У квітні 2018 ТОВ "Лекс Грант" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ комерційного банку "Приватбанк" про розірвання договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016, укладеного між сторонами, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків щодо передання позивачу належним чином засвідчені копії документів, як поручителю, який виконав зобов'язання боржника - ТОВ "Апріорі" за кредитними договорами 27.11.2013 № 4А13767И, 10.11.2014 № 4А14339И, внаслідок чого до нього перейшли права попереднього кредитора.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 у справі № 910/4040/18 (суддя Борисенко І.І.) в позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 у справі № 910/4040/18 (судді : Буравльов С.І., Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.) рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "Лекс Грант" просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 та рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 у справі № 910/4040/18 скасувати, прийнявши нове рішення про задоволення позову.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями щодо відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору поруки, скаржник посилається неналежне дослідження судами обох інстанцій всіх обставин справи та неврахуванням умов договору поруки щодо обов'язку банку передати поручителю, у разі виконання ним зобов'язань боржника, належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за зазначеними кредитними договорами.

Разом з тим, позивач зазначає на неврахування судами при вирішенні даного спору положень ч. 1, ч. 2 ст. 556 ЦК України, за якою після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Окрім цього, скаржник вказує на те, що судом залишено без уваги те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем умов договору поруки щодо передання документації, внаслідок чого є підставою для розірвання спірного правочину в силу ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Таким чином, на думку позивача суди попередніх інстанцій розглядаючи дану справу предметом розгляду якої є вимоги про розірвання договору поруки, укладеного між сторонами, не було надано належної оцінки всім фактам та не застосовано положення норм матеріального права, зокрема, ч. 2 ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України, внаслідок чого порушені права позивача, гарантовані чинним законодавством.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.01.2019 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/4040/18 визначено колегію суддів у складі: Ткаченко Н.Г. - головуючого (доповідача), Білоуса В.В., Погребняка В.Я. та ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.02.2019 у даній справі відкрито касаційне провадження, розгляд справи призначено на 13.03.2019 на 10:30 год.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень до вимог ст. 310 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору поруки, укладеного між сторонами, виходили з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та вставлено судами попередніх інстанцій, відносини сторін врегульовані договором поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016, за умовами якого ТОВ "Лекс Грант" (поручитель) поручилось перед ПАТ Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) за виконання ТОВ "Апріорі" (боржник) своїх зобов'язань : за кредитним договором № 4А13767И від 27.11.2013 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в строки передбачені кредитним договором, за кредитним договором № 4А14339И від 10.11.2014 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до цього договору.

Пунктом 2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 4 договору поруки).

Згідно з п. 6 цього договору, поручитель зобов'язаний виконати обов'язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору.

Відповідно до п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов'язання.

За п. 10 зазначеного договору поруки визначено, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Пунктом 14 договору поруки передбачено, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Предметом даного позову є вимоги поручителя про розірвання договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016 у зв'язку з невиконанням кредитором своїх зобов'язань щодо передачі останньому належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, так як поручителем на виконання зазначеного договору поруки було погашено боргові зобов'язання боржника в повному обсязі, а внаслідок невиконання банком цих зобов'язань, поручитель зазнав збитків та втратив зацікавленість в подальшому виконанні цього договору поруки.

З огляду на наведене та враховуючи умови договору поруки, положення ст.ст. 553, 554, 556, 651 ЦК України та ст. 188 ГК України, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд дійшли висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016, оскільки судами обох інстанцій не було встановлено обставин, які передбачали б можливість розірвання договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016 з підстав, заявлених у позові та свідчили б про істотність порушення відповідачем умов договору, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України.

За ч. ч. 1, 2 с. 553 ЦК України (435-15) , за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Статтею 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Згідно ч. 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Сторони у спірному договорі обумовили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за їх письмовою згодою.

За ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 ЦК України).

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відтак, з урахуванням встановленого судами попередніх інстанцій та враховуючи наведені вище норми права, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у позові про розірвання договору поруки № 4А13767И/П від 08.11.2016, укладеного між сторонами.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 та рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 у справі № 910/4040/18 постановлені у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лекс Грант" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2018 та рішення Господарського суду м. Києва від 19.07.2018 у справі № 910/4040/18 залишити без змін.