розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 (Тищенко А.І., Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.) та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 (Привалов А.І.) у справі № 910/1550/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 2) Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" про визнання правочинів недійсними

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсними договору фінансового лізингу №DNH2LNI3516 від 07.05.2015 та договору добровільного страхування наземного транспорту №DNH0UA-154711H від 07.05.2015.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що оспорювані договори укладені з порушенням вимог статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , підписані з боку Позивача під впливом обману внаслідок введення Відповідачами Позивача в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочинів, оскільки умови спірних договорів не відповідають чинному законодавству України та містять інформацію, що не відповідає дійсності, а також порушують права та законні інтереси Позивача.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що спірні договори підписані Позивачем без зауважень, що свідчить про погодження ним всіх умов договору; умови договорів не суперечать положенням чинного законодавства; матеріалами справи не доведено звернення Позивача до Відповідачів в період дії спірних договорів для внесення змін/доповнень до договорів або надання будь-яких роз'яснень щодо умов, пунктів цих договорів; спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України; на момент розгляду справи встановлено, що Позивач продовжує користуватися предметом лізингу, проте має заборгованість з лізингових платежів, що є предметом спору у іншій справі №915/15/18 Господарського суду Миколаївської області.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2018 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Позивач подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Судами попередніх інстанцій порушено частину 2 статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", оскільки не враховано умови пункту 2.5 договору, а також те, що курсова різниця за договором фінансового лізингу оплачується як додаткова винагорода, що суперечить чинному законодавству.

8. Судами порушено пункт 6 статті 342 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), оскільки не зроблено правовий висновок стосовно рахунку №29096057090293, який є загальним і не дозволяє персоніфікувати Позивача та отримані платежі.

9. Судами попередніх інстанцій порушено пункт 5 статті 203 ЦК України, оскільки не враховано, що договір добровільного страхування наземного транспорту не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки базується на недостовірних даних та неукладених (на той час) правочинах, а тому має бути визнаний недійсним.

10. Також суди порушили пункт 1 статті 203 ЦК України, оскільки не врахували, що Відповідачі між собою є пов'язаними особами.

11. Судами першої та апеляційної інстанцій порушено статтю 99 ГПК України, оскільки відмовлено в задоволенні поданих Позивачем клопотань про призначення судових експертиз з різних питань.

12. Судом апеляційної інстанції здійснено розгляд справи протягом одного судового засідання, не дивлячись на те, що справа є складною, а тому, на думку скаржника, такі дії суду свідчать про поверхневий підхід до встановлення фактичних обставин справи та є порушенням статті 2 ГПК України в частині обов'язковості справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності.

13. Оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій не містять обґрунтування відхилення доводів Позивача, наведених в позовній заяві та апеляційній скарзі по суті спору, що є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу

14. Коригування лізингових платежів, в основі чого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

15. Позивач не скористався правом відмови від підписання договору фінансового лізингу, якщо будь-яка його частина або договір в цілому його не влаштовувала, а підписав договір без будь-яких зауважень, прийняв майно у лізингове користування та здійснював платежі за договором.

16. Рахунок №29096057090293 відкрито на підставі укладеного договору фінансового лізингу для обліковування платежів, заборгованості тощо клієнта за договором, що не було спростовано Позивачем.

17. Судами вірно відхилено клопотання Позивача про призначення у справі судових експертиз, оскільки ці клопотання подані ним з порушенням строків, визначених частинами 2, 3 статті 164 ГПК України.

Позиція Відповідача-2 у відзиві на касаційну скаргу

18. Відповідач-2 відзив на касаційну скаргу не надав, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

Інші письмові заяви у справі

19. Позивач звернувся до Верховного Суду з заявою про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (1798-12) та частин 3, 5 статті 302 ГПК України.

19.1. Звертаючись з вказаною заявою, Позивач наводить правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України у справах №66/311-10 та №6-2690цс16, проте не обґрунтовує в чому полягає виключна правова проблема, яку містить ця справа і в чому полягає необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на що Верховний Суд вважає, що дана справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому заява Позивача не підлягає задоволенню.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

20. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.

21. Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

22. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, керуючись статтями 203, 204, 215, 229, 230, 626, 628, 629, 982 ЦК України, статтями 1, 2, 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", статтями 16, 17 Закону України "Про страхування", виходив з того, що спірні договори підписані Позивачем без зауважень, що свідчить про погодження ним всіх умов договору; умови договорів не суперечать положенням чинного законодавства; матеріалами справи не доведено звернення Позивача до Відповідачів в період дії спірних договорів для внесення змін/доповнень до договорів або надання будь-яких роз'яснень щодо умов, пунктів цих договорів; спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 ЦК України; на момент розгляду справи встановлено, що Позивач продовжує користуватися предметом лізингу, проте має заборгованість з лізингових платежів, що є предметом спору у іншій справі №915/15/18 Господарського суду Миколаївської області.

23. Водночас, здійснюючи розгляд справи, судом першої інстанції, в порушення пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення не зазначено мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного Позивачем в позовній заяві, тоді як і не зазначено, в разі, якщо суд дійшов такого висновку, які саме аргументи, наведені Позивачем в позовній заяві, на думку суду, очевидно не відносяться до предмета спору, є явно необґрунтованими або неприйнятними з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

24. Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

25. Звертаючись з апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду, Позивач зазначав в чому, на його думку, полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та викладав обставини, на які суд першої інстанції не звернув увагу та яким не надав оцінку при ухваленні рішення по суті спору.

26. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не дотримався вимог статті 269 ГПК України та, здійснюючи апеляційний розгляд справи, в порушення підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України не відобразив в своїй постанові мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного Позивачем в апеляційній скарзі.

27. Посилання суду апеляційної інстанції на рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти Україні" від 28.10.2010, в даному випадку, є недоречним. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника (Позивача) та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції зазначає, що Європейський Суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення від 18.07.2006) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

27.1. Колегія суддів вважає, що Позивачу не було надано вичерпну відповідь на всі істотні аргументи, які ним були викладені в позовній заяві, як підстави позову і які виникли при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, з огляду на що, посилання скаржника, наведене в пункті 13 постанови, визнаються Судом обґрунтованими.

28. Таким чином, не дослідження та не встановлення всіх обставин справи в їх сукупності, з наданням вичерпної відповіді відносно всіх підстав позову, які були зазначені Позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі, унеможливлює перевірку судом касаційної інстанції правильності застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору, а тому доводи скаржника, викладені в пунктах 7, 8, 9, 10 постанови, а також заперечення Відповідача-1, наведені в пунктах 14, 15, 16 постанови, Судом не можуть бути розглянуті, оскільки доводи, наведені в зазначених пунктах були вказані в позові, проте судами не відображені в судових рішеннях, а тому, в силу статті 300 ГПК України, колегія суддів позбавлена можливості надати оцінку зазначеним вище доводам касаційної скарги та запереченням Відповідача-1.

29. Що стосується тверджень касаційної скарги, наведених в пункті 11 постанови, то колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції надали вичерпну відповідь щодо заявлених Позивачем клопотань і така позиція судів попередніх інстанцій, в даному випадку, не суперечить процесуальному закону.

30. Відносно посилання скаржника, наведеного в пункті 12 постанови, колегія суддів зазначає, що статтею 273 ГПК України встановлено строк розгляду апеляційної скарги, а статтею 42 ГПК України визначено права та обов'язки учасників справи, зокрема, подавати заяви та клопотання. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача та призначено її розгляд на 18.12.2018. Ухвалу суду Позивачем отримано 27.11.2018, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 7, т.с. 2). При цьому, з 27.11.2018 і до 18.12.2018 Позивачем не було подано до суду будь-якої заяви чи клопотання, в яких Позивачем було б висловлено свою обґрунтовану думку щодо складності справи, а тому посилання скаржника про порушення судом апеляційної інстанції статті 2 ГПК України та неправомірності здійснення судом розгляду справи за одне судове засідання, не можна вважати обґрунтованим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Суд касаційної інстанції згідно із статтею 300 ГПК України на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. В силу приписів пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

33. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню.

34. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно і об'єктивно дослідити наявні у справі докази і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.