2. Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України та зауважує, що сума 373 204,55 грн є розміром несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, та яка перебуває у комунальній власності громади міста Харкова, без укладення договору оренди за період з 01.10.2014 по 30.09.2017, внаслідок чого територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі земельної ділянки в оренду.

Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Інгула" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 373 204,55 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 598,07 грн.

4. Мотивуючи зазначене рішення, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статей 14, 228 Податкового кодексу України, вказав, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 10.10.2017 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазину), право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Проте, за відповідачем не зареєстровано право власності чи користування на цю земельну ділянку. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний відшкодувати позивачеві всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна. Також суд зазначив, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).

Короткий зміст оскаржуваної постанови, ухваленої судом апеляційної інстанції

5. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

6. Мотивуючи рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна відповідача у справі (користувача земельною ділянкою), не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право на користування земельною ділянкою в силу приписів Цивільного кодексу України (435-15) та Земельного кодексу України (2768-14) набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога про стягнення несплаченої орендної плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 Цивільного кодексу України є збитками у вигляді упущеної вигоди. За таких обставин до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків, проте суд позбавлений можливості змінити предмет та підстави позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 11.05.2018 Харківська міська рада подала до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 у справі № 922/3639/17, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

8. Із часу виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку, якого він не виконав, а отже, без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі. Враховуючи наведене, позивач зазначає, що позовні вимоги грунтуються на вимогах закону, а висновок апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, заявлених на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України з огляду на те, що спірні правовідносини не регулюються зазначеними нормами права, є помилковим.

9. Посилаючись на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач зазначає, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

10. 28.12.2018 позивачем на адресу суду надіслано пояснення у справі, які залишаються судом без розгляду відповідно до положень ст. 118 ГПК України.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

11. Враховуючи приписи статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, право власності на житловий будинок, будівлю, споруду, є безумовною підставою для виникнення права користування земельною ділянкою під відповідним нерухомим майном, яке має бути оформлено відповідним чином з урахуванням приписів ст. 126 Земельного кодексу України. Відповідач наголошує на правомірності висновку суду апеляційної інстанції, відповідно до якого сам по собі факт відсутності оформлення права на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна користувача земельної ділянки, не може бути підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки право користування земельною ділянкою в силу приписів чинного законодавства набувається в момент набуття права власності на будівлю, розташовану на цій земельній ділянці. У відповідача не виникло правової підстави в силу закону чи будь - яких цивільних відносин із перерахування спірних коштів позивачу, такий обов'язок у нього не виник і з позову у даній справі. Також відповідач зазначає, що власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок у випадках, встановлених главою 24 Земельного кодексу України (2768-14) .

Позиція позивача у відповіді на відзив на касаційну скаргу

12. На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на касаційну скаргу, позивач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

13. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із відомостями, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 30.03.2011 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №29854483, згідно з яким власником нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 295,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Сумська, будинок 37-Д, м. Харків, є ТОВ "Інгула" на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2011 №656.

14. Відповідно до інформаційної довідки від 18.10.2017 № 100719941, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 17.07.2017 № 19-2000.23,08-1092/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 14.07.2017 № 4588/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові не зареєстровані.

15. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 10.10.2017 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазин), право власності на яку зареєстровано за відповідачем. За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

16. Відповідно до положень ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

17. У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

18. В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

19. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

20. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

21. Згідно із пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

22. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України (2768-14) відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

23. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

24. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

25. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

26. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

27. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України (435-15) .

28. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України (435-15) для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

29. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

30. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

31. В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

32. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

33. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України (2768-14) . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

34. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

35. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2011 №656. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення ні попереднім власником будівлі, ні відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що на земельну ділянку по вул. Сумській, 37-Д обліковується договір оренди землі, укладений з ПП "Блеск" строком до 23.01.2007, державна реєстрація якого скасована 28.10.2009.

36. Відтак, колегія суддів вказує про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

37. З огляду на викладене, ТОВ "Інгула" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

38. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

39. Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

40. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

41. Натомість, суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив про неможливість застосування до спірних правовідносин положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України, помилково вказавши, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню положення закону щодо відшкодування збитків, тому висновок апеляційного господарського суду про відмову в задоволенні позову повністю є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства.

42. Разом з тим рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі також не може бути залишено в силі зважаючи на таке.

43. За змістом статей 33, 34, 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017, яка була чинною на час прийняття рішення судом першої інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

44. Нормами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

45. З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

46. Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

47. Як встановлено приписами ч.1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

48. Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

49. Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

50. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

51. Таким чином, для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об'єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.

52. Крім того, колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

53. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

54. Враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доказам, які позивач подав в суд на підтвердження обставин, зазначених у позові, зокрема Акту обстеження земельної ділянки площею 0,0341 га, а також її сформованості, як об'єкта цивільних прав з урахуванням вимог Земельного кодексу України (2768-14) . Також, суд першої інстанції, погодившись з заявленим позивачем розміром стягуваної суми, не перевірив обгрунтованість її розрахунку допустимими доказами, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки з огляду на вимоги Закону України "Про оцінку земель" (1378-15) .

55. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування земельною ділянкою без достатніх правових підстав, що підтверджується Актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 10.10.2017, без дотримання вимог, зазначених у п. 54 даної постанови, дійшов передчасного висновку про обгрунтованість позовних вимог.

56. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, а саме, не застосовано статті 1212, 1214 Цивільного кодексу України, з помилковим посиланням на те, що у даному випадку порушене право позивача можливо захистити шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків в порядку статті 22 Цивільного кодексу України, статей 156, 157 Земельного кодексу України, та статті 224 Господарського кодексу України, які ці правовідносини не регулюють, а судом першої інстанції, в свою чергу, допущено порушення норм процесуального права в частині перевірки обставин справи допустимими доказами, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваної постанови та рішення і передачі справи на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Допущені судами порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, в якому необхідно дати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень.

58. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про обгрунтованість доводів касаційної скарги, з огляду на що вона підлягає частковому задоволенню, оскільки рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню на підставі частини 3 статті 310 ГПК України з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

59. При новому розгляді суду необхідно врахувати вищевикладене, повно та всебічно дослідити і надати правову оцінку усім зібраним у справі доказам у сукупності, встановити обставини, про які зазначено в пунктах 53, 54 даної постанови та розглянути справу з дотриманням норм чинного законодавства.

60. В свою чергу, доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, за своїм змістом відображають позицію, викладену у постанові суду апеляційної інстанції та зводяться до необхідності застосування до правовідносин сторін спору норм права, які регулюють порядок відшкодування збитків. Оскільки така позиція спростована викладеним у даній постанові, доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, колегією суддів відхиляються.

Щодо судових витрат

61. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.