1.1. У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Турболінкс" (далі - ТОВ "Турболінкс") звернулося до Господарського суду Київської області із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії - Виробничого ремонтно-технічного підприємства "Укргазенергосервіс" Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз") 58 993 812,43 грн заборгованості, 11 470 301,63 грн інфляційних втрат і 3 327 756,50 грн - 3% річних.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей 525, 530, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України та статей 193, 218 Господарського кодексу України; порушенням відповідачем умов договору про закупівлю товару за державні кошти від 17.09.2012 № т15-124/1209000409 (далі - договір від 17.09.2012), укладеного між позивачем і відповідачем, щодо вчасної і повної оплати за поставлений товар.

1.2. У заяві про збільшення позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача 58 993 812,43 грн заборгованості, 78 513 001,75 грн інфляційних втрат, 9 005 708,92 грн - 3 % річних.

1.3. Заперечуючи проти позову, АТ "Укртрансгаз", зокрема, наголосило, що під час здійснення фінансово-господарської діяльності, у тому числі при виконанні ним договору від 17.09.2012, товариство повинно використовувати кошти, в порядку встановленому чинним законодавством, статутом і відповідно до затверджених Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") фінансових планів, однак його фінансові плани на 2013-2014 роки із незалежних від нього обставин до цього часу не затверджено, а до моменту погодження його фінансового плану на 2013-2014 роки відповідач позбавлений можливості здійснювати оплату за зазначеним договором. Крім цього, відповідач також акцентував на фіктивності та безтоварності спірних господарських операцій; недоведеності факту поставки товару за договором від 17.09.2012; відсутності в осіб, які підписали накладні про отримання товару, повноважень на вчинення таких дій; відсутності активів позивача у процесі здійснення господарських операцій за спірним договором; відсутності зв'язку між фактом придбання товарів і господарською діяльністю; а також на тому, що позивач уклав договір не для визначеної ним мети, а для незаконного заволодіння майном держави - грошовими коштами відповідача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 23.03.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 58 993 812,43 грн боргу, 78 513 001,75 грн інфляційних втрат, 9 000 860,13 грн - 3 % річних і 73 077,58 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні решти позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що отримання товару підтверджується відповідними доказами, строк оплати за отриманий відповідачем товар настав, доказів оплати товару відповідачем не надано. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог про стягнення 3 % річних у зв'язку з їх помилковим розрахунком.

2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. АТ "Укртрансгаз", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 і рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та постановити нове рішення про відмову у позові повністю.

Підставами для скасування судових рішень АТ "Укртрансгаз" зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 216, 220, 244, 245, 526, 530, 610, 612, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 173, 175, 180, 193, 256, 265 Господарського кодексу України), а також порушення норм процесуального права (статті 7, 73, 86, 91, 236, 316 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник наголошує на фіктивності та безтоварності господарських операції щодо поставки товару за договором від 17.09.2012, стверджує, що не отримував товару від позивача на виконання умов такого договору, як і не видавав довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей. При цьому скаржник зазначає, що довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей від 04.12.2012 № 276, від 19.12.2012 № 304 видано у порядку передоручення без їх нотаріального посвідчення, тому такі довіреності відповідно до вимог статей 216, 220, 244, 245 Цивільного кодексу України є нікчемними правочинами і не породжують жодних правових наслідків, не підтверджують факту уповноваження відповідачем осіб, яким такі довіреності видано, на отримання товару за договором, а отже і факту отримання товару уповноваженою особою відповідача. Ці довіреності також оформлено із порушенням вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 (z0293-96) , оскільки їх підписано не керівником і головним бухгалтером, а невідомими особами. АТ "Укртрансгаз" зазначає, що за відсутності належних доказів отримання спірного товару немає підстав для стягнення його вартості.

Водночас скаржник посилається на те, що у листі Державної фіскальної служби України від 27.04.2015 № 577 зазначено про відсутність інформації щодо митного оформлення товарів виробництва компанії MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, за період із 01.01.2009 по 31.02.2014, позивач документально не довів поставку покупцеві товару, який пройшов митне очищення, а також не довів переміщення цього товару транспортним засобом продавця, про що свідчить, зокрема, відсутність товарно-транспортних накладних і доказів сплати митних платежів і зборів у період поставки.

АТ "Укртрансгаз" звертає увагу, що у позивача відсутній рух активів у процесі здійснення господарських операцій за договором, як і відсутній зв'язок між фактом придбання товарів та їх господарською діяльністю, а також те, що результати, відображені у даних податкового обліку позивача та відповідача, фактично не настали внаслідок невчинення позивачем відповідних дій з постачання товарів.

