, 387 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію державного майна". ПрАТ "Меліоратор" акцентує, що на час проведення приватизації Орендного підприємства "Меліоратор" (далі - ОП "Меліоратор") гуртожитки не належали до об'єктів державного житлового фонду, що підлягав приватизації громадянами України чи передачі у комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало. Скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 03.10.2011 у справі № 3-102гс11, за змістом якої при викупі орендованого майна гуртожитки як об'єкти соціально-побутового призначення передавалися безоплатно у власність орендованих підприємств, оскільки законодавчої заборони на це не існувало до внесення змін до частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" в лютому 1997 року встановлено не було. Таким чином, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність законодавчої заборони на безоплатну передачу у власність орендному підприємству спірного гуртожитку під час викупу орендованого майна. Крім цього, скаржник наголошує, що ВАТ "Меліоратор" не заволодівало спірним гуртожитком самовільно, незаконно, за відсутності правової підстави, адже таке майно було передано товариству у процесі приватизації органом приватизації від імені держави безоплатно, нехай навіть у користування, що, як вважає скаржник, свідчить про відсутність незаконності володіння майном та, відповідно, унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 387 Цивільного кодексу України

3.2. Від РВ ФДМУ по Київській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити без змін ухвалені у справі судові рішення, а касаційну скаргу - без задоволення. Зокрема, позивач наголошує, що Бучанська міська рада не мала правових підстав приймати будь-яке рішення щодо оформлення права власності за ПрАТ "Меліоратор" на державне майно, вартість якого не враховано під час формування статутного капіталу ПрАТ "Меліоратор"; ПрАТ "Меліоратор" заволоділо спірним майном без відповідної правової підстави, оскільки як балансоутримувач незаконно оформило за собою право власності на спірний гуртожиток.

3.3. Від ПрАТ "Меліоратор" надійшли пояснення у справі, в яких товариство наголошує, що рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2018 у цій справі у ПрАТ "Меліоратор" витребувано гуртожиток, розташований за адресою: м. Буча, вул. Чкалова, 1, однак під час виконання судового рішення у цій справі Бучанський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області з'ясував, що за зазначеною адресою розташовано три гуртожитки, а у судовому рішенні не визначено та не конкретизовано, який саме гуртожиток має бути повернуто у державну власність.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 19.03.1993 РВ ФДМУ по Київській області прийняло рішення про приватизацію ОП "Меліоратор".

Згідно з планом приватизації ОП "Меліоратор", затвердженим наказом РВ ФДМУ по Київській області від 15.06.1993 № 3-ВП, приватизація здійснювалася шляхом створення на базі об'єкта приватизації відкритого акціонерного товариства, засновники якого - РВ ФДМУ по Київській області та організація орендарів ОП "Меліоратор".

Розрахунок оціночної вартості майна ОП "Меліоратор", яке підлягало приватизації, здійснено на основі результатів інвентаризації на підставі вимог Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 № 522 (522-92-п) .

Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ОП "Меліоратор" затверджено розпорядженням РВ ФДМУ по Київській області від 31.05.1993 № 3-ВП.

Відповідно до параграфу 5 розділу VІІ Плану приватизації об'єкти соціально-побутової інфраструктури ОП "Меліоратор" згідно з рішенням міськвиконкому від 11.05.1993 № 107 передаються на баланс підприємства безоплатно, у тому числі: гуртожиток на 56 осіб, який введено у дію в 1972 році, загальною площею 462,3 м-2, вартість - 684 588,13 крб.; гуртожиток сімейного типу на 120 квартир, який введено в дію в 1983 році, загальною площею 3 639,1 м-2, вартість - 8 861 681,38 крб.; дитячий садок на 280 місць, введений у дію в 1978 році, вартість - 4 745 030,85 крб.; житловий будинок на 65 квартир, введений у дію в 1993 році, побудований за рахунок державних капіталовкладень, вартість - 13 285 248,30 крб.

За даними акта оцінки цілісного майнового комплексу ОП "Меліоратор" від 31.05.1993 вартість майна, для якого встановлено пільги (27 577 тис. крб.), виключена із вартості майна, що підлягало приватизації.

12.09.1994 між РВ ФДМУ по Київській області та ВАТ "Меліоратор" підписано акт прийому-передачі проданого майна.

Суди зазначили, що згідно з цим актом зазначені гуртожитки та дитячий садок передано на баланс ВАТ "Меліоратор" безоплатно без права відчуження.

