Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 12.10.2006 є власником майнового комплексу військового містечка № 192, розташованого на зазначеній земельній ділянці, яка згідно з державним атом на право користування землею закріплена за Чернівецькою квартирно-експлуатаційною частиною району, яку згідно з директивою Міністра оборони України від 20.04.2005 № Д-322/1/010 переформовано у КЕВ.

Посилаючись на те, що у зв'язку з відчуженням майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, попередній землекористувач припинив своє право користування землею, а до позивача перейшло таке право на тих саме умовах і в тому ж обсязі, ПП "Грін Лайн" відповідно до положень статей 120, 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК) просило припинити право постійного користування КЕВ на земельну ділянку площею 14,5012 га.

Ухвалами Господарського суду Чернівецької області від 30.03.2017, від 12.04.2017 до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Білянську сільську раду Кіцманського району Чернівецької області (далі - Білянська сільрада) та Міністерство оборони України.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 23.05.2018, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність у нього права власності, оренди чи користування спірною земельною ділянкою відповідно до положень статей 120, 125 ЗК у редакції, чинній на час відчуження майна, правових підстав для припинення права постійного користування відповідача на спірну земельну ділянку немає.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2018 року ПП "Грін Лайн" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу ПП "Грін Лайн" обґрунтовує, зокрема тим, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не в повному обсязі з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надано належної оцінки доказам, зокрема державному акту на право користування землею, який за змістом не відповідає нормативним актам, чинним на час його видачі, щодо порядку складання та реєстрації таких актів; поза увагою судів залишилася та обставина, що відповідачем не надано доказів переходу до нього як правонаступника Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району права користування спірною земельною ділянкою; матеріали справи не містять доказів належності спірної земельної ділянки до земель оборони; судами не враховано, що до складу військового містечка входила і земельна ділянка, отже, до набувача майна перейшло і право користування цією землею; судами не надано оцінки тому, що відповідно до вимог статті 125 ЗК у позивача право користування на спірну земельну ділянку виникло 08.12.2006 на підставі договору оренди, укладеного з Кіцманською районною державною адміністрацією, що встановлено рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2010 у справі № 10/268, а в подальшому цей договір переукладено з Білянською сільрадою; судами не враховано, що власником спірної земельної ділянки на даний час є Білянська сільрада; судами неправильно застосовано положення пункту "е" частини 1 статті 141 ЗК щодо підстав припинення права користування земельною ділянкою та положення статті 120 ЗК щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на будівлі та споруди; судами не надано оцінки доказам, які підтверджують той факт, що земельна ділянка не використовується для потреб оборони з 2005 року.

У відзивах на касаційну скаргу КЕВ і Військова прокуратура Чернівецького гарнізону зазначають про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін.

Білянська сільрада в судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Кіцманської районної ради народних депутатів Чернівецької області від 03.11.1978 № 372/21 "Про видачу державних актів на право користування землею Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині в Кіцманському районі" Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині району в Кіцманському районі Чернівецької області видано державний акт серії Б № 037505 на право користування землею, згідно з яким за землекористувачем закріплюється в безстрокове і безплатне користування земельна ділянка площею 34,9 га.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2010 у справі № 10/268, та рішенням цього ж суду від 28.03.2016 у справі № 926/141/16, які набрали законної сили, встановлено обставини, за якими земельна ділянка загальною площею 34,8 га, у тому числі площею 14,5 га, на якій розташоване військове містечко № 192, з 1978 року перебувала в безстроковому та безоплатному користуванні Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району, що підтверджено випискою із державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Кіцманської районної ради народних депутатів (оригінал акта досліджено в судовому засіданні під час розгляду справи № 10/268).

Крім того, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 08.11.2016 у справі № 926/1314/16, яке набрало законної сили, відмовлено ПП "Грін Лайн" у задоволенні позову про скасування рішення виконавчого комітету Кіцманської районної ради народних депутатів Чернівецької області від 03.11.1978 № 372/21 та визнання недійсним державного акта на право користування землею серії Б № 037505, виданого виконавчим комітетом Кіцманської районної ради народних депутатів Чернівецької області у 1978 році Чернівецькій квартирно-експлуатаційній частині району в Кіцманському районі Чернівецької області.

Згідно з директивою Міністра оборони України від 20.04.2005 № Д-322/1/010 Чернівецьку квартирно-експлуатаційну частину району переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці, що підтверджується відповідним витягом.

30.12.2005 між Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", діючої від імені Міністерства оборони України, (продавець) і громадянином Матвієць О.М. (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого продавець передав (продав) покупцю будівлі та споруди військового містечка № 192, що знаходяться за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4. Вказане майно належить Державі в особі Міністерства оборони України та перебуває в оперативному управлінні Чернівецької квартирно-експлуатаційної частини району на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Білянською сільською радою 30.03.2005.

Судами встановлено, що будь-яких умов щодо відчуження земельної ділянки разом з будівлями зазначений договір не містить, а сторонами не надано відповідних доказів, зокрема акта приймання-передачі спірної земельної ділянки покупцю нежитлових будівель і споруд.

12.10.2006 між громадянином Матвієць О.М. (продавець) і ПП "Грін Лайн" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, за умовами якого продавець зобов'язався передати (продати) покупцю будівлі та споруди військового містечка № 192 за вказаною вище адресою. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Кіцманського районного нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 4082. Право власності ПП "Грін Лайн" на зазначені будівлі та споруди військового містечка № 192 зареєстроване 16.10.2006 Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16.10.2006 № 12169102.

У пункті 1.1 договору купівлі-продажу від 12.10.2006 зазначено перелік майна (будівель і споруд), які розташовано на земельній ділянці площею 14,5 га.

Суди попередніх інстанцій установили, що з урахуванням, зокрема обставин, установлених у судових рішеннях у справах № 10/268, № 926/141/16, № 926/1314/16, які набрали законної сили, земельна ділянка площею 14,5012 га, на якій розміщувалося військове містечко № 192 за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4, є складовою частиною земельної ділянки площею 34,9 га, яка відноситься до категорії земель оборони та перебуває у державній власності.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК (1798-12) ) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Водночас Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права, у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (рішення від 25.07.2002) зауважив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Так, рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.10.2010, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 та постановою Вищого Господарського суду України від 20.06.2011, у справі № 10/268 задоволено позов Військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ про визнання недійсним розпорядження Кіцманської районної державної адміністрації від 07.12.2006 № 914 про передачу в оренду ПП "Грін Лайн" земельної ділянки площею 14,5 га колишнього військового містечка № 192, розташованої за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла. Цим судовим рішенням установлено, що спірна земельна ділянка неправомірно вибула з володіння Міністерства оборони України, у зв'язку з чим порушено право постійного користування спірною земельною ділянкою КЕВ.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 28.03.2016 у справі № 926/141/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.08.2016, задоволено частково позов Заступника військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ. Визнано недійсним рішення Білянської сільради від 17.10.2015 № 49/41 "Про розгляд клопотання ПП "Грін Лайн" (щодо переукладання договору оренди від 08.12.2006 земельної ділянки загальною площею 14,5012 га); визнано недійсним договір оренди, укладений 29.10.2015 між Білянською сільрадою та ПП "Грін Лайн", щодо земельної ділянки площею 14,5012 га колишнього військового містечка № 192, яка знаходиться за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4.

У межах розгляду цієї справи установлено обставини, за якими спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони і у порядку, встановленому положеннями ЗК, зміна цільового призначення цієї земельної ділянки не проводилася, ця земельна ділянка з користування КЕВ не вилучалася, підстав для припинення права користування земельною ділянкою, передбачені статтею 141 ЗК, немає. Білянська сільська рада при прийнятті рішення від 17.10.2015 № 49/41 вийшла за межі повноважень, визначених статтею 12, пунктом 1 частини 1 статті 122 ЗК, і всупереч положень статті 141 ЗК припинила право постійного користування земельною ділянкою площею 14,5012 га, чим порушила право власності держави в особі Міністерства оборони України на землі оборони та право користування земельною ділянкою КЕВ.

Разом із тим рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 у справі № 824/8/17-а, яке набрало законної сили 09.02.2018, скасовано рішення держаного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2015 № 26320709 щодо проведення державної реєстрації права оренди ПП "Грін Лайн" на спірну земельну ділянку; скасовано рішення держаного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2016 № 27887530 стосовно проведення державної реєстрації змін форми власності вказаної земельної ділянки з державної на комунальну.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ПП "Грін Лайн" про припинення права постійного користування КЕВ на земельну ділянку площею 14,5012 га, що знаходиться за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4, обґрунтована позивачем тим, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 120 та пункту "е" статті 141 ЗК у зв'язку з відчуженням майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, попередній користувач припинив своє право користування цією земельною ділянкою, а до позивача перейшло право користування такою земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До відносин, пов'язаних з переходом права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться житловий будинок, будівля, споруда, до особи, що набула права власності на відповідне нерухоме майно, у тому числі стосовно розміру такої земельної ділянки, застосовується законодавство, що діяло на час переходу права власності на житловий будинок, будівлю, споруду.

Відповідно до частини 1 статті 120 ЗК (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 12.10.2006) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Отже, за змістом цієї норми відчуження об'єктів нерухомого майна в період з 01.01.2002 по 20.06.2007 (під час дії статті 120 ЗК в редакції від 25.10.2001) не тягло за собою автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК (в указаній редакції) на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

При цьому відповідні цивільно-правові угоди щодо набуття у власність або в користування земельної ділянки, розташованої під нерухомим майном, мали укладатися саме з власником земельної ділянки.

Крім того, відповідно до статей 125, 126 ЗК (у редакції, чинній станом на 12.10.2006) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Судами попередніх інстанцій, з урахуванням, зокрема змісту судових рішень у справах № 10/268, № 926/141/16, № 926/1314/16, № 824/8/17-а, установлено, що земельна ділянка площею 14,5012 га, на якій розміщувалося військове містечко № 192 за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4, є складовою частиною земельної ділянки площею 34,9 га, яка відноситься до земель оборони та перебуває у державній власності; у порядку, встановленому законом, зміна цільового призначення цієї земельної ділянки не проводилася, ця земельна ділянка з постійного користування КЕВ не вилучалася; будь-яких обставин набуття позивачем у власність або в користування земельної ділянки, розташованої під нерухомим майном, відповідно до вимог законодавства, чинного на час придбання будівель і споруд, судами встановлено не було, а позивачем належними і допустимими доказами не доведено наявність будь-яких цивільно-правових угод, а також документів, що посвідчують право власності/користування позивача на спірну земельну ділянку, та його державної реєстрації.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що виникнення права власності на нежитлові будівлі, розміщені на земельній ділянці, яка належить до земель оборони та перебуває у постійному користуванні КЕВ (структурного підрозділу Міністерства оборони України), на час укладення договорів купівлі-продажу нежитлової будівлі від 30.12.2005 і 12.10.2006 не потягло за собою автоматичного переходу права користування на землю до покупця поза волею власника земельної ділянки - держави.

Поряд із цим приписами частини 2 статті 92 ЗК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік суб'єктів, які можуть набути право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, зокрема, це підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Отже, позивач як особа, яка не належить до переліку осіб, які можуть набути право постійного користування земельною ділянкою із земель державної власності, міг набути право користування такою земельною ділянкою після припинення права постійного користування попереднього землекористувача з підстав та у порядку, визначених ЗК. Судами встановлено, що рішення уповноваженого органу щодо відчуження спірної земельної ділянки або добровільної відмови від права постійного користування цією земельною ділянкою не приймалося.

За змістом статті 141 ЗК (у редакції, чинній станом на 30.12.2005 і 12.10.2006 - на час укладення договорів купівлі-продажу будівель і споруд, розташованих на спірній земельній ділянці) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, на час виникнення спірних правовідносин наведена норма не містила положення щодо припинення права користування земельною ділянкою з підстав набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці.

За таких обставин посилання позивача на положення пункту "е", яким було доповнено частину 1 статті 141 ЗК згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009 (1702-17) , як на підставу для припинення права користування відповідача спірною земельною ділянкою на час виникнення спірних правовідносин, є помилковим.

Водночас судом апеляційної інстанції правомірно зауважено, що необхідною умовою для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку, є наявність підстав, передбачених положеннями статті 143 ЗК, перелік яких є вичерпним і не містить такої підстави, як примусове припинення права на земельну ділянку у судовому порядку у зв'язку з набуттям іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці.

У зв'язку з наведеним, фактичні обставини у справі, встановлені судами під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про відсутність правових підстав для припинення права постійного користування КЕВ на земельну ділянку площею 14,5012 га, що знаходиться за адресою: Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Біла, вул. Центральна, 4. При цьому суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, а також докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно відмовили у задоволенні заявлених позовних вимог.

Доводи ПП "Грін Лайн", викладені у касаційній скарзі, щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанцій наявних у матеріалах справи доказів стосовно їх належності та допустимості, зокрема державного акта серії Б № 037505 на право користування землею, правомірності набуття відповідачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, належність спірної земельної ділянки до земель оборони, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому не можуть бути взяті до уваги Касаційним господарським судом з огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції.

Посилання ПП "Грін Лайн" на те, що судами попередніх інстанцій було проігноровано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-2цс16 та постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції на аналогічний довід позивача у постанові було зауважено про те, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах, не є подібними до обставин справи, яка розглядається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків місцевого та апеляційного господарських судів, суд касаційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують установленого судом.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.