Крім того, як зазначає скаржник, суд першої інстанції не надав належної оцінки довідці ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС України від 22.06.2015 щодо фіктивності характеру господарської діяльності позивача та безтоварності спірної господарської операції.

3.2. Водночас до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2018 і рішення Господарського суду Київської області від 23.03.2018 звернувся заступник прокурора Київської області, який просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Прокурор в обґрунтування доводів, викладених у касаційній скарзі, посилається на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме статей 509, 526, 527, 629 Цивільного кодексу України, статей 4, 165, 248, 255, 318, 335 Митного кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Типової технологічної схеми пропуску через державний кордон осіб, автомобільних, водних, залізничних та повітряних транспортних перевізників і товарів, що переміщуються ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 451 (451-2012-п) , а також норм процесуального права, зокрема статей 2, 7, 11, 73, 76- 79, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України; стверджує про порушення судами принципу верховенства права, рівності учасників судового процесу, наголошує на неповноті судового дослідження, фіктивності та безтоварності господарської операції із поставки товарів за спірним договором. Зокрема, прокурор акцентує, що надані позивачем докази не містять жодних ідентифікуючих ознак товару, а отже наведене не може свідчити про реальність операції саме за договором, який є предметом спору у справі, оскільки за іншими договорами поставлявся такий саме товар; жодних господарських договорів між позивачем і виробником товару - MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, не укладено; лист компанії MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, від 20.11.2017 є неналежним доказом у справі, оскільки порушено встановлений законодавством порядок легалізації цього листа, він достеменно не підтверджує і не спростовує факту поставки іноземною компанією на територію України запасних частин до газоперекачувальних агрегатів типу ГТК-10І, ГТК-25І, які є предметом договору від 17.09.2012.

Крім того, як зазначає прокурор, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки факту порушення Генеральною прокуратурою України кримінального провадження № 42014000000000259 за фактами розкрадання державних коштів службовими особами Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" у 2010-2014 роках за ознаками злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частинами 1, 2 статті 364 Кримінального кодексу України, шляхом організації закупівель товарів, робіт і послуг у підконтрольних підприємств за значно завищеними цінами, в тому числі й договору від 17.09.2012; не дослідили відсутності у контрагентів ТОВ "Турболінкс", зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд груп стиль" (далі - ТОВ "Трейд груп стиль"), яке поставляло від виробника товар, передбачений спірним договором, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, транспортних засобів, виробничих активів, основних фондів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарської діяльності.

На думку прокурора, суди також не надали належної юридичної оцінки обставинам, наведеним у листі Державної фіскальної служби України 27.04.2015, стосовно відсутності в Єдиній автоматизованій інформаційній системі інформації щодо митного оформлення товарів виробництва компанії MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, за період із 01.01.2009 по 31.02.2014; не дослідили доводів прокуратури, що ввезення на територію України товарів компанії MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, слід кваліфікувати як міжнародне перевезення, для здійснення якого необхідно вчинити дії щодо митного оформлення і прикордонного контролю, що має підтверджуватися належно оформленими відповідними документами.

3.3. Від ТОВ "Турболінкс" надійшов відзив на касаційну скаргу АТ "Укртрансгаз", в якому товариство посилається на безпідставність і необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі відповідача, просить залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані.

3.4. Від Генеральної прокуратури України надійшли клопотання про передачу справи на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які колегія суддів залишає без задоволення через відсутність у цьому випадку правових підстав, з якими за змістом положень частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України пов'язано вчинення такої процесуальної дії, а саме необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14 і від 28.03.2018 у справі № 911/5357/14.

3.5. Від ТОВ "Турболінкс" і АТ "Укртрансгаз" надійшла спільна заява про затвердження мирової угоди у цій справі, за результатами розгляду якої Верховним Судом постановлено ухвалу від 19.02.2019 про відмову у затвердженні мирової угоди у цій справі.

3.6. Від ТОВ "Турболінкс" надійшли додаткові пояснення у справі у зв?язку із поданням сторонами спільної заяви про укладення мирової угоди. Зокрема, товариство зазначало, що відповідач є самостійним господарюючим суб'єктом приватного права, за зобов'язаннями якого не відповідає ні його акціонер - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ні держава. Отже, рішення суду у цій справі, у тому числі про затвердження мирової угоди, укладеної між позивачем і відповідачем, не призводить до порушення інтересів держави або будь-яких інших осіб. Оскільки цей спір не стосується інтересів держави, прокуратура незаконно бере участь у ній, тому будь-які її доводи, заперечення, заяви тощо суд не може брати до уваги.

