1.1. Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" (далі - позивач, ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп" (далі - відповідач, ТОВ "Олімп") плату за користування вагонами у розмірі 1 946 251,16 грн. згідно з відкоригованими позивачем відомостями.

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведення позивачем у 2017 році ревізії фінансово - комерційної діяльності станції Білий Колодязь встановлено, що фактичний час користування вагонами відповідачем не відповідає часу користування, зазначеному у відомостях плати за користування вагонами за 2016 рік, сплачених відповідачем, у зв'язку з чим ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" було складено відкориговані відомості, які відповідач не підписав та відповідно донарахованої суми не сплатив. Вищезазначені обставини стали підставою для звернення із даним позовом до суду.

2. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1. 28.01.2013 між позивачем, як експедитором, та відповідачем, як клієнтом, укладено договір про транспортно-експедиційне обслуговування № 5908, за умовами якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе зобов'язання здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування клієнта та забезпечувати здійснення розрахунків за перевезення та додаткові операції, пов'язані з перевезенням, з наданням коду платника та коду вантажоодержувача/вантажовідправника Куп'янської дирекції залізничних перевезень. Пунктом 3.6. договору сторони передбачили, що здійснюють звірку розрахунків по факту виконання робіт, яку оформляють актом.

2.2. Крім того, 26.04.2013 між позивачем та відповідачем, як користувачем, укладено договір про подачу та забирання вагонів № 0218, яким сторони узгодили порядок здійснення подачі, розставлення на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів до місця складування вантажів на колію № 9, яка є власністю залізниці та примикає стрілочним переводом № 9 до колії № 1 станції Білий Колодязь і обслуговується локомотивом залізниці.

2.3. Пунктом 10 договору про подачу та забирання вагонів передбачено, що час перебування вагонів на під'їзній колії обчислюються з моменту подачі вагонів на під'їзну колію до моменту отримання залізницею повідомлення користувача про готовність вагонів до забирання.

2.4. За надані послуги у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 між сторонами оформлено акти здавання-прийняття виконаних робіт, які оплачені відповідачем, що не заперечується позивачем.

2.5. Водночас, 21.03.2017 позивачем була проведена перевірка Управління аудиту та контролю регіональної філії "ПЗ", яка встановила, що в період часу з 01.01.2016 по 31.12.2016 позивач в дійсності надав послуг на значно більшу суму, а саме в розмірі 1 975 751 грн.

2.6. 14.11.2017 позивачем на адресу відповідача була направлена телеграма, якою повідомлено, що по відповідачу сформована відкоригована відомість плати за користування вагонами власності УГЦТС "Ліски" при навантаженні великовагових контейнерів із здвоєними операціями, виявленими під час ревізії фінансово-комерційної діяльності станції відповідно до акту № ЦКРУ Півд. Д-5 від 21.03.2017 та запропоновано направити вповноваженого представника відповідача для підписання відкоригованої відомості плати за користування вагонами на суму 1 621 875,96 грн. без ПДВ на станції Білий Колодязь.

2.7. В зазначений в телеграмі час представник відповідача не з'явився, відкориговані відомості плати за користування вагонами не підписав, у зв'язку з чим працівники залізничної станції Білий Колодязь для засвідчення цих обставин склали акти загальної форми від 15.11.2017 № 494, 495, чим засвідчили вказані обставини.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.08.2018 позовні вимоги задоволені.

3.2. Суд першої інстанції, приймаючи рішення, дійшов висновку, що (1) позивачем доведено належними та допустимими доказами факт користування відповідачем 365 вагонами в період з 21.01.2016 по 20.12.2016, час такого користування та розмір оплати за таке користування, (2) щодо строку позовної давності зазначив, що позивач звернувся з позовом в межах шестимісячного строку позовної давності, встановленого Статутом Залізниць України.

3.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2018 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

3.4. Апеляційний суд встановив, що (1) матеріали справи містять докази належного виконання грошового зобов'язання відповідачем, надані самим позивачем, і не містять належних і допустимих доказів, на підставі яких можна довести розмір заявлених позовних вимог, зокрема не надано документів первинного обліку часу користування вагонами, (2) у поданих позивачем щоденних відомостях відображені час подавання/забирання вагонів, час користування вагонами, номери пам'яток, а також відсутні будь-які позначення про подвійні (здвоєні) операції, (3) відкоригована позивачем відомість є недопустимим доказом, оскільки не містить жодних посилань на пам'ятки, на підставі яких вона повинна бути складена, (4) оцінюючи заперечення відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин скороченого строку позовної давності, апеляційний суд вказав, що в силу встановленої недоведеності позову відсутні підстави застосування строків позовної давності.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2018, ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" подало касаційну скаргу, у якій просить оскаржувану постанову скасувати повністю, а рішення Господарського суду Харківської області від 16.08.2018 - залишити в силі.

