ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/113/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача -1 - ОСОБА_3,

відповідача -2 - ОСОБА_3,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1,

на рішення Господарського суду Закарпатської області

(суддя - Васьковський О.В.)

від 10.08.2018,

та постанову Західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Скрипчук О.С., судді - Дубник О.П., Зварич О.В.)

від 28.11.2018,

за позовом ОСОБА_1,

до 1) ОСОБА_10, 2) ОСОБА_4,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: 1) приватне акціонерне товариство "Ужгородський завод "Електродвигун"; 2) товариство з обмеженою відповідальністю "Гал ЛТД"; 3) товариство з обмеженою відповідальністю "Матяш і Матяш",

про визнання недійсним договору дарування цінних паперів від 29.12.2009, договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Гал ЛТД" від 29.12.2009, договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Матяш і Матяш" від 29.12.2009 та витребування з володіння майна загальною вартістю 281 082,34 грн,

В С Т А Н О В И В:

у лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до ОСОБА_10 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування цінних паперів від 29.12.2009, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстр. № 2851; договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Гал ЛТД" від 29.12.2009 (реєстр. № 2846), договору про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш" від 29.12.2009 (реєстр. № 2847). Також просив витребувати з володіння відповідача ОСОБА_4 майно на загальну суму 281 082,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані договори дарування були укладені позивачем під психічним тиском з боку відповідача - 1 та третіх осіб. Обставини наявності психічного тиску та примусу підтверджуються наявністю кримінальної справи, порушеної у листопаді 2009 року за заявою відповідача-1 про обвинувачення ОСОБА_1 (позивача) у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України. Зазначив, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 20.09.2016 (який набув законної сили) позивача визнано невинуватим та виправдано за всіма вказаними статтями. Позивач стверджує, що у цьому вироку зафіксовані свідчення ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про психологічний тиск слідчого, який погрожував їм затриманням та змушував переписати все належне їм майно на користь відповідача -1 та тиск і залякування їх відповідачем -1. Позивач просив визнати недійсними спірні договори, адже, вони були вчинені під впливом насильства, а також вказує на наявність підстав для витребування з володіння відповідача ОСОБА_4 майна на загальну суму 281 082,34 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, у задоволенні позову відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Закарпатської області від 14.05.2018, від 31.05.2018. Зазначено, що заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ухвал місцевого суду від 14.05.2018, від 31.05.2018 зберігають свою дію до набрання законної сили цього рішення суду згідно з ч. 10 ст. 145 ГПК України.

20.12.2018 позивач ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.08.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що судами було проігноровано п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 (v0009700-09) , п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів недійсними" № 11 від 29.05.2013, листа Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних спорів про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008. Судами не було взято до уваги те, що постійні тиск і погрози завдали позивачу не тільки фізичних, а й душевних страждань, позивач перебував у стані постійного стресу і страху (як за себе, так і за своїх близьких) і тому, маючи єдине бажання припинити направлене на нього психологічне насилля, він визнав все, що від нього вимагалось і погодився переписати на відповідача -1 всі свої корпоративні права. Посилається на те, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016 чітко встановлено застосування до нього психологічного тиску. Зокрема, зазначено, що "пояснення підсудного про те, що надав визнавальні покази на досудовому слідстві під впливом застосування до нього слідчим недозволених методів слідства, а також аналогічні пояснення ОСОБА_6, ОСОБА_7 (свідки), які в судовому засіданні заявляли, що надавали покази на досудовому слідстві під впливом застосування до них слідчим недозволених методів слідства, суд оцінив як правдиві та прийняв до уваги на підставі досліджених доказів". У вироку також зафіксовані свідчення ОСОБА_6, ОСОБА_7 про психологічний тиск на них та залякування з боку слідчого та відповідача ОСОБА_10, який припинився тільки після того як вони через нотаріуса ОСОБА_8 переписали все належне їм майно на користь ОСОБА_10 Стверджує, що позивачем доведено наявність психологічного тиску на нього на момент укладення правочинів, які не визнаються позивачем і оспорюються в цій справі. Зазначає про те, що позивач звертався до прокуратури зі скаргами на дії слідчого і прокурора і на сьогоднішній день прокуратурою Львівської області відкрито кримінальне провадження № 42016070000000030 за ч. 1 ст. 365 КК України щодо ОСОБА_8 і ОСОБА_9 і ведеться досудове слідство щодо застосування вказаними особами до позивача психологічного насильства.

