Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за укладеним між сторонами у справі договором купівлі-продажу природного газу № 4441/16-БО-41-17 від 25.01.2016 здійснив оплату поставленого позивачем протягом січня - квітня 2016 року природного газу несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, у зв'язку з чим відповідач за прострочення виконання грошового зобов'язання має відповідно до статей 549, 611, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, статті 216 Господарського кодексу України та умов договору сплатити пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних в сумах, визначених позивачем в позові.

31.05.2018 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником, в якому відповідач просив замінити відповідача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго" у справі на його правонаступника - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

В обґрунтування вимог зазначеного клопотання відповідач зазначив, що майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, зокрема обладнання та інше майно котелень, станцій теплопостачання, що використовується для виробництва теплової енергії та для яких у позивача був закуплений природний газ, вибуло з володіння та користування відповідача на підставі рішення Київської міської ради № 439/2661 від 20.06.2017, Додаткової угоди до Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, підписаної 19.12.2017, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017, а також актів приймання-передачі основних засобів від 30.04.2018. Відповідно до зазначеного рішення Київської міської ради № 439/2661 від 20.06.2017 комунальне майно, повернуте з володіння та користування відповідача, було закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київтеплоенерго", яке відповідно до вимог частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", прийнявши майно у володіння та користування, стало правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати природного газу, як енергоносія, спожитого для виробництва теплової енергії, в тому числі і за договором купівлі-продажу природного газу № 4441/16-БО-41-17 від 25.01.2016, стягнення заборгованості за яким є предметом спору у цій справі.

2. Короткий виклад обставин, встановлених судами попередніх інстанцій за наслідками розгляду заяви відповідача про заміну його правонаступником.

27.09.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яка в подальшому змінила своє найменування на Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (енергопостачальник, відповідач) та Київською міською державною адміністрацією (адміністрація) укладено угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва (далі по тексту - Угода), відповідно до пункту 1.1. якої в редакції додаткової угоди від 30.04.2007, з метою реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва, вирішення питань підвищення надійності енергопостачання споживачів м. Києва, проведення єдиної тарифної та технічної політики, забезпечення стабільних надходжень до бюджету, відновлення, реконструкції та ефективного використання основних фондів, створення нових потужностей та впорядкування існуючих у місті систем енергопостачання, створення єдиного технологічного циклу та системи розрахунків за спожиті енергоносії, забезпечення соціальної захищеності та гарантованої зайнятості працівників енергетичного комплексу Адміністрація передає Енергопостачальнику, а Енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, перелік якого наведено у додатках 1, 2 та 3 до цієї Угоди (далі - майно), у володіння та користування, з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї Угоди та вимог чинного законодавства.

Тобто відповідно до Угоди, Адміністрація передала Публічному акціонерному товариству "Київенерго", а останнє набуло у володіння і користування майно територіальної громади міста Києва, зокрема майно, яке забезпечує виробництво, постачання та транспортування теплової енергії.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" використовувало майно територіальної громади міста Києва на підставі ліцензій на виробництво, постачання та транспортування теплової енергії, з використанням природного газу в якості сировини, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

20.06.2017 Київська міська рада прийняла рішення № 439/2661 "Про припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго". Також вирішила продовжити дію Угоди до 26.04.2018 включно з внесенням до Угоди відповідних змін згідно з додатком 1 до цього рішення та припинити дію Угоди з 27.04.2018.

19.12.2017 Публічне акціонерне товариство "Київенерго" та Київська міська державна адміністрація уклали між собою відповідну додаткову угоду до Угоди від 27.09.2001.

Відповідно до пункту 4 рішення Київської міської ради № 439/2661 від 20.06.2017 доручено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, повернуте із володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди.

27.12.2017 Київська міська державна адміністрація видала розпорядження № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної з Київською міською адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", відповідно до пункту 5 якого визначила Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що буде повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" після припинення Угоди.

