ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 903/481/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Берднік І.С., Кушніра І.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Військової прокуратури Західного регіону України, що брав участь у справі

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., судді Павлюк І.Ю., Демидюк О.О.)

за позовом заступника Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України

до Орендного будівельно-монтажного управління "Репер"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Волинська обласна державна адміністрація

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і будівлями, зобов'язання вчинити дії

за участі:

позивача: Буданов О.П. (довіреність від 11.01.19)

прокурора: Голуб Є.В. (посвідчення від 22.09.14),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі-позивач-1), Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі-позивач-2), заступник Військового прокурора Луцького гарнізону (далі - прокурор), уточнивши свої вимоги, просив зобов'язати Орендне будівельно-монтажне управління "Репер" (далі - відповідач) усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 1,04 га, що знаходиться за адресою: м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого, 3 (далі-земельна ділянка) та перебуває на балансі позивача-1, зобов'язати відповідача звільнити будівлі, загальною площею 1771,20 м кв, (інвентарний номер 255 - контора, інвентарний номер 256 - складське приміщення, інвентарний номер 257 - гараж на три бокси, інвентарний номер 258 - механічні майстерні, інвентарний номер 259 - столярний цех, інвентарний номер 260 - КПП) (далі-Будівлі), які розташовані на земельній ділянці та перебувають у власності держави в особі позивача-2, зобов'язати відповідача передати в натурі Будівлі належному власнику позивачу-2, а земельну ділянку позивачу-1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без достатніх правових підстав займає земельну ділянку та Будівлі чим порушує права позивачів, які підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.05.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Якушева І.О., судді Слободян О.Г., Кравчук А.М.), позов задоволено повністю.

Оскарженою постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018, вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі прокурор Військової прокуратури Західного регіону України, що брав участь у справі, просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги прокурор посилався на те, що суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не надав правової оцінки акту, який був складений у листопаді 2015 році про недопуск відповідачем позивача-2 до огляду Будівель, повідомленню від 27.07.2017 до поліції про недопуск її співробітників відповідачем для огляду земельної ділянки, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 17.10.2017 № 271-ДК, що призвело до помилкового скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що Будівлі, що розташовані на земельній ділянці, перебували в орендному користуванні відповідача, який після закінчення договору оренди їх не повернув позивачу-2.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 30.10.1999 виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення № 498 (далі-Рішення), яким відповідачу було передане в постійне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування адміністративних та господарських будівель та видано Державний акт на право постійного користування від 11.11.1999 серії І-ВЛ № 000133 (далі-Державний акт).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 29.07.2014 у справі № 903/564/14, яке набрало законної сили, скасовано Рішення та Державний акт, та встановлено, що земельна ділянка є державною власністю, яка закріплена за позивачем-1 та вона має статус військового майна, а відповідачу, який мав колективну форму власності та до військових формувань не відносився, земельна ділянка була передана незаконно.

Згідно наказу позивача-1 від 10.05.2007 № 234 позивач-2 прийняв на баланс Будівлі, що розташовані на земельній ділянці.

Також встановлено, що у листопаді 2015 року позивачем-2 було проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач без правовстановлюючих документів займає земельну ділянку та Будівлі.

Згідно витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником Будівель є позивач-2.

Судами встановлено, що відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили, спірна земельна ділянка є державною власністю, яка закріплена за позивачем-1 та вона має статус військового майна, власником Будівель є позивач-2, у відповідача відсутні документи, які б дозволяли йому користуватися земельною ділянкою та займати Будівлі, тому він чинить перешкоди позивачам у їх користуванні. При цьому суд відхилив клопотання відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове, про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що подані прокурором докази є недостатніми, тому ним не доведено неправомірне використання відповідачем земельної ділянки та зайняття Будівель.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з огляду на наступне.

Приписами статті 77 Земельного кодексу України встановлено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (ч.1). Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч.2). Порядок використання земель оборони встановлюється законом (ч.4).

Згідно частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 наведеного Кодексу унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч.1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч.2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч.3).

Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У відповідності до статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому положення статті 391 вказаного Кодексу підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Подібна правова позиція, як про це правильно зазначив суд першої інстанції, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем-1 та відповідачем відсутні договірні відносини, а Державний акт на який посилався відповідач в обґрунтування правомірності свого знаходження на земельній ділянці був скасований Рішенням Господарського суду Волинської області від 29.07.2014 у справі № 903/564/14, яке набрало законної сили.

За вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно займає земельну ділянку та Будівлі, оскільки у нього відсутні будь-які документи, які б дозволяли йому користуватися вказаними об'єктами.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка належить до державної форми власності та має статус військового майна, а Будівлі належать до державної форми власності та зареєстровані у встановленому законом порядку за позивачем-2, а безпідставне перебування відповідача на цих об'єктах створює перешкоди позивачам у їх користуванні.

Висновки апеляційного суду про те, що подані прокурором докази, не можуть вважатися достатніми доказами, які б підтверджували безпідставне використання відповідачем земельної ділянки та Будівель, є помилковими, оскільки встановлені судом першої інстанції обставини згідно рішення Господарського суду Волинської області від 29.07.2014 у справі № 903/564/14 та на підставі низки Витягів з відповідного реєстру про реєстрацію права власності на Будівлі за позивачем-2, свідчили, як встановлено судом першої інстанції, про неправомірне використання відповідачем земельної ділянки, яка закріплена за позивачем-1, та про неправомірне займання відповідачем Будівель, які є власністю позивача-2.

Суд апеляційної інстанції цих висновків місцевого господарського суду не спростував.

Отже доводи, викладені у касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства і мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин для виправлення фундаментальних порушень, які допустив суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , судові витрати у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора Військової прокуратури Західного регіону України задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі Господарського суду Волинської області №903/481/17, скасувати, а рішення Господарського суду Волинської області від 24.05.2018, залишити в силі.

Стягнути з Орендного будівельно-монтажного управління "Репер" на користь Військової прокуратури Західного регіону України 9 600 (дев'ять тисяч шістсот) грн. 00 коп. судового збору з касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.С. Берднік

І.В. Кушнір