3.7. Від АТ "Укртрансгаз" надійшли пояснення, до яких товариство долучило копію витягу із протоколу від 10.12.2018 № 675 засідання ПАТ "НАК "Нафтогаз України", копії мирових угод, укладених між АТ "Укртрансгаз" і ТОВ "Турботрейд", ТОВ "Турболінкс", і просило затвердити мирову угоду та закрити провадження у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами, 17.09.2012 між позивачем (постачальником) і відповідачем (покупцем) укладено договір про закупівлю товару за державні кошти, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався з моменту підписання цього договору до 31.12.2012 поставити і передати у власність покупцеві товари (вузли до турбін, код згідно з ДК 016-97 - 29.11.13 (запасні частини до газоперекачувальних агрегатів типів ГТК-10І, ГТК-25І), зазначені у специфікації - додатку № 1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець - прийняти та оплатити такі товари.

Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору найменування, номенклатура (асортимент) товару, технічні вимоги та якісні характеристики товару, кількість і ціна за одиницю товару обумовлюються у підписаній сторонами специфікації. Товар повинен бути новим, який не був у використанні.

Згідно з пунктом 3.1 договору від 17.09.2012 його ціна становить 105 800 641,49 грн, у тому числі податок на додану вартість - 17 633 440,25 грн.

За змістом пункту 4.1 спірного договору розрахунки здійснюються шляхом оплати покупцем фактично поставленої партії товарів після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару протягом 45 календарних днів після дати поставки кожної партії товару за видатковою накладною. На вимогу постачальника покупець може здійснити попередню оплату (авансовий платіж) у розмірі не більше 30 відсотків від суми цього договору. Датою поставки товару (його партії), а також моментом переходу права власності та ризиків на товар є дата передачі товару постачальником уповноваженій особі покупця. Розрахунки здійснюються у безготівковій формі із застосуванням платіжних доручень.

Згідно з пунктом 4.2 договору до рахунка на кожну партію товару додаються: видаткова і товарно-транспортна (форма № 1ТН) накладні на поставлений товар, виходячи із цін цього договору; оригінал паспорта (сертифіката якості або іншого документа, який підтверджує якість та відповідність товару) виробника; податкова накладна відповідно до положень чинного податкового законодавства України; монтажна та експлуатаційна документація українською або російською мовами.

Термін поставки товарів: партіями у період, зазначений в пункті 1.1 розділу І цього договору, але не пізніше 30 календарних днів після надання покупцем письмової рознарядки на передачу кожної окремої партії товарів, в якій зазначаються: найменування, кількість товару та адреса місця доставки товару (пункт 5.1 договору від 17.09.2012).

Пунктом 5.2 договору передбачено місце поставки товарів: на базисних умовах DDP (місто Боярка, вулиця Маяковського, 49, центральний склад ВРТП "Укргазенергосервіс"). Правила тлумачення торгівельних термінів ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року.

Відповідно до пункту 6.1.1 спірного договору покупець зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставлених товарів.

Згідно з пунктом 7.2.5 договору від 17.09.2012 у разі прострочення покупцем грошового зобов'язання за цим договором покупець на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У пункті 10.1 спірного договору передбачено, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2012, а в частині гарантійних зобов'язань і розрахунків - до повного виконання.

Специфікацією, що є додатком № 1 до договору від 17.09.2012, сторони визначили найменування, номер креслення, одиницю вимірювання, кількість, ціну та загальну суму товару, яка становить 105 800 641,49 грн.

4.3. Ухвалюючи судові рішення у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили із того, що на виконання вимог пункту 5.1 спірного договору відповідач надав позивачеві рознарядки від 29.11.2012 № 2393/15 і від 13.12.2012 № 2502/15 на поставку товару, передбаченого договором і специфікацією, а також відповідно до пункту 4.1 договору здійснив попередню оплату (авансовий платіж) у сумі 31 740 192,45 грн; позивач за товарно-транспортними накладними від 03.12.2012 № 010698 на суму 15 741 850,00 грн, від 03.12.2012 № 010699 на суму 23 211 859,99 грн, від 18.12.2012 № 010700 на суму 39 450 051,00 грн, від 18.12.2012 № 010701 на суму 27 396 880,50 грн і за накладними від 04.12.2012 № 1 на суму 38 953 709,99 грн, від 19.12.2012 № 2 на суму 66 846 931,50 грн поставив відповідачеві товар на загальну суму 105 800 641,49 грн, а відповідач на підставі довіреностей від 04.12.2012 № 276 і від 19.12.2012 № 304 такий товар отримав.

Позивач виставив відповідачеві рахунки від 04.12.2012 № 1 на суму 27 267 596,99 грн і від 19.12.2012 № 2 на суму 46 792 852,05 грн для оплати поставленого товару, які останнім оплачено не було.