30.04.2018 Публічне акціонерне товариство "Київенерго", Київська міська державна адміністрація та Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" підписали між собою акти приймання-передачі основних засобів комунальної власності територіальної громади м. Києва, які передаються виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", що на момент передачі обліковуються за СВП "Київські теплові мережі" Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Зазначені акти були додані відповідачем до заяви про заміну сторони правонаступником в якості підтвердження обставин вибуття майна з володіння та користування відповідача.

Крім того, відповідач подав до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема наказу Департаменту комунальної власності м. Києва № 224 від 04.05.2018 про закріплення основних засобів за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та довідки Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" № 32АУ/04/363 від 03.07.2018 про те, що майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке використовується в тому числі для вироблення теплової енергії, передане Київській міській державній адміністрації Публічним акціонерним товариством "Київенерго", обліковується з 04.05.2018 на балансі Комунального підприємства "Київтеплоенерго", а також бухгалтерської довідки про вартість основних засобів та малоцінних необоротних матеріальних активів.

3. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 18.06.2018, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018, відмовив у задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про заміну сторони по справі його правонаступником.

Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання у зв'язку його необґрунтованістю та безпідставністю.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що додані відповідачем до заяви про заміну сторони правонаступником акти приймання-передачі від 30.04.2018 не підтверджують закріплення майна на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київтеплоенерго". Однак, з наданих до суду апеляційної інстанції додаткових доказів підтверджується факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Комунальне підприємство "Київтеплоенерго". Разом з цим, суд залишив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів без розгляду та не досліджував їх з огляду на те, що зазначені докази не подавались до суду першої інстанції, судом під час розгляду заяви відповідача про заміну сторони правонаступником не досліджувались та апелянт не навів поважних причин неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції, не додав їх до апеляційної скарги та не зазначив в апеляційній скарзі, що ці докази підлягають дослідженню чи оцінці, в той же час, як на момент подання апеляційної скарги відповідачу було відомо про їх існування.

Крім того, суд не визнав Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" правонаступником боргових зобов'язань попереднього володільця відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки дійшов висновку, що зазначена норма суперечить її застосуванню, як елементу верховенства права, та не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач та відповідач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічне акціонерне товариство "Київенерго" просять скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про його заміну правонаступником та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018, ухвалити в цій частині нове рішення, яким замінити Публічне акціонерне товариство "Київенерго" на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

5. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги.

В обґрунтування вимог касаційних скарг скаржники посилаються на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржників:

- місцевий господарський суд порушив положення статті 234 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначив в оскаржуваній ухвалі мотивів свого висновку про безпідставність заявленого відповідачем клопотання про заміну сторони по справі, не навів висновків за результатами розгляду зазначеного клопотання в резолютивній частині оскаржуваної ухвали, а зазначив такі висновки лише в описовій частині ухвали;

- суд апеляційної інстанції порушив вимоги частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки залишив без розгляду клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи письмових доказів та не врахував, що подані відповідачем письмові докази підтверджують ті ж обставини, на які відповідач послався в заяві про заміну сторони правонаступником, та нові обставини не підлягали встановленню у цій справі;

- суд апеляційної інстанції неправильно тлумачить положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не врахував, що зазначеною нормою встановлено особливий вид правонаступництва та залишив поза увагою те, що факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії, який відбувся, є достатньою підставою для заміни сторони у справі, зокрема відповідача його правонаступником;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" є суб'єктом господарювання в розумінні пункту 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, до якого можуть бути застосовані положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання";

- суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про дискримінаційний характер норми, закріпленої в частині 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки не врахував ні висновків Європейського суду з прав людини, викладених в рішеннях "Пічкур проти України" від 07.11.2013 та "Вілліс проти Сполученого Королівства" щодо визначення терміну "дискримінація", ні відсутність обставин, які б свідчили про дискримінацію Комунального підприємства "Київтеплоенерго" зазначеною нормою.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Київська міська рада у відзивах на касаційні скарги просять відмовити у їх задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 залишити без змін. Треті особи посилаються на те, що суд апеляційної інстанції не порушив вимоги частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторони по справі не навели поважних причин неможливості подання додаткових доказів до суду першої інстанції, та правильно не застосував норму, закріплену в частині 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", оскільки зазначена норма суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема частині 4 статті 41, статті 8, частині 1 статті 58, статті 61 Конституції України та не передбачає переходу обов'язків зі сплати додаткових нарахувань, які за своїм змістом не є складовою боргових зобов'язань з оплати спожитих енергоносіїв.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції.

