у липні 2018 року ТОВ "Наір Сервіс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради 2 271 200,68 грн, з яких: 1 954 773,97 грн процентів за користування грошовими коштами, 262 051,79 грн інфляційних втрат, 54 374,92 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані зобов'язаннями Департаменту міського майна Маріупольської міської ради здійснити плату за користування чужими грошовими коштами в розмірі однієї облікової ставки НБУ за період з 13.06.2014 по 16.01.2017, а також інфляційні втрати та 3% річних за період з 17.01.2017 по 06.07.2017.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 16.10.2018, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019, позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради на користь ТОВ "Наір Сервіс" 262 051,79 грн інфляційних втрат, 54 374,92 грн 3% річних. Відмовлено щодо стягнення 1 954 773,97 грн процентів за користування грошовими коштами.

Приймаючи рішення, господарські суди дійшли висновків, що з 17.01.2017 у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 30.08.2016 у справі № 905/1290/16. Відсутні підстави стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статей 536, 1048, 1214 ЦК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині відмови у стягненні 1 954 773,97 грн процентів за користування грошовими коштами і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій. Стверджує, що відповідач був обізнаним про те, що він користується чужими грошовими коштами та у добровільному порядку їх не повернув. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі № 310/4995/16-ц.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає постанову апеляційного суду та рішення місцевого суду законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін. Доводи, викладені у відзиві, зводяться до обґрунтованості оскаржуваних судових рішень.

Рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2018 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 в частині стягнення з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради на користь ТОВ "Наір Сервіс" 262 051,79 грн інфляційних втрат та 54 374,92 грн 3% річних не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 31.08.2010 між ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс" як покупцем та управлінням міського майна Маріупольської міської ради як продавцем укладено договір № 1357 купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю триповерхову нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Маріуполь, вулиця Харлампіївська, будинок №17/25, яка за рішенням виконкому Донецької обласної ради народних депутатів від 28.12.1983 №622 взята на державний облік, як пам'ятка архітектури місцевого значення, а саме: літ. А-3.

Відповідно до п. 1.4 договору продаж нежитлової будівлі здійснюється за 3 868 780,80 грн, у тому числі ПДВ у сумі 644 796,80 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі № 905/3512/13 за позовом прокурора Жовтневого району м. Маріуполя в інтересах держави в особі управління міського майна Маріупольської міської ради до ТОВ "Клінінг Сіті", ТОВ "Наір Сервіс", ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс", виконавчого комітету Маріупольської міської ради, Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про розірвання договору купівлі-продажу, повернення об'єкту до комунальної власності, визнання недійсними протоколів загальних зборів, визнання незаконними та скасування рішень виконавчого комітету та зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності, позовні вимоги задоволені частково. Судом у справі № 905/3512/13 було розірвано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 31.08.2010 № 1357 та зобов'язано ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс" повернути до комунальної власності 45/100 частини триповерхової нежитлової будівлі, розташованої за адресою: 87500, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, буд. № 17/25, загальною площею 1 819,9 кв.м.

Зазначеним рішенням встановлений факт невиконання ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс" зобов'язання за договором через здійснення відчуження спірного об'єкту культурної спадщини без отримання погодження органу охорони культурної спадщини та органу приватизації.

Оскільки спірне приміщення відповідачу повернено, а грошові кошти за вказане приміщення ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс" не отримало, останнє звернулась до суду з вимогою про стягнення з відповідача зазначених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 905/1290/16, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача була стягнута вартість предмету договору купівлі-продажу в сумі 3 868 780,80 грн. Вказані рішення набрали законної сили 16.01.2017.

17.10.2016 між ТОВ "Кадрове Агентство "Азов Персонал Сервіс" як первісним кредитором та ТОВ "Наір Сервіс" як новим кредитором, укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого, з урахуванням додаткових угод від 20.01.2017 та 11.07.2017, первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги з Департаменту міського майна Маріупольської міської ради грошових коштів за договором № 1357 від 31.08.2010, а також сплати процентів за весь час користування грошовими коштами.

Кошти в сумі 3 896 869,06 грн на виконання наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Донецької області у справі № 905/1290/16 від 08.02.2017 списано на користь ТОВ "Наір Сервіс" 06.07.2017.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом касаційної скарги вбачається, що позивач доводить помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статтей 536, 1048, 1214 ЦК України, нарахованих за період з 13.06.2014 (дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області у справі №905/3512/13, яким розірвано договір № 1357 від 31.08.2010) до 16.01.2017 (дня набрання законної сили рішенням Господарського суду Донецької області та постановою Донецького апеляційного господарського суду у справі № 905/1290/16 про стягнення з відповідача 3 868 780,80 грн на підставі ст. 1212 ЦК України), виходячи з облікової ставки НБУ.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору купівлі-продажу № 1357 від 31.08.2010. З моменту прийняття рішення Господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі № 905/3512/13 (яке набрало законної сили 13.06.2014) цей договір було розірвано, договірні правовідносини припинились.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність, включаючи земельну ділянку.

З врахуванням положень Закону України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) , господарські суди дійшли правильного висновку, що у разі розірвання договору, чинним законодавством таких правових наслідків як реституція не передбачено, а тому обов'язок у вигляді повернення сплачених грошових коштів у відповідача не виник.

Грошове зобов'язання відповідача з повернення вартості перемету договору купівлі-продажу в сумі 3 868 780,80 грн виникло тільки 16.01.2017 на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 905/1290/16, тобто з дати набрання чинності рішень у вказаній справі.

При цьому, господарськими судами встановлено, що сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 1 954 773,97 грн, нарахованих на підставі ст. ст. 536, 1214, 1048 ЦК України.

Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що рішення Господарського суду Донецької області від 30.08.2016 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі № 905/1290/16 набрали законної сили 16.01.2017 у відповідача з 16.01.2017 був наявний обов'язок зі сплати грошових коштів в сумі 3 868 780,80 грн.

Позовні вимоги, на підставі статті 625 ЦК України, щодо стягнення з відповідача 262 051,79 грн інфляційних втрат та 54 374,92 грн 3% річних за період з 17.01.2017 по 06.07.2017, є обґрунтованими та правомірно задоволені господарськими судами.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до довільного тлумачення скаржником викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових актів, господарськими судами враховано правову позицію викладену в наведеній постанові суду касаційної інстанції.

Посилання ТОВ "Наір Сервіс" на постанову Касаційного цивільного суду від 30.01.2018 у справі № 310/4995/16-ц колегія суддів відхиляє, оскільки остання приймалася за інших фактичних обставин справи (з огляду на предмет та підстави позову у вказаній справі).

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Наір Сервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 16.10.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 у справі за № 905/1313/18 - без змін.