Отже, об'єкт нерухомого майна - гуртожиток на 56 осіб під час приватизації ОП "Меліоратор" не увійшов до статутного фонду ВАТ "Меліоратор" і залишився у державній власності.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 88 від 15.02.2007 "Про внесення доповнень до пункту 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 "Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності" внесено доповнення до пункту 1 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 18.01.2007 № 28 "Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності", а саме:

" - 1. Ірпінському міському бюро технічної інвентаризації оформити та видати свідоцтво на право власності на нерухоме майно, розташоване по вулиці Чкалова, 1 в місті Бучі, а саме: гараж-склад літ. "П", розміром 47,25 м х 6,4 м, загальною площею 239,1 м-2, адмінбудівлю (двоповерхову) літ. "В", розміром 22,15 м х 12,9 м, загальною площею 463,1 м-2, гараж-склад літ. "Ж", розміром 30,4 м х 8,9 м + 5,5 м х 10,1 м з добудовою літ. "Ж-1", розміром 8,9 м х 7,35 м, загальною площею 300,2 м-2, котельню літ. "Д", розміром 23,2 м х 6,53 м, загальною площею 125,5 м-2, їдальню-гуртожиток (двоповерхову) літ. "Е", розміром 12,72 м х 8,67 м + 22,58 м х 11,85 м, загальною площею 597,4 м-2, склад літ. "Б", розміром 30,35 м х 18,7 м, загальною площею 522,2 м-2, склад літ. "Ч", розміром 18,4 м х 12,0 м, загальною площею 201,8 м-2, майстерню (двоповерхову) літ. "А, а, а-1", розміром 55,0 м х 24,9 м, загальною площею 1490,4 м-2, майстерню літ. "Л", розміром 31,2 м х 18,5 м, загальною площею 506,2 м-2, склад літ. "Л-1", розміром 29,25 м х 18,50 м, загальною площею 519,3 м-2, склад літ. "М", розміром 6,0 м х 3,3 м, загальною площею 15,5 м-2, склад літ. "Н", розміром 6,46 м х 4,46 м, загальною площею 20,0 м-2, майстерня літ. "З", розміром 61,1 м х 18,70 м, загальною площею 1 233,0 м-2, теплиці літ. "С", розміром 7,5 м х 21,4 м, літ. "С-1", розміром 7,5 м х 21,4 м, літ. "С-2", розміром 7,5 м х 21,4 м, літ. "С-3", розміром 7,8 м х 21,4 м, літ. "С-4", розміром 6,25 м х 21,4 м, кладову літ. "Щ", розміром 3,5 м х 7,8 м, загальною площею 21,5 м-2, гуртожиток "Е-1" (двоповерховий), розміром 16,52 м х 12,8 м, загальною площею 318,1 м-2, пилораму літ. "О", розміром 23,40 м х 8,25 м, з добудовою літ. "О-1", розміром 4,00 м х 3,75 м, загальною площею 187,5 м-2, склад літ. "Ц", розміром 8,5 м х 6,1 м, сарай літ. "У", розміром 3,35 м х 21,7 м, загальною площею 48,8 м-2, вбиральня літ. "Ф", розміром 3,0 м х 2,1 м, сарай літ. "Х", розміром 2,1 м х 3,0 м, щитову літ. "Ш", розміром 3,25 м х 2,24 м, загальною площею 4,7 м-2, погріб літ. "Т", підстанція літ. "И", розміром 5,23 м х 6,32 м, № 1 - пожежне водоймище, № 2 - мийка автотранспорту, № 3 - № 9 огорожа, замощення за ЗАТ "Меліоратор";

- на нерухоме майно, розташоване по вулиці Ярослава Мудрого, 10 в місті Бучі, а саме: гараж літ. "Д", розміром 37,2 м х 18,10 м, загальною площею 590,8 м-2, гараж літ. "Г", розміром 20,00 м х 9,95 м, загальною площею 175,2 м-2, майстерню літ. "Л; Л-1", розміром 101,75 м х 18,9 м + 3,02 м х 3,53 м, загальною площею 1 863,5 м-2, адмін. будівлю літ. "А" (двоповерхову), розміром 12,60 м х 10,0 м, загальною площею 198,0 м-2, склади літ. "Е, Е-1", розміром 9,2 м х 6,60 м + 10,45 м х 3,30 м, загальною площею 81,6 м-2, літ. "Ж", розміром 27,10 м х 6,60 м, загальною площею 127,3 м-2, літ. "З", розміром 10,40 м х 3,30 м, літ. "З-1", розміром 2,28 м х 1,85 м, загальною площею 33,5 м-2, цех літ. "И", розміром 15,90 м х 6,60 м, загальною площею 98,2 м-2, навіс літ. "Б", розміром 12,6 м х 10,0 м, цех літ. "К", розміром 9,5 м х 6,5 м, мийка літ. "М", розміром 3,3 м х 3,0 м, вбиральню літ. "Н", вбиральню літ. "Р", навіс літ. "Щ", розміром 12,6 м х 6,6 м, № 1 - колодязь, № 2-№ 7 огорожа, замощення за ЗАТ "Меліоратор".

У заяві від 09.02.2018 мешканці гуртожитків повідомили РВ ФДМУ по Київській області, що на підставі рішень виконавчого комітету Бучанської міської ради об'єкти нерухомого майна, а саме приміщення двох гуртожитків, розташованих за адресою: вул. Чкалова, 1 та вул. Чкалова, 1а у місті Бучі, Київської області, та є державним майном, незаконно передано у приватну власність ПрАТ "Меліоратор".

Уважаючи незаконним оформлення ПрАТ "Меліоратор" права власності на гуртожиток, розташований за адресою: вул. Чкалова, 1 у міста Бучі, оскільки зазначений об'єкт соціально-побутового призначення (гуртожиток) не увійшов до статутного фонду під час приватизації ВАТ "Меліоратор", а був переданий товариству лише в безоплатне користування та є власністю держави в особі РВ ФДМУ по Київській області, позивач (РВ ФДМУ по Київській області) звернувся із позовом у цій справі.

