У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Чернівці про визнання припиненою поруки, що виникла на підставі договору поруки № 71115Р4 від 03.06.2015, укладеного між ним та відповідачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що порука за укладеним між сторонами у справі договором поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 припинилась на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України у зв'язку із закінченням встановленого зазначеною нормою шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про виконання основного зобов'язання. За твердженням позивача, строк виконання основного зобов'язання (зобов'язання позичальника за Генеральною кредитною угодою № 7111ЗN2 від 08.04.2013) був змінений банком у зв'язку з пред'явленням позичальнику вимоги про дострокове погашення заборгованості. Однак, відповідач як кредитор пред'явив вимогу (позовну вимогу) до поручителя про виконання основного зобов'язання після спливу шести місяців від дня дострокового настання строку виконання основного зобов'язання, наслідком чого відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України є припинення поруки позивача.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

08.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (банк, відповідач) була укладена Генеральна кредитна угода № 71113N2, відповідно до пункту 4.1. якої банк проводить кредитні операції в межах лімітів, визначених пунктом 4.5. цієї угоди, на підставі та з урахуванням умов кредитного договору, укладеного в рамках цієї Генеральної угоди.

Відповідно до пункту 4.5.1. Генеральної кредитної угоди, в редакції Додаткового договору №71113N2-5 від 25.06.2014, ліміт заборгованості за Генеральною угодою (загальний розмір заборгованості позичальника за кредитом) не може перевищувати 9 525 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4.3. Генеральної кредитної угоди строк користування кредитом за цією Генеральною кредитної угодою встановлений до 07.04.2018.

У межах Генеральної кредитної угоди № 71113N2 від 08.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" (позичальник) були укладені дев'ять кредитних договорів: № 71113К4 від 08.04.2013, № 71113К5 від 08.04.2013, № 71113К6 від 11.04.2013, № 71113К7 від 21.05.2013, № 71113К12 від 13.09.2013, № 71113К15 від 26.12.2013, № 71114К8 від 27.06.2014, № 71114К9 від 01.07.2014 та № 71114К10 від 15.09.2014, згідно з якими кредитор надав позичальнику кредити, а позичальник прийняв їх та зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, сплачувати відсотки за користування кредитами та інші платежі за цими договорами на умовах, визначених у кредитних договорах.

03.06.2015 в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Генеральною кредитною угодою № 71113N2 від 08.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" (поручитель, позивач) був укладений договір поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 (далі по тексту - договір поруки), згідно з пунктом 3.1. якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником основного зобов'язання. Згідно зі статтею 1 договору поруки основним зобов'язанням позичальника, є зобов'язання, передбачене Генеральної кредитною угодою, щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту.

Згідно з пунктом 4.1.2. договору поруки у разі несвоєчасного погашення позичальником кредиту, несвоєчасної сплати процентів та/або будь-яких інших платежів за кредитним договором поручитель надає банку право здійснити договірне списання грошових коштів у розмірі несплаченої суми зобов'язання позичальником за кредитним договором на користь банку з поточних рахунків поручителя, зазначених у пункті 2.1.8. цього договору, у національній та/або іноземних валютах з метою погашення заборгованості позичальника, у тому числі шляхом продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України та сплати обов'язкових платежів, визначених кредитним договором.

Суди встановили, що позичальник в порушення умов зазначених вище кредитних договорів не виконував належним чином свої зобов'язання щодо сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим 03.06.2015 була проведена реструктуризація заборгованості позичальника шляхом підписання додаткових договорів. За період проведення реструктуризації з 03.06.2015 по 05.10.2015 позичальник не здійснив погашення тіла кредиту, а лише сплатив відтерміновані відсотки в сумі 200,00 грн.

06.10.2015 була проведена друга реструктуризація заборгованості шляхом підписання додаткових договорів. За період з 06.10.2015 по 13.07.2016 позичальник сплатив лише відтерміновані відсотки в сумі 200,00 грн.

