Приватне підприємство "Салько" (далі - позивач, Підприємство) звернувшись в суд з позовом, просило розірвати договір суборенди землі від 08.10.2013 та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Боровський" (далі - відповідач, Товариство) повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду Садковецької сільської ради загальною площею 65,3000 га ріллі, кадастровий номер 0525387500:01:003:0204.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що за умовами пунктів 9 та 11 договору суборенди відповідач мав сплачувати орендну плату у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки землі щомісячними платежами в розмірі 3041,39 грн на розрахунковий рахунок позивача, що уточнюється на момент сплати. Однак, відповідач взятих на себе зобов'язань, починаючи з моменту прийняття земельної ділянки в суборенду за актом приймання-передачі об'єкту оренди від 08.10.2013, не виконував, жодного платежу не здійснив, доказом чого є виписка з рахунку, відкритого у Вінницькій філії ПАТ КБ "Приватбанк" за період з 01.01.2012 до 23.01.2018.

Також позивач вважав, що в зв'язку з реорганізацією суборендаря з Приватного підприємства "Боровський" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Боровський" договір суборенди землі від 08.10.2013 підлягає розірванню на підставі абзацу 1 пункту 41 цього договору.

Товариство звернулося до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним пункту 40 та абзацу 1 пункту 41 спірного договору суборенди землі, як таких, що суперечать законодавству.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 20.09.2018 (суддя Нешик О.С.) в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Місцевий суд визнав, що оскільки саме позивач за первісним позовом не повідомив відповідачеві рахунок для оплати, має місце прострочення кредитора і тому на момент розгляду даної справи прострочення боржника (відповідача за первісним позовом) не настало. Разом з цим, суд зазначив, що факт реорганізації юридичної особи - суборендаря є підставою до зміни умов договору суборенди, а не його розірвання.

Щодо зустрічного позову, то суд визнав такі вимоги необґрунтованими, оскільки спірні пункти договору відповідають приписам законодавства.

За наслідками перегляду справи в межах первісного позову оскаржуваною постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 вказане рішення в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог скасовано, прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено, здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний суд визнав, що докази сплати орендної плати у матеріалах справи відсутні, а неотримання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 цього ж Кодексу, а тому наявність або відсутність рахунку не звільняє орендаря від обов'язку сплатити у визначений договором строк плату за користування орендованою земельною ділянкою.

У касаційній скарзі відповідач за первісним позовом просить прийняту у справі постанову скасувати, а рішення залишити в силі. Ці вимоги, що стосуються саме незгоди з задоволенням первісного позову, мотивовано порушенням апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, спричинене тим, що в даних правовідносинах мало місце прострочення кредитора і, як вірно на думку Товариства встановив суд першої інстанції, упродовж дії договору суборенди відповідач сплачував орендну плату за позивача до Державного бюджету.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи оскаржену постанову, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що 25.10.2012 між Шаргородською районною державною адміністрацією в особі голови Слободянюка М.І. (орендодавець) та приватним підприємством "Салько" в особі керівника Салько Т.Д. (орендар) укладено договір оренди землі (далі договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв у платне користування земельну ділянку загальною площею 65,3000 га, в тому числі: рілля - 65,3000 га за межами населеного пункту, кадастровий номер 0525387500:01:003:0204 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду Садковецької сільської ради (пункти 1, 2).

Відповідно до пунктів 9, 11 договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі в сумі 36496,62 грн за 1 рік, або 3041,39 грн за місяць щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця, який уточнюється на момент сплати; орендна плата сплачується також у випадках, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами договору.

Згідно умов пунктів 30, 31 договору оренди орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; передавати земельну ділянку в суборенду без письмового погодження орендодавця.

Враховуючи зазначене, позивач, як орендодавець 08.10.2013 уклав з відповідачем договір суборенди землі строком на 14 років (пункт 8 договору) і за актом приймання - передачі від цієї ж дати передав в суборенду означену вище земельну ділянку.

Пунктами 9 і 11 сторони договору суборенди визначили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі в сумі 36496,62 грн за 1 рік, або 3041,39 грн за місяць щомісячно у розмірі 1/12 частини річної орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця, який уточнюється на момент сплати; орендна плата сплачується також у випадках, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку за умовами договору.

Разом з цим, згідно пункту 39 договору суборенди, дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором, та в наслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 40 договору суборенди, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається у разі: несплати орендної плати у встановлені договором строки; невиконання вимог статті 96 Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 41 договору суборенди, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - суборендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - суборендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду (не переходить) до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з суборендарем.

Пунктами 42, 43 договору суборенди передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору. Сторона, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

Згідно з пунктом 44 договору суборенди, вказаний договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації, яка проведена 30.01.2014, про що внесено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право за №44588534.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 статті 792 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частини 1 статті 93 Земельного кодексу України в редакції від 05.11.2013 чинній на час реєстрації спірного договору, (далі - ЗК України) та статті 1 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 11.08.2013), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (частина 6 статті 93 ЗК України).