4.3. За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Статтею 321 цього Кодексу встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом наведеної норми набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов'язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (стаття 345 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у відповідній редакції) до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у відповідній редакції) передбачено, що товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно зі статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. Ці пільги поширюються на викуп державного майна орендними підприємствами.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом позову у справі є вимоги РВ ФДМУ по Київській області до ПрАТ "Меліоратор" і Бучанської міської ради про: 1) скасування рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 88 від 15.02.2007 "Про внесення доповнень до пункту 2 рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради за № 28 від 18.01.2007 "Про анулювання свідоцтва на право власності. Про оформлення нового свідоцтва на право власності"; 2) визнання недійсним і скасування свідоцтва про право приватної власності від 11.07.2009 серії САС № 345588, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162; 3) витребування із чужого незаконного володіння ПрАТ "Меліоратор" гуртожитку, розташованого по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області, та повернення його державі в особі РВ ФДМУ по Київській області за актом прийому-передачі.

Ухвалюючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення цього позову; скасував рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162 у частині оформлення та видачі свідоцтва на право власності на нерухоме майно - гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області; визнав недійсним і скасував свідоцтво про право приватної власності від 11.07.2009 серії САС № 345588 у частині оформлення права власності на гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі Київської області; витребував із чужого незаконного володіння ПрАТ "Меліоратор" зазначений гуртожиток та повернув його державі в особі РВ ФДМУ по Київській області за актом приймання-передачі; в іншій частині позову суд відмовив. Втім, такі висновки господарських судів слід визнати передчасними з огляду на таке.

5.2. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Відповідно до положень статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, серед іншого, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно з частинами 2, 4 статті 164 цього Кодексу позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази, позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). До заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 зазначеного Кодексу).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частини 1, 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями статті 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред'являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (стаття 236 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

5.3. Як убачається зі змісту судових актів, господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення, послалися на розгляд і дослідження матеріалів справи та оцінку доказів і дійшли висновку про незаконність зазначеного рішення міської ради та виданого на його підставі свідоцтва про право власності у частині, що стосується спірного гуртожитку, проте такі висновки зроблено за відсутності у матеріалах справи свідоцтва, яке є предметом спору у цій справі.

Так, у матеріалах справи немає оригіналу або примірника (копії чи витягу) свідоцтва про право приватної власності від 11.07.2009 серії САС № 345588, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162, яке, як уже зазначалося, є предметом спору у справі та було частково скасовано господарським судом за наслідками розгляду цього спору. Наведене унеможливлює висновок, що цей документ був предметом дослідження та оцінки судами, як того вимагають зазначені положення процесуального законодавства.

Разом із тим немає у матеріалах справи і оригіналів або належним чином засвідчених копій чи витягів із рішень виконавчого комітету Бучанської міської ради від 15.02.2007 № 88, від 18.01.2007 № 28, до яких було внесено зміни та доповнення згідно з оспорюваним рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради від 20.03.2007 № 162, яке також є предметом цього спору та було скасовано судом у частині оформлення та видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно - гуртожиток, розташований по вул. Чкалова, 1 у місті Бучі.

5.4. Поза тим колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 387 Цивільного кодексу України (яка, серед іншого, визначена підставою позову) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених нормативних приписів убачається, що власник майна фактично позбавлений можливості володіти і користуватися цим майном внаслідок його незаконного вибуття із володіння, має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Зазначений засіб захисту права власності - витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Із правового аналізу статті 387 Цивільного кодексу України вбачається, що у цій нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки пред'являється у тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Важливою умовою звернення із віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Під незаконним володінням розуміється фактичне володіння річчю, якщо воно не має правової підстави (володіння вкраденою річчю) або правова підстава якого відпала (минув термін дії договору найму), або правова підстава якого недійсна (володіння, установлене в результаті недійсного правочину).

Обмежившись посиланням на те, що спірне майно вибуло поза волею власника - держави, господарські суди попередніх інстанцій достеменно не дослідили істотні обставини справи щодо правових підстав виникнення /набуття, перебування спірного нерухомого майна у володінні та користуванні відповідача (ПрАТ "Меліоратор"); законність/незаконність володіння цим майном у розумінні положень статті 387 Цивільного кодексу України. Попередні судові інстанції не перевірили у повному обсязі також і доводів ПрАТ "Меліоратор" про те, що спірний гуртожиток не вибував із володіння власника поза його волею, оскільки орган приватизації у процесі приватизації передав спірне майно попередникові товариства у безоплатне користування, а отже володіння у наведеному випадку не є незаконним.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Таким чином, беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій, наведені у судових актах, не ґрунтуються на належним чином досліджених і оцінених судами доказах у справі та розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а отже судові рішення у справі ухвалено з порушенням зазначених норм матеріального права та положень статей 86, 210, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

6.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційну скаргу слід задовольнити частково.