розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 (Мальченко А.О., Жук Г.А., Дикунська С.Я.) та рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.10.2018 (Белов С.В.) у справі № 927/451/18

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Чернігівській області до 1) Державного підприємства "Укрриба", 2) Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" про визнання договору зберігання державного майна недійсним

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник прокурора Чернігівської області (далі - Прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України (далі - Позивач-1) та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Чернігівській області (далі - Позивач-2) до Державного підприємства "Укрриба" (далі - Відповідач-1), Приватного акціонерного товариства "Чернігіврибгосп" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору зберігання державного майна №16/15 від 29.05.2015, укладеного між Відповідачами, та додаткової угоди до нього від 10.06.2015.

2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що укладений 29.05.2015 між Відповідачами договір зберігання державного майна №16/15 разом з додатковою угодою до нього від 10.06.2015 не є договором зберігання державного майна, а є прихованим договором оренди державного майна, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), Господарського кодексу України (436-15) (далі - ГК України (436-15) ), Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) , а тому в силу статей 203, 215 ЦК України договір підлягає визнанню недійсним разом із додатковою угодою до нього.

Короткий зміст оскаржуваного рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03.10.2018 позов задоволений повністю.

3.1. Визнано недійсним укладений між Відповідачами договір зберігання державного майна №16/15 від 29.05.2015 та додаткову угоду до нього від 10.06.2015.

4. Рішення суду мотивовано тим, що, виходячи з умов договору зберігання державного майна №16/15 від 29.05.2015, спірний договір є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди державного майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату. Передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, і, оскільки умови спірного договору регулюють відносини оренди майна, а сам договір вчинено з метою їх приховати, тому такий договір, а також додаткова угода до нього підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 рішення Господарського суду Чернігівської області від 03.10.2018 залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Відповідач-2 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи Відповідача-2, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що Відповідач-2 помилково ототожнює, що спірне індивідуально визначене державне майно є єдиним майновим комплексом, а також те, що Відповідач-2 не міг забезпечити зберігання гідротехнічних споруд, а тому факт порушення інтересів Держави та Позивачів, у зв'язку з укладенням спірного договору, Прокурором та Позивачами не доведено.

8. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишився той факт, що частина спірного майна в силу своїх властивостей та 100% фізичного і морального зносу не придатна до використання та не могла перебувати в оренді Відповідача-2 і це підтверджено належними письмовими доказами у справі.

9. Об'єктом зберігання по договору не є ставки в цілому, а лише гідротехнічні споруди, перелік яких наданий в актах обстеження майна, і саме збереження цього майна від розкрадань здійснював Відповідач-2, навіть у ставках не наповнених водою, проте суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, належні письмові докази у справі не дослідили та не надали належної оцінки запереченням Відповідача-2.

10. Суди не врахували, що договір зберігання укладено між сторонами в письмовій формі, підписано представниками сторін та скріплено печатками і законодавство не містить вимог щодо погодження такого роду договору із органом управління або відділенням Фонду державного майна України.

11. Суди не встановили існування правовідносин оренди між Відповідачами щодо 108 одиниць індивідуально визначеного майна, що передано на зберігання, а тому висновки про удаваність договору зберігання і оформлення таким чином оренди 108 одиниць є помилковими.

12. Господарські суди попередніх інстанцій не врахували, що для визнання правочину недійсним необхідним є, по-перше, факт порушення цивільного законодавства і, по-друге, факт, що таке порушення відбулося саме в момент вчинення цього правочину,тобто 29.05.2015, а Відповідач-2 вважає, що на момент вчинення спірного договору, сторонами спірного договору ніяким чином не були порушені норми закону, оскільки договір містить виключно умови про зберігання майна.

13. Судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги заперечення Відповідача-2 про відсутність усіх істотних умов договору оренди у спірному договорі.

14. Прокурором та Позивачами не доведено належними доказами те, що незаконна передача у користування державного майна обмежує права держави в особі Позивачів щодо розпорядження належним державі майном.

