розглянув касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 (суддя Васильченко Т. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 (головуючий - Разіна Т. І., судді: Михальська Ю. Б., Скрипка І. М.) у справі

за позовом ОСОБА_6

до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик"

за участю третіх осіб, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс",

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест",

про визнання припиненими зобов'язань та зобов'язання вчинити дії

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У лютому 2018 року ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6, Заставодавець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик", Банк, Заставодержатель) про визнання припиненими зобов'язань за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010 (далі - договір застави №26-47/1-10/к), укладеним між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_6 у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між Банком і Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа Плюс" (далі - ТОВ "Альфа Плюс"; Позичальник), та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави №26-47/1-10/к.

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що з 05.04.2016 зобов'язання Позичальника за кредитним договором №26/47/1-10 від 28.12.2010 є припиненими шляхом виконання, проведеного належним чином, що встановлено судовими рішеннями у справі №910/23824/16, а тому зобов'язання Заставодавця перед Банком за договором застави №26-47/1-10/к також є припиненими, що не визнається відповідачем, яким не вчиняється жодних дій щодо припинення застави корпоративних прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2018, позов задоволено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані положеннями статей 16, 316, 317, 321, 593, 598, 599, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), статей 3, 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 3, 28 Закону України "Про заставу" та статей 4, 11, 13, 74, 75, 76- 79, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) України), з урахуванням яких суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2017, визнано припиненими з 05.04.2016 зобов'язання ТОВ "Альфа Плюс" за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 і визнано припиненими зобов'язання за договором іпотеки №26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між ТОВ "Альфа Плюс" та ПАТ "КБ "Хрещатик", у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, а рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018, визнано припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Фонд-Сервіс" (далі - ТОВ "Інвест-Фонд-Сервіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрюгінвест" (далі - ТОВ "Укрюгінвест") за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010, внаслідок чого факти припинення з 05.04.2016 зобов'язань за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 і припинення зобов'язань за договором застави №26-47/1-10/к як похідним зобов'язанням, за умовами якого позивач виступив Заставодавцем, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, тоді як Банк не визнає ці зобов'язання припиненими, продовжуючи вчиняти дії на відчуження від свого імені заставлених корпоративних прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" (далі - Уповноважена особа) звернулася з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статей 4, 76, 77 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16 не визнано припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-1О/к від 28.12.2010, а тому у відповідача не було правових підстав реєструвати припинення права застави за вказаним договором; 2) припинення права застави призведе до зменшення ліквідаційної маси Банку, що не передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) ; 3) позивачем не наведено жодного доказу щодо порушеного чи оспорюваного права чи охоронюваних законом інтересів, зокрема яким чином існування обтяження може порушувати ці права чи інтереси.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Позивачем і третіми особами відзиви на касаційну скаргу не подавалися.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

8. 28.12.2010 між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Альфа Плюс" було укладено кредитний договір №26/47/1-10 (далі - кредитний договір), за умовами пункту 1.1 якого Банк надав Позичальнику в порядку, передбаченому цим договором, кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 26697000 грн. з кінцевим терміном повернення до 22 грудня 2011 року.

9. Сторонами до кредитного договору неодноразово вносилися зміни та доповнення шляхом укладених сторонами додаткових договорів. Згідно з додатковим договором №29 від 19.02.2016 до кредитного договору сторонами узгоджено та встановлено графік погашення кредитної заборгованості: не пізніше 31.03.2016 - сума повернення 26500000 грн. та не пізніше 30.12.2016 - сума повернення 197000 грн.

10. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 28.12.2010 між ПАТ "КБ "Хрещатик" (Заставодержатель), ОСОБА_6, ТОВ "Інвест-Фонд-Сервіс" (далі - заставодавець-2) та ТОВ "Укрюгінвест" (далі - заставодавець-3) було укладено договір застави корпоративних прав №26-47/1-10/к, за умовами пункту 1.1 якого заставодавці з метою забезпечення виконання ТОВ "Альфа Плюс" (боржник) зобов'язань, що випливають із кредитного договору №26-47/1-10 від 28.12.2010, за умовами якого боржник зобов'язаний повернути Заставодержателю кредитні кошти в сумі 26697000 грн., сплатити відсотки за користування кредитними коштами з розрахунку 23,5%, а у разі несвоєчасного повернення кредиту повернути прострочену суму кредиту з урахуванням індексу інфляції, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору та цього договору, надають в заставу Заставодержателю корпоративні права в статутному капіталі боржника.

11. Згідно з пунктом 1.2 договором застави №26-47/1-10/к корпоративні права, що передаються в заставу за цим договором, належать заставодавцям на підставі Статуту боржника, зареєстрованого Жовтневою районною адміністрацією Одеського міськвиконкому 27.12.2001 за №04056836Ю0021280, разом зі змінами.

12. Пунктами 1.3, 1.4 договору застави №26-47/1-10/к визначено, що згідно статуту боржника (з урахуванням усіх змін та доповнень), частки заставодавців в його Статутному фонді складають: Заставодавець - 44% статутного капіталу, що становить - 2156000 грн., заставодавець-2 - 45% статутного капіталу, що становить - 2205000 грн. та заставодавець-3 - 11% статутного капіталу, що становить - 539000 грн. За домовленістю сторін, заставна вартість корпоративних прав, що передаються в заставу за цим договором, становить 100 гривень.

13. У пункті 6.1 договору застави №26-47/1-10/к його сторони погодили, що договір застави набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором.

14. Відповідно до рішення Правління Національного банку України №46-рш від 02.06.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03.06.2016 №913 "Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Хрещатик" та розпочато процедуру ліквідації з 06.06.2016 по 05.06.2018.

15. Банк вчиняє дії з реалізації права вимоги за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, зобов'язання за яким забезпечено земельною ділянкою загальною площею 123,5210га у Львівській області та корпоративними правами в статутному капіталі ТОВ "Альфа Плюс", що підтверджується протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-10-31-000048-а від 12.11.2017.

16. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 06.09.2017, визнано припиненими з 05.04.2016 зобов'язання ТОВ "Альфа Плюс" за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, а також визнано припиненими зобов'язання за договором іпотеки №26-47/1-10 від 28.12.2010, укладеним між ТОВ "Альфа Плюс" та ПАТ "КБ "Хрещатик", у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 шляхом погашення Позичальником заборгованості за кредитним договором в розмірі 30016261,26 грн. шляхом перерахування грошових коштів згідно з платіжними дорученнями від 05.04.2016 №60 та №61.

17. Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.04.2018 у справі №910/18176/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2018, визнано припиненими зобов'язання ТОВ "Інвест-Фонд-Сервіс" та ТОВ "Укрюгінвест" за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010.

Позиція Верховного Суду

18. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

19. Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

20. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

21. Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

22. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

23. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

24. Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 16 ЦК України та абзацом 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення правовідношення (припинення господарських правовідносин).

25. Позивачем як заставодавцем (власником корпоративних прав) обрано такий спосіб судового захисту як визнання припиненими зобов'язань за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010 і така вимога є належним способом захисту прав позивача (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №910/7228/17, від 31.05.2018 у справі № 910/4413/17 та від 18.07.2018 у справі № 910/18160/17).

26. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 593 ЦК України та абзацу 2 статті 28 Закону України "Про заставу" право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

27. Згідно з імперативними вимогами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

28. Чинними судовими рішеннями у справах №910/23824/16 та №910/18176/17 (за участю ПАТ "КБ "Хрещатик" та ОСОБА_6.) встановлено, що зобов'язання ТОВ "Альфа Плюс" за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 припинилися з 05.04.2016, а зобов'язання заставодавців за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10/к від 28.12.2010, які є похідними від основного зобов'язання кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010, також припинилися з 05.04.2016. Отже, зазначені обставини мають преюдиціальне значення та не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

29. Наведеним повністю спростовуються передчасні посилання скаржника на статтю 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в обґрунтування своїх безпідставних доводів про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2017 у справі №910/23824/16 не визнано припиненими зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-1О/к від 28.12.2010, в зв'язку з чим у Банку не було правових підстав реєструвати припинення права застави за вказаним договором, а також про те, що припинення права застави призведе до зменшення ліквідаційної маси банку, що не передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , оскільки зобов'язання позивача за договором застави №26-47/1-1О/к припинилися ще до початку ліквідаційної процедури (до 06.06.2016), а тому були відсутні правові підстави для включення корпоративних прав до ліквідаційної маси.

