1.1. ОСОБА_2 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" (далі - ПАТ "Експериментальний механічний завод") про визнання недійсним рішення спостережної ради, оформленого протоколом № 12/10/09 від 12.10.2009.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2, яка є акціонером товариства та володіє часткою в статутному капіталі в розмірі 5,3492 %, під час ознайомлення із матеріалами справи № 910/18467/16 стало відомо про наявність рішення спостережної ради відповідача від 12.10.2009 № 12/10/09 щодо погодження укладення договору купівлі-продажу нежилих будівель від 19.10.2009 між відповідачем та третьою особою. При цьому позивач зазначила, що троє із п'яти членів спостережної ради надали письмові підтвердження про те, що спірне рішення ними не приймалося. В обґрунтування недійсності вказаного рішення ОСОБА_2 також посилалася на висновок експерта при проведеній почеркознавчій експертизі щодо невідповідності підписів на рішенні підписам членів спостережної ради, а також на факт відсутності заборгованості відповідача на момент прийняття спірного рішення перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/808/18 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі № 910/808/18 залишено без змін.

2.3. Господарськими судами встановлено такі обставини:

- ОСОБА_2 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" із часткою в статутному капіталі 5,3492%, що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах від 03.11.2017;

- згідно з пунктами 8.1, 8.3.2, 8.3.3 статуту ПАТ "Експериментальний механічний завод" (в редакції від 12.08.2002) до органів управління товариства входить спостережна рада, що складається з п'яти членів, які обираються загальними зборами акціонерів на 3 роки. До функцій спостережної ради належать, зокрема, розгляд та вирішення будь-якого питання, пов'язаного з товариством, яке не входить до виключної компетенції загальних зборів;

- відповідно до протоколу № 12/10/09, яким оформлено рішення спостережної ради, на засіданні 12.10.2009 були присутні: голова спостережної ради ОСОБА_8, члени спостережної ради ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та секретар спостережної ради ОСОБА_12;

- до порядку денного було внесено питання щодо виконання рішення загальних зборів акціонерів (п. 4 протоколу від 28.04.2004 № 1) щодо відчуження будівель та споруд майнового комплексу для погашення кредиторської заборгованості товариства перед фізичними та юридичними особами, а також перед Державною інноваційною фінансово-кредитною установою;

- на зборах було одноголосно вирішено реалізувати розташовані в м. Києві за адресою: вул. Фрунзе, 69 будівлі та споруди на загальну суму 3822397,98 грн та уповноважити Голову правління ОСОБА_13 на підписання договорів купівлі-продажу за умовами на його розсуд;

- на виконання прийнятого рішення 19.10.2009 між Публічним акціонерним товариством "Експериментальний механічний завод" та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пестич Л.В., зареєстрованим за № 2322, відповідно до якого товариство передало, а ОСОБА_3 прийняв у власність нежилі будівлі по АДРЕСА_1, загальною площею 8588,9 кв.м. за ціною 3822397,98 грн із відстроченням платежу до 19.01.2010. Сторони договору підтвердили, що вказана ціна є вигідною та її розмір не пов'язаний із збігом якихось важких обставин;

- питання дійсності договору розглядалось в межах справи №910/18467/16 за позовом ОСОБА_15 до ПАТ "Експериментальний механічний завод" та ОСОБА_3, за наслідками розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017, яке набрало законної сили, було відмовлено у задоволенні позову;

- вважаючи, що рішенням спостережної ради від 12.10.2009 щодо погодження відчуження майна товариства, порушено корпоративні права на участь у товаристві, ОСОБА_2 звернулася з позовом про визнання недійсним зазначеного рішення спостережної ради.

2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем порушення його корпоративних прав на участь у товаристві внаслідок прийняття рішення спостережною радою ПАТ "Експериментальний механічний завод".

2.5. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначив, що рішення місцевого суду є таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі №910/808/18, ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та справу передати до місцевого господарського суду на новий розгляд.

