ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/978/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби,

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Горецька З.В.)

від 03.07.2018,

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Галушко Н.А., судді - Орищин Г.В., Хабіб М.І.)

від 19.11.2018,

за позовом Львівської митниці Державної фіскальної служби,

до приватного підприємства "Гамелія",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: відділ Державної виконавчої служби Жовківського районного управління юстиції у Львівській області,

про стягнення 564 467,77 грн,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Львівська митниця Державної фіскальної служби звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з приватного підприємства "Гамелія" 564 467,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2015, 08.02.2013, 03.02.2012, 27.01.2011 між Львівською митницею Державної фіскальної служби і ПП "Гамелія" були укладено договори відповідального зберігання, за якими останньому було передано для зберігання відповідне майно. Під час проведення комісією інвентаризації було виявлено нестачу майна, яке передавалось відповідачу за договорами відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015. Факт такої нестачі підтверджується актом оцінки збитків від 25.12.2015, рецензією ПП "Левковичі" від 29.12.2015 на акт оцінки збитків. На думку позивача, відповідачем було порушено умови вказаних договорів, ст. 942 ЦК України та завдано позивачу збитків на суму 564 467,77 грн, які становлять проіндексовану вартість втраченого відповідачем майна.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.07.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018, у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходили з відсутності у діях відповідача складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини, за відсутності яких з відповідача не можуть бути стягнуті збитки у сумі 564 467,77 грн.

Львівська митниця Державної фіскальної служби подала касаційну скаргу на рішення Господарського суду Львівської області від 03.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування вказаних судових рішень зазначає те, що господарськими судами було порушено норми процесуального права - ст. 76 ГПК України, п. п. 2, 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, пп. в) п 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України. Вважає, що висновок експерта № 4471 від 19.02.2018 не є належним доказом у справі, адже він не містить інформації про фактичну наявність майна та його відповідність майну, переданому на зберігання; оцінка проводилася за "ярликами/бірками"; він ґрунтується на припущеннях. Зазначає, що лист ПП "Гамелія" № 56 від 30.05.2014 не має відношення до розгляду цієї справи. Стверджує про ігнорування судами наданих позивачем доказів та невзяття до уваги його аргументів. Посилається на справи № 914/993/16, № 914/994/16 та, що факт відсутності майна не потребує доказування при розгляді цієї справи. Вказує на повний склад цивільного правопорушення в діях відповідача (вина відповідача не спростована жодними доказами, збитки наступили внаслідок незабезпечення збереження майна).

У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що усі доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів; у касаційній скарзі відсутні обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що висновок експерта не був тим основним доказом з якого виходили суди, відмовляючи у задоволенні позову. Вказує на те, що експерт не дав чіткої відповіді щодо кількості та інших властивостей майна, однак це було передбачувано, адже більшість майна уже давно згнила (навіть згнила тара (ящики) в яких зберігалося майно), а тому експерт у своєму висновку вказав, що "для більш конкретного встановлення переліку товару потрібно проводити не товарознавчу експертизу, а мікробіологічне дослідження". Однак, позивач відмовився від свого права щодо проведення такого дослідження і первинної експертизи, про наявність якого (права) зазначалось йому судами. Вказує і на те, що ПП "Гамелія" неодноразово у письмових поясненнях, по телефону повідомляло позивача про можливі ризики - майно має обмежений термін зберігання згідно з ДСТУ та просило вирішити питання щодо розпорядження ним. Однак, в порушення договорів відповідального зберігання, постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним" № 1340 від 25.08.1998 (1340-98-п) , Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" (771/97-ВР) , позивач не реагував на такі повідомлення та не приймав жодних рішень. Звертає увагу на те, що відповідно до актів передачі на відповідальне зберігання більшість майна передавалась з вказаною вартістю - 0, 00 грн, а тому незрозуміло чому при підрахунку збитків вартість майна змінилась на суму, що становить - 2 000,00 грн, 5 000,00 грн, 10 000, 00 грн за кожний пункт продукції. Позивач не довів наявність повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача (протиправної поведінки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини), а тому суди, з урахуванням висновків Вищого господарського суду України, правильно відмовили у позові. Просить відмовити у задоволенні цієї скарги, а оскаржувані позивачем рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судами, 27.01.2011 між ПП "Гамелія" (зберігач) і Львівською митницею (поклажодавець) було укладено договір відповідального зберігання № 25, за умовами якого поклажодавець передає в порядку та на умовах, визначених цим договором, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії договору вантаж, що передається (майно), згідно з актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. п. 1.2, 1.3 договору майно зберігається та перебуває під митним контролем, використання та випуск якого може бути з дозволу поклажодавця. Відповідальне зберігання за цим договором є безоплатним. Поклажодавець не зобов'язується відшкодовувати зберігачеві витрати, понесені ним у зв'язку із зберіганням майна.

Зберігач зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності майна протягом строку зберігання; зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця, нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним в Україні законодавством з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві; повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього (п. 2.1 договору).

03.02.2012 між сторонами було укладено договір відповідального зберігання № 24, а 08.02.2013 - договір відповідального зберігання № 28, а також додаткові угоди № 1 від 19.06.2013 та № 2 від 25.02.2014 до цього договору.