15. У своєму рішенні суд першої інстанції зазначив, що об'єкти спірного договору, які є об'єктами загальнодержавного значення і не підлягають приватизації, і, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", не можуть бути об'єктами оренди. В цій частині апеляційний суд висновки суду першої інстанції не спростував та рішення в цій частині не змінив, але такі висновки суперечать чинному законодавству.

16. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання Відповідача-2 про виклик фахівця Українського державного інституту по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укррибпроект" Державного агентства рибного господарства України для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Позиція Прокурора у відзиві на касаційну скаргу

17. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що за положеннями додаткової угоди від 10.06.2015 передано в користування все майно, яке було на зберіганні за основним правочином, який за своїм змістом фактично є договором про довгострокову оренду державного майна, оскільки їх основною ознакою є користування майном за плату, що є істотною умовою договорів оренди державного майна, а тому суди дійшли правильного висновку, що такі правочини є удаваними, оскільки їх вчинено для приховання іншого правочину - договору оренди і сторонами при їх укладенні порушено вимоги статті 759 ЦК України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

18. Позивачі та Відповідач-1 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

19. Як встановлено судами попередніх інстанцій, спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України "Про передачу гідротехнічних споруд" № 126/752 від 06.05.2003 до сфери управління Міністерства аграрної політики України передано гідротехнічні споруди, включаючи рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства.

Додатком до вказаного наказу є Перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс Відповідача-1. Серед цих товариств також зазначено Відповідача-2.

Наказом Державного департаменту рибного господарства "Про затвердження акту приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Чернігіврибгосп" на баланс ДП "Укрриба" №203 від 27.07.2003 затверджено "Акт приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду ВАТ "Чернігіврибгосп" на баланс ДП "Укрриба" та закріплено зазначене в акті майно за Відповідачем-1на праві повного господарського відання, а саме, 76 об'єктів гідротехнічних споруд по Мньовському рибцеху та 32 - по Чернігівському риборозпліднику, а всього 108 об'єктів.

Органом управління зазначеного державного майна виступає Державне агентство рибного господарства України, а балансоутримувачем майна - Відповідач-1.

20. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що відповідно до пункту 4.5 Статуту Відповідача-1 майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, у тому числі передавати майно в оренду, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГК України та іншими законами України.

21. Між Відповідачем-1 (Поклажодавець) та Відповідачем-2 (Зберігач) 29.05.2015 укладено договір зберігання державного майна №16/15, за умовами якого Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі Поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачу гідротехнічних споруд" №126/752 від 06.05.2003.

Пунктом 2.5 договору визначено, що Зберігач зобов'язаний передавати Поклажодавцеві плоди та доходи, які були ним отримані від майна з моменту їх виявлення.

Цей договір набуває чинності з дня підписання акту приймання-передачі і діє до 31.05.2025 (пункт 7.1 договору).

Відповідно до акта приймання-передачі гідротехнічних споруд від 29.05.2015, який є невід'ємною частиною вказаного договору, Відповідач-1 передав на відповідальне зберігання Відповідачу-2 гідротехнічні споруди Мньовського рибцеху в кількості 76 одиниць, Чернігівського риборозплідника 32 одиниць, а разом 108 одиниці згідно із переліком, залишковою вартістю 1 553 096,88 грн.

22. Відповідачами 10.06.2015 укладено додаткову угоду до договору, за умовами якої Поклажодавець надав згоду Зберігачеві на користування майном, переданим останньому на зберігання в порядку даної додаткової угоди до договору зберігання, а Зберігач засвідчив свою обізнаність з усіма властивостями майна та його цільовим призначенням.

Пунктом 2 додаткової угоди визначено, що сторони домовились про припинення зобов'язання Зберігача, встановленого пунктом 2.5 договору.

Відповідно до пункту 8 додаткової угоди на Зберігача покладено обов'язок щодо проведення плати за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі, щомісячно на розрахунковий рахунок Поклажодавця не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном, визначається у Протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною даної додаткової угоди до договору зберігання і становить на дату підписання даної додаткової угоди 12 800,00 грн за місяць.

