розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на ухвалу Господарського суду Донецької області від 04.07.2018 (суддя Ніколаєва Л. В.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2018 (головуючий - Геза Т. Д., судді: Плахов О. В., Шутенко І. А.) у справі

за позовом заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Телекомс"

про визнання недійсним договору від 01.01.2017 № 1-СП на виконання платних робіт (послуг)

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2018 року заступник прокурора Донецької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - РВ ФДМУ по Донецькій області, Орендодавець) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" (далі - ТОВ "Маріупольський ЛГЗ", Товариство, Орендар) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Телекомс" (далі - ТОВ "НВП "Телекомс", Підприємство) про визнання недійсним договору №1-СП від 01.01.2017 на виконання платних робіт (послуг) (далі - договір від 01.01.2017), укладеного між відповідачами, з посиланням на статті 203, 215, 235, 236, 759, 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтю 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), статтю 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), статті 1, 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" і статтю 23 Закону України "Про прокуратуру".

2. Позовна заява обґрунтовується наявністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на незаконне використання державного нерухомого майна шляхом вчинення оспорюваного удаваного правочину, під яким відповідачі приховали договір суборенди частини нежитлових приміщень цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Маріупольський лікеро-горілчаний завод" (далі - ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ"), який є об'єктом оренди за договором оренди №951/2002 від 23.05.2002 (далі - договір оренди №951/2002), укладеним між РВ ФДМУ по Донецькій області та ТОВ "Маріупольський ЛГЗ", і невжиття позивачем заходів щодо припинення такого порушення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.07.2018, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.11.2018, позов прокурора залишено без розгляду на підставі пункту 1 частини 2 статті 185 та пунктів 1, 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

4. Ухвала та постанова мотивовані тим, що у справі №905/803/18 відсутні передбачені законом виключні підстави, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, оскільки прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (спеціальної процесуальної правоздатності), а також не навів обставин нездійснення уповноваженими органами наданих їм повноважень у сфері оренди державного майна. При цьому судами вказано про незазначення прокурором причин неможливості позивачем, який є юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, а також про недодержання прокурором обов'язку щодо попереднього повідомлення РВ ФДМУ по Донецькій області про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, тоді як у листі РВ ФДМУ по Донецькій області №10-07-00710 від 09.02.2018 визначено перелік вимог, з якими РВ ФДМУ по Донецькій області просило прокуратуру звернутися з позовом та здійснювати представництво інтересів держави в суді, серед яких відсутня вимога про визнання недійсним договору від 01.01.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухвалою і постановою, заступник прокурора Харківської області (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та справу передати до Господарського суду Донецької області для подальшого розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статей 53, 86 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1)підставою звернення прокурора з позовом зазначено незаконне використання державного майна суб'єктами господарювання, в тому числі Підприємством, для здійснення підприємницької діяльності упродовж тривалого часу та невжиття РВ ФДМУ по Донецькій області заходів щодо припинення порушень інтересів держави, які стали відомі прокурору в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017050000000196 від 28.02.2017; 2) саме подання позову про визнання недійсним договору від 01.01.2017 надасть можливість у подальшому стягнути в дохід держави різницю між нарахованою платою за суборенду та тією її частиною, яку отримував орендар, як того вимагає частина 3 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тобто в даному випадку вбачається заподіяння державі шкоди у вигляді упущеної вигоди, у зв'язку з чим поза увагою судів залишилося те, що підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів, що спричинило загрозу ненадходження до держбюджету значної суми коштів (понад 2,6 млн. грн.).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. РВ ФДМУ по Донецькій області у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових актах.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. У 2016 році РВ ФДМУ по Донецькій області проведено комплексний контрольний огляд цілісного майнового комплексу, результати якого узагальнені у звіті з комплексного контрольного огляду ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ", та направлені на адресу ТОВ "Маріупольський ЛГЗ" та до уповноваженого органу управління - Міністерства аграрної політики та продовольства України.

9. Зі звіту РВ ФДМУ по Донецькій області від 08.09.2016 вбачається, що під час контрольного огляду ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ" не встановлено обставин щодо його використання ТОВ "НВП "Телекомс".

10. З листа РВ ФДМУ по Донецькій області №10-07-00710 від 09.02.2018 "Щодо представництва інтересів держави в суді", адресованого прокуратурі Донецької області, вбачається, що РВ ФДМУ по Донецькій області вважало за необхідне проінформувати про порушення ТОВ "Маріупольський ЛГЗ" інтересів держави внаслідок невиконання умов договору оренди №951/2002 від 23.05.2002, укладеного між РВ ФДМУ по Донецькій області та ТОВ "Маріупольський ЛГЗ", зокрема щодо несплати орендної плати, пені та передачі орендованого майна іншим особам без дозволу Орендодавця.

