розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 (головуючий суддя - Грязнов В.В., судді: Розізнана І.В., Мельник О.В.) та на рішення Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 (суддя Димбовський В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс"

до Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод"

про стягнення боргу, інфляційних, річних, пені,

позивача: Шаповалова К.Г. (ордер від 13.03.18)

від відповідача: 1) Зінкевич Д.В. (довіреність від 05.02.18), 2) Карасьов О.С. (член дирекції),

Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" (надалі - позивач, Кооператив) звернувшись в суд з позовом, просив стягнути з Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" (надалі - відповідач, Підприємство), з урахуванням письмових пояснень від 05.06.2018, 1 715 000 грн. 20 коп. серед яких 1 535 874 грн. 05 коп. основного боргу, 129 684 грн. 10 коп. пені за період з 21.12.2017 до 28.03.2018, 12 371 грн. 15 коп. 3% річних за період з 21.12.2017 до 28.03.2018 та 37 068 грн. 32 коп. втрат від інфляції за період січень-лютий 2018 року.

Позовні вимоги мотивовано порушенням відповідачем строків оплати вартості поставленого йому товару.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 позов задоволено частково стягнуто із відповідача на користь позивача 1 535 874 грн. 05 коп. основного боргу, 129 684 грн. 10 коп. пені за період з 21.12.2017 до 28.03.2018, 12 371 грн. 15 коп. 3% річних за період з 21.12.2017 до 28.03.2018 та 37 068 грн. 32 коп. втрат від інфляції за період січень-лютий 2018 року. У частині стягнення коштів в сумі 2 грн. 58 коп. відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що видаткова накладна від 19.09.2017 №327 на поставку товару підтверджує як факт передачі позивачем товару на заявлену до стягнення суму, так і факт його одержання відповідачем. З огляду на порушення строків розрахунків за отриманий товар з боку відповідача, суд задовольнив позовні вимоги в межах заявлених до стягнення сум основного боргу, інфляційних, річних та пені, здійснивши перевірку їх розрахунків. В частині вимог про стягнення 2 грн. 58 коп. судом відмовлено за безпідставністю вимог через те, що позивачем не віднесено цю суму ні до основної заборгованості, ні до штрафних нарахувань, ні до нарахувань, здійснених на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 замінено Кооператив на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Органік Сідс".

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 вказане вище рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

У касаційній скарзі відповідач просить рішення та постанову у справі скасувати і направити справу на новий розгляд повністю. Ці вимоги мотивовано неповним дослідженням судами всіх обставин, що дійсно склались між сторонами даної справи, що мало наслідком порушення приписів частини 2 статті 73, частин 1, 4 статті 74, статей 76, 77, частини 1 статті 78, частин 2, 3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема скаржник зазначає, що:

- видаткова накладна не може бути належним доказом поставки, оскільки містить невідповідні підписи, а непідписання товарно-транспортної накладної (далі - ТТН) з боку позивача унеможливлює підтвердження факту поставки та визначення предмета поставки, при цьому підписи посадових осіб, що значаться у ТТН не належить цим особам, довіреності на отримання товару їм не видавались, що є порушенням вимог інструкцій П-6 та П-7;

- судами не встановлювалась посадова особа, яка передавала товар;

- факт перебування ОСОБА_7 на робочому місці, яке співпадає із місцем розвантаження товару не є доказом отримання такого товару, а з пояснень цієї особи вбачається, що товар вона не приймала;

- навантаження товару здійснювалося із місця, де знаходиться нерухоме майно ТОВ ВТП "Агропереробка", а не зі складу позивача, як це передбачено умовами договору;

- факт реєстрації податкової накладної не може свідчити про отримання товару;

- вислів представників відповідача "не заперечуємо" стосовно факту отримання товару не є тотожним із визнанням поставки за спірним договором і за спірною накладною;

- договір, на підставі якого начебто відбулась спірна поставка товару визнано недійсним у судовому порядку;

- суд першої інстанції помилково та з порушенням статей 2, 7, 13, 236 Господарського процесуального кодексу України прийняв до уваги письмові пояснення позивача від 25.06.2018;

- апеляційний суд не визначив строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові рішення, як законні та такі, що відповідають обставинам справи, залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України (1798-12) межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Предметом даного судового розгляду є вимога позивача стягнути з відповідача 1 715 000 грн. 20 коп. серед яких 1 535 874 грн. 05 коп. основного боргу, 129 684 грн. 10 коп. пені за період з 21.12.2017 до 28.03.2018, 12 371 грн. 15 коп. 3% річних за період з 21.12.2017 до 28.03.2018 та 37 068 грн. 32 коп. втрат від інфляції за період січень-лютий 2018 року.