З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку про належне виконання позивачем зобов'язань за договором та, відповідно, про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості такого товару у заявленій позивачем сумі.

Однак ці висновки попередніх судових інстанцій слід визнати передчасними з огляду на таке.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статей 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 зазначеного Кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, для вирішення цього спору визначальним є факт отримання відповідачем товару від позивача за спірним договором.

За змістом статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати із достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що їх почули, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки відповідач і прокурор упродовж усього розгляду справи наголошували на недоведеності факту поставки та безтоварності господарських операцій, суди мали ретельно перевірити, чи здійснювалися насправді спірні поставки.

Отже, господарські суди у цій справі повинні були дослідити і з'ясувати підстави та можливість поставки ТОВ "Турболінкс" спірного товару відповідачеві, порядок його відвантаження, встановити відповідність порядку та дати поставки товару обумовленим сторонами умовам договору, а також достеменно встановити сам факт поставки та приймання товару в якості, кількості та асортименті, погоджених у спірному договорі та специфікації до нього.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій, обмежилися дослідженням поданих позивачем специфікації, рознарядок, накладних і товарно-транспортних накладних, проте не з'ясували обставин відвантаження товару за спірним договором. Водночас пославшись, що отримання товару відповідачем підтверджується довіреностями, підписаними керівником філії АТ "Укртрансгаз" Флюнтом Р. О., господарські суди таких своїх висновків не мотивували, не обґрунтували, з яких підстав їх зроблено, натомість у зазначених довіреностях (на цьому наголошував також і відповідач упродовж усього розгляду спору) є лише підписи, однак не зазначено прізвищ осіб, які їх підписали від імені керівника підприємства та головного бухгалтера відповідача; суди не перевірили відповідності спірних довіреностей вимогам закону до них.

Попередні судові інстанції також не надали оцінки пункту 5.2 договору від 17.09.2012, в якому сторони погодили умови поставки на базисних умовах DDP (Правила ІНКОТЕРМС у редакції 2000 року). При цьому термін "DDP (поставка зі сплатою мита) означає, що продавець здійснює поставку покупцеві товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження із будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані із доставкою товару до цього місця, у тому числі (у відповідних випадках) будь-які мита (як "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій із проходження митних процедур, а також оплата витрат із митного очищення, податків, митних та інших зборів) на імпорт до країни призначення.

До того ж господарські суди належним чином не з'ясували правомірності доводів про те, що у матеріалах справи немає зовнішньоекономічного контракту з компанією MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, - виробником спірного товару; вироби, які, ймовірно, поставлено відповідачеві за умовами договору від 17.09.2012 були закуплені не у їх виробника (зазначеної іноземної компанії), а у ТОВ "Трейд груп стиль"; договір, укладений між TOB "Турболінкс" і TOB "Трейд груп стиль" від 14.09.2012 № 2012/14/09-1 (на підставі якого позивач нібито купував товари для подальшої їх поставки відповідачеві на виконання умов спірного договору) не містить жодних відомостей про походження товару від виробника MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ; наявності між ТОВ "Трейд груп стиль" і компанією MJB International LTD, м. Дубаї, ОАЕ, зовнішньоекономічних господарських взаємовідносин, як і факту проходження спірними виробами митного та прикордонного контролю не доведено.

5.2. Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що підприємництвом є господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Отже, господарське зобов'язання повинно бути спрямованим на досягнення економічного результату, тобто мати реальний характер.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом статті 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта.

Для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, що фактичне здійснення господарської операції повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі.

Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки фактам і доказам, одержаним у ході досудового розслідування кримінального провадження від 10.04.2014 № 42014000000000259 за фактами розкрадання державних коштів службовими особами ПАТ "Укртрансгаз" у 2010-2014 роках за ознаками злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частинами 1, 2 статті 364 Кримінального кодексу України, шляхом організації закупівель товарів, робіт та послуг у підконтрольних підприємствах за значно завищеними цінами, яке стосується і розкрадання державних коштів, шляхом укладення договорів закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти з ТОВ "Турболінкс" за значно завищеними цінами, фіктивності діяльності цього підприємства з його постачальниками товарів, які, у свою чергу, є предметом договору у цій справі.

Доводи щодо фактів фіктивності суб'єкта господарювання мають бути перевірені та оцінені судом під час розгляду справи.

Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій у сукупності із виявленими фактами щодо фіктивної діяльності контрагента без належної оцінки судом таких фактів і, відповідно, встановлення належного виконання зобов'язань за договором.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду, а касаційні скарги задовольнити частково.