у грудні 2017 року публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, в якому просило в рахунок погашення заборгованості приватного малого підприємства "Виробничо - комерційна фірма "Влад" перед позивачем за договором відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 у розмірі 836 083,27 грн, з яких 400 000,00 грн - основний борг за кредитом; 70 734,25 грн - проценти за користування кредитом; 37 025,04 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту; 6 543,46 грн - 3% річних за несвоєчасну сплату процентів; 273 393,55 грн - інфляційні витрати за непогашення кредиту; 48 386,97 грн - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів; 31 594,51 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 5 556,99 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, звернути стягнення на предмет застави за договором застави майна, посвідченим 30.08.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрованим у реєстрі за № 10607, а саме на комбайн зернозбиральний Дон - 1500Б, 2005 р. випуску, реєстраційний № 18927ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11883ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11882ОК; трактор 82.1.57 екскаватор "Борекс", 2004 р. випуску, реєстраційний № 14408ОК; агрегат ґрунтообробний АГ-2, 4-20, 2004 р. випуску; коток польовий КП-6, 2004 р. випуску; борону БДП-6.3, 2001 р. випуску; теліжку для транспортування жатки 8545ДЛ, 2005 р. випуску; кукурудзозбиральну машину КМС-6, 2006 р. випуску; стіл рапсовий ПР-6, 2007 р. випуску, які належать малому приватному виробничо-комерційному підприємству "НОТА БЕНЕ" на праві приватної власності та знаходяться за адресою: 465-ий км. шосе Київ-Одеса, Біляївський р-н., Одеська обл., 67663, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1 238 186,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання укладеного 28.08.2007 між позивачем (банк) і ПМП "ВКФ "Влад" (позичальник) договору відновлювальної кредитної лінії № 32, останньому були надані грошові кошти у сумі 400 000, 00 грн. У зв'язку із невиконанням ПМП "ВКФ "Влад" умов кредитного договору у нього виникла заборгованість, яка станом на 01.09.2017 становила 836 083, 27 грн. Між позивачем і відповідачем (заставодавець) було укладено договір застави майна, за яким відповідач передав в заставу позивачу рухоме майно для забезпечення виконання ПМП "ВКФ "Влад" своїх зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 32. Відповідно до умов договору застави, в разі невиконання або неналежного виконання ПМП "ВКФ "Влад" умов кредитного договору № 32 від 28.08.2007, позивач має право задовольнити забезпечені договором застави вимоги шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.03.2018 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 13.07.2018), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018, позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ПМП "ВКФ "Влад" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Одеського обласного управління за договором відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 у розмірі 836 083,27 грн, з яких 400 000 грн - прострочений основний борг за кредитом; 70 734,25 грн - прострочені проценти за користування кредитом; 37 025,04 грн - загальна сума 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту; 6 543,46 грн - загальна сума 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків; 273 393,55 грн - загальна сума втрат банку від інфляції за непогашення кредиту; 48 386,97 грн - загальна сума втрат від інфляції за несвоєчасну сплату процентів; 31 594,51 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 5 556,99 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом, звернуто стягнення на предмет застави за договором застави майна, посвідчений 30.08.2007 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І.І., зареєстрованим у реєстрі за № 10607, а саме на комбайн зернозбиральний Дон - 1500Б, 2005 р. випуску, реєстраційний № 18927ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11883ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11882ОК; трактор 82.1.57 екскаватор "Борекс", 2004 р. випуску, реєстраційний № 14408ОК; агрегат ґрунтообробний АГ-2, 4-20, 2004 р. випуску; коток польовий КП-6, 2004 р. випуску; борону БДП-6.3, 2004 р. випуску; борону БДП-6.3, 2001 р. випуску; теліжку для транспортування жатки 8545ДЛ, 2005 р. випуску; кукурудзозбиральну машину КМС-6, 2006 р. випуску; стіл рапсовий ПР-6 2007 р. випуску, які належать малому приватному виробничо-комерційному підприємству "НОТА БЕНЕ" на праві приватної власності та знаходяться за адресою: 465-ий км. шосе Київ-Одеса, с. Усатове, Біляївський р-н., Одеська обл., 67663, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 1 238 186,00 грн.