11. У цьому листі РВ ФДМУ по Донецькій області послалося на відсутність коштів на сплату судового збору та просило прокуратуру Донецької області здійснити представництво інтересів держави в особі РВ ФДМУ по Донецькій області шляхом подання позовної заяви до ТОВ "Маріупольський ЛГЗ" про стягнення на користь Державного бюджету України заборгованості з орендної плати, пені на загальну суму 79091,55 грн., розірвання договору оренди №951/02 від 23.05.2002 та повернення ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ" до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Позиція Верховного Суду

12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

13. За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

14. Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

15. Верховний Суд зауважує, що передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п'яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

17. На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

18. Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

19. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

20. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

21. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

22. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

23. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

24. Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

25. ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

26. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

27. Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

28. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

29. Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

30. Так, відповідно до частини 1, абзацу 1 частини 3 та абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

31. Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

32. У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

33. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

34. Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

35. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

36. Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1)якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

37. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

38. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

39. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

40. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

41. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

42. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

43. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

44. У справі, що переглядається, звертаючись із позовною заявою в інтересах держави, прокурор зазначив про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді з огляду на незаконне використання державного нерухомого майна шляхом вчинення оспорюваного удаваного правочину, під яким відповідачі приховали договір суборенди частини нежитлових приміщень ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ", який є об'єктом оренди за договором оренди №951/2002 від 23.05.2002, укладеним між РВ ФДМУ по Донецькій області та ТОВ "Маріупольський ЛГЗ", і невжиття позивачем як органом, уповноваженим державою розпоряджатися державним майном у спірних орендних правовідносинах, заходів щодо припинення такого порушення.

45. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів у сфері оренди державного майна, яке полягає у невжитті РВ ФДМУ по Донецькій області заходів щодо припинення порушень інтересів держави (незаконне використання державного майна суб'єктами господарювання, в тому числі Підприємством, для здійснення підприємницької діяльності упродовж тривалого часу), що стали відомі прокурору в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017050000000196 від 28.02.2017, з огляду на таке.

46. Відповідно до частини 1 статті 1 та частини 1 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Фонд державного майна України, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

47. Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди.

48. Пунктом 3 частини 3 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що контроль за визначенням розміру плати за суборенду та спрямуванням її (в частині, що перевищує суму орендної плати за майно, яке передається в суборенду) до відповідного бюджету покладається на орендодавців, зазначених у статті 5 цього Закону.

49. Відповідно до абзацу 2 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

50. Наказом Фонду державного майна України від 30.09.2015 №1447 "Про затвердження Плану діяльності Фонду державного майна України на 2015-2017 роки" визначено, що заходами здійснення контролю дотримання законодавства щодо використання та розпорядження державним майном є періодичне (протягом року) проведення ФДМУ та РВ ФДМУ перевірок, обстежень зі складанням за їх результатами довідок і актів обстежень, а також постійне ведення претензійно-позовної роботи з поданням позовів, апеляційних та касаційних скарг.

51. Натомість з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та учасниками справи не надано доказів на підтвердження вжиття РВ ФДМУ по Донецькій області саме у 2017-2018рр., тобто вже після укладення оспорюваного договору від 01.01.2017, заходів з контролю за використанням майна, переданого в оренду за договором оренди №951/2002 від 23.05.2002, зокрема за визначенням розміру плати за суборенду та її спрямуванням, як того вимагають положення статей 22, 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а також доказів щодо ведення претензійно-позовної роботи з Орендарем, що свідчить про нездійснення уповноваженим державним органом у вказаний період покладеного на нього законом обов'язку із захисту державних інтересів у сфері оренди державного майна.

52. Відтак Верховний Суд вважає помилковими посилання суду першої інстанції на звіт РВ ФДМУ по Донецькій області з комплексного контрольного огляду ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ" від 08.09.2016 в обґрунтування спростування доводів прокурора про бездіяльність Орендодавця, оскільки укладення оспорюваного договору відбулося більш як через 3 місяці після складання такого звіту.

53. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів також зазначає, що лист РВ ФДМУ по Донецькій області №10-07-00710 від 09.02.2018 "Щодо представництва інтересів держави в суді", у якому вказується на недостатність бюджетних призначень для сплати судового збору та міститься клопотання Орендодавця до прокурора здійснити представництво інтересів держави в особі РВ ФДМУ по Донецькій області шляхом подання позовної заяви до ТОВ "Маріупольський ЛГЗ" про стягнення на користь Державного бюджету України заборгованості з орендної плати, пені на загальну суму 79091,55 грн., розірвання договору оренди №951/02 від 23.05.2002 та повернення ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ" до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України, не є підтвердженням здійснення позивачем належним чином відповідних функцій у спірних правовідносинах, оскільки у цьому листі позивач запропонував прокурору звернутися з іншими позовними вимогами, аніж у цій справі, тоді як скаржник вірно зауважує, що саме подання позову про визнання недійсним договору від 01.01.2017 надасть можливість у подальшому стягнути в дохід держави різницю між нарахованою платою за суборенду та тією її частиною, яку отримував орендар, як того вимагає частина 3 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тобто в даному випадку вбачається заподіяння державі шкоди у вигляді упущеної вигоди.

