на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 (колегія суддів у складі: Руденко М.А. головуючий, Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та на рішення Господарського суду Київської області від 02.07.2018 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Будівельник-14"

до Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Дочірнє підприємство "Сітібуд" Приватного акціонерного товариства "Будівельник-14"

про розірвання договору,

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Будівельник-14" (далі позивач), уточнивши свої вимоги, просило розірвати договір про постачання електричної енергії № 0021, який укладено 29.07.1997 між Відкритим акціонерним товариством "Будівельник-14", правонаступником якого є позивач та Відкритим акціонерним товариством "Київобленерго", правонаступником якого є Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (далі-відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладення договору, оскільки позивач вже не є власником об'єктів нерухомості, постачання електроенергії до яких здійснюється за договором, що є підставою для його розірвання.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди не надали оцінки тому, що за договором позивач є власником трансформаторних підстанцій, від яких живляться інші особи та розірвання договору призведе до відключення їх від електропостачання, так як договір про спільне використання технологічних електричних мереж не укладено. Відповідач вказує, що суди не перевірили хто станом на 2018 рік є власником об'єктів нерухомого майна, оскільки подані позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно датовані 2013 роком. Також відповідач зазначає, що суди не перевірили, який розмір заборгованості у позивача за використану електроенергію існує після 2016 та чи оплачена вона, а також чи дотриманий позивачем порядок розірвання договору. Крім того, відповідач посилається на те, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які є споживачами електроенергії від трансформаторних підстанцій, оскільки рішення суду впливає на їх обов'язки.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.07.1997 між Відкритим акціонерним товариством "Будівельник-14", правонаступником якого є позивач та Відкритим акціонерним товариством "Київобленерго", правонаступником якого є відповідач, було укладено договір № 0021 на користування електричною енергією, за умовами якого постачання електричної енергії здійснюється на об'єкти нерухомого майна, які розміщені по вул.Альтицька, 2, вул.Богдана Хмельницького, 38-а, вул.Солонці, 9 в місті Переяслав-Хмельницький Київської області, власником яких є Дочірнє підприємство "Сітібуд" Приватного акціонерного товариства "Будівельник-14".

03.06.2016 позивач звернувся до відповідача з пропозицією розірвати договір, у зв'язку із зміною власника об'єктів нерухомості, на які постачається електроенергія за договором, але відповідач листом від 13.06.2016 № 20-1-580 відмовив у розірванні договору посилаючись на наявність у позивача заборгованості за спожиту електричну енергію.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що зміна власника об'єктів, на які здійснювалось електропостачання за договором є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, що є підставою для його розірвання.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 652 Цивільного кодексу України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ч.1).

Частиною третьою статті 653 наведеного Кодексу визначено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Приписами статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1). Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч.2). У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.4). Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч.5).

Пунктами 1.13, 1.14 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою НКРЕ від 31.07.1996 № 28 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 (z0417-96) , які були чинними, на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил. Спірні питання між споживачем та постачальником електричної енергії або електропередавальною організацією розглядаються, зокрема судом.

Згідно пункту 5.23 наведених Правил зміна або розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, здійснюється у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 6.18 зазначених Правил унормовано, що у разі звільнення займаного приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією споживач зобов'язаний повідомити постачальника електричної енергії та (у разі наявності відповідного договору) електропередавальну організацію або основного споживача не пізніше ніж за 20 робочих днів до дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією та надати заяву щодо розірвання договору, і в цей самий термін здійснити сплату всіх видів платежів, передбачених відповідними договорами, до заявленого споживачем дня звільнення приміщення та/або остаточного припинення користування електричною енергією включно. З новим споживачем укладаються договори відповідно до вимог законодавства України, зокрема цих Правил та нормативно-технічних документів після розірвання договорів із споживачем, який звільняє приміщення.

Встановивши, що згідно поданих позивачем доказів, власником нежитлових будівель до яких постачалася електрична енергія за договором стала інша особа, що є істотною зміною обставин, якими сторони зі справи керувалися при укладенні договору, суди дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками судів, оскільки із встановлених ним обставин справи та наведених норм права вбачається, що відмова відповідача розірвати з позивачем договір в добровільному порядку, є підставою для його розірвання у судовому порядку.

При цьому суди правильно вказали на те, що посилання відповідача на наявність у позивача заборгованості за договором не є підставою для відмови у розірванні договору, а може бути предметом для її стягнення в судовому порядку. У тому числі такі вимоги могли бути заявлені як зустрічні і у даному спорі.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень.

Доводи відповідача про те, що розірвання договору призведе до відключення інших споживачів від електропостачання, так як договір про спільне використання технологічних електричних мереж не укладено, є безпідставними, оскільки відповідач зобов'язаний укласти договір на постачання електричної енергії із новим власником приміщень, що дасть можливість іншим споживачам отримувати електроенергію у встановленому законом порядку.

Посилання відповідача на те, що суди не перевірили хто станом на 2018 рік є власником об'єктів нерухомого майна, оскільки подані позивачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно датовані 2013 роком, відхиляються, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, за якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідач не подав судам доказів, які б свідчили про те, що власником об'єктів нерухомого майна є інша особа, ніж та, яка відображена у поданих позивачем свідоцтвах, також у касаційній скарзі відповідач не посилався на порушення судами положень статті 80 частин 3, 4 Господарського процесуального кодексу України щодо того, що він письмово повідомляв суд про не можливість подати докази у встановлений законом строк з об'єктивних причин.

Твердження відповідача про те, що суди не перевірили, який розмір заборгованості у позивача за використану електроенергію існує після 2016 та чи оплачена вона, не впливає на характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами у справі, що переглядається, а доводи відповідача про те, що суди не перевірили чи дотриманий позивачем порядок розірвання договору, були предметом дослідження в апеляційному суді, який дав їм належну оцінку та відхилив з огляду на безпідставність.

Посилання відповідача на те, що судом безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які є споживачами електроенергії від трансформаторних підстанцій, оскільки рішення суду впливає на їх обов'язки, є помилковими, оскільки треті особи, не є сторонами за договором та суд не прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов'язки таких осіб.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За вказаних обставин перегляд судових рішень у суді касаційної інстанції не повинен розглядатися як замаскована апеляція.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених судових рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 у справі Господарського суду Київської області №911/2342/16, залишити без змін.