17.12.2018 відповідач мале приватне виробничо - комерційне підприємство "НОТА БЕНЕ" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2018 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018, в якій просило прийняті у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування постановлених у справі судових рішень зазначає те, що господарськими судами порушено норми процесуального права, адже відповідач не був повідомлений про судові засідання у цій справі 23.01.2018, 15.02.2018, 20.02.2018. Вказував на те, що судом не було винесено жодної ухвали про розгляд справи № 916/3182/17 у суді першої інстанції 20.03.2018 та жодним чином не повідомлено скаржника про це судове засідання. Вважає, що, розглянувши 20.03.2018 справу за відсутності МП виробничо - комерційного підприємства "НОТА БЕНЕ" (відсутні докази належного повідомлення його про час та місце її розгляду), господарський суд порушив конституційне право відповідача на участь у судовому розгляді; не забезпечив можливості надати суду докази та навести доводи, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такі дії суду свідчать і про порушення засад господарського судочинства, зокрема змагальності сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Посилається на те, що згідно з договором відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 кредит є довгостроковим (надавався строком на 3 роки, до 28.08.2010), а тому банк повинен був зберігати меморіальні документи впродовж 5 років після погашення кредиту. Оскільки позивачем умисно не було пред'явлено до суду оригіналу платіжного доручення № 01 від 29.08.2007, то копію наданого платіжного доручення не потрібно брати до уваги як доказ. При цьому, є всі законні підстави вважати, що договір відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 є неукладеним. Внаслідок неукладення договору відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 неукладеним є і договір забезпечення - застави майна від 30.08.2007. На думку відповідача, господарськими судами було проігноровано ст. 91 ГПК України, ст. ст. 1046, 1047 ЦК України. Посилається на те, що в позовній заяві від 05.12.2017 банк вказує на те, що у зв'язку із невиконанням ПМП "ВКФ "Влад" кредитного договору у останнього виникла заборгованість, яка на момент подання позову не сплачена та станом на 01.09.2017 становить 836 083, 27 грн, а також були нараховані проценти за кредитом. Однак, нарахування процентів після завершення строку кредитування, а саме починаючи з 29.08.2010 суперечить нормам чинного законодавства і висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12. Вказує і на те, що банком в порушення ст. 54 ГПК України не зазначено ціну позову у позовній заяві від 05.12.2017, що згідно з п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України є підставою для залишення цього позову без розгляду.

13.02.2019 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення у справі, які фактично є доповненням до касаційної скарги. Оскільки такі доповнення були подані після закінчення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд, з урахуванням ч. 1 ст. 298 ГПК України, розглядає вимоги касаційної скарги, які були подані 17.12.2018.

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає те, що МП виробничо - комерційне підприємство "НОТА БЕНЕ" було належним чином повідомлено про розгляд цієї справи у суді першої інстанції. На думку позивача, правильним є висновок судів попередніх інстанції про обґрунтованість вимог банку щодо звернення стягнення на предмет застави, оскільки таке право виникло у банку у зв'язку з невиконанням ПМП "ВКФ "Влад" умов кредитного договору. Зазначає, що кредитний договір є чинним та у судовому порядку недійсним не визнавався. Щодо незаконності нарахування позивачем процентів за кредитом, то позивач вважає ці доводи касаційної скарги безпідставними, адже їх було нараховано правильно до 28.08.2010, що вбачається із додатку до розрахунку - "розрахунок процентів за користування кредитом ПМП "ВКФ "Влад" за кредитним договором. Вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу МП виробничо - комерційного підприємства "НОТА БЕНЕ" без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.08.2007 між ВАТ "Державний ощадний банк України" (банк) та ПМП "Виробничо-комерційна фірма "Влад" (позичальник) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 32, за умовами якого банк зобов'язувався надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 400 000, 00 грн, а позичальник - прийняти, належним чином використати, повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом (18,5% річних) в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (а.с. 14-17, т. 1).

Додатковою угодою № 4 від 27.08.2009 до договору № 32 сторони збільшили розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 19,5 % річних (а.с. 21, т. 1).

Пунктом 1.2 договору № 32 встановлено, що кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 28.08.2010. Сторони погодили суму ліміту кредитування і визначили його в розмірі 400 000,00 грн.