30.11.2015, 17.12.2015, 11.01.2016 та 12.01.2016 з метою погашення заборгованості позичальника за кредитними договорами, укладеними в межах Генеральної кредитної угоди, банк на підставі пункту 4.1.2. договору поруки здійснив договірне списання грошових коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД", відкритого в Публічному акціонерному товаристві "Державний експортно-імпортний банк України", для сплати прострочених платежів за кредитами Товариства з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України". Загальна сума списаних з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" коштів склала 327 928,01 грн та 1 819,09 доларів США. Однак, за рахунок списання грошових коштів поручителя заборгованість позичальника за Генеральною кредитною угодою не була погашена в повному обсязі.

У пункті 5.3.3. Генеральної кредитної угоди сторони передбачили право кредитора достроково розірвати цю Генеральну угоду та вимагати обов'язкового дострокового погашення кредиту, процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цією Генеральною угодою та кредитним договором, якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань (стаття 7 цієї Генеральної угоди).

Несплата позичальником банку у строк, визначений кредитним договором, будь-якої суми, належної до сплати, - тлумачиться як подія невиконання зобов'язань. (підпункт "б" пункту 7.1. статті 7 Генеральної кредитної угоди).

У пункті 6.3.2. Генеральної кредитної угоди сторони передбачили право кредитора вимагати від позичальника у випадку несплати позичальником банку у строк, визначений кредитним договором, будь-якої суми, належної до сплати, виконання цього зобов'язання достроково, а також обов'язок позичальника здійснити дострокове погашення кредиту, процентів та інших належних до сплати платежів протягом 10 календарних днів з дня отримання письмової вимоги банку про таке дострокове погашення.

Згідно з пунктом 3.2. договору поруки у випадку невиконання позичальником основного зобов'язання (або його частини) кредитор має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як у солідарних боржників.

29.12.2015 банк, реалізуючи своє право на дострокове погашення кредиту у зв'язку з невиконання позичальником своїх зобов'язань з повернення банку кредитів за кредитними договорами, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди, та сплати відсотків за користування кредитом у визначені кредитними договорами строки, звернувся в порядку, передбаченому пунктом 6.3.2. Генеральної кредитної угоди та пунктом 3.2. договору поруки, до позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" та до поручителя - Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" з вимогами № 071-18 від 29.12.2015 про дострокове погашення всієї заборгованості за Генеральною угодою в сумі 9 893 496,55 грн. та 70 683,58 дол. США, в яких повідомив про факт невиконання позичальником своїх зобов'язань та про розмір існуючої у позичальника заборгованості. У вимозі до позичальника банк просив здійснити погашення заборгованості протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги, а у вимозі до поручителя - протягом 20 днів з моменту отримання вимоги. (Т.1, а.с. 14, 230)

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення зазначені вимоги банку були отримані позичальником 05.01.2016 та поручителем - 31.12.2015.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитними договорами № 71113К4 від 08.04.2013, № 71114К8 від 27.06.2014, № 71114К9 від 01.07.2014, № 71114К10 від 15.09.2014 та № 71113К15 від 26.12.2013 банк у липні 2016 року звернувся до господарського суду з позовами про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД", Приватного підприємства "Еко-Сад" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" суми заборгованості за зазначеними кредитними договорами.

У свою чергу 28.07.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання припиненою поруки, яка виникла з договору поруки № 71115Р4 від 03.06.2015, посилаючись на те, що банк звернувся з позовною вимогою до господарського суду про солідарне стягнення з позичальника та поручителів заборгованості за кредитним договором з пропуском встановленого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про виконання основного зобов'язання, наслідком чого відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України є припинення поруки позивача.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарська справа № 926/2154/16 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Чернівецької області рішенням від 02.07.2018, прийнятим за результатами нового розгляду справи № 926/2154/16, яке було залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, позов задовольнив. Визнав припиненою поруку за договором поруки № 71115Р4 від 03.06.2015, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", Товариством з обмеженою відповідальністю "Галс ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грандвест ЛТД".

