Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.12.2015 між ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" і товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-1301-00196\00040, предметом якого є страхування транспортного засобу MAN TGA, д.н.з. НОМЕР_1. 15.01.2017 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортного засобу MAN TGA, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу DAF 95 XF430, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1. Постановою Корабельного районного суду від 15.02.2017 у справі № 488/375/17 встановлено, що вказана ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху. Також цією постановою встановлено, що ОСОБА_1 працював водієм в ТОВ "Бєл - Транс" (відповідача), про що не заперечував і останній у своєму листі № 57/08 від 20.07.2017. Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату йому страхового відшкодування, на підтвердження чого ним були надані необхідні документи. Згідно з висновком № 31 від 31.01.2017 позивачем складено страховий акт, здійснено розрахунок страхового відшкодування та за платіжними дорученнями № 2900 від 15.02.2017, № 2915 від 16.02.2017 виплачено страхувальнику 218 389, 79 грн. Цивільна відповідальність власника транспортного засобу винної особи DAF 95 XF430, д.н.з. НОМЕР_2, застрахована у страховій компанії "Княжа Вієна Іншуранс Груп" за полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9024559. На підставі вказаного полісу страховою компанією "Княжа Вієна Іншуранс Груп" сплачено позивачу 99 000, 00 грн, а тому сума, яку необхідно стягнути з відповідача ТОВ "Бєл - Транс" на користь позивача становить 119 389, 79 грн (218 389, 79 грн - сплачена позивачем страхувальнику сума - 99 000, 00 грн - сплачена страховою компанією "Княжа Вієна Іншуранс Груп" позивачу сума).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.

13.07.2018 позивач ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2018, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставами для скасування прийнятих рішень зазначає те, що судами було порушено норми Закону України "Про страхування" (85/96-ВР) , Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) . На думку позивача, судами не було взято до уваги те, що згідно з п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів сторони викликаються для огляду транспортного засобу лише у разі потреби, якщо така виникає. Посилається на те, що ним до позовної заяви було долучено висновок № 31 на двадцяти трьох аркушах. Вважає, що у випадку виникнення сумнівів щодо звіту № 31, суддя міг залучити до участі у справі особу, яка проводила таке дослідження - експерта автотоварознавця Галамая Б.І. Вказує на те, що ним не було додано до суду другу частину договору, проте всі умови та правила страхування знаходяться в публічному доступі на сайті страхової компанії в інтернеті. Зазначає, що сума страхового відшкодування становить 218 389,79 грн (623 674, 32 грн * (100 % -70 %) + 12 473, 49 грн + 18 814,00 грн). Посилається на те, що у випадку незгоди відповідача з розміром страхового відшкодування, останній не був позбавлений права заявити клопотання щодо проведення судової автотехнічної експертизи, однак таким правом не скористався, а тому його заперечення ґрунтуються виключно на припущеннях.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 16.12.2015 між ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховиком) і ТОВ "Транс-Сервіс-1" (страхувальником) було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1301-00196\00040. Згідно з цим договором об'єктом страхування є транспортний засіб марки/моделі MAN TGA 18.440, д.н.з. НОМЕР_3.

15.01.2017 о 12 год. 10 хв. у Корабельному районі, м. Миколаїв сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу DAF 95ХF430, д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням водія ТОВ "Бєл-Транс" ОСОБА_1 та транспортного засобу MAN TGA 18.440, д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ТОВ "Транс-Сервіс-1" ОСОБА_3, внаслідок якої автомобіль останнього отримав механічні пошкодження передньої центральної частини, передньої правої частини, передньої лівої частини, про що Управлінням національної поліції у м. Миколаєві складено довідку про ДТП № 3017016596576657 (а.с. 17-19, т. 1).

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.02.2017 у справі № 488/375/17 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та стягнуто 340, 00 грн штрафу (а.с. 20, т. 1).

ТОВ "Транс-Сервіс-1" (страхувальник) звернулось до ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" з заявою про здійснення виплати йому страхового відшкодування за пошкодження транспортного засобу MAN TGA 18.440, д.н.з. НОМЕР_1.

З метою визначення вартості відновлювального ремонту та ринкової вартості автомобіля НОМЕР_4 (станом на момент його пошкодження в ДТП) позивач звернувся до ТОВ "Експертиза" із заявою про проведення експертного автотоварозначого дослідження цього транспортного засобу.

