1.1. Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т." про стягнення 561 814,79 грн за договором поставки №09-1/1923-17 від 12.07.2017 (далі - Договір).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору в частині строків поставки товару, з посиланням на ст.ст. 525, 526 ч.1 ст. 530, 629, 663, 712 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 20, ст. 193, ч.1 ст. 216, ст. 231, ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 12 липня 2017 року Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т." (постачальник), уклали Договір поставки №09-1/1923-17 (договір) відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю у порядку та строки, визначені договором, товар (за предметом закупівлі за ДК 021:2015: 44310000-6 Вироби з дроту Провід №1 Провід по об'єкту: "ПЛ 330 кВ Західноукраїнська - Богородчани з реконструкцією ПС 330 кВ Богородчанита ПС 750кВ Західноукраїнська", Провід №2 Провід по об'єкту: "Лінії електропередачі 750 кВ для видачі потужностей Рівненської та Хмельницької АЕС: ПЛ 750 кВ Рівненська АЕС-Київська з розширенням ПС 750 кВ "Київська" та заходами ПЛ 750 кВ. Волоконно-оптична лінія зв'язку по трасі повітряної лінії 330 кВ Рівненська АЕС-Грабів-Рівне-Хмельницька АЕС (пусковий комплекс №5) у кількості, за переліком (номенклатурою), за ціною, з характеристиками (якістю) згідно з Специфікацією, що є додатком 1 до договору (далі - Товар), а покупець зобов'язується здійснити оплату належно поставленого товару на умовах договору.

Товаром згідно з специфікацією є провід АС 400/51 у кількості 326,00 тонн на загальну суму 24 079 181,52грн.

На виконання умов Договору покупцем надано заявку №01/8284 від 31.07.2017 на поставку всього обсягу продукції за договором, а саме провід АС 400/51 на загальну суму 24 079 181,52 грн, отримання якої постачальник підтвердив листом № 197/С від 31.07.2017.

16 серпня 2017 року покупцем сплачено аванс на поставку Товару згідно з рахунком №2467 від 27.07.2017 у сумі 12 039 590,76 грн, що підтверджується платіжним дорученням №14.

У п.4.3 договору встановлено, що загальний період поставки (передачі) всього обсягу товару - до 30.09.2017, термін поставки кожної партії товару - протягом 60 календарних днів з дати отримання письмової заявки (замовлення) від покупця, якщо в заявці не буде зазначений інший термін у зв'язку з виробничими потребами покупця.

Відповідно до п.4.5.2 договору датою поставки (передачі) товару визнається дата підписання покупцем акта.

Згідно з п. 4.5.4 акт передається покупцю (одержувачу) постачальником під час поставки (передачі) товару (відповідної партії товару). В акті зазначається номер та дата договору, дані заявки покупця (номер, дата заявки), дата її отримання постачальником, найменування, кількість, ціна прийнятого покупцем товару (партії товару), інші відомості при необхідності; акт також повинен мати інші визначені реквізити первинних документів.

Остаточна оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем протягом 25 банківських днів з дати підписання ним акта приймання-передачі партії товару.

06 вересня 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Крок Г.Т." звернулося до Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" з листом №1211/С, яким повідомило про необхідність зміни терміну поставки проводу з 31.09.2017 на термін до 31.10.2017.

У відповідь ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" направило листа №01/10388 від 18.09.2017 з відмовою зміни терміну поставки проводу.

Приймання-передача виготовленої продукції була оформлена між сторонами такими актами:

- №3 від 11.09.2017 - 15,862т на загальну суму 1 171 607,28 грн;

- №4, 5 від 14.09.2017- 31,714т на загальну суму 2 342 475,97 грн;

- №№6, 7 від 18.09.2017 - 31,65т на загальну суму 2 337 748,75 грн;

- №№8, 9 від 21.09.2017 - 31,6т на загальну суму 2 334 055,63 грн;

- №10 від 27.09.2017 - 15,766т на загальну суму 1 164 516,49 грн;

- №11 від 28.09.2017 - 15,9т на загальну суму 1 174 414,07 грн;

- №№12, 13, 14 від 02.10.2017 - 31,592т на загальну суму 2 333 464,72 грн;

- №№15, 16 від 05.10.2017 - 31,618т на загальну суму 2 335 385,15 грн;

- №№17, 18 від 17.10.2017 - 31,696т на загальну суму 2 341 146,43 грн;

- №№19, 20 від 19.10.2017 - 31,667т на загальну суму 2 339 004,42 грн;

- №21 від 03.11.2017 - 15,474т на загальну суму 1 142 948,64 грн;

- №22 від 06.11.2017 - 13,058т на загальну суму 964 496,78 грн;

- №№23, 24 від 13.11.2017 - 28,403т на загальну суму 2 097 917,14 грн.

Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальністю, передбачену законами та договором.

У п.7.3 договору сторони узгодили, що за порушення строків поставки постачальник сплачує покупцю згідно з частиною другою ст. 231 Господарського кодексу України пеню у розмірі 0,1% вартості товару, строк поставки якого порушений, за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів постачальник повинен додатково сплатити покупцю штраф у розмірі семи відсотків від вказаної вартості.

Крім того, у п.11.1 договору встановлено, що постачальник надає (не пізніше визначеного чинним законодавством України строку) покупцю забезпечення виконання договору у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання договору (розмір банківської гарантії) становить 1 203 959,08 грн.

Відповідно до п.11.5 договору, забезпечення виконання договору (банківська гарантія) не повертається постачальнику у разі порушення постачальником зобов'язань, визначених договором (щодо поставки товару). У такому випадку покупець направляє банку-гаранту вимогу платежу за банківською гарантією.

01 листопада 2017 року ДП "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до ПАТ "Креді Агріколь Банк" з вимогою вих.№01/12115 про сплату гарантії у розмірі 1 203 959,08 грн у зв'язку з порушенням ТОВ "Крок Г.Т." передбаченого договором строку поставки товару, яка була сплачена відповідно до платіжного доручення №30400 від 15.11.2017.

Предметом спору у цій справі є вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі п.7.3 Договору за несвоєчасно здійснену поставку Товару.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 26.04.2018 позов Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРОК Г.Т." на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 267 439,41 грн пені, 294 375,38 грн штрафу та 8 427,22 грн судового збору.

3.1.1. Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що 183,508 тонн товару на загальну суму 13 554 363,28 грн поставлено з порушенням установленого договором строку, у тому числі поставку 56,935 тонн товару на суму 4 205 362,56 прострочено більш ніж на 30 днів.

Таким чином, відповідачем порушено зобов'язання щодо строків поставки частини товарів.

Суд перевірив розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем, та зазначив, що вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги - такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

3.1.2. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про подвійне притягнення його до відповідальності за одне і те саме правопорушення, зазначивши таке.

Неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Крім того, такі платежі на користь кредитора здійснюються різними особами.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2016 у справі № 910/31547/15 суд визнав необґрунтованим, оскільки висновки інших судів у справах за участі інших сторін не мають доказового значення при розгляді позову ДП "НЕК "Укренерго".

3.1.3. Місцевий господарський суд відхилив також доводи відповідача про необхідність застосування ст. 613 ЦК України, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідач не надав доказів щодо отримання рахунку-фактури від 27.07.2017 р. №2467 позивачем саме 27.07.2017. За умовами п. 3.3 договору рахунок-фактура надається на підставі підтверджених заявок покупця на партію товару. Заявка на поставку товару була надано 31.07.2017 та підтверджена відповідачем листом від 31.07.2017 р. № 197/С. Отже, відповідач не міг раніше 31.07.2017 знати про обсяги замовлення та виставити рахунок для сплати авансового платежу.

Таким чином, рахунок-фактура не міг бути наданий відповідачем раніше 31.07.2017, а отже, перебіг строку для сплати авансового платежу розпочинається від цієї дати. Останній день для сплати авансового платежу - 07.08.2017, період прострочення складає з 08.08.2017 - 15.08.2017.

Прострочення відповідача за окремим Актами приймання-передачі складає 37 днів і 44 дні, що є значно більшим ніж прострочення позивача.

Відповідач в своїй позиції не наводить ніяких доводів, щодо прострочення з його боку понад прострочення з боку позивача.

Відтак, затримка сплати авансу не може виправдовувати прострочення поставки товару відповідачем.

Згідно з п. 4.3 договору "термін поставки (передачі) кожної партії товару - протягом 60 календарних днів з дати отримання письмової заявки (замовлення) від покупця, якщо в заявці не буде зазначений інший термін у зв'язку з виробничими потребами покупця". Тобто строк поставки ніяким чином не залежить від авансового платежу з боку позивача, а починає свій відлік з дати отримання заявки, тобто з 31.07.2017.

Отже, відповідач не довів обставин, на які посилається. Таким чином, залежність прострочення боржника від прострочення кредитора відсутня.

3.2. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.08.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Суд апеляційної істанції погодився з висновками суду першої інстанції та обгрунтуванням цих висновків.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КРОК Г.Т." не погодилося з прийнятими судами попередніх інстанцій рішенням та постановою та звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник посилається на таке.

4.2.1. Судами неправильно застосовано норми матеріального права а саме: ст.ст. 613, 616 Цивільного кодексу України, адже порушення строків поставки продукції відбулось, у тому числі, з вини позивача, який несвоєчасно перерахував відповідачу аванс на виконання умов договору, а отже, стягнення з відповідача штрафних санкцій є безпідставним.

