1. 03.10.2018 поштовим відправленням фізична особа-підприємець Сторожко Тетяна Миколаївна звернулася безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у справі №910/321/18 в порядку статей 286- 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) та клопотала про поновлення строку на касаційне оскарження.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/321/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2018.

3. Ухвалою від 22.11.2018 Верховний Суд поновив фізичній особі-підприємцю Сторожко Тетяні Миколаївні строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження у справі №910/321/18 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018, призначив розгляд касаційної скарги в судовому засіданні на 22.01.2019, в якому було оголошено перерву до 29.01.2019.

4. Від Криворізької міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сторожко Т.М. (далі - позивач, скаржник).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5. 30.12.2017 шляхом надіслання поштового відправлення до Господарського суду міста Києва звернулася фізична особа-підприємець Сторожко Тетяна Миколаївна з позовною заявою до Дніпропетровської обласної ради та Комунального закладу "Криворізька міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради про пролонгацію (продовження) строку дії договору оренди №3 нерухомого майна від 27.10.2014 на три роки і один день.

5.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не була належним чином повідомлена власником майна про відмову в укладенні договору оренди упродовж одного місяця після закінчення строку дії договору оренди та отримала відмову на звернення до відповідачів щодо продовження строку дії договору оренди №3 нерухомого майна від 27.10.2014.

Короткий зміст рішення першої інстанції

6. Рішенням від 12.03.2018 Господарського суду міста Києва, з посиланням на статті 202, 509, 626, 759, 763, 764 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статтю 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 17, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у задоволенні позову відмовлено.

6.1. Суд першої інстанції встановив обставини укладення між Дніпропетровською обласною радою (орендодавець) та ФОП Сторожко Тетяною Миколаївною (орендар) договору оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області №3 від 27.10.2014. При цьому, суд встановив, що позивач звернулася до відповідача-1 з листом від 10.10.2017 в якому зазначила, що пропонує укласти додаткову угоду щодо продовження строку дії договору оренди №3 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області від 27.10.2014, а також надіслала три примірники додаткової угоди.

6.2. Місцевим судом встановлено, що, відповідно до листа № вих-2914/0/2-17 від 28.09.2017 Дніпропетровської обласної ради до позивача, термін дії договору оренди від 27.10.2014 №3 закінчився 26.09.2017 і тому, з 27.09.2017 (договір оренди від 27.10.2014 №3) орендні правовідносини між ФОП Сторожко Т.М. та Дніпропетровською обласною радою припинені. Зазначений лист було прийнято до уваги на обґрунтування обставин належного повідомлення позивача відповідачем-1 - Дніпропетровською обласною радою) про відмову від продовження дії договору.

Також, судом встановлено, що листом вих. №1617 від 05.10.2017 Комунальний заклад "Криворізька міська лікарня №1" Дніпропетровської обласної ради повідомив позивача про те, що станом на 27.09.2017 наявна заборгованість щодо сплати орендної плати на суму 19 071, 32 грн. та відшкодування комунальних платежів на суму 1 604, 44 грн., а також зазначено, що відповідно до пункту 4.5 договору закладом складено акт прийому-передачі (повернення) орендованого приміщення у трьох примірниках, у зв'язку з чим позивач мала терміново сплатити заборгованість та у встановлений чинним законодавством термін звільнити займане приміщення.

6.3. Місцевий суд дійшов висновку, що оскільки з листа №946 від 12.06.2017 та акта звірки взаємних розрахунків вбачається, що за період 2016-2017 років внаслідок несплати рахунків у позивача виникла заборгованість на загальну суму 76 302, 26 грн., то позивач не може вважатися орендарем, який належним чином виконував свої обов'язки за договором. Також, відповідач заперечував проти продовження дії договору, відповідно до пункту 11.1. договору він діє до 26.09.2017 та зазначеним договором не передбачено продовження строку дії шляхом укладення додаткової угоди, тому, врахувавши положення пункту 12.5. договору, місцевий суд дійшов висновку, що дію договору припинено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Постановою від 04.09.2018 Київський апеляційний господарський суд, з посиланням на статті 653, 795 ЦК України, статтю 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 284, 291 ГК України, статті 10, 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 залишив без змін.

7.1. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторонами при укладанні договору оренди чітко визначено строк дії даного договору, а посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що висновок суду першої інстанції є "немудрим", оскільки договір оренди не може бути пролонгованим за рішенням суду через відсутність такої підстави в самому договорі, не відповідає обставинам, коли норма "Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років" прямо прописана в статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (на яку посилається суд в рішенні), апеляційний суд визнав необґрунтованими та безпідставними, оскільки договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено, а в матеріалах справи наявний лист № вих.-2914/0/2-17 від 28.09.2017 Дніпропетровської обласної ради до фізичної особи-підприємця Сторожко Т.М., в якому зазначено, що термін дії договору оренди від 27.10.2014 №3 закінчився 26.09.2017.

7.2. Апеляційний суд зазначив, що для визнання за орендарем переважного права на подовження договору оренди на підставі частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", необхідне настання таких фактів: закінчення строку дії договору, добросовісність орендаря, власник майна не попередив за три місяці до закінчення строку дії договору про намір використовувати майно для власних потреб. Судом встановлено, що згідно з листом балансоутримувача №1617 від 05.10.2017 станом на 27.09.2017 за позивачем рахується заборгованість з орендної плати на суму 19 071, 32 грн. та 1 604, 44 грн. з відшкодування комунальних платежів. Отже, позивач не може вважатися орендарем, який належним чином виконував свої обов'язки за договором.

7.3. Аналізуючи правові підстави для продовження строку дії договору оренди відповідно до частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", апеляційний суд погодився з доводами відповідачів, які заперечуючи проти продовження дії договору, зазначали про те, що умовами договору оренди не передбачена можливість пролонгації договору шляхом укладення додаткової угоди, тому вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а відповідно до пункту 11.1. договору №3 від 27.10.2014, він припинив свою дію з 27.09.2017.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (позивач у справі)

8. Скаржник, з посиланням на статті 42, 43 Конституції України, статтю 74 ГПК України, доводив, що обставини щодо неналежного виконання умов договору, взяті до уваги судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови, не відповідають дійсності, оскільки скаржник не має заборгованості до 27.09.2017. А твердження про наявність заборгованості зі сплати орендної плати за подальший період не можуть прийматися до уваги, оскільки між сторонами договору триває спір про його пролонгацію.

8.1. Скаржник аргументував, що Дніпропетровська обласна рада згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є власником спірного майна, а Криворізька міська рада необґрунтовано відмовляється від своїх прав власності на спірне майно, оскільки за даними державного реєстру саме вона є законним власником спірного майна.

Доводи інших учасників справи

9. У відзиві Криворізької міської ради на касаційну скаргу ФОП Сторожко Т.М., з посиланням на статтю 16 ГПК України, пункт 16-1 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) , статті 8, 131 Конституції України, зазначено, що представництво інтересів громадянина в суді касаційної інстанції повинно здійснюватись адвокатами.

9.1. У відзиві зазначено, що Криворізька міськрада була залучена як третя особа на стороні відповідачів ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018. При цьому, доводи скаржника про відсутність доказів заборгованості позивача з орендної плати спростовуються наявними в матеріалах справи листами №2914/0/2-17 від 28.09.2017, №1617 від 05.10.2017, №1303 від 16.08.2017.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

10. Цивільний кодекс України (435-15)

Частина 1 статті 759 - за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частина 1 статті 763 - договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Стаття 764 - якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частина 1 статті 777 - наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Частина 2 статті 777 - наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

11. Господарський кодекс України (436-15)

Частина 1 статті 283 - за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частина 2 статті 283 - у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частина 3 статті 283 - об'єктом оренди можуть бути:

- державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Частина 6 статті 283 - до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 284 - строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частина 1 статті 285 - орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Частина 1 статті 291 - одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Частина 2 статті 291 - договір оренди припиняється у разі:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- викупу (приватизації) об'єкта оренди;

- ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря;

- загибелі (знищення) об'єкта оренди.

12. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12)

Частина 1 статті 6 - орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Частина 1 статті 17 - термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Частина 2 статті 17 - у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частина 3 статті 17 - після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

13. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12)

Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 3 статті 74 - докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частина 4 статті 74 - суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 2 статті 76 - предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 79 - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частина 2 статті 79 - питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

14. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами положень статей 42, 43 Конституції України, статей 74- 79 ГПК України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" .

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

15. Юридичний аналіз частини 1 статті 764 ЦК України, частини 4 статті 284 ГК України, частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" дозволяє зробити висновок про те, що як норми цивільного законодавства, так норми господарського права, зокрема, й спеціальні норми, що регламентують здачу в оренду державного та комунального майна, однаково та в імперативному порядку визнають продовженим договір оренди на той же строк та на тих же умовах, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди не заявить про припинення або зміну умов договору оренди .

Разом з тим, якщо орендодавець за три місяці до закінчення строку дії договору оренди комунального майна заперечував щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється, виходячи з системного тлумачення частин 2-3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження строку дії такого договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення до нього змін.

16. Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, якщо сторонами договору визначено процедуру можливого продовження строку дії договору оренди шляхом укладення нового договору оренди, то слід вважати, що саме таким чином має бути реалізоване право сторони на продовження дії договору згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Однак, самого права на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, оскільки воно гарантовано зазначеною нормою закону імперативно.

17. Як встановлено судами, 27.10.2014 між Дніпропетровською обласною радою, як орендодавцем, та фізичною особою-підприємцем Сторожко Тетяною Миколаївною, як орендарем, укладено Договір оренди №3 нерухомого майна спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області строком дії до 26.09.2017.

Суди не встановили обставин повідомлення Дніпропетровською міською радою орендаря за три місяці до закінчення строку дії договору про те, що орендоване приміщення буде використовуватися ним для власних потреб.

Судами встановлено, що Листом 28.09.2017 № ВИХ-2914/0/2-17 Дніпропетровська обласна рада повідомляла орендаря фізичну особу-підприємця Сторожко Т.М. про припинення з 27.09.2017 договору оренди №3 від 27.10.2014 та необхідність повернення орендованого майна (т. 1 а.с. 92).

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували належність та повноту доказів щодо надіслання (вручення) орендарю фізичній особі-підприємцю Сторожко Т.М. зазначеного листа № ВИХ-2914/0/2-17.

18. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 на обґрунтування надіслання поштової кореспонденції надана фотокопія опису вкладення №50074 з відтиском календарного штемпеля від 05.09.2017, що не відповідає хронології виготовлення та підписання самого листа № ВИХ-2914/0/2-17, оскільки він датований пізніше - 28.09.2017. Також, на підтвердження здійснення такого відправлення відповідачем-1 не надано квитанції про його поштове відправлення. В тексті опису вкладення №50074 зазначено два відправники: Дніпропетровська обласна рада та КЗ "Криворізька міська лікарня №1 ДОР" (т. 1, а. с. 93) .

Також, як вбачається з матеріалів справи, до Відзиву Комунального закладу "Криворізька міська лікарня №1", який надійшов до місцевого суду 14.03.2018, після прийняття рішення судом першої інстанції 12.03.2018, на обґрунтування надіслання листа Дніпровської обласної ради № ВИХ-2914/0/2-17 від 28.09.2017 про відмову у продовженні договору з позивачем-орендарем також надано фотокопію опису вкладення до поштового відправлення №50074 від імені двох відправників (Дніпропетровської обласної ради та КЗ "Криворізька міська лікарня №1 ДОР") з аналогічним вмістом щодо найменування предметів, вкладених у лист та копією фіскального чеку ФН 3000041021 про оплату відправлення від 05.10.2017, перекресленим невідомою особою штампом поштового відділення від 05.09.2018 та зазначенням виправленого штампу відправлення "05.10.2017" (т. 1, а.с. 151-152).

При цьому, як вбачається із зазначеної фотокопії опису поштового вкладення, на ній наявні три відтиски календарного поштового штемпеля, один з яких перекреслений, а дійсність фотокопії засвідчена юристом Комунального закладу "Криворізька міська лікарня №1 ДОР", що презюмує наявність саме у нього, а не у відповідача-1 оригіналу поштового відправлення, яке здійснювала Дніпропетровська обласна рада.

Однак, суд апеляційної інстанції обставин щодо фактичного відправлення Дніпропетровською обласною радою повідомлення позивачу про відмову у продовженні дії договору оренди від 28.09.2017 не досліджував, як і суд першої інстанції.

19. Отже, суди в порушення вимог частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статей 73- 79, 86 ГПК України, за наявності певних доказів у матеріалах справи, наданих сторонами, не дослідили та не надали оцінки обставинам фактичного надіслання відповідачем-1 (Дніпропетровською обласною радою) Листа № ВИХ-2914/0/2-17 від 28.09.2017 про відмову орендодавця у продовженні договору з позивачем-орендарем в межах одного місяця по закінченню дії договору оренди 27.10.2014.

З огляду на зазначене, висновки судів про належне повідомлення відповідачем-1 позивача в межах одного місяця про відмову від пролонгації договору не можна вважати такими, що прийняті з належним дослідженням доказів у справі, внаслідок чого судові рішення у справі слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи №910/321/18 судам належить дослідити надані у справу дві фотокопії опису поштового вкладення №50074 та встановити чи обґрунтовується ними та копією фіскального чека ФН 3000041021 від 05.10.2017, на якій не читається ідентифікатор поштового відправлення, фактичне поштове відправлення Дніпропетровською обласною радою Листа № ВИХ-2914/0/2-17 від 28.09.2017 (т. 1 а.с. 93, 151).

20. Відтак, Верховний Суд, застосовуючи принцип змагальності судового процесу, зазначає про неправильне застосування судами норм процесуального права на предмет оцінки доказів та виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судами згідно з умовами укладеного договору щодо необхідності укладення нового договору для продовження оренди, зазначає про неправильне застосування норм матеріального права відповідно до частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на предмет продовження дії спірного договору в силу закону, та необґрунтованість обмеження прав особи (орендаря) умовами договору на пролонгацію договору оренди, оскільки таке право надано законодавцем імперативно.