Аргументи учасників справи

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1. ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" у своїй касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права.

5.2. В обґрунтування доводів щодо порушення норм процесуального права скаржник вказує на те, що (1) висновок суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не надано доказів фактичного часу використання вагонів - суперечить ч. 1, 2 ст. 86 та ч. 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем визнано обставину щодо часу подавання/забирання вагонів, що зафіксовано у відповідних документах, а тому відповідачем визнано зміст господарських операцій, відображених у щоденних відомостях плати за користування вагонами за спірний період; (2) порушення судом апеляційної інстанції ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України призвело до помилкового висновку про недоведеність позовних вимог, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи пам'яток 1 та 4, які визначають фактичний час використання вагонів; (3) судом апеляційної інстанції в порушення ч. 3 ст. 269 та п. 5 ч. 1 ст. 267 Господарського процесуального кодексу України на стадії апеляційного розгляду справи прийнято новий доказ - договір купівлі - продажу автокрану і договір оренди автокрану.

5.3. В обгрунтування доводів щодо порушення норм матеріального права скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції під час оцінки як доказів, пам'ятки про подавання/забирання вагонів та відомостей плати за користування вагонами в контексті оцінки вказаних документів як первинних бухгалтерських документів, невірно застосовано приписи (1) Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , (2) Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) .

6. Позиція ТОВ "Олімп", викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Олімп" просило залишити касаційну скаргу ПАТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 без змін.

6.2. Відповідач наголошував на тому, що (1) судом апеляційної інстанції обґрунтовано визнано такими, що не підлягають доказуванню обставини, які встановлені за щоденними відомостями плати за користування вагонами, які оформлені у відповідності до пунктів 3, 4 Правил користування вагонами і контейнерами, (2) інформація, яка наведена у коригованій зведеній річній відомості плати за користування вагонами правомірно не прийнята до уваги з огляду на ненадання позивачем пам'яток про подавання забирання вагонів, які б обґрунтовували саме той проміжок часу користування вагонами, який наведений у вказаній відомості, (3) невнесення виправлень до пам'ятки подавання/забирання вагонів унеможливлює здійснення перевірки відкоригованої позивачем самостійно відомості плати за користування вагонами, (4) суд апеляційної інстанції оцінив подані позивачем докази у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (z0168-95) .

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

7.1. Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

7.2. Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

7.3. За змістом ст. 76- 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

7.4. Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

7.5. Наведені вище приписи процесуального закону покликані забезпечити змагальність судового процесу, а також забезпечити додержання принципу правової визначеності, одним з проявів якого є неможливість задоволення позовних вимог за відсутності доказів.

7.6. Враховуючи предмет спору, а саме стягнення плати за користування вагонами згідно з відкоригованими позивачем відомостями, позивач має довести, на підставі належних та допустимих доказів, наявність підстав для стягнення заявленої суми боргу та факт порушення відповідачем зобов'язання з їх оплати. Тобто, предметом доказування у даній справі є наявність боргу ТОВ "Олімп" перед ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця", який, за твердженнями позивача, виник за спірний період внаслідок штучного зменшення часу користування вагонами.

7.7. Верховний Суд, здійснивши перегляд судових рішень у справі, встановив, що суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з їх недоведеністю, виходячи з наступного.

7.8. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, позивачем подані до суду дві групи доказів, які містять внутрішню суперечність.

7.9. До першої групи доказів належать пам'ятки про подання та забирання вагонів, щоденні відомості та акти виконаних робіт, які підтверджують ту обставину, що відповідач належним чином виконав своє грошове зобов'язання, сплативши суму, визначену усією сукупністю пам'яток про подання та забирання вагонів, щоденними відомостями та актами виконаних робіт. Вказана обставина позивачем не заперечується.

7.10. Друга група доказів (акт перевірки контрольної служби та відкоригована відомість) подана позивачем на підтвердження суми позовних вимог.

7.11. Скаржник, подаючи докази першої групи, наголошує на тому, що посадові особи позивача замість складання двох пам'яток на подання та забирання вагонів, які б підтверджували факт безперервності користування ними, складали чотири пам'ятки. Внаслідок цього загальний час використання вагонів, який повинний був обраховуватись, як різниця між пам'яткою 1 та пам'яткою 4, зменшувався на час, який є різницею між пам'яткою 2 та пам'яткою 3.

7.12. Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

7.13. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

7.14. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

7.15. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

7.16. Положення частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

7.17. Тобто первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв'язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов'язків, зокрема, і щодо обов'язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості наданих послуг.

7.18. При цьому, Верховний Суд зазначає, що належне документальне оформлення вчинення господарської операції є складовою фінансової дисципліни, яка має підтримуватись учасниками будь-яких правовідносин, а виявлення помилок у таких документах має бути зафіксовано та виправлено учасниками господарських правовідносин у встановленому законом порядку.