54. Наведене підтверджується й тим, що можлива удаваність оспорюваного правочину надання платних послуг, під яким його сторони могли приховати договір суборенди державного нерухомого майна, може бути встановлена за результатами розгляду спору в цій справі, а частиною 2 статті 216 ЦК України передбачено, що у разі якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

55. Отже, РВ ФДМУ по Донецькій області обмежилося лише проведенням контрольного огляду ЦМК ДП "Маріупольський ЛГЗ" задовго до укладення оспорюваного договору та посиланням на недостатність коштів для сплати судового збору, тобто у спірний період з вимогами до Орендаря про усунення допущених порушень не зверталося, що свідчить про невжиття позивачем як уповноваженим державним органом відповідних заходів, спрямованих на захист інтересів держави (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 по справі № 910/21265/17 та від 05.04.2018 по справі №927/544/17).

56. Пунктом 1 частини 1 статті 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.

57. Однак суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи потребують захисту державні інтереси у цьому випадку, чи замінює прокурор у цьому судовому провадженні орган, уповноважений на виконання відповідних функцій, який не здійснює захисту або робить це неналежно. Суди також достеменно не перевірили наведені прокурором причини, які, на його думку, свідчать про невжиття позивачем заходів щодо захисту інтересів держави шляхом припинення їх порушення.

58. При цьому колегія суддів вважає, що з'ясування зазначених питань і встановлення відповідних обставин можливе під час здійснення розгляду справи по суті, а отже висновок судів про залишення без розгляду позову заступника прокурора Донецької області в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по Донецькій області слід визнати передчасним (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 по справі №910/4345/18).

59. За наведених вище обставин суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про незазначення прокурором обставин, які б свідчили про нездійснення чи неналежне здійснення уповноваженим органом відповідних повноважень, а відповідно, і про необґрунтованість прокурором наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави.

60. Крім того, суди помилково зазначили, що позивач, в особі якого в інтересах держави з позовом до суду звернувся прокурор, є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю та має підстави і можливість самостійно захищати в суді свої права за договором оренди №951/2002 від 23.05.2002, а прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту самим позивачем, оскільки, по-перше, у цій справі прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави Україна, а не конкретного органу державної влади, яким є позивач. По-друге, у листі №10-07-00710 від 09.02.2018 РВ ФДМУ по Донецькій області фактично визнало неможливість самостійного належного захисту майнових інтересів держави через недостатність коштів для сплати судового збору.

61. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

62. Верховний Суд також не погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів про недодержання прокурором передбаченого законом обов'язку щодо попереднього (до звернення до суду) повідомлення РВ ФДМУ по Донецькій області як суб'єкта владних повноважень про встановлення факту відповідного порушення (укладання оспорюваного договору) та про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, що, на думку судів, проявилося у надісланні прокурором відповідного повідомлення одночасно з поданням позову (24.04.2018), оскільки зі змісту пункту 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що відповідне повідомлення має бути здійснено прокурором до моменту подання позовної заяви та надходження її до суду, чого прокурором порушено не було. При цьому передчасним та бездоказовим є посилання суду першої інстанції на те, що вказаними діями прокуратури РВ ФДМУ по Донецькій області нібито було позбавлено можливості та часу для оскарження визначеної прокурором наявності підстав для представництва такого суб'єкта, так як відповідно до частини 5 статті 55 ГПК України відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

63. З огляду на те, що прокурором у цій справі вірно зазначено орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних орендних правовідносинах, який набув статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

64. При цьому колегія суддів ураховує, що факт помилкового застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України призвів до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому може бути достатньою підставою для його скасування.

65. З мотивів, викладених у пунктах 46-51, 53, 55, 57, 58, 60 цієї постанови, колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу доводи РВ ФДМУ по Донецькій області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

66. Згідно з частинами 1, 2 статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина 3 статті 304 цього Кодексу).

68. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

69. Згідно з частиною 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

70. Ураховуючи наведене та зважаючи на передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для залишення без розгляду позовної заяви прокурора у цій справі, колегія суддів вважає, що оскаржувані ухвалу і постанову слід скасувати, а справу - передати до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду.