розглянув касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технонафтозбут" та Фізичної особи-підприємця Гермаковської Галини Денисівни на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 (головуючий - Зварич О. В., судді: Дубник О. П., Скрипчук О. С.) у справі

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Технонафтозбут",

2) Фізичної особи-підприємця Гермаковської Галини Денисівни,

про розірвання договору суборенди від 01.06.2009 та зобов'язання звільнити приміщення

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2018 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі - КЕВ м. Чернівці, Орендодавець) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технонафтозбут" (далі - ТОВ "Технонафтозбут", Товариство, Орендар) та Фізичної особи-підприємця Гермаковської Галини Денисівни (далі - ФОП Гермаковська Г.Д., Суборендар) про розірвання договору суборенди частини нежитлового приміщення від 01.06.2009 (далі - договір суборенди від 01.06.2009), укладеного між КЕВ м. Чернівці, ТОВ "Технонафтозбут" і ФОП Гермаковською Г.Д., та зобов`язання ФОП Гермаковської Г.Д. звільнити нежитлове приміщення загальною площею 36кв.м. в будівлі №4 (літ. А) військового містечка №101 (далі - спірне приміщення), розташоване по пл. Театральній, 6 у м. Чернівці, з посиланням на статті 526, 629, 651, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статті 188, 193, 288 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) та частину 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що Додатком №2 до Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом Міністра оборони України №46 від 02.02.2010 (далі - Інструкція №46), визначено основні вимоги до договору оренди нерухомого військового майна, згідно яких орендар не має права передавати орендоване майно в суборенду, додатковою угодою від 01.03.2015 до договору оренди нежитлових приміщень №26 від 07.05.1998 (далі - договір оренди №26), укладеного між КЕВ м. Чернівці та ТОВ "Технонафтозбут", пункт 8.14 цього договору викладено в наступній редакції: "Орендар не має права передавати орендоване майно в суборенду", а 30.01.2018 начальник КЕВ м. Чернівці надіслав директору ТОВ "Технонафтозбут" лист №225 з вимогою розірвання до 15.02.2018 усіх договорів суборенди, предметом яких є використання нерухомого військового майна, балансоутримувачем якого є КЕВ м. Чернівці, проте у листі-відповіді від 23.02.2018 Товариство зазначило про відсутність підстав для розірвання договору суборенди від 01.06.2009 як укладеного до набрання чинності законом про заборону суборенди нерухомого військового майна.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2018 (суддя Миронюк С. О.) у задоволенні позову відмовлено.

4. Рішення мотивоване положеннями частини 1 статті 58 Конституції України, статей 651, 652 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 №778 "Про затвердження Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду" (778-2000-п) та статей 13, 73, 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України), з посиланням на які суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки положення абзацу 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів" від 23.12.2010 №2856-VI (2856-17) ) щодо передачі в оренду майна Збройних Сил України без права його подальшої передачі в суборенду набрали чинності з 01.01.2011, тоді як станом на час укладення договору суборенди від 01.06.2009 не існувало законодавчих обмежень щодо передачі в суборенду майна Збройних Сил України, як і не містив таких обмежень і договір оренди №26. При цьому позивачем не доведено допущення відповідачами істотних порушень договору суборенди від 01.06.2009, які б могли бути підставою для розірвання такого договору.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 рішення скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору суборенди від 01.06.2009 і прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову повністю. В решті рішення залишено без змін.

6. Постанова обґрунтовується нормами статей 629, 651, 652 ЦК України, статей 188, 288 ГК України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Додатку №2 до Інструкції №46 та статей 5, 269, 277 ГПК України, з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору суборенди від 01.06.2009, так як після внесення Законом України від 21.04.2011 N3269-VI змін до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до яких нерухоме майно Збройних Сил України може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду, відбулася істотна зміна обставин, яка зобов'язувала сторін договору суборенди вчинити дії щодо приведення правовідносин, пов'язаних з передачею військового майна в суборенду, до вимог вказаного Закону. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладенні договору суборенди його сторонам було відомо, що спірне приміщення належить до військового майна Збройних Сил України і законодавством можуть бути встановлені обмеження стосовно його використання, а враховуючи наявне розірвання договору суборенди від 01.06.2009 з моменту набрання рішенням суду законної сили та право Суборендаря звільнити спірне нежитлове приміщення у добровільному порядку, остання позовна вимога заявлена передчасно.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

7. Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Технонафтозбут" і ФОП Гермаковська Г.Д. звернулися з касаційними скаргами, у яких просять зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

8. В обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Технонафтозбут" посилається на порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 651, 652 ЦК України, статей 4, 10, 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 86 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) у справі (№926/710/18) зі спору, що виник з подібних правовідносин за участю Товариства, апеляційний суд дійшов до висновку про те, що Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів" від 23.12.2010 №2856-VI (2856-17) , який набрав чинності з 01.01.2011, не мав зворотної сили, тобто законодавчого обмеження щодо укладення договору суборенди не існувало станом на час його укладення; 2) зміни до законодавства та до договору оренди не є підставами для розірвання договору суборенди, тоді як судом апеляційної інстанції не було встановлено істотних порушень з боку відповідачів, які б могли слугувати підставою для розірвання договору суборенди від 01.06.2009.

9. У свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції ФОП Гермаковська Г.Д. посилається на невірне застосування апеляційним судом положень статей 629, 651, 652, 774 ЦК України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Додатку №2 до Інструкції №46, наголошуючи на тому, що: 1) позивачем не доведено як вчинення відповідачами істотних порушень договору суборенди від 01.06.2009, які б могли бути підставою для розірвання цього договору, так і не наведено підстав для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин та наявності усіх чотирьох умов; 2) Інструкція №46 була затверджена та додаткова угода від 01.03.2015 до договору оренди №26 від 07.05.1998 була укладена вже після укладення договору суборенди від 01.06.2009, а тому їх положення щодо неможливості передавати орендоване майно в суборенду не можуть бути застосовані до цього договору суборенди, тоді як пункт 2.3.7 договору оренди №26 (в редакції доповнення від 03.05.2005) дозволяв Орендарю за згодою Орендодавця надавати частину орендованих приміщень в суборенду.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

10. Позивач у відзивах на касаційні скарги відповідачів просить відмовити в їх задоволенні з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11. 07.05.1998 між Центром культури, просвіти та дозвілля Чернівецького гарнізону 29 (орендодавець) та Колективним підприємством "Технонафтозбут" (орендар), правонаступником якого є "Технонафтозбут", укладено договір №26 оренди нежитлових приміщень в центрі культури, просвіти та дозвілля Чернівецького гарнізону, що знаходяться за адресою: м Чернівці, пл. Театральна, 6.

12. Відповідно до розпорядження начальника штабу Західного оперативного командування №6 від 18.01.2005 "Про органіцізацію роботи щодо розформування 29 гарнізонного Будинку офіцерів" та наказу Командувача військ Західного оперативного командування №153 від 19.05.2005 "Про заміну правонаступника 29 гарнізонного Будинку офіцерів", правонаступником визнано Чернівецьку квартирно-експлуатаційну частину району, яка згідно директиви Міністра оборони України від 20.04.2005 переформована у КЕВ м. Чернівці.

13. До договору оренди №26 в період його дії неодноразово вносилися зміни та доповнення (Угоди №01 від 01.10.1998, №02 від 01.12.1998, №03 від 01.06.1999, №6 від 07.05.2003, б/н від 27.11.2003, б/н від 11.11.2004, Доповнення від 28.03.2005, від 03.05.2005).

14. Так, Угодою №6 від 07.05.2003 про зміну та доповнення договору №26, абзац 1 пункту 8.1 договору викладено в новій редакції: "Даний договір діє з 07 травня 1998 р. до 07 травня 2043 р. з правом пролонгації", а Доповненням від 03.05.2005 договір оренди №26 доповнено пунктом 2.3.7 наступного змісту: "За згодою Орендодавця надавати частину орендованих приміщень в суборенду. Строк дії договору суборенди не повинен перевищувати строку дії даного договору".

15. Додатковою угодою від 01.03.2015 до договору оренди №26 Орендодавцем (КЕВ м.Чернівці) передано Орендарю (ТОВ "Технонафтозбут") нерухоме військове майно - нежитлові приміщення підвалу (№10-1 10-2, 10-3, 10-4, 10-5, 10-6, 10-7. 10-8, 10-9, 10-10, 10-11, 10-12, 10-13, 10-14) площею 80,5кв.м., першого поверху (9-1, 9-2, 9-3, 9-4, 9-5, 9-6, 9-7, 9-8) площею 552,3кв.м. та антресолі (9-9, 9-10, 9-11, 9-12, 9-13, 9-14, 9-15, 9-16, 9-17, 9-18, 9-19) площею 396,3кв.м в будівлі № 4 (літ. А) військового містечка №101 (загальною площею оренди 1029,1кв.м.), що знаходиться на балансі КЕВ м. Чернівці та розташоване за адресою: м Чернівці, пл. Театральна, 6. Цією ж додатковою угодою сторони виклали пункт 8.14 договору оренди №26 в наступній редакції: "Орендар не має права передавати орендоване майно в суборенду".