4.2.2. Скаржник вважає, що судами порушено ч.1 ст. 61 Конституції України, оскільки задоволення позовних вимог про стягнення пені і штрафу є по суті подвійним стягнення за одне і те ж правопорушення.

У зазначеному аспекті скаржник вказує, що судами не були враховані його доводи стосовно того, що позивач скористався засобом забезпечення виконання договору та задовольнив негативні наслідки від неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за рахунок банківської гарантії, а отже, подання позивачем позову про стягнення штрафних санкцій після отримання позивачем забезпечення виконання зобов'язань за договором є подвійною відповідальністю.

4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити в силі.

4.3.1. Позивач вважає безпідставним аргумент скаржника щодо взаємозв'язку між простроченням внесення авансу та простроченням зобов'язань відповідача за договором поставки.

4.3.2. Щодо безпідставності стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з задоволенням позивачем своїх інтересів за рахунок банківської гарантії позивач зазначає, що вказані способи забезпечення зобов'язань є різними і можуть одночасно застосовуватись, а тому довід скаржника про подвійне притягнення відповідача до відповідальності є необґрунтованим.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за прострочення зобов'язань за договором поставки.

5.2.2. За приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

5.2.3. Згідно з статтями 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Аналогічні приписи містить і ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

5.2.4. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

5.2.5. Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

5.2.6. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що відповідачем порушено зобов'язання за Договором щодо строків поставки товарів, зокрема: за Актами приймання-передачі №№ 12-14 від 02.10.2017 на загальну суму 2 333 464,72 грн - на 2 дні; за Актами приймання-передачі №№ 15, 16 від 05.10.2017 на загальну суму 2 335 385,15 грн - на 5 днів; за Актами приймання-передачі №№ 17, 18 від 17.10.2017 на загальну суму 2 341146,43 грн - на 17 дні; за Актами приймання-передачі №№ 19, 20 від 19.10.2017 на загальну суму 2 339 004,42 грн - на 19 днів; за Актом приймання-передачі № 21 від 03.11.2017 на суму 1142 948,64 грн - на 34 дні; за Актом приймання-передачі № 22 від 03.11.2017 на суму 964 496,78 грн - на 37 днів; за Актами приймання-передачі №№ 23, 24 від 13.11.2017 на загальну суму 2 097 917,14 грн - на 44 дні.

Отже, суди встановили, що 183,508 тонн товару на загальну суму 13 554 363,28 грн поставлено з порушенням установленого договором строку, у тому числі поставку 56,935 тонн товару на суму 4 205 362,56 грн прострочено більш ніж на 30 днів.

Тобто, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, відповідачем порушено зобов'язання щодо строків поставки частини товарів, що власне не заперечується самим відповідачем.

5.2.7. Суд касаційної інстанції вважає непереконливими доводи скаржника, про які йшлося у п.4.2.1 цієї постанови, оскільки погоджені сторонами умови Договору не містять положень про те, що строк поставки якимось чином залежить від авансового платежу, здійсненого позивачем. Строк поставки за умовами Договору починає свій відлік з дати отримання заявки, тобто з 31.07.2017, та повинен був бути здійснений протягом 60 календарних днів.

Тобто, внесення авансового платежу у розумінні ст. 613 ЦК України не є встановленою договором дією кредитора (позивача), не вчинення якої унеможливлює виконання боржником (відповідачем) свого обов'язку з поставки товару у строк чітко встановлений Договором. До того ж Договір поставки не містить умов, які б передбачали відстрочення виконання постачальником свого зобов'язання на період прострочення перерахування авансового платежу покупцем.

За таких умов, правильним є висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування норми ст. 613 ЦК України, оскільки відсутня залежність прострочення боржника від прострочення кредитора.

5.2.8. Щодо доводів скаржника, про які йшлося у п.4.2.2 цієї постанови, Суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У ч. 2 ст. 20 ГК України визначено, що застосування штрафних санкцій є одним зі способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Крім того, встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського Кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.

Крім того, у п.11.5 Договору сторони погодили, що забезпечення виконання Договору (Банківська гарантія) не повертається постачальнику (відповідачу) у разі порушення ним зобов'язань, визначених Договором (щодо поставки Товару).

Таким чином, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки Товару за Договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.

Скаржник зазначеного не спростував, протилежного не довів. Доводи скаржника в цій частині є непереконливими та ґрунтуються на власному помилкову тлумаченні норм чинного законодавства.

5.2.9. Отже, суд касаційної інстанції вважає, що звертаючись з касаційною скаргою скаржник не довів неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права як необхідної передумови для скасування судових рішень, ухвалених у справі.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій, що оскаржуються, - без змін.