1.1. У липні 2018 року Відкрите акціонерне товариство "Меридіан" ім. С. П. Корольова (далі - ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 30.06.2016 № 453/453 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації на бульварі Івана Лепсе, 81а у Солом'янському районі міста Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу" (далі - рішення № 453/453).

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 16, 21 Цивільного кодексу України, статей 18, 19, 38, 39, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 16, 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення Київською міською радою прийнято із порушенням вимог законодавства, якими врегульовано питання передачі земельної ділянки у постійне користування, основ містобудування та містобудівної діяльності.

Крім того, оскаржуваним рішенням, на переконання позивача, порушено його права. Так, згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.11.1982 № 1758 земельну ділянку (яка є предметом оскаржуваного рішення Київської міської ради) передано у постійне користування Виробничому об'єднанню ім. С. П. Корольова для будівництва дитячого дошкільного закладу.

Загальними зборами засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова (протокол № 2) прийнято рішення про припинення діяльності об'єднання і передано всі майнові та фінансові зобов'язання правонаступнику - ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова.

Отже, згідно з оскаржуваним рішенням № 453/453 відповідачеві передано земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

1.3. Київська міська рада у відзиві просила відмовити у задоволенні позовних вимог, наголошуючи, що обов'язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність порушеного права, свобод абр інтересів особи на момент її звернення до суду, і таке порушення має бути реальним.

Водночас відповідач зазначив, що протокол загальних зборів засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова від 02.10.2000 № 2, на який послався позивач, не є належним і допустимим доказом на підтвердження правонаступництва права Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Київська міська рада також зазначила, що надані позивачем протокол загальних зборів засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова від 02.10.2000 № 2 і витяг з акта приймання-передачі майнових прав і фінансових зобов'язань від 02.11.2000, підписаний між Виробничим об'єднанням ім. С. П. Корольова та ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова, не є рішенням (актом) органу державної виконавчої влади, на який згідно з пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 (8-92) покладено здійснення функцій з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, а також не є цивільно-правовою угодою. Отже, позивач не довів належними і допустимими доказами перехід до нього від Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова права постійного користування земельною ділянкою.

Київська міська рада наголосила, що не порушувала прав та інтересів позивача під час прийняття оскаржуваного рішення.

1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Управління освіти Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Управління освіти).

1.5. У поясненнях по суті позовних вимог Управління освіти зазначило, що позивач не надав жодного документа на підтвердження реєстрації права на недобудову та права постійного користування земельною ділянкою за адресою: м. Київ, бул. Івана Лепсе, 81а. При цьому наголосило, що Київська міська рада діяла у межах визначених законодавством, з урахуванням громадських інтересів, що ставить в пріоритетом для яких є розвиток інфраструктури, невід'ємною складовою якої є навчальні заклади (дошкільні, загальноосвітні, позашкільні) для дітей міста.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019, у позові відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.10.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2019 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи заявлені вимоги порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права та залишенням поза увагою прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення із порушенням вимог чинного законодавства, яке регулює питання передачі земельної ділянки у постійне користування, основ містобудування та містобудівної діяльності.

Крім того, скаржник наголошує на порушенні його прав та інтересів як постійного землекористувача.

ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова зауважує, що складова права власності - право постійного користування земельною ділянкою - є майновим правом, а не майном, тому висновок судів про застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992 № 8-92 (8-92) є хибним.

3.2. Київська міська рада та Управління освіти не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2019 у зв'язку з відпусткою суддів Краснова Є. В., Кушніра І. В. визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, судді Чумак Ю. Я., Пільков К. М.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Київської міської ради від 30.06.2016 № 453/453 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки управлінню освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації на бульварі Івана Лепсе, 81а у Солом'янському районі міста Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу" надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню освіти у постійне користування для будівництва дитячого дошкільного закладу згідно з планом-схемою (додаток до рішення).

4.3. Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 30.06.2016 № 453/453 з підстав порушення під час його прийняття положень чинного законодавства, основ містобудування, а також прав позивача як постійного користувача земельною ділянкою.

4.4. Як убачається з матеріалів справи та установлено судами, згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.11.1982 № 1758 Виробничому об'єднанню ім. С. П. Корольова відведено земельну ділянку орієнтовною площею 0,8 га, розташовану у Солом'янському районі м. Києва, за адресою: бульвар Лепсе, 81а для будівництва дитячого дошкілького закладу за рахунок частини земель міської забудови. За змістом зазначеного рішення забудовника зобов'язано виконати умови архітектурно-планувального завдання та отримати дозвіл на початок будівництва (а. с. 37).