30. Крім того, судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача про те, що оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб затверджено ліквідаційну масу Банку, до складу якої останнім включено заставні корпоративні права позивача, то зменшення ліквідаційної маси є неможливим в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , адже вони суперечать принципам верховенства права та обов'язковості судового рішення, яким визнані припиненими зобов'язання учасників цивільних правовідносин шляхом виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком, наслідком чого є припинення договорів, якими забезпечувалось таке зобов'язання і зняття обтяження предметів застави.

31. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Натомість положення статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не містять заборони внесення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб змін до переліку ліквідаційної маси неплатоспроможного банку.

32. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки забезпечені заставою зобов'язання за кредитним договором №26-47/1-10 від 28.12.2010 є виконаними Позичальником і припинилися 05.04.2016 в силу статті 599 ЦК України, то зобов'язання за договором застави корпоративних прав №26-47/1-1О/к від 28.12.2010, які є похідними від основного зобов'язання за цим кредитним договором, є також припиненими з 05.04.2016 (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2127цс15).

33. Відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 76, частини 1 статті 78, частини 1 статті 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

34. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

35. Відповідно до частин 1, 2 статті 319 та частин 1, 2 статті 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

36. Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна визначається Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (1255-15) , в статті 3 якого зазначено про те, що обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

37. Згідно з частиною 3 статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом 5 днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

38. Суди попередніх інстанцій, дослідивши обставини та зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши належну оцінку умовам зазначених вище договорів та врахувавши положення чинного цивільного законодавства, вірно зазначили про те, що за умов існування заперечень відповідача щодо припинення зобов'язань за договором застави, позивач має право захистити свої права та законні інтереси шляхом пред'явлення позову про визнання зобов'язань припиненими, і такий спосіб захисту права відповідає приписам статті 16 ЦК України.

39. Так, зважаючи на встановлені судами обставини про те, що Банком як заставодержателем не вчинено дій щодо реєстрації припинення застави корпоративних прав, а навпаки Уповноваженою особою заставлені корпоративні право включено до ліквідаційної маси та виставляються на прилюдні торги, що підтверджується протоколом електронних торгів №UA-EA-2017-10-31-000048-а від 12.11.2017, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки правовідносини за договором застави №26-47/1-1О/к є припиненими, то наразі відсутні правові підстави для обтяження предмета застави, який належить позивачу.

40. Наведеним повністю спростовуються доводи скаржника про недоведеність порушеного чи оспорюваного права позивача чи його охоронюваних законом інтересів, зокрема яким чином існування обтяження може порушувати ці права чи інтереси.

41. З урахуванням положень статей 16, 316, 317, 319, 321, 599 ЦК України, статті 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та недопустимості обмеження права позивача на володіння, користування та розпорядження належними йому корпоративними правами, застава яких припинилася з 05.04.2016 в силу вимог закону, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого і апеляційного господарських судів щодо відсутності правових підстав для подальшого обтяження предмета застави за договором застави корпоративних прав № 26-47/1-10/к від 28.12.2010, внаслідок чого позовні вимоги про зобов'язання Банку вчинити дії щодо реєстрації припинення права застави за договором застави корпоративних прав №26-47/1-10к від 28.12.2010 також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

42. Отже, ураховуючи положення чинного законодавства і обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з їх висновком щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі в зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, як наслідок, оскаржувані рішення та постанова ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

44. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

45. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.