Відповідно до висновку експертного автотоварозначого дослідження № 31 від 31.01.2017, проведеного судовим експертом Галамаєм Б.І., вартість відновлювального ремонту автомобіля МАN ТGА 18.440, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_5, на момент огляду 26.01.2017, після пошкодження в ДТП 15.01.2017, становить 654 961,81 грн; ринкова вартість вказаного автомобіля станом на момент ДТП 15.01.2017 становить 465 405,28 грн (а.с. 21-42, т. 1).

На підставі вказаного висновку № 31, 15.02.2017 позивачем здійснено розрахунок суми страхового відшкодування та було складено страховий акт № 3СКА-6180, відповідно до якого розмір страхового відшкодування - 218 389,79 грн (а.с. 44 - 45, т. 1).

ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" перерахувало на рахунок ТОВ "Транс-Сервіс-1" 218 389,79 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 2900 від 15.02.2017, № 2915 від 16.02.2017 (а.с. 46 - 47, т. 1).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу DAF 95ХF430, д.н.з. НОМЕР_2, застрахована страховою компанією "Княжна Вієна Іншуранс Груп" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ за № 9024559, відповідно до якого позивачу було сплачено 99 000, 00 грн.

Після виплати СК "Княжна Вієна Іншуранс Груп" позивачу 99 000,00 грн, останній звернувся до відповідача з претензією про сплату йому 119 389,79 грн, однак ця претензія була залишена ТОВ "Бєл-Транс" без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що працівник ТОВ "Бєл-Транс" є винним у ДТП та завдав майнової шкоди страхувальнику позивача, а тому відповідач є відповідальною особою за заподіяну шкоду в розмірі, не покритому лімітом відповідальності за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності АІ № 9024559. Зазначили, що розмір страхового відшкодування визначається за правилами встановленими у договорі страхування і страховик не вправі вимагати від заподіювача шкоди суми, яку він виплатив страхувальнику з порушенням умов договору страхування. Оскільки, позивачем була надана лише частина договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1301-00196\00040 від 16.12.2015, укладеного між ТОВ "Транс-Сервіс-1" і ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", а відсутність тієї частини договору, що встановлює умови здійснення страхового відшкодування, визначення його розміру (що є необхідним для підтвердження законних підстав для проведення позивачем виплат на користь ТОВ "Транс-Сервіс-1") свідчить про недоведеність ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" правомірності стягнення з відповідача на користь позивача суми шкоди (119 389,79 грн).

Щодо висновку судового експерта Галамая Б.І. № 31 від 31.01.2017, то господарські суди зазначили про те, що останній за своєю суттю є висновком спеціаліста, а не експерта, що він не відповідає вимогам ч. 5 ст. 101 ГПК України (у цьому висновку не зазначено, що він підготовлений для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок). Також, вказують на відсутність доданих до висновку № 31 від 31.01.2017 документів, зокрема акту огляду пошкодженого транспортного засобу з підписами зацікавлених осіб, що унеможливило здійснення судом аналізу пошкоджень автомобіля, які були виявлені під час огляду транспортного засобу, з даними, які зазначені в ремонтній калькуляції. Також посилались на те, що відповідно до висновку експерта № 31 від 31.01.2017 вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 654 961,81 грн, тоді як його ринкова вартість становить 465 405, 28 грн.

Проте, повністю погодитися з такими висновками господарських судів неможливо з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Згідно з ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому в деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).

Здійснивши виплату страхового відшкодування за договором страхування, страховик набуває права потерпілої особи в межах здійсненої виплати. Він як кредитор не позбавлений права здійснити захист свого права шляхом звернення до страховика винної особи та в подальшому до особи, яка завдала такої шкоди.

За ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тобто, нормами ч. 2 ст. 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, - це є його законний володілець.

З аналізу норм статей 1187 та 1172 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі 426/16825/16-ц).

Отже, до винної в ДТП особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, в силу ст. 1194 ЦК України покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність, як на власника джерела підвищеної небезпеки - учасника ДТП, яка наступає лише у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

За ч. 2 ст. 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України).

Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому ст. 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

Залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем до позовної заяви було надано лише частину договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-1301-00196\00040 від 16.12.2015, укладеного ТОВ "Транс-Сервіс-1" і ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група". Однак, суд не звернув уваги на те, що надана позивачем частина договору містила його істотні умови: страховик - ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", страхувальник - ТОВ "Транс-Сервіс-1"; транспортний засіб - МАN ТGА 18.440, його державний номер - НОМЕР_1, номер кузова - НОМЕР_5, рік випуску - 2007; умови страхування, в яких була вказана страхова сума - 450 000, 00 грн; франшиза - 4 000, 00 грн тощо. При цьому, розмір страхового відшкодування, яке було виплачено позивачем страхувальнику за договором № 28-1301-00196\00040 від 16.12.2015 підтверджувалось і іншими доказами, які є в матеріалах справи - копіями страхового акту № ЗСКА-6180 від 15.02.2017 (а.с. 44, т. 1); розрахунку суми страхового відшкодування від 15.02.2017 (а.с. 45, т. 1), платіжних доручень № 2900 від 15.02.2017, № 2915 від 16.02.2017 (а.с. 46-47, т. 1). Без належного дослідження цих доказів, а також належного врахування вимог Законів України "Про страхування" (85/96-ВР) , "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) неможливо встановити чи було позивачем виплачено страхувальнику кошти з порушенням умов договору страхування, вимог чинного законодавства чи за відсутності таких. Водночас, суд не був позбавлений права витребувати у сторони відсутню частину договору, а не відмовляти у позові з підстав наявності в матеріалах справи лише частини договору, укладеного між позивачем і ТОВ "Транс-Сервіс-1".

Щодо висновку судового експерта Галамая Б.І. № 31 від 31.01.2017, то судами було зазначено, що останній є саме висновком спеціаліста, не відповідає вимогам ст. 101 ГПК України, однак з метою прийняття обґрунтованого рішення у справі, суд повинен був надати належну оцінку цьому висновку з урахуванням вимог ст. 86 ГПК України, чого господарськими судами належним чином не було здійснено.

Крім того, за п. п. 1. 2 ч. 1 ст. 99 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справа "Дульський проти України" від 01.06.2006 експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.

Місцевий господарський суд, вказуючи на те, що ним критично оцінюється висновок судового експерта Галамая Б.І. № 31 від 31.01.2017, не вирішив відповідно до правил ст. 99 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) питання щодо призначення у справі відповідної експертизи та неповно з'ясував дійсні обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, чим також порушив право позивача на можливість бути почутим і захистити свої законні права та інтереси.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Порушення права на справедливий розгляд за ст. 6 Конвенції буде мати місце у випадках: відмови суду розглядати в своєму рішенні доводи, засновані на Конвенції, які до того ж були ясно і повно викладено; відмови суду оцінювати доводи заявника, засновані на Конституції; відмови суду в задоволенні скарги заявника без оцінки доказів по суті, тобто без будь-якої мотивації, лише шляхом відтворення в судовій ухвалі тексту рішення суду нижчого рівня (рішення ЄСПЛ у справах "Гарсія Руїс проти Іспанії", "Іро Баланіт проти Іспанії", "Проніна проти України", "Хелле проти Фінляндії", "Татішвілі проти Росії").

Оскільки судами було порушено вимоги ст. 86 ГПК України, належним чином не встановлено чи підлягає стягненню з відповідача, який є власником джерела підвищеної небезпеки, з вини якого сталася ДТП, різниця між виплаченою позивачем сумою страхового відшкодування та сумою, яка була відшкодована позивачу страховою компанією "Княжа Вієна Іншуранс Груп" згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/9024559, то постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, більш ретельно перевірити і надати належну оцінку всім доказам у справі (наявній в матеріалах справи частині договору № 28-1301-00196\00040 від 16.12.2015, копіям страхового акту № ЗСКА-6180 від 15.02.2017 (а.с. 44, т. 1), розрахунку суми страхового відшкодування від 15.02.2017 (а.с. 45, т. 1), платіжним дорученням № 2900 від 15.02.2017, № 2915 від 16.02.2017 (а.с. 46-47, т. 1), а також при необхідності обговорити питання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи та належним чином встановити чи виник у відповідача обов'язок з оплати позивачу вказаних коштів. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону вирішити спір.