7.19. В свою чергу, позивачем до матеріалів справи не надано виправлених щоденних відомостей плати за користування вагонами у відповідності до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, відсутні позначення за способом "червоно сторно", відсутні підписи осіб під виправленнями, відсутня довідка щодо причин помилки в облікових регістрах.

7.20. Тобто, вказані пам'ятки 2 та 3 є належними доказами здійснення господарської операції. Враховуючи вищенаведене, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави ставити під сумнів вказані докази. Більше того, як вірно встановив суд апеляційної інстанції, позивачем не було подано до матеріалів справи пам'яток 1 та 4, а подані ним пам'ятки 2 та 3 по своїй суті спростовували заявлені позовні вимоги чим створювали логічну суперечність, яку позивач не усунув протягом всього розгляду даної справи.

7.21. Крім того, відповідач повністю визнає зміст (обставини господарських операцій), відображених у щоденних відомостях операцій та плату за користування вагонами, які надані позивачем до матеріалів справи. Таке визнання відповідачем обставин, викладених у наданих позивачем щоденних відомостях є підставою для звільнення від доказування обставин (фактів подання, забирання, часу використання вагонів, номерів пам'яток про подавання/забирання вагонів).

7.22. Крім того, ст. 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

7.23. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

7.24. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

7.25. Згідно з затвердженою формою ГУ-46 (додаток 1), ГУ-45 (додаток 2) до Правил користування вагонами і контейнерами - вказані форми підписуються працівниками станції. Отже, в розумінні ст. 92 ЦК України, підписані працівниками позивача щоденні відомості плати за користування вагонами, пам'ятки про подавання/забирання вагонів створюють для позивача права та обов'язки. Відсутність доказів спростування підписів працівників позивача під вказаними документами, нездійснення виправлень у первинних документах згідно з положенням про забезпечення записів у бухгалтерському обліку свідчать про те, що у суду відсутні підстави не приймати вказані докази, як підтвердження здійсненої господарської операції.

7.26. В свою чергу, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що докази другої групи - відкоригована відомість, на яку посилається відповідач, не є допустимим доказом, оскільки не містить жодних посилань на пам'ятки, на підставі яких вона повинна бути складена. За своєю правовою природою відкоригована відомість є зведеним обліковим документом, який має складатися на підставі первинних бухгалтерських документів, в даному випадку, на підставі пам'яток про подання та забирання вагонів, щоденних відомостей та актів виконаних робіт, посилання на які у наданій позивачем відкоригованій відомості відсутні. Крім того, такі докази відсутні і в матеріалах справи.

7.27. Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що ознакою допустимого доказу є його здатність до підтвердження суттєвих для справи обставин на підставі певних засобів доказування. Зведений бухгалтерський документ, яким є відомість, повинен ґрунтуватись на первинних бухгалтерських документах і мати здатність до арифметичної перевірки зазначених у відомості даних на підставі цих первинних бухгалтерських документів. Однак, як вже було зазначено, у зведеній відомості відсутні посилання на такі документи, що означає нездатність її до арифметичної перевірки, а отже і недопустимість даного доказу.

7.28. За таких умов суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що відповідальність за спростування доказів, складених на підтвердження належного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання несе сам позивач, і саме він несе ризики неналежного спростування того факту, що відповідач виконав грошове зобов'язання у повному обсязі.

7.29. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не здійснено операцій сторно (засіб виправлення помилок у первинних бухгалтерських документах), не складені нові щоденні відомості, не складені нові акти виконання робіт, не зазначені первинні документі і відповідні їм відомості у зведеній відомості, не надані суду пам'ятки, які фіксують дійсні господарські операції подання і забирання вагонів, і на підставі яких можна зробити розрахунки часу використання вагонів.

7.30. Напроти, судом встановлено факт належного виконання грошового зобов'язання відповідачем, надані самим позивачем (докази першої групи). В свою чергу, позивачем не надано допустимих доказів, на підставі яких можна довести розмір позовних вимог (доказів другої групи).

7.31. Верховний Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

7.32. Довід скаржника в касаційній скарзі про те, що судом апеляційної інстанції в порушення ч. 3 ст. 269 та п. 5 ч. 1 ст. 267 ГПК України на стадії апеляційного розгляду справи прийнято нові докази - договір купівлі - продажу автокрану і договір оренди автокрану, Верховним Судом відхиляється, оскільки вказані договори не приймалися судом апеляційної інстанції, як докази, крім того, останні не мають юридичного значення для вирішення спору.

7.33. Інші доводи касаційної скарги ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південна залізниця" зводяться до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одного доказу над іншим та повторної перевірки доказів, що суперечить повноваженням суду касаційної інстанції з огляду на приписи ст. 300 ГПК України. В свою чергу, перевірку таких доказів здійснив суд апеляційної інстанції в межах вимог процесуального закону та постановив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

7.34. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.