Здійснивши розгляд касаційних скарг у письмовому провадженні, дослідивши наведені у них доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

Отже, правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Розрізняють дві форми правонаступництва: універсальне та часткове (сингулярне). При універсальному правонаступництві до правонаступника (фізичної або юридичної особи) разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, реорганізації юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. При частковому (сингулярному) правонаступництві до правонаступника переходять тільки певні права та обов'язки кредитора.

В якості підстав для здійснення правонаступництва відповідач у заяві про заміну відповідача його правонаступником послався зокрема на частину 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання".

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).

Отже, зазначена норма передбачає особливий вид правонаступництва, однією з умов якого визначено надання в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісного майнового комплексу (індивідуально визначеного майна) саме з вироблення теплової енергії, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" визначає випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував цілісний майновий комплекс з вироблення теплової енергії, новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.

Як встановив суд апеляційної інстанції, цілісний майновий комплекс був повернутий власнику (територіальній громаді м. Києва, яку представляє Київська міська рада) попереднім користувачем (Публічним акціонерним товариством "Київенерго") у зв'язку з припиненням дії угоди, на підставі якої попередній користувач володів та користувався комплексом. В подальшому комплекс був переданий власником у володіння та користування іншому суб'єкту господарювання - Комунальному підприємству "Київтеплоенерго". Тобто мають місце обставини, за яких кінцевими власниками юридичних осіб - попереднього та наступного користувачів цілісного майнового комплексу є різні особи.

У випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим власником користувачів є різні особи) відбувається перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи кінцевого учасника (власника).

За таких обставин здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" буде мати своїм наслідком покладення тягаря сплати боргів іншої особи - попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового користувача, який не може нести відповідальність за неефективне використання об'єктів теплопостачання конкретним суб'єктом господарювання - попереднім користувачем комплексу, який відповідно до статті 42 Господарського кодексу України здійснює господарську діяльність самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, покладення статтею 22 Закону України "Про теплопостачання" обов'язку суб'єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов'язання (в тому числі похідні зобов'язання у вигляді відповідальності за неналежне виконання основного зобов'язання) без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов'язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.

Тобто, у разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" з попереднього користувача цілісного майнового комплексу на нового, кінцевими власниками яких є різні особи, на нового користувача та особу, яка здійснює управління таки суб'єктом, буде покладений надмірний тягар відповідальності за борги іншої особи.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).

Правова сутність статей 13, та 41 Конституції України (254к/96-ВР) полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що поширення положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" до даних правовідносин буде мати наслідком протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.

Наведеним спростовуються твердження скаржників в касаційних скаргах про те, що норма, закріплена в частині 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не має дискримінаційного характеру для Комунального підприємства "Київтеплоенерго".

Суд, вирішуючи питання процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний керуватися доказами, які беззаперечно підтверджують факт настання матеріального правонаступництва за конкретним предметом спору та відносно конкретного учасника у відносинах, щодо яких виник спір.

Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Київенерго" договору постачання природного газу, укладеного між ним та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в частині своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Предметом спору у цій справі є виключно стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Пеня є одним із видів цивільної відповідальності, яку учасник господарських відносин несе у разі невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов'язання. Інфляційні нарахування та три відсотки річних є видом цивільної відповідальності за порушення грошового зобов'язання та є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно із статтею 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За загальним правилом покладення обов'язку боржника на третю особу є можливим лише за волею такої особи або в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків).