За п. 4.3.3 договору № 32 позичальник зобов'язаний точно в строки, обумовлені цим договором сплачувати кредит та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати плату (відсотки) за користування кредитом, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати спричинені збитки.

Відповідно до п. 3.1 договору № 32 виконання позичальником зобов'язання за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечуються договором застави майна: комбайн зернозбиральний Дон - 1500Б, 2005 р. випуску, реєстраційний № 18927ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11883ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11882ОК; трактор 82.1.57 екскаватор "Борекс", 2004 р. випуску, реєстраційний № 14408ОК; агрегат ґрунтообробний АГ-2, 4-20, 2004 р. випуску; коток КУТ-6, 2004 р. випуску; борона БДП-6.3, 2001 р. випуску; теліжка для транспортування жатки 8545DL, 2005 р. випуску; кукурудзозбиральна машина КМС-6, 2006 р. випуску; стіл рапсовий ПР-6 2007р. випуску, що належать майновому поручителю малому приватному виробничо-комерційному підприємству "НОТА БЕНЕ".

30.08.2007 між ВАТ "Державний ощадний банк України" (заставодержатель) та МП ВКП "НОТА БЕНЕ" (заставодавець) було укладено договір застави майна, за п. 1.1 якого заставодавець, як майновий поручитель боржника (ПМП "ВКФ "Влад"), з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 32 від 28.08.2007, передає в заставу, а заставодержатель приймає в заставу в порядку і на умовах цього договору предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності, а саме: комбайн зернозбиральний Дон - 1500Б, 2005 р. випуску, реєстраційний № 18927ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11883ОК; трактор МТЗ-82.1.57, 2004 р. випуску, реєстраційний № 11882ОК; трактор 82.1.57 екскаватор "Борекс", 2004 р. випуску, реєстраційний № 14408ОК; агрегат ґрунтообробний АГ-2, 4-20, 2004 р. випуску; коток польовий КП-6, 2004 р. випуску; борона БДП-6.3, 2001 р. випуску; теліжка для транспортування жатки 8545DL, 2005 р. випуску; кукурудзозбиральна машина КМС-6, 2006 р. випуску; стіл рапсовий ПР-6 2007 р. випуску (п. 1.2 договору застави майна).

Згідно з пп. 3.1.3 п. 3.1 договору застави майна заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави та реалізувати його в порядку, передбаченим цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Пунктом 4.3 договору застави майна визначено, що заставодержатель вправі задовольнити за рахунок предмету застави свої вимоги у повному обсязі, який визначається заставодержателем самостійно на момент реалізації права застави, у тому числі, але не виключно, вимагати до сплати на користь заставодержателя: основну суму кредиту; комісійні винагороди банку, сплата яких передбачена кредитним договором; проценти за користування кредитом; нараховані та несплачені на момент реалізації права застави штрафні санкції за порушення зобов'язань за кредитним договором (пеня, штраф); витрати, понесені заставодержателем у зв'язку із звернення стягнення на предмет застави та його реалізацію, у тому числі витрати на оплату послуг аудиторів, адвокатів та інші документально підтверджені витрати заставодержателя, якщо вони будуть мати місце; спричиненні заставодержателю збитки в повному обсязі.

Господарські суди встановили, що на виконання умов договору № 32 від 28.08.2007 банк надав позичальнику кредит у сумі 400 000,00 грн, що підтверджується відповідним платіжним дорученням № 01 від 29.08.2007, однак позичальник свої зобов'язання за цим договором не виконав.

За ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 628 і 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у ст. 1048 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (аналогічна правова позиція, викладена у п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Судами встановлено, що станом на 01.09.2017 сума заборгованість позичальника за договором відновлювальної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007 складала 836 083,27 грн, з яких 400 000,00 грн - основний борг за кредитом; 70 734,25 грн - проценти за користування кредитом; 37 025,04 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту; 6 543,46 грн - 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків; 273 393,55 грн - інфляційні втрати за непогашення кредиту; 48 386,97 грн - інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів; 31 594,51 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту; 5 556,99 грн - пеня за несвоєчасне погашення процентів за користування кредитом.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про заставу").

' 'br' Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" № 1255-IV (1255-15) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 21 цього Закону до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України (435-15) , що виникає на підставі договору.

За змістом ст. 22 Закону обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Частиною 1 ст. 590 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна норма міститься і в ст. 20 Закону України "Про заставу".