Згідно з пунктом 13 додаткової угоди протягом місяця після укладення цієї угоди Зберігач повинен застрахувати майно, яке передано за цією додатковою угодою, на вартість не меншу ніж передбачено цією угодою, на користь Поклажодавця в порядку, визначеному законодавством та надати останньому копію договору страхування майна.

22.1. За переліком державного нерухомого майна, яке є додатком №1 до додаткової угоди, у користування Відповідачу-2 Відповідачем-1 передано 40 гідротехнічних споруд, залишкова вартість яких станом на 29.05.2015 складає 934 266,29 грн.

23. Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

24. Отже, звертаючись з позовом про визнання спірного договору та додаткової угоди до нього удаваним і стверджуючи, що між Відповідачами вчинено не договір зберігання, а договір оренди державного майна, Позивач має довести яким нормам права суперечить укладений, на його переконання, договір оренди.

25. Згідно з положеннями статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За приписами статті 287 ГК України та статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиним орендодавцем державного майна - майна цільових майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

26. Отже, правомочності щодо розпорядження об'єктами права державної власності, у тому числі й передачі їх у тимчасове користування (оренду) юридичним особам належать органу, яким у спірних правовідносинах є Фонд державного майна України.

27. Попередні судові інстанції встановили, що Фонд державного майна України (лист №10-15-8273 від 25.04.2018) не був поінформований про укладення між Відповідачами договору зберігання №16/15 від 29.05.2015, а вказаний договір Позивачем-2 не погоджувався.

28. Частиною 1 статті 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

29. Суди обох інстанцій, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшли висновку про відсутність доказів надання дозволу Фондом державного майна України на укладення договору оренди державного майна, яке передано Відповідачем-1 Відповідачу-2 на зберігання за спірними правочинами.

30. Загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено статтею 215 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

31. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

32. Судами попередніх інстанцій досліджено та встановлено, що майно передане Відповідачем-1 в довгострокове платне користування Відповідачу-2 без відома та без погодження із органами Фонду державного майна України як орендодавця та без дотримання спеціальних процедур передачі в оренду державного майна.

33. Місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд, здійснивши правовий аналіз умов договору від 29.05.2015 та додаткової угоди до нього від 10.06.2015 дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний правочин є удаваним, оскільки вчинений для приховання іншого правочину - договору оренди державного майна і, що сторонами при його укладенні та укладенні додаткової угоди до нього не було додержано вимоги пункту 1 частини 1 статті 287 ГК України, статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним згідно з статтями 203, 215 ЦК України.

34. При цьому, як вірно встановили попередні судові інстанції, основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, тоді як користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна і колегія суддів з такою позицією судів попередніх інстанцій погоджується.

35. Доводи касаційної скарги, наведені в пунктах 7, 8, 9, 11 постанови колегією суддів відхиляються, оскільки стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

36. Посилання скаржника, зазначене в пункті 10 постанови Судом відхиляється з підстав, наведених в пункті 25 постанови, а також того, що під час розгляду справи суди обох інстанцій дійшли вірного висновку про удаваність оскарженого договору зберігання та додаткової угоди до нього.

37. Твердження, касаційної скарги, вказані в пунктах 12, 13, 14, 15 постанови колегією суддів відхиляються з підстав, наведених у даній постанові суду.

38. Що стосується доводів скаржника, наведених в пункті 16 постанови, слід зазначити, що судом першої інстанції вирішено питання щодо клопотання Відповідача-2 в порядку, визначеному статтею 182 ГПК України. При цьому, скаржником не враховано, що виклик спеціаліста в судове засідання судом вирішується з урахуванням такої необхідності і в залежності від обставин справи, тобто вирішення питання розгляду клопотання відноситься до дискреційних повноважень суду. Крім того, питання відхилення судом першої інстанції клопотання Відповідача-2 не було предметом апеляційного оскарження.

39. Таким чином, колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги Відповідача-2 на предмет законності судових рішень виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом на результат вирішення спору не впливають.

40. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

41. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Відповідача-2 задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.