розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р.

у складі колегії суддів: В. В. Грязнов - головуючий, О. В. Мельник, Т. Л. Філіпова

за позовом дочірньої компанії "Газ України" національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівка Енергоінвест"

про стягнення 1 337 822, 65 грн. інфляційних витрат та 3 % річних

за участю представників учасників:

позивача: Мицько Р.М.

відповідача: не з'явилися

1. Короткий зміст позовних вимог

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України", позивач) звернулася до господарського суду Хмельницької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівка Енергоінвест" (далі ТОВ "Шепетівка Енергоінвест", відповідач) про стягнення 1 337 822,65 грн., з яких 1 160 633,75 грн. - інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 30.03.2018р. та 177 188,90 грн. - 3% річних за період з 27.04.2015р. по 30.03.2018р.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем рішення господарського суду Хмельницької області від 05.03.2013р. у справі №19/5025/1429/12, яке набрало законної сили та яким присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 2 016 649,50 грн. основного боргу.

Позивач зазначає, що станом на 31.03.2018р. вказана заборгованість відповідача перед позивачем у вигляді основного боргу становить 2 016 649,50 грн.

Крім того, позивач наголошує на тому, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.08.2018р. у справі №924/312/18 задоволено позов та присуджено до стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" на користь ДК "Газ України" 1 160 633,75 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 30.03.2018р. та 177 188,90 грн. - 3% річних за період з 27.04.2015р. по 30.03.2018р., а також 20 067,35 грн. витрат зі сплати судового збору.

Рішення мотивовано тим, що судове рішення у справі №19/5025/1429/12 від 05.03.2013р. про стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" 2 400 856,53 грн. боргу, пені, інфляційних та 3% річних не виконане, а тому ДК "Газ України" вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних втрат і процентів річних. При цьому, судом визнано безпідставним клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки нарахування здійснено без пропущення такого строку.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. у даній справі, частково задоволено апеляційну скаргу ТОВ "Шепетівка Енергоінвест". Скасовано рішення господарського суду Хмельницької області від 03.08.2018р. в частині стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" 390 192,68 грн. інфляційних втрат. Прийнято в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" 390 192,68 грн. інфляційних втрат. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.

Також, суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що інфляційні та річні не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 Цивільного кодексу України, внаслідок невиконання боржником грошового зобовязання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобовязання до моменту його усунення.

Крім того, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що позивач звернувся до суду першої інстанції 27.04.2018р., проте нараховує інфляційні з 01.04.2015р., пропустивши трирічний строк позовної давності щодо нарахування інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 26.04.2015р., що не було враховано судом першої інстанції.

Суд вказує, що трирічний строк звернення щодо нарахування інфляційних втрат при поданні позову 27.04.2018р. обмежується 27.04.2015р. і саме із зазначеної дати обчислюються інфляційні втрати в межах строку позовної давності.

Оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення і така заява була зроблена відповідачем, суд апеляційної інстанції визнав позов обґрунтованим, проте у звязку зі спливом позовної давності у задоволенні позову щодо стягнення інфляційних за період з 01.04.2015р. по 26.04.2015р. у розмірі 390 192,68 грн. - відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №924/312/18 в частині відмови позивачеві у стягненні з відповідача 390 192,68 грн. інфляційних втрат. У цій частині прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В іншій частині постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. залишити без змін.

Скарга мотивована тим, що нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, і цей період складає 1 місяць. Мінімальний період, протягом якого можливо розрахувати інфляційні втрати становить один місяць, і відповідно, кожен місяць, у зв'язку з простроченням боржника, виникає нове окреме зобов'язання зі сплати інфляційних втрат.

Позивач зазначає, що оскільки невиконання грошового зобов'язання є триваючим порушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виключно за простроченням, що триває повний місяць поки існує борг, відповідно право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за квітень 2015р. виникає з 01.05.2015р., а строк позовної давності до вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних процесів за квітень 2015 року починає свій перебіг з 01.05.2015р. та закінчується 01.05.2018р.

4. Позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Відповідач наголошує на пропуску позивачем трирічного строку позовної давності щодо нарахування інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 26.04.2015р.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

02 грудня 2011 року між Шепетівською міською радою та ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" укладено Концесійний договір, відповідно до умов якого за актами прийому-передачі з 01.05.2012р. у концесію передано Цілісний майновий комплекс "Шепетівське підприємство теплових мереж". Також, до ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" перейшли боргові зобов'язання та дебіторська заборгованість комунального підприємства на суму понад 17 млн. грн., у тому числі за укладеними між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та Шепетівським підприємством теплових мереж договорами про закупівлю природного газу.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 05.03.2013р. у справі №19/5025/1429/12 задоволено позовні вимоги ДК "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України, присуджено до стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" 2 400 856,53 грн., з яких 2 016 649,50 грн. - борг, 151 641,31 грн. - пеня, 115 039,42 грн. - інфляційні нарахування, 117 526,30 грн. - 3% річних.

Вказане рішення суду є невиконаним.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

За змістом положень ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобовязання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищезазначене, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Однак, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобовязання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судами попередніх інстанцій заборгованість за договором, не була погашена відповідачем і після прийняття рішення господарського суду Хмельницької області від 05.03.2013р. у справі №19/5025/1429/12.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобовязання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобовязання до моменту його усунення та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Така ж позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018р. у справі №922/4099/17.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 625 ЦК України, як до триваючого правопорушення та вірно застосовано наведену норму в поєднанні з нормою ст. 257 ЦК України стосовно нарахування 3% річних та інфляційних втрат за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом.

Однак, апеляційний господарський суд вважаючи, що трирічний строк звернення щодо нарахування інфляційних втрат при поданні позову 27.04.2018р. обмежується 27.04.2015р., відмовив позивачеві у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 390 192,68 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2015р. по 26.04.2015р.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду 27.04.2018р. та просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.04.2015р. по 31.03.2018р. в розмірі 1 160 633,75 грн.

Колегія суддів зазначає, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (1282-12) у наступному місяці. Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за квітень 2015 року виникло по закінченню квітня 2015 року у травні 2015 року, а саме з 15.05.2015, оскільки розмір індексу інфляції за квітень 2015 року (114,0) опубліковано 14.05.2015р. у газеті "Урядовий кур'єр" № 84.

Строк позовної давності до вимоги про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції за квітень 2015 року позивачем не пропущено, оскільки право вимоги про стягнення інфляційних за квітень 2015 року виникло з 15.05.2015р., тобто, в межах трирічного строку позовної давності.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає про обґрунтованість позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період з квітня 2015 року по березень 2018 року в розмірі 1 160 633,75 грн., а тому такі вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі та правомірно відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності.

Враховуючи викладене, касаційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" підлягає частковому задоволенню: постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №924/312/18 в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 390 192,68 грн. інфляційних втрат підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Хмельницької області від 03.08.2018р. залишенню в силі.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі ст. 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд констатує, що судом апеляційної інстанції неправомірно частково скасовано рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог, яке відповідає закону.

8. Судові витрати

З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №924/312/18 скасувати в частині скасування рішення господарського суду Хмельницької області від 03.08.2018р. щодо стягнення з ТОВ "Шепетівка Енергоінвест" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 390 192,68 грн. інфляційних втрат та прийняття в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині постанову залишити без змін.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.08.2018р. у справі №924/312/18 залишити в силі.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Шепетівка Енергоінвест" (30400, Хмельницька область, м. Шепетівка, вул. Героїв Небесної Сотні, 95, код 37587657) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка,1, код 31301827) 11 706,00 грн. судового збору на подання касаційної скарги.