Реалізація предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду врегульована у ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно зі ст. 25 вказаного Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, взявши до уваги те, що право звернення стягнення на предмет застави виникло у позивача у зв'язку з невиконанням позичальником умов договору відновлюваної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007; відомості про звернення стягнення на предмет застави в судовому порядку банком було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) за № 40891308 від 07.06.2013; ринкова вартість предмету застави (1 238 186, 00 грн) є достатньою для погашення всієї суми заборгованості за договором № 32 від 28.08.2007 та, керуючись ст. ст. 15, 16, 589 ЦК України, ст. ст. 24 - 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", господарські суди правомірно задовольнили ці позовні вимоги.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що нарахування банком процентів за користування за кредитом після завершення строку кредитування, а саме починаючи з 29.08.2010 суперечить нормам чинного законодавства і висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, то вони є безпідставними, адже, як вбачається із матеріалів справи, такі проценти були нараховані саме до 28.08.2010, про що свідчить і доданий позивачем до позовної заяви відповідний розрахунок, який був перевірений судом (а.с. 26, т. 1).

Щодо доводів відповідача про те, що банком не було надано оригіналу платіжного доручення № 01 від 29.08.2007, а тому його копію не потрібно брати до уваги як доказ, то ці доводи були предметом розгляду апеляційного суду, який обґрунтовано вказав на те, що 20.02.2018 позивачем було подано до суду письмові пояснення, в яких останній зазначив, що не може надати оригінал платіжного доручення № 01 від 29.08.2007, оскільки його було знищено відповідно до Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України із зазначенням строків зберігання, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 601 від 08.12.2004.

Крім того, апеляційний суд вказав на безпідставність посилання відповідача на Інструкцію з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України № 14, відповідно до якої банк повинен зберігати оригінали меморіальних документів протягом п'яти років після погашення кредиту, адже вказана інструкція була затверджена постановою Правління Національного банку України - 21.02.2018, тобто через 10 років з дня укладення договору відновлюваної кредитної лінії № 32 від 28.08.2007.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що відповідачу не було відомо про місце, дату та час судових засідань у місцевому господарському суду у цій справі, то ці доводи також були предметом розгляду апеляційного господарського суду, який на підставі дослідження наявних у матеріалах справи доказів дійшов до правильного висновку про те, що ухвали місцевого господарського суду від 22.12.2017, від 23.01.2018, від 15.02.2018 та від 20.02.2018 надсилались на адресу МП ВКП "НОТА БЕНЕ" яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 465-ий км. шосе Київ-Одеса, Усатове, Біляївський р-н., Одеська обл., однак ці ухвали були повернуті до суду першої інстанції органом поштового зв'язку Укрпошта з відміткою: "за закінченням терміну зберігання". Отже, неотримання відповідачем кореспонденції, яка направлялася судом на його адресу, зумовлено суб'єктивними причинами, залежало лише від власної волі самого відповідача. Таким чином, останнім відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що місцевим судом було порушено норми процесуального права щодо повідомлення його про день, час та місце розгляду цієї справи у місцевому господарському суді.

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Господарськими судами при прийнятті рішень було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, що відповідає вимогам ГПК України (1798-12) та п. 1 ст. 6 Конвенції. Не з'явлення відповідача у судові засідання (про проведення яких він повідомлявся) з власної волі, без обґрунтування причин неможливості такої відсутності, не може свідчити про недотримання чи порушення судом вказаного принципу.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що позивачем в порушення ст. 54 ГПК України не зазначено ціну позову у позовній заяві від 05.12.2017, що згідно з п. 8 ч. 1 ст. 226 ГПК України є підставою для залишення цього позову без розгляду, то вони не відповідають дійсності, адже банком в позовній заяві вказано ціну позову, яка згідно з розрахунком заборгованості станом на 01.10.2017 склала 836 083,27 грн. Саме і з цієї суми було здійснено розрахунок судового збору за подання цієї позовної заяви.

Судами було досліджено всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимог ст. 86 ГПК України, а судові рішення прийняті відповідно до норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, при дотримані норм процесуального права, що відповідає ст. 236 ГПК України.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин, в межах доводів касаційної скарги, підстав для скасування законних і обґрунтованих оскаржуваних рішень немає.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.