16. 01.06.2009 між КЕВ м. Чернівці (Орендодавець), ТОВ "Технонафтозбут" (Орендар) та ФОП Гермаковською Г.Д. (Суборендар) укладено договір суборенди, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого предметом цього договору є частина нежитлового приміщення, яку Орендар передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування за адресою: м. Чернівці, Театральна пл. 6, загальною площею 36кв.м. для використання його під розміщення відділу продовольчих та кулінарних виробів. Частина приміщення, вказана в пункті 1.1 цього договору, надається в орендне користування терміном до кінця терміну основного договору оренди №26 від 07.05.1998 з моменту прийняття об'єкта, що орендується, за актом приймання-передачі, тобто до 07.05.2043 року включно.

17. 30.01.2018 Начальник КЕВ м. Чернівці надіслав директору ТОВ "Технонафтозбут" листа №225 щодо розірвання договорів суборенди, в якому вимагав до 15.02.2018 розірвати всі існуючі договори суборенди, предметом яких є використання нерухомого військового майна, балансоутримувачем якого є КЕВ м. Чернівці.

18. Проте, 23.02.2018 ТОВ "Технонафтозбут" надіслало на адресу позивача лист-відповідь, в якому зазначив, що не вбачає підстав для розірвання договору суборенди як такого, що укладений до набрання чинності нормою закону про заборону суборенди нерухомого військового майна.

Позиція Верховного Суду

19. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

20. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

21. Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

22. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, установлених зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні з'ясувати не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у виді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13).

23. Суд першої інстанції, дослідивши обставини та зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши оцінку умовам договору оренди №26 і договору суборенди від 01.06.2009 та врахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не встановив обставин, які передбачали б можливість розірвання цього договору з підстав, заявлених у позові, та свідчили б про істотність порушення відповідачами умов договору суборенди (у розумінні частини 2 статті 651 ЦК України).

24. Згідно з частиною 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

25. При цьому частиною 2 статті 652 ЦК України передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

26. Отже, закон пов'язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

27. Дійсно, відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній з 01.01.2011) нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.

28. Однак, колегія суддів зауважує, що Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів" від 23.12.2010 №2856-VI (2856-17) (набрав чинності з 01.01.2011), на який помилково послався апеляційний суд в обґрунтування підстав розірвання договору суборенди від 01.06.2009 у зв'язку з істотною зміною обставин, та яким було заборонено передачу в суборенду нерухомого військового майна, не містить жодних положень щодо припинення чи обов'язку приведення у відповідність з ним раніше укладених договорів суборенди нерухомого військового майна.

29. Наведене повністю узгоджується з вимогами частини 2 статті 5 ЦК України, згідно з якими акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

30. Таким чином сама по собі зміна законодавства у сфері оренди державного майна, яка проявилася у запровадженні з 01.01.2011 заборони на передачу в суборенду нерухомого військового майна, не може бути підставою для розірвання укладеного у червні 2009 року договору суборенди, оскільки у зв'язку з такою зміною на Орендодавця не покладаються додаткові обов'язки майнового характеру щодо об'єкта оренди та позивачем не доведено понесення додаткових витрат з підстав продовження дії договору.

31. За таких обставин Верховний Суд не приймає до уваги помилкові посилання суду апеляційної інстанції в обґрунтування свого висновку щодо розірвання договору суборенди від 01.06.2009 на те, що після внесення Законом України від 21.04.2011 N3269-VI змін до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до яких нерухоме майно Збройних Сил України може бути передано в оренду без права його передачі в суборенду, відбулася істотна зміна обставин, яка зобов'язувала сторін договору суборенди вчинити дії щодо приведення правовідносин, пов'язаних з передачею військового майна в суборенду, до вимог вказаного Закону, оскільки апеляційним судом не встановлено одночасної наявності чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 13.11.2018 у справі №910/2376/18).

32. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

33. Згідно з частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

34. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

35. Проте в порушення вимог статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судом апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи не спростовано висновок суду першої інстанції як про недоведеність істотного порушення Орендарем або Суборендарем договору суборенди від 01.06.2009, так і про недоведеність передбачених статтею 652 ЦК України підстав для розірвання цього договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

36. Враховуючи положення частини 2 статті 5 та статей 651, 652 ЦК України, колегія суддів вважає вірним твердження ФОП Гермаковської Г.Д. про те, що Інструкція №46 була затверджена та додаткова угода від 01.03.2015 до договору оренди №26 від 07.05.1998 була укладена вже після укладення договору суборенди від 01.06.2009, а тому їх положення щодо неможливості передавати орендоване майно в суборенду не можуть бути застосовані до цього договору суборенди, тоді як пункт 2.3.7 договору №26 (в редакції доповнення від 03.05.2005) дозволяв Орендарю за згодою Орендодавця надавати частину орендованих приміщень в суборенду.

37. В свою чергу, з мотивів, викладених у пунктах 28-31, 35 цієї постанови, касаційна інстанція погоджується з іншими обґрунтованими доводами скаржників та водночас відхиляє доводи КЕВ м. Чернівці, викладені у відзивах на касаційні скарги ТОВ "Технонафтозбут" і ФОП Гермаковської Г.Д.

38. З огляду на те, що судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосуванням норм матеріального права, яке полягає у передчасному застосуванні положень абзацу 6 частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів" від 23.12.2010 №2856-VI (2856-17) ) щодо передачі в оренду майна Збройних Сил України без права подальшої передачі в суборенду, які набрали чинності з 01.01.2011 та в силу частини 2 статті 5 ЦК України не мають зворотної дії в часі щодо спірних правовідносин суборенди, які виникли з 01.06.2009, а також допущено порушення норм процесуального права (статей 86, 236, 282 ГПК України), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови у їх задоволенні в повному обсязі, тоді як висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи.

39. Верховний Суд також погоджується з доводами Товариства про помилкове неврахування апеляційним судом при вирішенні даного спору тих обставин, що при ухваленні постанови від 06.09.2018 у справі №926/710/18 зі спору, що виник з подібних орендних правовідносин за участю ТОВ "Технонафтозбут", Львівський апеляційний господарський суд дійшов іншого висновку, а саме про те, що Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів" від 23.12.2010 №2856-VI (2856-17) , який набрав чинності з 01.01.2011, не мав зворотної сили, тобто законодавчого обмеження щодо укладення договору суборенди не існувало станом на час його укладення.

40. Відтак правова позиція суду апеляційної інстанції у цій справі суперечить усталеній правозастосовній практиці з питань застосування статті 652 ЦК України, наведеній вище.

41. Отже, висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову (в частині розірвання договору суборенди від 01.06.2009) є таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

42. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

43. Згідно зі статтею 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

44. За наведених обставин, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 79, 86, 236, 269 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

45. В свою чергу, надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог і заперечень на них, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, як наслідок, прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

46. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вбачає правові підстави для задоволення касаційних скарг відповідачів шляхом скасування постанови в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору суборенди частини нежитлового приміщення від 01.06.2009 і залишення в силі рішення місцевого суду.

Щодо судових витрат

47. Відповідно до частини 4 статті 6 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній з 15.12.2017) якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

48. З огляду на те, що відповідачами постанова від 19.11.2018 фактично оскаржується лише в частині задоволення позовної вимоги про розірвання договору суборенди від 01.06.2009, тобто однієї вимоги немайнового характеру, а касаційні скарги підлягають задоволенню, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 129 ГПК України, колегія суддів вбачає підстави для здійснення пропорційного розподілу судових витрат скаржників, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, а саме шляхом покладання на позивача обов'язку часткового відшкодування цих витрат у вигляді половини сплаченого кожним із скаржників судового збору у сумі 3524 грн., що пропорційно відповідає задоволеним вимогам касаційних скарг.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технонафтозбут" та Фізичної особи-підприємця Гермаковської Галини Денисівни задовольнити.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 у справі №926/708/18 скасувати.

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2018 у цій справі залишити в силі.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58002, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технонафтозбут" (58000, м. Чернівці, пл. Театральна, 6, код ЄДРПОУ 25082536) 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (58002, м. Чернівці, вул. Українська, 43, код ЄДРПОУ 08179180) на користь Фізичної особи-підприємця Гермаковської Галини Денисівни (58013, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.