У відзиві на касаційну скаргу відповідачі та треті особи просять касаційну скаргу позивача відхилити, оскільки вона є необґрунтованою, безпідставною та такою, що суперечить фактичним обставинам справи. Оскаржувані позивачем рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 29.12.2009 між ОСОБА_1 (позивач) та відповідачем - 1 (ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є батьком позивача) було укладено договір дарування цінних паперів, за яким дарувальник (позивач) зобов'язувався безоплатно передати у власність, а обдаровуваний (відповідач - 1) - прийняти у власність (дар) належне дарувальнику (позивачу) на праві особистої приватної власності майно - акції ВАТ "Ужгородський завод Електродвигун" в кількості 19 608 234 штуки. Кількість акцій, що випущено ВАТ "Ужгородський завод Електродвигун" - 19 608 234 штук, номінальною вартістю 196 082,34 грн, вид акцій - прості іменні.

Згідно з п. 8 договору дарування цінних паперів до обдаровуваного з моменту набуття права власності на акції одночасно переходять всі права та обов'язки, які належали дарувальнику в межах наданих цими акціями товариства.

29.12.2009 між сторонами було укладено договір про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Гал Лтд", згідно з п. 1 якого дарувальник (позивач) безоплатно передає обдаровуваному (відповідачу - 1), а обдаровуваний (відповідач - 1) приймає у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Гал Лтд", що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Краснодонців, 1, що становить 100% загального розміру статутного капіталу товариства. Сторони оцінили цей дар у 52 500,00 грн.

29.12.2009 між позивачем та відповідачем - 1 було укладено договір про передачу шляхом дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш", за умовами якого дарувальник (позивач) безоплатно передає обдаровуваному (відповідачу - 1), а обдаровуваний (відповідач - 1) приймає у власність частку в статутному капіталі ТОВ "Матяш і Матяш", що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Краснодонців,1, що становить 51% загального розміру статутного капіталу товариства. Сторони оцінили цей дар у 32 500,00 грн.

За п. 7 договорів від 29.12.2009 право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту прийняття дарунку.

Позивач, володіючи корпоративними правами ПрАТ "Ужгородський завод Електродвигун", ТОВ "Гал ЛТД" та ТОВ "Матяш і Матяш", здійснив розпорядження ними, шляхом укладення договору дарування на користь відповідача - 1 (в межах належних йому часток та кількості акцій).

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди, врахувавши вирок Ужгородського міжрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016, відсутність доказів притягнення вказаних позивачем осіб (слідчого ОСОБА_9, прокурора ОСОБА_8.) до відповідальності у встановленому законом порядку, визнання їх винними у вчиненні таких діянь щодо позивача - примусу щодо відчуження об'єктів нерухомості, корпоративних прав на користь відповідача - 1, дійшли висновку про недоведеність позивачем відповідно до ст. 74 ГПК України того, що спірні правочини ним було укладено під психічним тиском чи примусом, а також того, що цими договорами порушуються корпоративні права позивача. Також, встановивши, що вимога про витребування з володіння відповідача ОСОБА_4 спірного майна, вартістю 281 082,34 грн, є похідною вимогою від вимог про визнання недійсними спірних правочинів (у якій суди відмовили), відмовили і у похідній вимогі. Вказали на відсутність підстав для застосування позовної давності, яка застосовується за наявності лише порушеного права, чого судами у цій справі встановлено не було.

Проте, повністю погодитися з таким висновком господарських судів неможна з огляду на таке.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

З урахуванням того, що цей спір виник з правочинів щодо цінних паперів, часток в статутному капіталі товариств, то ця справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства в силу ст. 20 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Правочини з недоліками у формуванні волі можна поділити на дві основні групи: 1) правочини, які вчиненні без внутрішньої волі особи на вчинення правочину; 2) правочини, в яких внутрішню волю сформульовано неправильно. Без внутрішньої волі вчиняються правочини, зокрема під впливом насильства.

Правові наслідки недотримання вимог закону (ч. 3 ст. 203 ЦК України) передбаченні, зокрема в ст. 231 ЦК України.