Судові рішення мотивовані тим, що порука позивача за укладеним між ним та відповідачем договором поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 припинилась на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України у зв'язку із закінченням встановленого зазначеною нормою шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про виконання основного зобов'язання. Суди попередніх інстанцій зокрема дійшли висновку про те, що:

- строк виконання основного зобов'язання був змінений відповідачем та настав достроково у зв'язку з реалізацією банком передбаченого законом, кредитним договором та договором поруки правом на дострокове повернення кредиту та сплати процентів у разі невиконання позичальником та поручителем зобов'язань за кредитним договором;

- перебіг встановленого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України строку для звернення банку з вимогою до поручителя розпочався від дня порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Разом з цим суди дійшли різних висновків щодо дати початку перебігу шестимісячного строку для звернення банку з вимогою до поручителя, а саме: за висновком місцевого господарського суду перебіг зазначеного строку розпочався 15.01.2016, а суд апеляційної інстанції з посиланням на правила обчислення строків, закріплені у частині 1 статті 253 Цивільного кодексу України, встановив, що зазначений строк настав 16.01.2016, однак, зазначив, що помилковий висновок місцевого господарського не призвів до прийняття судом неправильного по суті судового рішення. Також суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач звернувся до поручителя з відповідною вимогою після спливу зазначеного строку, наслідком чого, за висновком судів відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України є припинення поруки позивача.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" в м. Чернівці просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували до спірних правовідносин частину 4 статті 559 Цивільного кодексу України, не врахували, що положення зазначеної норми зокрема передбачають можливість визначення в договорі передбаченого зазначеною нормою строку;

- неправильно застосували до спірних правовідносин статті 251, 252 Цивільного кодексу України щодо визнання поняття строку та порядку його обчислення;

- дійшли помилкового висновку про те, що строк виконання основного зобов'язання настав для поручителя достроково - після спливу десяти днів з моменту отримання позичальником вимоги банку про дострокове виконання зобов'язань за Генеральною кредитною угодою, оскільки не надали оцінку умовам договору поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 (пунктам 4.1.1., 4.1.3. договору) щодо визначеного в них строку для пред'явлення банком вимог до поручителя про дострокове виконання основного зобов'язання та вимозі банку до поручителя № 071-018 від 29.12.2015 щодо встановленого в ній такого строку. На думку позивача, перебіг зазначеного строку розпочався після спливу двадцяти днів з моменту отримання поручителем повідомлення банку про факт невиконання позичальником зобов'язань по Генеральній кредитній угоді, а не десяти днів, як помилково зазначили суди;

- порушили статтю 74 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надали належну правову оцінку зазначеним вище твердженням відповідача та доказам, що підтверджують ці твердження, які мають істотне значення для вирішення спору у цій справі.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відхилити касаційну скаргу, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 02.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі дослідили матеріали справи, прийняли правильні рішення відповідно до норм чинного законодавства, надали оцінку всім доводам відповідача та доказам, наявним в матеріалах справи, чим спростовуються доводи відповідача в касаційній скарзі про порушення судами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують правильні висновки судів.

Третя особа відзив на касаційну скаргу не надала.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (435-15) , якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.

Згідно з пунктом 5.2.6. Генеральної кредитної угоди позичальник зобов'язався своєчасно та у повному обсязі погашати банку заборгованість за кредитом, сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Суди попередніх інстанцій встановили, що зобов'язання позичальника, передбачені Генеральною кредитною угодою, щодо відшкодування суми кредиту, процентів, штрафних санкцій, а також всіх та будь-яких витрат, пов'язаних з наданням та обслуговуванням кредиту (основне зобов'язання згідно зі статтею 1 договору поруки № 71115Р4), були забезпечені позивачем згідно з договором поруки № 71115Р4 від 03.06.2015.

Порука, яка за своєю правовою природою є зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 Цивільного кодексу України (435-15) . Однак, у статті 559 Цивільного кодексу України визначені спеціальні (додаткові) підстави її припинення.

Так, зокрема згідно з частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

За своєю правовою природою строк, передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України, є преклюзивним (припиняючим), і його закінчення є підставою для припинення поруки. У випадку пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не може бути поновлено, зупинено чи перервано з підстав, передбачених у статтях 263, 264, частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати норми про строк на відміну від строку позовної давності, який застосовується судом за заявою сторін.

Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони в укладеному між ними договорі поруки № 71115Р2 від 03.06.2015 не визначили строк, після закінчення якого порука припиняється. У пункті 7.4. договору поруки сторони погодили, що договір діє до повного виконання основного зобов'язання.