4.5. За змістом статті 3 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (у редакції, чинній на час прийняття Київською міською радою народних депутатів рішення від 01.11.1982) відповідно до Конституції СРСР і Конституції Української РСР земля є державною власністю - спільним надбанням усього радянського народу. Земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Згідно зі статтею 15 цього Кодексу земля надається в безстрокове або тимчасове користування. Безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до десяти років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжені на період, що не перевищує відповідно строків короткострокового або довгострокового тимчасового користування. По окремих видах користування землею Радою Міністрів Української РСР може бути встановлений і триваліший строк довгострокового користування, але не більш як двадцять п'ять років.

Надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення.

Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею (частини 1 - 3 статті 16 Земельного кодексу Української РСР 1970 року.

Статтями 20, 21 цього Кодексу передбачено, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

4.6. Зі змісту рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.11.1982 № 1758 убачається, що Виробничому об'єднанню ім. С.П. Корольова відведено земельну ділянку орієнтовною площею 0,8 га у місті Києві, бул. Лепсе, 81а для будівництва дитячого дошкілького закладу.

Проте у цьому рішенні виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів, як установили суди попередніх інстанцій, не зазначено про відведення Виробничому об'єднанню ім. С. П. Корольова земельної ділянки у короткострокове тимчасове користування землею.

При цьому суди установили, що у матеріалах справи немає акта про право довгострокового тимчасового користування землею, оформленого і виданого Виробничому об'єднанню ім. С. П. Корольова відповідно до вимог статей 20, 21 Земельного кодексу Української РСР 1970 року (у редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом рішення від 01.11.1982 про відведення Виробничому об'єднанню ім. С. П. Корольова земельної ділянки для будівництва дошкілького закладу).

4.7. Суди попередніх інстанцій також установили, що згідно з протоколом загальних зборів засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова від 02.10.2000 № 2 припинено діяльність створеного на рівноправних началах Виробничого об'єднання ім. С.П. Корольова, майнові та фінансові зобов'язання виробничого об'єднання ім. С.П. Корольова за згодою засновників об'єднання передано правонаступнику - ВАТ "Меридіан" ім. С.П. Корольова (а. с. 39-41).

02.11.2000 директором Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова, головним бухгалтером об'єднання та ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова підписано акт приймання - передачі майна і фінансових зобов'язань, згідно з яким об'єднання передає, а ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова приймає корпус незавершеного будівництва дитячого садка та земельну ділянку за адресою: місто Київ, бульвар Лепсе, 81а. Передача матеріальних цінностей здійснюється відповідно до протоколу загальних зборів засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова від 02.10.2000 № 2 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 01.11.1982 № 1758 (том 1, а. с. 42).

4.8. За змістом статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (v005p710-05) "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (справа про постійне користування земельними ділянками)" зазначено, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України (254к/96-ВР) , Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України (2768-14) серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

Статтею 23 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час підписання акта приймання - передачі майна і фінансових зобов'язань від 02.11.2000) визначено документи, що посвідчують право на земельну ділянку і передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

4.9. Суди попередніх інстанцій установили, а ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова не спростувало, що надані позивачем на підтвердження своїх вимог протокол загальних зборів засновників Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова від 02.10.2000 № 2 та акт приймання - передачі майна і фінансових зобов'язань від 02.11.2000 у розумінні положень законодавства не є належними доказами, що до ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова як правонаступник Виробничого об'єднання ім. С. П. Корольова перейшло право постійного користування на відведену Виробничому об'єднанню ім. С.П. Корольова для будівництва дитячого дошкільного закладу земельну ділянку.

4.10. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР (475/97-ВР) і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Конституція України (254к/96-ВР) (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи з положень як національного законодавства, так і змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

4.11. Натомість ВАТ "Меридіан" ім. С. П. Корольова, звертаючись із позовом про визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради від 30.06.2016 № 453/453 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Управлінню освіти Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації на бульварі Івана Лепсе, 81а у Солом'янському районі міста Києва для будівництва дитячого дошкільного закладу", не довів порушення його прав як постійного землекористувача земельною ділянкою по бульвару Лепсе, 81а у місті Києві, як і не довів наявності правових підстав для визнання незаконним і скасування спірного розпорядження Київської міської ради.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

5.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішень не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржених у справі рішень не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).