Підставою цих вимог визначено те, що відповідач не належним чином виконав свій обов'язок з оплати вартості поставленого йому товару на виконання умов, укладеного між позивачем та відповідачем договору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення прав та обов'язків є договір.

Згідно зі статтею 526 цього ж Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розглянувши даний спір суди з наявних у матеріалах справи документів встановили, що Сільськогосподарський виробничий кооператив "Перший національний виробничий кооператив" (постачальник) та Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" - (покупець) 19.09.2017 уклали договір поставки №ВСП/2009-17 (надалі в тексті - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити у зумовлені Договором строки молочну продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму за умовами цього Договору.

Відповідно до Розділу 1 Договору - вид, асортимент, кількість, загальна вартість товару зазначаються у накладній на кожну партію товару, які є невід'ємною частиною даного Договору (п.1.2). Ціна за одиницю товару відповідної якості - 92,16 грн. з ПДВ за 1кг. Кількість товару - 16 665,3 кг. Загальна ціна Договору складає 1 535 874,05 грн. (п.1.3). Замовлення товару може бути зроблено в усній або письмовій формі. Підтвердженням виконання замовлення Сторони домовилися вважати факт відпуску товару згідно видаткової накладної (п.1.4). Право власності на товари та ризик випадкової загибелі та/або псування товару переходить до Покупця з моменту підписання його представником видаткової накладної (п.1.5). Усі видаткові накладні, що оформлені між Сторонами протягом строку дії Договору, вважаються такими, що видані на підставі та в межах Договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на Договір в самій видатковій накладній і є невід'ємною частиною Договору (п.1.6). Постачальник зобов'язується: упакувати та надати товар на умовах, передбачених Договором; замінити неякісний товар на якісний на протязі 5 календарних днів з моменту звернення Покупця (п.2.1). Покупець зобов'язується: прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених Договором (п.2.2).

Поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно правил Incoterms в редакції 2010 року на умовах EXW. Поставка товару здійснюється у строк до 3 календарних днів (п.п. 4.1, 4.2 Договору).

Розділом 6 Договору передбачено, що приймання товару по кількості та якості проводиться згідно накладних та показників якості, вказаних в ГОСТах та іншій нормативно-технічній документації на даний вид товару, і відповідно вимог Інструкції П-6 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості", затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 та Інструкції П-7 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості", затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966.

Розділом 7 Договору сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України. Застосування господарських санкцій не звільняє сторони від обов'язку виконання зобов'язання в натурі (п.7.1). Сторона, що порушила грошове зобов'язання згідно чинного Договору, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони за весь період прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу протягом всього терміну прострочення (п.7.2).

Оплата здійснюється Покупцем в гривнях України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника по мірі використання товару, але не пізніше 20.12.2017 (п.3.1). Зміна форми, порядку проведення розрахунків допускається лише за додатковим письмовим Договором сторін (п.3.2. Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2017 (п.12.1 Договору).

У зв'язку з тим, що пропозиція позивача сплатити 1 535 874 грн. 05 коп. вартості поставленого на виконання умов вказаного Договору товару, залишено відповідачем без відповіді і без задоволення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частина 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) визначає, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні приписи містить частина 1 статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Стаття 655 ЦК України унормовує, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 692 цього ж Кодексу визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, як вірно визначився апеляційний суд, в силу приписів статей 655, 692 ЦК України та розділу 3 Договору - факт прийняття Відповідачем товару зумовлює виникнення у нього зобов'язання оплатити вартість цього товару.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову про часткове задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що матеріали справи містять копію видаткової накладної №327 від 19.09.2017 з якої слідує, що на підставі Договору Кооператив передав, а Підприємство - прийняло товар: сир "Рівненський" вагою 16 665,3 кг на суму 1 535 874 грн. 05 коп. з ПДВ. Видаткова накладна №327 від 19.09.2017 підписана зі сторони Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" ОСОБА_7 та скріплена відтиском печатки Підприємства. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) передбачено порядок оформлення документів, які можуть підтверджувати господарські операції.

Слід погодитись з судами у тому, що видаткова накладна №327 від 19.09.2017, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, позаяк відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 (z0168-95) .

Крім того з наявної у матеріалах справи ТТН від 19.09.2017 судами також встановлено, що Кооператив поставив Підприємству товар - сир "Рівненський" вагою 16 665,3 кг на суму 1 535 874 грн. 05 коп.; пункт розвантаження - м.Житомир, вул.Заводська, 21. Зі сторони Дочірнього підприємства "Старо-костянтинівський молочний завод" зазначена ТТН від 19.09.2017 підписана ОСОБА_7 та скріплена відтисками печаток сторін.

При цьому судами враховано, що відповідно до п.11 та п.11.2 наказу №9-к від 28.12.2012 заступника директора виробничо-структурного підрозділу ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у м.Житомир "Про прийняття на роботу" - ОСОБА_7 прийнята на посаду комірника складу сировини з 01.01.2013 та призначена матеріально-відповідальною особою в межах посадових обов'язків.

Враховано і те, що матеріали справи містять податкову накладну №401082622259 від 19.09.2017, у якій зазначено сторонами СВК "Перший національний виробничий кооператив" та ДП "Старокостянтинівський молочний завод" та зареєстровано номенклатуру товару - сир "Рівненський" вагою 16 665,3 кг за ціною 1 279 895 грн. 04 коп., ПДВ 255 979 грн. 01 коп. Відповідно до квитанції про реєстрацію податкової накладної від 13.10.2017, СВК "Перший національний виробничий кооператив" подано документи про реєстрацію податкової накладної №401082622259 від 19.09.2017 на суму 1 535 874,05 грн. з ПДВ.

Слід зазначити, що апеляційним судом підставно враховано і те, що у відзиві на позов від 05.05.2018 Підприємство визнало наявність зобов'язань за Договором поставки, пояснивши неможливість оплати вартості поставленої продукції несплатою Кооперативом боргу в сумі 6 605 560 грн. 05 коп. за оренду транспортних засобів, однак у подальшому почало заперечувати настання строку виконання цих зобов'язань посилаючись на не повний пакет наданих документів для цього, а згодом почало заперечувати і саму поставку, вказуючи таким чином на те, що підстави для оплати відсутні.

Суд касаційної інстанції зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі, спрямовані для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України, no. 26976/06, від 20.01.2011).

Відтак висновки судів про доведеність матеріалами справи факту поставки позивачем відповідачеві товару за видатковою накладною №327 від 19.09.2017 визнаються обґрунтованими враховуючи зокрема і те, що недоліки при складанні первинних документів, що фіксують господарську операцію, за їх наявності, не можуть стати безумовною підставою для звільнення контрагента від обов'язку оплатити вартість отриманих товару, робіт чи спожитої послуги.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу втрати чи викрадення печатки Підприємства судами з наявних у матеріалах справи документами не встановлено, а відповідачем не зазначено та не доведено, наявність відтисків печатки Підприємства на вказаних видатковій накладній та ТТН не спростовано.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що певні недоліки первинних документів не позбавляють юридичної сили весь первинний документ в аспекті сприйняття його як доказу здійснення господарської операції (такі висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17).

Разом з цим відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару виходячи із умов договору (п.1.4) про те, що підтвердженням виконання замовлення Сторони домовилися вважати факт відпуску товару згідно видаткової накладної, не може заперечувати таку господарську операцію. Даний факт повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (п.47 постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №908/2507/15-г).

Таким чином із наведеного вбачається, що позивач належним чином виконав умови договору щодо поставки товару, ця обставина підтверджується передбаченим умовами договору документом - видатковою накладною, тому за вказаних обставин у відповідача за наведеними вище умовами договору виник обов'язок здійснити оплату за поставлений товар.

Окрім того, приписами статті 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 3 статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно статті 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вказувалось вище пунктом 7.2. Розділу 7 договору сторони передбачили, що сторона, що порушила грошове зобов'язання згідно чинного Договору, зобов'язана сплатити на користь іншої сторони за весь період прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу протягом всього терміну прострочення.

Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене та те, що судами здійснено в межах повноважень, наданих їх процесуальним законодавством, оцінку поданих сторонами доказів та пояснень у їх сукупності, колегія суддів визнає правомірним висновок судів про часткове задоволення позову в межах обґрунтовано заявлених сум, як основної заборгованості зі сплати вартості поставленого товару так і нарахованих на неї пені, інфляційних та річних, за виключенням 2 грн. 58 коп., які не є ні основною заборгованістю, ні штрафними санкціями, ні нарахуваннями, здійсненими на підставі положень статті 625 ЦК України.

Аргументи, викладені в касаційній скарзі щодо недоведеності заявлених вимог визнаються колегією суддів неспроможними, позаяк вони отримали законну та обґрунтовану оцінку на стадії апеляційного перегляду даної справи та мотивовано були відхилені судом в оскарженій постанові.

Щодо посилань на порушення судом першої інстанції статей 2, 7, 13, 236 Господарського процесуального кодексу України внаслідок прийняття до уваги письмових пояснень позивача від 25.06.2018, то зазначені пояснення позивача були запереченнями на клопотання відповідача про визнання документів, поданих позивачем, неналежними та недопустимими.

З тексту рішення вбачається, що місцевим судом на стадії підготовчого засідання були прийняті усі докази, подані як представниками позивача, так і представниками відповідача, а тому, з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи клопотання відповідача про визнання документів, поданих позивачем неналежними та недопустимими, судом було спростовано, а тому аргументи про прийняття судом до уваги пояснення позивача з порушенням процесуального законодавства, визнаються помилковими, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Що ж до посилань на те, що Північно-західним апеляційним судом не було надано строк для надання відзиву на апеляційну скаргу і оскільки відповіді на відзив не було, посилатись на обставини, що ним не заперечувались, позивач не міг, то такі доводи визнаються судом помилковими в силу того, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 10.09.2018 Рівненський апеляційний господарський суд постановляв позивачу у справі протягом 10 днів із дня вручення даної ухвали надати суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Те, що указом Президента України №454/2017 від 29.12.2017 (454/2017) ліквідовано Рівненський апеляційний господарський суд та створено Північно-західний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Вінницьку, Волинську, Житомирську, Рівненську та Хмельницьку області, з місцезнаходженням у місті Рівному, не невілює зазначеного вище, оскільки пунктом 8 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їх повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Також слід зазначити, що зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач надавав відзив на апеляційну скаргу відповідача та просив у її задоволенні відмовити, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.

Посилання відповідача на те, що Договір визнано в судовому порядку недійсним не спростовує того, що на час розгляду даного спору судами дотримано вимоги законодавства, що регулює дані правовідносини.

Окрім того, як зазначалось колегією суддів в ухвалі від 21.12.2018, Суд не вправі при перегляді судових рішень посилатися на обставини, які виникли після прийняття таких рішень.

Згідно із частино другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому перевірка дотримання вимог законодавства має здійснюватися стосовно обставин, які мали місце на час прийняття судових рішень.

У суду касаційної інстанції обмежені повноваження щодо меж розгляду справ, що є відмінні від суду апеляційної інстанції, а тому Суд не вправі при перегляді судових рішень посилатися на обставини, які виникли після прийняття таких рішень, а такою обставиною є визнання в судовому порядку недійсним Договору.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, порушень норм матеріального чи процесуального права судом не виявлено, підстави для скасування прийнятих у справі судових рішень та задоволення касаційної скарги - відсутні.

Відтак аргументи відзиву щодо законності прийнятих у справі судових рішень знайшли своє підтвердження.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 1 пункту 3 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на відповідача.

Щодо покладення судових витрат за надану позивачеві правничу допомогу на відповідача, то ця заявлена у відзиві вимога позивача, з урахуванням статей 126 - 129, 315 Господарського процесуального кодексу України, може розглядатися судом лише щодо тих витрат на правничу допомогу, які понесені у даному касаційному провадженні, за умови дотримання позивачем положень частин 3, 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України щодо їх обґрунтованості та співмірності.

Відповідно до положень статті 332 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 01.08.2018 належить поновити.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 у справі Господарського суду Хмельницької області № 924/234/18, залишити без змін.