Статтею 231 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Під насильством необхідно розуміти фізичний чи психічний тиск з боку другої сторони або іншої особи з метою спонукати вчинити ті дії, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань.

Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії", "Татішвілі проти Росії").

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ст. 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог п. 2 ч. 3 ст. 2, ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відмовляючи у визнанні недійсними спірних правочинів з підстав того, що позивачем не було доведено, що вони вчинялися ним під впливом насильства, господарські суди зазначили, що психічне насильство може виражатися у залякуванні, погрозах вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень самій особі чи її близьким; що характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом поведінки винного.

Однак, поряд з цим, господарськими судами не було належним чином враховано таке.

Як вбачається із матеріалів справи, у своїй позовній заяві позивач посилався на те, що 27.11.2009 за безпідставною заявою відповідача - 1 ОСОБА_10 було порушено кримінальну справу щодо нього (позивача) за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство, підроблення документів). Зазначив, що з перших днів досудового слідства на нього чинився моральний тиск, були проведені обшуки, арештовано майно; основною вимогою цього було - визнати та відчужити на користь відповідача-2 всі належні позивачу корпоративні права. Вказане завдавало позивачу фізичних і душевних страждань як за себе, так і своїх близьких. Маючи єдине бажання припинити таке моральне насилля, позивачем було укладено спірні правочини, за якими відчужено (внаслідок укладення договорів дарування) на користь відповідача - 1 належні йому частки та акції у вказаних товариствах.

В порушення вимог ст. ст. 7, 86 ГПК України господарськими судами не було надано належної оцінки цим доводам позивача з урахуванням того, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 08.12.2016 та ухвалою Касаційного кримінального суду від 12.03.2019, ОСОБА_1 (позивач) визнано невинуватим у пред'явленому йому за заявою відповідача -1 обвинуваченні за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та виправдано. Судами не надано належної правової оцінки самому факту незаконного порушення щодо позивача кримінальної справи за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, покарання за останньою з яких передбачено у вигляді позбавлення волі на строком від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, розслідування і розгляд справи тривали близько десяти років, що створювало для позивача психологічний тиск у зв'язку можливою загрозою такого покарання та обмеженнями у звичайному способі життя, які існували для нього, як обвинуваченого у кримінальному провадженні. Отже, господарські суди належним чином не врахували і не перевірили доводи позивача про те, що оспорювані правочини було вчинено ним під впливом психологічного тиску (залякування) щодо нього чи членів його сім'ї, родини або їх майна з боку відповідача-1 чи третіх осіб. Не враховано зазначені у вироку обставини, за яких було порушено цю кримінальну справу щодо ОСОБА_1, і не досліджено чи не свідчать вони про вчинення спірних правочинів за відсутності справжньої волі позивача.

Зазначаючи, що характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом поведінки винного, суди не навели доводів щодо того, чому вони вважають, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності (встановлене вироком суду) за заявою відповідача -1 не є таким насильством.

Враховуючи наявний в матеріалах справи виправдальний вирок щодо ОСОБА_1, судами не було належним чином досліджено чи відбувалось укладення спірних правочинів за допомогою втручання "стороннього фактора", який не дав змогу стороні, яку примушують до вчинення правочину, висловити свою незгоду на укладення таких правочинів.

За відсутності належного дослідження і встановлення того чи було вчинено позивачем оспорювані правочини за відсутності його внутрішньої волі, внаслідок застосування до нього чи членів його сім'ї, родини або їх майна психічного тиску з боку відповідача-1 чи іншої особи, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними згідно з ст. 231 ЦК України, не можна прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, "почути сторони". Надати належну правову оцінку вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20.09.2016, яким визнано ОСОБА_1 (позивача) невинуватим у пред'явленому йому за заявою відповідача -1 обвинуваченні за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України та виправдано. З урахуванням вказаного, на підставі ретельного дослідження всіх доказів, встановити чи є факт виправдання ОСОБА_1 за ч. ч. 1, 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України свідченням того, що спірні правочини було ним вчинено під час розслідування кримінальної справи за відсутності його внутрішньої волі, під психологічним тиском. В залежності від встановленого, відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 10 серпня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2018 року у справі за № 907/113/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

О. Мамалуй