Частини 1-5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" передбачають, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (ч.1). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (ч.2). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (ч.3). У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (ч.4). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (ч.5).

Частинами 3-4 статті 31 цього ж Закону унормовано, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ч.3). Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (ч.4).

Враховуючи те, що починаючи з моменту прийняття земельної ділянки в суборенду відповідачем не було сплачено жодного визначеного договором місячного платежу зі сплати орендної плати на поточний рахунок Підприємства, та з огляду на пункт 40 договору суборенди позивач 30.10.2018 звернулося до відповідача з повідомленням про дострокове розірвання договору суборенди, зокрема, за згодою сторін шляхом укладення Угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки, проект якої було надіслано разом з вищевказаним повідомленням.

Вказане повідомлення залишене відповідачем без відповіді та належного реагування, що і слугувало підставою для звернення у суд із даним позовом.

Також звертаючись з даним позовом Підприємство вказувало на те, що відповідач здійснив реорганізацію, що за приписами абзацу 1 пункту 41 договору є самостійною підставою для задоволення позову.

Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційна інстанція свої висновки мотивувала тим, що доказів оплати вартості користування земельною ділянкою за договором суборенди в матеріалах справи відсутні, а тому позов про розірвання договору в зв'язку з істотним порушенням його умов підлягає задоволенню. Одночасно суд відхилив посилання позивача за первісним позовом на абзац 1 пункту 41 договору через те, що за змістом вказаного пункту реорганізація суборендаря є підставою для зміни умов договору суборенди, а не його розірвання.

Однак повністю погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року, котрий ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 (475/97-ВР) , і відповідно до статті 9 Конституції України та статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства України, визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані у цій постанові рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Так у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" ЄСПЛ постановив, що стаття 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Місцевим судом у даній справі встановлено те, що упродовж майже чотирьох років, тобто від дати укладання договору суборенди (березень 2013 року), та до часу розгляду даного спору відповідач сплачував орендну плату замість позивача за укладеним останнім, як орендарем, договором оренди на рахунок Садковецької сільської ради з призначенням платежу "орендна плата за землю", розмір перерахованих коштів відповідає розміру орендної плати, про яку зазначено у пункті 9 договору суборенди від 08.10.2013. Підставою сплати суборендарем коштів на рахунок орендодавця є домовленість між приватним підприємством "Салько" та приватним підприємством "Боровський", доказом чого є переданий позивачем відповідачу оригіналу договору оренди від 25.10.2012.

Відповідач починаючи з 2013 року звітує перед фіскальними органами за земельну ділянку, що перебуває у нього у користуванні на підставі договору суборенди, шляхом подання декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності).

Суд апеляційної інстанції цих висновків суду не спростував.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У даній справі, крім встановленої місцевим господарським судом та не спростованої судом апеляційної інстанції обставини щодо домовленості сторін про сплату відповідачем орендних платежів безпосередньо до бюджету, триваючий характер спірних правовідносин сторін вказує, що відповідач мав правомірні очікування спрямовані на сплату орендних платежів безпосередньо до бюджету.

При цьому, враховуючи викладене, із встановлених судами обставин справи не вбачається, що позивач значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору суборенди, оскільки розмір очікуваних ним платежів за договором суборенди відповідає розміру орендних платежів, які він мав сплачувати до бюджету, а відповідач вносив платежі безпосередньо до бюджету.

Разом з цим слід зазначити, що поза межами судового дослідження у даній справі залишилось те, чи відповідають наявні у матеріалах справи докази щодо сплати відповідачем вартості орендної плати, умовам спірного правочину щодо розміру, повноти та своєчасності сплати.

Без встановлення цих обставин прийняття остаточного рішення у даному спорі є передчасним, а повноваження суду касаційної інстанції, унормовані в частині 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не надають Суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини констатував, що завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів). Більш того, у визначення справедливого судового розгляду справи сторін не можна не враховувати загальні фактичні та юридичні обставини справи (Станкевич проти Польщі). Завданням Суду відповідно до Конвенції є визначення справедливості провадження загалом, враховуючи порядок прийняття доказів (Ельсгольц проти Німеччини). Таким чином, Суд має визначити чи були докази представлені таким чином, що не суперечить гарантії справедливого судового слухання (Блюхер проти Чеської Республіки).

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та оскаржена постанова, як прийняті при неповному дослідженні зібраних у справі доказів, підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України з направленням даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону та обставин, що склались між сторонами.

Відтак аргументи, наведені в касаційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боровський" задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та рішення Господарського суду Вінницької області від 20.09.2018 у справі №902/145/18 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.