ПАТ "Дашуківські бентоніти" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" про визнання недійсним договору поставки від 27.02.2015 № К-ТК-0227/2, який укладений ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" та ПАТ "Дашуківські бентоніти" з підстав: перевищення повноважень директором відповідача при укладенні оспорюваного правочину та його (правочину) фіктивності.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 у справі № 925/1453/17, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, у задоволенні позову відмовлено повністю з підстав його необґрунтованості.

ПАТ "Дашуківські бентоніти", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить суд касаційної інстанції судові акти попередніх інстанцій зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Так, згідно з доводами ПАТ "Дашуківські бентоніти", викладеними у касаційній скарзі:

- у новому розгляді справи № 925/1453/16 судом апеляційної інстанції не виконані вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 25.04.2018 зі справи (відповідно до якої попередню постанову суду апеляційної інстанції зі справи було скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду), а саме безпідставно відмовлено у задоволенні клопотань позивача про призначення у справі судової технічної та судової почеркознавчої експертиз;

- місцевий господарський суд у розгляді справи також безпідставно відмовив у задоволенні клопотань позивача про призначення у справі судової технічної та судової почеркознавчої експертиз;

- судами попередніх інстанцій неповно з'ясовані обставини укладення спірного договору, що мають значення для доведення чи спростування умислу сторін на укладення фіктивного правочину;

- постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на недопустимих доказах, які були отримані та долучені до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на поясненнях колишніх посадових осіб ПАТ "Дашуківські бентоніти" та ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти";

- суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до уваги рішення господарського суду Черкаської області від 18.10.2016 зі справи № 925/1042/16 за позовом ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" до ПАТ "Дашуківські бентоніти" про стягнення 550 536,76 грн. заборгованості за договором поставки від 27.02.2015 № К-ТК-0227/2, яке не набрало законної сили, та акт звірки взаємних розрахунків, підписаний від імені позивача особою, яка не мала жодного відношення до позивача станом на час підписання такого акта від імені позивача.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

14.02.2019 від ПАТ "Дашуківські бентоніти" надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги зі справи № 925/1042/16 у зв'язку з участю одного уповноваженого представника позивача в іншому судовому засіданні та перебуванням другого уповноваженого представника позивача на санаторно-курортному лікуванні.

У судовому засіданні 26.02.2019 Касаційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "Дашуківські бентоніти" про відкладення розгляду касаційної скарги з огляду на те, що: інтереси ПАТ "Дашуківські бентоніти" у суді, за наявності потреби, може представляти й керівник Товариства; матеріали справи містять достатній обсяг відомостей для розгляду касаційної скарги ПАТ "Дашуківські бентоніти" і за відсутності представника вказаного Товариства; явка представників сторін у судове засідання суду касаційної інстанції не визнавалася обов'язковою.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді - доповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 27.02.2015 ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" (в особі генерального директора ОСОБА_4, що діяв на підставі Статуту) як постачальником та ПАТ "Дашуківські бентоніти" (в особі голови правління ОСОБА_5, що діє на підставі Статуту) як покупцем укладено договір поставки № К-ТК-02-0227/2 (далі - Договір), у відповідності до якого постачальник зобов'язався передати у встановлений термін у власність покупця сировину та матеріали (далі - Продукція), а покупець зобов'язався прийняти продукцію та оплатити її в порядку і на умовах, передбачених у даному договорі;

- найменування, стандарти, технічні умови і ціна на продукцію, що поставляється за Договором, визначаються сторонами у специфікаціях (додатки до даного договору, що є його невід'ємною частиною, пункт 1.2 Договору);

- пунктами 3.1 та 3.2 Договору передбачено, що поставка продукції за даним договором здійснюється постачальником на умовах, визначених у відповідній специфікації. Продукція за даним договором поставляється партіями за погодженням з покупцем;

- відповідно до пункту 3.5 Договору постачальник зобов'язується надавати покупцю разом із продукцією видаткову накладну, податкову накладну, сертифікат якості (відповідності) на продукцію (копія завірена печаткою), якщо необхідно;

- згідно з пунктами 4.1 та 4.2 Договору ціна одиниці продукції визначається постачальником за узгодженням з покупцем і вказується в специфікації (додаток до Договору) у національній валюті України. Ціна відповідної партії продукції визначається на основі видаткових накладних на продукцію, що підтверджують кількість фактично прийнятої покупцем продукції, поставленої постачальником згідно з даним договором;

- відповідно до пункту 5.1 Договору оплата продукції за даним договором здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 90 (дев'яноста) робочих днів з моменту отримання продукції та підписання видаткових накладних;

- згідно з пунктом 6.1 Договору сторони погодили, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється покупцем у місці поставки, зазначеному у пункті 3.1 даного договору, на підставі всіх документів, перерахованих у підпунктах 3.9.1-3.9.3 пункту 3.9 Договору;

- даний Договір набирає законної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині взаєморозрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 13.11 Договору);

- відповідно до специфікацій до Договору, які є додатками до Договору та підписані його сторонами, постачальником передається у власність покупця така продукція: сода кальцинована марка Б Польща (код 2836200000) у кількості 20,000 тонн загальною вартістю з ПДВ 170 347,44 грн.; сода кальцинована марка Б Польща (код 2836200000) у кількості 20,000 тонн загальною вартістю з ПДВ 171 352,56 грн.; м'який контейнер разовий із п/п тканини (МКР-1,0) 150*235 см (75*75*140 см об'єм заповнення), 2 ручки + п/е вкладка (1550*2600*0,1) + тасьма + кишеня + дно "зірка" у кількості 1000 000 шт. загальною вартістю з ПДВ 128 976,00 грн.; дизельне пальне у кількості 4730,000 л загальною вартістю з ПДВ 79 861,32 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з видатковими накладними від 19.10.2015 № 188, від 22.10.2015 № 189, від 22.10.2015 № 190, від 23.10.2015 № 191 постачальник поставив покупцю товар, визначений у специфікаціях до Договору.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним.