3.2. Узагальнені доводи касаційної скарги ОСОБА_2:

- оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному встановленні обставин, дослідженні доказів та фактів, зокрема, загальними зборами акціонерів хоч і було вирішено питання про погашення кредиторської заборгованості шляхом реалізації активів, проте жодних повноважень відносно подальшого вирішення даного питання саме Спостережною радою товариства акціонери не приймали; між протоколом загальних зборів акціонерів товариства та протоколу Спостережної ради відсутній правовий зв'язок; підписання обох протоколів розділено значним часовим проміжком майже у п'ять років; оскаржуваний протокол не містить чітких цілей та завдань відповідних дій з реалізації активів підприємства у зв'язку з відсутністю потреби та містить чіткий перелік майна для реалізації; станом на 2009 рік потреба в реалізації активів товариства відпала;

- судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що полягає у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи;

- вказана справа судом апеляційної інстанції слухалася практично в тому ж складі колегії суддів, що і справа №910/18467/16, предметом якої було визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 19.10.2009, згода на укладення якого надавалася на підставі протоколу засідання спостережної ради №12/10/09 від 12.09.2009;

- судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що відчуження майна, яке перебуває у власності товариства, порушує корпоративні права ОСОБА_2 як акціонера вказаного товариства, в тому числі, але не виключно в частині вартості акцій належних позивачу.

3.3. Позивачем подано додаткові пояснення до касаційної скарги, які колегія суддів залишає без розгляду, оскільки розцінює як доповнення до касаційної скарги, а з огляду на подання позивачем цих пояснень 14.02.2019 та 15.02.2019, тобто з пропуском встановленого статтею 288 Господарського процесуального кодексу України строку на касаційне оскарження, без клопотання про поновлення строку для вчинення цієї процесуальної дії.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 просив відмовити в її задоволенні, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 у справі №910/808/18 залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд

4.1. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.2. Згідно з положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

4.3. За змістом частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.4. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

4.5. Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення спостережної ради від 12.10.2019 щодо погодження відчуження майна товариства.

4.6. Згідно зі статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

4.7. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

4.8. За змістом статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

4.9. Відповідно до статті 160 Цивільного кодексу України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом.

Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу.

Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

4.10. За змістом частини 5 статті 53 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) член наглядової ради не може бути одночасно членом виконавчого органу та/або членом ревізійної комісії (ревізором) цього товариства.

4.11. Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства.

4.12. Господарські суди мають враховувати, що закон виходить з презумпції легітимності рішень органів управління юридичної особи, тобто зазначені рішення вважаються такими, що відповідають закону, якщо судом не буде встановлено інше.

4.13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є акціонером Публічного акціонерного товариства "Експериментальний механічний завод" із часткою в статутному капіталі 5,3492%, яка на момент виникнення спірних відносин була членом ревізійної комісії, проте нею не доведено у чому полягає порушення її корпоративних прав на участь у товаристві внаслідок прийняття спірного рішення спостережною радою ПАТ "Експериментальний механічний завод". (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі №3-207гс14).

4.14. У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) у справі за конституційними поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України зазначено, що законодавство України (статті 110, 112, 113 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 28 Господарського процесуального кодексу України та інші) не виключає й можливості звернення акціонера до суду за захистом охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, учасником якого він є, але за належно оформленим уповноваженням цього товариства або якщо таке право надається йому статутом останнього.

Конституційний Суд України у вказаному рішенні також зазначив, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього.

Отже, представництво акціонером (учасником) інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера (учасника) цим товариством на вчинення такого представництва.

Тобто, законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.09.2016 у справі №3-728гс16).

4.15. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо недоведеності ОСОБА_2 порушення її корпоративних прав на участь у товаристві внаслідок прийняття спірного рішення спостережною радою відповідача; наявності негативних наслідків для позивача за фактом прийняття цього рішення та причинно-наслідкового зв'язку, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним рішення спостережної ради, оформленого протоколом № 12/10/09 від 12.10.2009.

4.16. Доводи, викладені в касаційній скарзі ОСОБА_2, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, передусім, зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.17. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

4.18. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

4.19. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

4.20. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

4.21. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.2. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

6. Судові витрати

6.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на ОСОБА_2.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі №910/808/18 без змін.