02.02.2015 між сторонами було підписано договір відповідального зберігання № 92 на таких самих умовах як і договір відповідального зберігання № 28 від 08.02.2013 (за винятком п. 2.1, в якому сторони погодили, що розмір річної плати за зберігання становить 0,83 грн за рік, крім того ПДВ 0,17 грн, всього 1,00 грн за рік). До договору № 92 від 02.02.2015 було укладено додаткову угоду № 1 від 27.05.2015.

Відповідно до п. 2.2 договору відповідального зберігання № 25 від 27.01.2011, п. 3.2 договорів відповідального зберігання № 24 від 03.02.2012, № 28 від 08.02.2013, № 92 від 02.02.2015, якщо при прийманні зберігачем майна, що передається поклажодавцем на зберігання, в цьому майні виявляться пошкодження або недоліки, котрі можуть бути виявлені при поверхневому огляді, а також у випадку спричинення будь-ким пошкоджень майна поклажодавця, зберігач зобов'язаний вжити заходів щодо охорони прав поклажодавця зібрати необхідні докази і повідомити поклажодавця про такі порушення. Якщо зберігач своєчасно не повідомить про це поклажодавця, він несе відповідальність за збитки, завдані поклажодавцеві через таке неповідомлення.

Пунктом 4.1.2 договорів № № 92, 28, 24 та п. 3.1.2 договору № 25 сторони погодили, що поклажодавець зобов'язаний забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору.

На виконання умов договорів, Львівською митницею було передано, а ПП "Гамелія" прийнято на зберігання відповідне майно. Майно, що було передано Львівською митницею, здебільшого було продуктами харчування, тобто товарами з обмеженим терміном зберігання.

Згідно з наказом Львівської митниці Державної фіскальної служби № 620 від 23.10.2015 "Про проведення річної інвентаризації" (із змінами) позивачем проведено річну інвентаризацію, під час якої комісією виявлено нестачу майна, що передано ПП "Гамелія" на виконання зазначених вище договорів на загальну суму 426 526,01 грн.

За актом оцінки збитків, які завдано Львівській митниці ДФС від 25.12.2015, проіндексована вартість майна, що передана позивачем на зберігання відповідачу, становить 564 467,77 грн, а загальна вартість збитків - 737 118,08 грн.

29.12.2015 ПП "Левковичі" було складено рецензію на акт оцінки збитків, які завдано суб'єкту господарювання, за якою встановлено, що акт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна.

05.02.2016 Львівська митниця ДФС звернулась до ПП "Гамелія" з листом № 1426/10/13-70-05/29, яким повідомила останнє про виявлену нестачу переданого йому на зберігання майна та необхідність сплатити заборгованість в розмірі 737 118,08 грн відповідно до акту оцінки збитків від 25.12.2015 і направила матеріали проведеної інвентаризації станом на 01.11.2015.

Судами було встановлено, що з метою встановлення максимально можливого терміну зберігання вищевказаного майна ПП "Гамелія" зверталося із запитом № 24 від 26.04.2016 до ДП "Львівський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації", у відповідь на який отримало лист від 28.04.2016 з інформацією про те, що строк (термін) придатності продукції встановлює виробник на підставі відповідних чинних нормативних документів із зазначенням умов зберігання, а також про те що для визначення строку придатності продукції необхідно керуватись ДСТУ.

Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ГК України), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Загальні положення про зберігання врегульовано главою 66 ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата збитків.

Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. ст. 224, 225 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також неодержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування майнової шкоди не настає.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку про те, що передане поклажодавцем майно знаходиться у зберігача у вигляді продукції, що згнила, однак такі зміни були спричинені не протиправною поведінкою відповідача, а природніми властивостями такого майна. Про можливість таких ризиків відповідач повідомляв поклажодавця відповідно до п. 2.2 договорів зберігання.

Врахувавши вказане, виконавши вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2017, з урахуванням правильного застосуванням норм матеріального і процесуального права, господарські суди дійшли до правомірного висновку про те, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено в діях відповідача складу цивільного правопорушення (зокрема, його протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини), а отже відсутні підстави для стягнення з відповідача 564 467,77 грн збитків.

Щодо доводів позивача про порушення судами ст. 76 ГПК України, п. п. 2, 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України, пп. в) п 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України, то вони є безпідставними, адже господарськими судами прийняті рішення при дотриманні норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин.

Щодо посилань позивача на те, що лист ПП "Гамелія" № 56 від 30.05.2014 не має жодного відношення до розгляду цієї справи, то необхідно зазначити, що цьому листу надавалась оцінка апеляційним судом, який зазначив, що неналежність такого листа не спростовує факт багаторазових повідомлень відповідачем позивача про можливі ризики (вказане майно має обмежений термін зберігання згідно з ДСТУ), про що свідчать інші наявні в матеріалах справи листи. А в силу ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо доводів позивача про те, що висновок експерта № 4471 від 19.02.2018 є неналежним доказом у справі, то необхідно зазначити, що цей висновок був оцінений судами з урахуванням правил ст. 86 ГПК України.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що судами не було взято до уваги надані позивачем докази і не враховано його аргументів, то необхідно зазначити, що господарськими судами при прийнятті рішень було забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги доводи всіх учасників справи та почуто їх, що відповідає як ст. 7 ГПК України, так і узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справи "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України") і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за касаційну скаргу покладаються на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Львівської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 03 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 листопада 2018 року у справі за № 914/978/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

О. Мамалуй

' 'p'