В обґрунтування підстав для визнання Договору недійсним позивач посилався на: перевищення повноважень директором відповідача при укладенні оспорюваного правочину (за відсутності погодження вищого органу Товариства щодо укладення Договору) та фіктивність такого правочину.

Як вірно встановлено апеляційним господарським судом, за своєю правовою природою вчинений сторонами правочин є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з приписами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до Статуту ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" (в редакції, чинній на момент укладення Договору):

- управлінням товариством здійснюють: збори учасників товариства, генеральний директор товариства, ревізійна комісія (пункт 6.1);

- вищим органом управління є збори учасників товариства (підпункт 6.2.1 пункту 6.2);

- генеральний директор товариства обирається загальними борами учасників товариства та їм підпорядковується (підпункт 6.3.1 пункту 6.3)

- генеральний директор товариства за погодженням з вищим органом товариства здійснює від імені товариства будь-які дії щодо укладення як на території України, так і за кордоном будь-яких угод, договорів (контрактів, підпункт 6.3.2 пункту 6.3).

Відповідно до оспорюваного правочину останній вчинений від імені ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" генеральним директором ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту.

Водночас, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17 та від 12.06.2018 у справі № 927/976/17).

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що після укладення Договору сторонами підписувалися специфікації № 59, № 60, № 61, № 62, які є додатками до нього, а на підтвердження здійснення поставки товару сторонами підписані відповідні видаткові накладні, що свідчить про наступне схвалення правочину відповідачем.

Касаційний господарський суд також зазначає про недоведеність порушення прав позивача внаслідок перевищення повноважень представником контрагента за Договором.

Ще однією підставою для визнання Договору недійсним позивач зазначав про фіктивний характер такого правочину. В обґрунтування фіктивності оспорюваного правочину позивач вказував на: відсутність продукції у відповідача, яка підлягала поставці (на момент поставки), неналежне оформлення товарно-супровідних документів та існуючий тривалий конфлікт між колишнім і нинішнім керівництвом ПАТ "Дашуківські бентоніти" (за твердженням позивача, колишній керівник позивача ОСОБА_5 має намір створити штучну заборгованість для підприємства-позивача з метою ініціювання справи про банкрутство).

Частинами першою та другою статті 234 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору постачальником здійснена поставка товару на користь покупця; товар, який поставлявся відповідачем позивачу за спірним договором є товаром, який використовується у виробничій діяльності позивача і придбавається постійно; ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які підписали спірний правочин від імені відповідача та позивача, підтвердили факт підписання ними Договору.

Враховуючи встановлені обставини, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що спірний правочин був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

За відсутності визначених законом підстав для визнання Договору недійсним суди попередніх інстанцій на законних підставах відмовили позивачу у задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотань позивача про призначення у справі судової технічної та судової почеркознавчої експертиз Касаційний господарський суд відхиляє з огляду на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи останні (суди) дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення у справі технічної та почеркознавчої експертиз.

При цьому у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 925/1453/16 не містилося вказівки апеляційному господарському суду "призначити у новому розгляді справи технічну та почеркознавчу експертизи", а зазначалося про ненадання судом у попередньому розгляді справи правової оцінки окремим доводам позивача.

Довід скаржника про те, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на недопустимих доказах, які були отримані та долучені до матеріалів справи під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на поясненнях колишніх посадових осіб ПАТ "Дашуківські бентоніти" та ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти", Касаційний господарський суд відхиляє, оскільки місцевим господарським судом у порядку, визначеному статтею 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) в редакції, чинній до 15.12.2017), були відібрані пояснення з приводу підписання спірного правочину в тих осіб, які й були його підписантами (ОСОБА_4 та ОСОБА_5.), що жодним чином не суперечить приписам наведеної статті ГПК України (1798-12) .

Водночас Касаційний господарський суд погоджується з тим, що посилання суду першої інстанції у розгляді справи на рішення господарського суду Черкаської області від 18.10.2016 зі справи № 925/1042/16 за позовом ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" до ПАТ "Дашуківські бентоніти" про стягнення 550 536,76 грн. заборгованості за договором поставки від 27.02.2015 № К-ТК-0227/2, яке не набрало законної сили, є безпідставним. Проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення спору у справі судом першої інстанції.

Що ж до суду апеляційної інстанції, то останній у розгляді справи посилався виключно на звернення ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" з позовом до суду про стягнення заборгованості за Договором у контексті висновку про наступне схвалення ТОВ "Торгова компанія "Дашуківські бентоніти" такого правочину.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Згідно з положеннями статті 309 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ПАТ "Дашуківські бентоніти" без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові акти попередніх інстанцій, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дашуківські бентоніти" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Черкаської області від 08.02.2017 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 925/1453/16 - без змін.