У випадку повернення цілісного майнового комплексу по виробленню теплової енергії з користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго" власнику, яким у цьому випадку є орган місцевого самоврядування (Київська міська рада) в особі створеного нею комунального підприємства, якому передано таке майно, такий власник позбавлений права відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що свідчить про відсутність волевиявлення власника чи нового користувача комплексу на прийняття боргів попереднього власника.

При цьому, відповідач - Публічне акціонерне товариство "Київенерго", звертаючись до суду із заявою про заміну сторони правонаступником в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України не надав ні доказів в підтвердження того, що Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" фактично стало правонаступником за кожною із заявлених позовних вимог у цій справі (штрафних санкцій та додаткових нарахувань) і в конкретних сумах, ні доказів того, що ці боргові зобов'язання були визнані новим користувачем та обліковувались у його бухгалтерському обліку відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

У разі здійснення правонаступництва на підставі частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" на нового користувача майна будуть покладені також і похідні зобов'язання попереднього користувача (інфляційні, 3% річних, пеня, штрафи), які виникли внаслідок порушення попереднім користувачем основного зобов'язання, що також суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності, визначеного частиною 2 статті 61 Конституції України.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) суперечить положенням частини 4 статті 13, частин 1 та 4 статті 41, частині 2 статті 61 Конституції України.

Норми, закріплені в статті 22 Закону України "Про теплопостачання" є такими, що не містять чітких та зрозумілих формулювань, є суперечливими з іншими нормами чинного законодавства, не відповідають принципам верховенства права та Конституції України (254к/96-ВР) .

Наведене свідчить про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що норма, закріплена в частині 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання", не підлягає застосуванню до даного спору у вирішенні питання правонаступництва відповідача, оскільки суперечить її застосуванню, як елементу верховенства права. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем інших підстав для правонаступництва, ніж частина 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" не наведено.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 цієї статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України (254к/96-ВР) , суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України (254к/96-ВР) як норми прямої дії.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР) .

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (v015p710-04) ).

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції, встановивши факт того, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" суперечать у разі їх застосування Конституції України (254к/96-ВР) , правильно не застосував зазначену норму до при вирішенні питання правонаступництва відповідача з огляду на наявність у суду такого права, передбаченого частиною 6 цієї статті 11 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, місцевий господарський суд та апеляційний господарський суд дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання Комунального підприємства "Київтеплоенерго" правонаступником боргових зобов'язань відповідача відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" та правильно відмовили у задоволенні заяви відповідача про заміну його правонаступником, оскільки положення частини 4 статті 13, частин 1, 4 статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України виключають можливість заміни боржника - Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Комунальне підприємством "Київтеплоенерго" за зобов'язаннями Публічного акціонерного товариства "Київенерго" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за відсутності волі Комунального підприємства "Київтеплоенерго" та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів.

При цьому, Касаційний господарський суд зазначає, що до Верховного Суду надійшли звернення суддів Господарського суду міста Києва Бойка Р.В., Сташків Р.Б. та Грєхової О.А. від 23.07.2018, 24.10.2018 та 05.11.2018 про вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним). Із зазначеними зверненнями судді Бойко Р.В., Сташків Р.Б та Грєхова О.А. звернулись після прийняття ними у справах № 910/5085/15, № 910/7715/18 та № 910/31608/15 ухвал про відмову у задоволенні заяв Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про заміну боржника його правонаступником з підстав того, що положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" суперечать Конституції України (254к/96-ВР) . Зазначені звернення перебувають на розгляді секретаря Пленуму Верховного Суду.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд зазначає, що недотримання судами попередніх інстанцій у справі № 910/5082/18 встановленої частиною 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу процедури звернення до Верховного Суду для вирішення питання внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" при наявності звернень суддів в інших справах з аналогічних правовідносин щодо конституційності зазначеної норми, не є підставою для скасування правильних та законних судових рішень, які оскаржуються сторонами у справі № 910/5082/18.

8. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржників на порушення норм процесуального права, допущені місцевим господарським судом при постановленні ухвали від 18.06.2018, оскільки відповідно до пункту 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції здійснює касаційний перегляд рішень, ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку. За результатами перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 у цій справі в апеляційному порядку зазначена ухвала була залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2018 з мотивів безпідставності заявленого відповідачем клопотання про заміну сторони по справі.

Посилання скаржників на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України та залишив без розгляду клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи письмових доказів є безпідставними. Як встановив суд апеляційної інстанції, зазначені докази не подавались до суду першої інстанції, судом під час розгляду заяви відповідача про заміну сторони правонаступником не досліджувались та апелянт не навів поважних причин неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції, не додав їх до апеляційної скарги та не зазначив в апеляційній скарзі, що ці докази підлягають дослідженню чи оцінці, в той час, як на момент подання апеляційної скарги відповідачу було відомо про їх існування. Разом з цим суд врахував те, що надані відповідачем до суду апеляційної інстанції додаткові докази підтверджують факт зміни володільця майна, що використовується для виробництва теплової енергії з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на Комунальне підприємство "Київтеплоенерго". Наведене не свідчить про те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права.

Касаційний господарський суд не приймає до уваги твердження скаржників про те, що суд апеляційної інстанції неправильно тлумачить положення частини 3 статті 22 Закону України "Про теплопостачання" та дійшов неправильного висновку про дискримінаційний характер зазначеної норми, з огляду на викладені вище в пункті 7 постанови "Позиція Верховного Суду" мотиви, з яких суд касаційної інстанції залишає оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції у цій справі без змін.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання скаржників на правові висновки щодо застосування статті 22 Закону України "Про теплопостачання", викладені в постановах Касаційного господарського суду від 27.06.2018 у справі № 23/5009/3283/11 та від 06.09.2018 у справі № 35/344-07, оскільки зазначені постанови свідчать про наявність у наведених справах різних обставин, в залежності від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних висновків. Так, зокрема, у справі № 23/5009/3283/11 суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Касаційний господарський суд, відмовив у задоволенні заяви про заміну сторони правонаступником, оскільки дійшов висновку, що правонаступництво відповідача не відбулось з огляду на те, що, факт користування відповідачем майном (котельнями) в період, коли утворилась спірна сума заборгованості, не був підтверджений наявними у справі доказами.

У справі № 35/344-07 предметом спору було стягнення з відповідача, як комісіонера, який взяв на себе поруку (делькредере) перед позивачем за невиконання споживачами своїх зобов'язань за правочинами, укладеними між відповідачем та такими споживачами, лише суми основного боргу, а у справі № 910/5082/18 позовні вимоги стосуються стягнення з відповідача - користувача цілісного майнового комплексу додаткових нарахувань за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання (пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат). Відповідно, під час розгляду заяви про заміну боржника у виконавчому провадженні у справі № 35/344-07 досліджувались обставини правонаступництва боргових зобов'язань лише по основному боргу. Натомість у цій справі № 910/5082/18 з огляду на її предмет спору під час розгляду заяви про заміну сторони правонаступником судами вирішувалось питання правонаступництва боргових зобов'язань по додатковим нарахуванням, які є видами відповідальності боржника за невиконання та порушення основного зобов'язання.

Крім того, Касаційний господарський суд також не бере до уваги посилання скаржників на висновки, викладені Касаційним господарським судом в постанові від 11.09.2018 у справі № 922/1362/17, оскільки у зазначеній справі про банкрутство відповідача предметом розгляду була подана відповідачем позовна заява про визнання недійсними договорів переведення боргу, питання правонаступництва не було предметом розгляду.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані відповідачем ухвала господарського суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам закону, а висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про його заміну правонаступником є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального прав.

Посилання скаржників на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права під час винесення судами попередніх інстанцій оскаржуваних ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів Касаційний господарський суд не вбачає.