21. Виходячи з положень частини 1 статті 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, позивач вправі із застосуванням принципів змагальності у поданні доказів захищати в судовому порядку свої права, як орендаря, на продовження дії договору оренди, які надані йому імперативними приписами частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Виходячи з положень частин 1, 3, 4 статті 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо подання доказів. Отже, за наявності в матеріалах справи двох фотокопій одного й того ж опису поштового вкладення, різних за змістом відображення штампів їх поштового відправлення, та фотокопії фіскального чека ФН 3000041021, на якій не читається ідентифікатор поштового відправлення від 05.10.2017, суди вправі витребувати відповідну інформацію у ПАТ "Укрпошта" та встановити ким здійснювалося поштове відправлення, оплачене зазначеним фіскальним чеком, чи пов'язане воно з описом поштового вкладення №50074 та чи здійснювалось воно з направленням поштової кореспонденції за адресою місцезнаходження фізичної особи-підприємця Сторожко Т.М. (вул. Медвицького, 13, смт Радушне, Криворізький район, 53081).

22. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення ЄСПЛ у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").

Отже, реалізація наданих позивачу Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) прав, зокрема. права на пролонгацію договору, повинна гарантувати йому вільне володіння тими майновими правами, яких він уже набув в силу закону, що сприятиме юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси сторін спору та відповідатиме принципам застосування статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) , яка є частиною національного законодавства України та яка захищає майнові інтереси сторін до тієї ж міри, як право власності на речові права.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

23. Доводи скаржника, зазначені в пункті 8 описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 15-22 мотивувальної частини даної постанови.

24. Доводи представника позивача Руденка А.П., який не має статусу адвоката та діяв як представник за довіреністю від 10.02.2017, посвідченою приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області за реєстром №336, про його право на представництво інтересів довірительки Сторожко Т.М. в суді касаційної інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає необґрунтованими, оскільки згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України (254к/96-ВР) , представництво відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції здійснюється з 1 січня 2017 року у Верховному Суді та судах касаційної інстанції виключно прокурорами або адвокатами. Зазначена норма Конституції України (254к/96-ВР) є нормою прямої дії відповідно до статті 8 Конституції України, яка імперативно визначає правовий статус представника у Верховному Суді з 01.01.2017.

Касаційний суд вважає, що таке правове регулювання не суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право особи на справедливий суд та забезпечує поступове покращення надання особі правових послуг адвокатами, більш кваліфікованими фахівцями в галузі права, для належного захисту прав особи в судах, що сприятиме реалізації принципів права на справедливе судочинство, передбачених даною нормою Конвенції. Так, у справі "Загородній проти України" Європейський суд з прав людини вказує, що "певна юридична кваліфікація може вимагатись для забезпечення ефективного захисту особи та безперешкодного функціонування системи правосуддя і саме інтереси правосуддя можуть бути виправданням обмеження права на вибір захисника " (пункти 53, 54 Рішення).

25. Касаційний суд погоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду згідно з Постановами 14.03.2018 у справі №910/22324/16 та від 21.03.2018 у справі №914/2771/16 про те, що чітка та передбачувана вимога статті 131-2 Конституції України щодо належного представництва особи в суді є складовою частиною забезпечення ефективного захисту процесуальних прав кваліфікованою особою, функціонування системи правосуддя відповідає гарантованому статтею 59 Конституції України праву на професійну правничу допомогу.

З правовою позицією про те, що тільки адвокат наділений повноваженнями представництва прав особи у Верховному Cуді та апеляційному суді станом на 2018 рік погодились колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у таких справах: №921/128/18 (Постанова 22.10.2018), №921/197/18 (Постанова 08.10.2018)

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

26. Відповідно до частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного її вирішення, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на зазначене та встановлення того, що судами не досліджувалися зібрані у справі докази фактичного повідомлення відповідачем-1 позивача про відмову у пролонгації договору, що має значення для правових висновків про належність повідомлення орендодавцем орендаря про відмову у продовженні строку договору оренди згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови апеляційного суду та рішення суду першої інстанції та передання справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді суду належить дослідити наявні у матеріалах справи докази надіслання відповідачем-1 позивачу листа № ВИХ-2914/0/2-17 від 28.09.2017 на предмет їх допустимості, оглянути в суді їх оригінали, та за необхідності витребувати від третіх осіб (ПАТ "Укрпошта") інформацію, що підтверджує фактичне відправлення відповідачем-1 поштової кореспонденції позивачу про відмову від продовження строку дії договору.

В. Судові витрати

27. У зв'язку з тим, що розгляд справи по суті не завершено, Верховний Суд відповідно до статті 129 ГПК України не вирішує питання щодо розподілу витрат зі сплати судового збору за подання і розгляд касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 301, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Сторожко Тетяни Миколаївни задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у справі №910/321/18 скасувати, справу №910/321/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.