Однак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржника за основним договором не вважається встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки це суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 Цивільного кодексу України. У разі, якщо сторони в договорі поруки не встановили строк припинення дії поруки то підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При цьому під вимогою до поручителя, про яку йдеться у зазначеній нормі, слід розуміти саме позовну вимогу, а не будь-яку іншу вимогу.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку виконання основного зобов'язання:

- з моменту погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або

- з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, або

- з дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем.

(аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 910/1408/15-г).

Суди попередніх інстанцій встановили, що за умовами пункту 4.3. Генеральної кредитної угоди термін користування кредитом був встановлений до 07.04.2018.

Разом з цим відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що банк реалізував передбачене законом та Генеральною кредитною угодою своє право на дострокове погашення заборгованості за Генеральною кредитною угодою шляхом направлення позичальнику відповідної вимоги № 071-18 від 29.12.2015, яка була отримана позичальником 05.01.2016. У зазначеній вимозі банк просив достроково погасити всю суму заборгованості у розмірі 9 893 496,55 грн та 70 683,58 доларів США у строк протягом 10 календарних днів з дня отримання даної вимоги.

Також банк направив вимогу про дострокове виконання основного зобов'язання № 071-18 від 29.12.2015 і поручителю - позивачу у цій справі, в якій просив поручителя здійснити погашення заборгованості протягом 20 днів з моменту отримання вимоги.

Тобто, направивши позичальнику та поручителю вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за Генеральною кредитною угодою, банк зазначеними вимогами змінив строк виконання основного зобов'язання і відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України зобов'язаний був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 251 та частини 1 статті 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні правила визначення початку перебігу строку, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (частини 3 та 5 статті 254 Цивільного кодексу України).

Отже, з огляду на загальні положення обчислення строків, закріплені в статтях 253, 254 Цивільного кодексу України, та встановлений відповідачем у вимозі № 071-18 від 29.12.2015 строк погашення всієї заборгованості за Генеральною кредитною угодою (протягом 10 календарних днів з дня отримання даної вимоги), Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що кінцевий строк виконання основного зобов'язання був змінений відповідачем з 07.04.2018 на 15.01.2016, виправивши тим самим помилку у визначенні цього строку, допущену місцевим господарським судом. У зв'язку з цим Касаційний господарський суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що перебіг встановленого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку для звернення банку з вимогою до поручителя розпочався з 16.01.2016 - від дня порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту та закінчився 15.07.2016.

Однак, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач звернувся з першим позовом в тому числі і до поручителя - позивача у цій справі про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним в межах Генеральної кредитної угоди, лише 19.07.2016, тобто після спливу встановленого частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку для звернення банку з вимогою до поручителя.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України наслідком звернення відповідача з позовом до поручителя поза межами встановленого законом присічного строку є припинення поруки, у зв'язку з чим правильно задовольнили позовні вимоги у цій справі як такі, що є доведеними та обґрунтованими.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу встановленого у частині 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку, який, на думку відповідача відповідно до пунктів 4.1.1., 4.1.3. договору поруки № 71115Р4 від 03.06.2015 розпочався після спливу двадцяти днів з моменту отримання саме поручителем повідомлення банку про факт невиконання позичальником зобов'язань по Генеральній кредитній угоді, а не десяти днів, як помилково зазначили суди.

Однак, Касаційний господарський суд не бере до уваги зазначені посилання відповідача, оскільки аналіз частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, свідчить про те, що перебіг встановленого зазначеною нормою строку пов'язується з днем настання строку виконання саме основного зобов'язання, а не забезпечувального зобов'язання. При цьому, основним є зобов'язання, яке існує безпосередньо між кредитором та позичальником. У зв'язку з викладеним не може братися до уваги встановлення банком для позичальника у кредитному договорі та для поручителя в договорі поруки різних строків виконання одного і того ж основного зобов'язання, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи. Однак, при визначенні початку перебігу шестимісячного строку для звернення банку з вимогою до поручителя допустив порушення норм матеріального права, в яких встановлений порядок обчислення перебігу та закінчення строку. Разом з цим, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, помилковий висновок місцевого господарського не призвів до прийняття судом неправильного по суті судового рішення.

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції, виправив помилку місцевого господарського суду та правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін. Касаційний господарський суд вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, зокрема частини 4 статті 559 та статей 251, 251 Цивільного кодексу України, а також статті 74 Господарського процесуального кодексу України під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень відсутні.