Одеська митниця Державної фіскальної служби звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг" про стягнення 258147,00 грн збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог частини 1 статті 936, частин 1, 2 статті 938, частини 1 статті 942, статей 944, 949, 953 Цивільного кодексу України та умов укладеного з позивачем договору про надання послуг відповідального зберігання №54 від 02.03.2016 не забезпечив повне збереження переданого на відповідальне зберігання товару та не вжив заходи, необхідні для забезпечення схоронності товару, внаслідок чого виникла нестача товару, переданого позивачем відповідачу на відповідальне зберігання, а позивач поніс збитки від втрати майна у розмірі ринкової вартості втраченого від нестачі майна та у зв'язку з додатковими витратами на оплату послуг з проведення незалежної оцінки ринкової вартості втраченого від нестачі майна, які відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 02.03.2016 між Одеською митницею Державної фіскальної служби (поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" (зберігач) був укладений договір про надання послуг відповідального зберігання № 54 (далі по тексту договір, договір зберігання), відповідно до умов якого зберігач зобовязався надати поклажодавцю послуги відповідального зберігання товарів, які відповідно до статті 238 Митного кодексу України зберігаються поклажодавцем.

Згідно з підпунктом 1.1.2. пункту 1.1. договору конкретний перелік та види товарів, які передаються на відповідальне зберігання, визначається сторонами в окремих актах прийому-передачі.

Відповідно до пункту 1.3. договору з моменту фактичної передачі товарів поклажодавцем зберігачу на останнього покладається обовязок по їх збереженню в первинному вигляді, з урахуванням природного зносу товарів.

Згідно з підпункту 6.3.4. пункту 6.3. договору зберігач зобовязаний забезпечити повне збереження переданого на відповідальне зберігання товару та вживати заходи, необхідні для забезпечення схоронності та якості товарів.

Підпунктом 6.3.6. пункту 6.3. договору визначено, що зберігач зобовязаний за першою вимогою поклажодавця повертати йому товари в тому самому стані, в якому вони були прийняті на відповідальне зберігання зі складанням відповідних документів, передбачених Порядком роботи складу митниці Державної фіскальної служби, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 627 від 30.05.2012 (z1097-12) .

Відповідно до підпункту 6.3.10. пункту 6.3. договору у разі виявлення нестачі, пошкоджень або псування товарів зберігач зобовязаний складати акт та повідомляти про це поклажодавця письмово та засобами звязку.

Згідно з підпунктом 6.3.20. пункту 6.3. договору зберігач зобовязаний здійснювати під час зберігання товарів їх поверхневий огляд з метою встановлення пошкоджень або псувань, з обовязковим складенням про це відповідного акту. При виявленні пошкоджень та псувань товарів, переданих на зберігання, останній зобовязується у триденний термін інформувати поклажодавця.

Пунктом 8.1. договору передбачено, що у випадку порушення зобовязання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним в Україні законодавством.

Згідно з пунктом 8.2. договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до пункту 8.3. договору зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу) товару у розмірі його вартості, з урахуванням збитків, нарахованих відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 116 від 22.01.1996 (116-96-п) , та Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003 (1891-2003-п) (незалежна оцінка або стандартизована).

На виконання умов зазначеного договору зберігання позивач за актом прийому-передачі від 02.12.2016 передав відповідачу для розміщення на склад митниці для зберігання овочі свіжі, а саме: часник призначений для громадського харчування в сітках по 10 кг, виробник "JINING HAIJANG TRADING CO. LTD", країна виробництва Китай, загальною вагою 24980 кг. При цьому, в акті в якості умов зберігання зазначено лише температуру зберігання +2С, +3С.

За результатами проведення інвентаризації відповідно до наказів Одеської митниці Державної фіскальної служби №19-аг від 10.02.2017 та №57-аг від 06.06.2017 інвентаризаційною комісією Одеської митниці виявлено нестачу товару, переданого на відповідальне зберігання відповідачу на підставі договору № 54 від 02.03.2016 за актом прийому-передачі від 02.12.2016, а саме: нестачу 1590 кг часнику, що підтверджується інвентаризаційним описом від 17.02.2017 та протоколом інвентаризаційної комісії від 05.04.2017, а також нестачу 3013,5 кг часнику, що підтверджується інвентаризаційним описом від 06.06.2017 та протоколом інвентаризаційної комісії від 21.07.2017.

Звертаючись за позовом про стягнення збитків, позивач зазначає, що відповідач не виконав належним чином свої зобовязання за договором зберігання, в порушення вимог частини 1 статті 936, частин 1, 2 статті 938, частини 1 статті 942, статей 944, 949, 953 Цивільного кодексу України та умов укладеного з позивачем договору про надання послуг відповідального зберігання № 54 від 02.03.2016 не забезпечив повне збереження переданого на відповідальне зберігання товару та не вжив заходи, необхідні для забезпечення схоронності товару, внаслідок чого допустив часткову втрату товару, переданого позивачем на відповідальне зберігання, а позивач поніс збитки від втрати майна у розмірі ринкової вартості втраченого від нестачі майна та у зв'язку з додатковими витратами на оплату послуг з проведення незалежної оцінки ринкової вартості втраченого від нестачі майна, які відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.06.2018 у справі №916/3197/17 позов задовольнив. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг" на користь Одеської митниці Державної фіскальної служби 258 147,00 грн збитків та 3872,21 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач на умовах договору прийняв на зберігання майно, проте допустив часткову втрату зазначеного майна, у звязку із чим зобовязаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі вартості втраченого майна.

Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що протиправна поведінка відповідача полягає в неналежному виконанні умов договору про надання послуг відповідального зберігання №54 від 02.03.2016, наявність шкоди та її розмір підтверджені протоколами інвентаризаційної комісії та звітами з незалежної оцінки ринкової вартості втраченого від нестачі майна, а також встановили, що протиправна поведінка відповідача знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку з понесеними позивачем збитками. Суд також дійшов висновку, що відповідач не довів обставин того, що ним вживались заходи на виконання умов договору щодо належного зберігання товару.

Київський апеляційний господарський постановою від 13.08.2018 залишив рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 без змін.

Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог повністю, вказавши про наявність всіх елементів у складі цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи.

У касаційній сказі Товариство з обмеженою відповідальністю "Толк консалтинг" просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 у справі №916/3197/17 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статей 77 Господарського процесуального кодексу України, статей 22, 613, 1166 Цивільного кодексу України та статей 224, 226 Господарського кодексу України. За твердженням скаржника судові рішення прийняті за відсутності допустимих доказів факту недостачі товару, не доведення позивачем та не встановлення судами наявності всіх елементів складу господарського правопорушення.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач Одеська митниця Державної фіскальної служби просить рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 у справі №916/3197/17 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, обговоривши доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків, у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

З положень зазначених норм вбачається, що належне виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності, отже правомірна поведінка відповідача, ставиться в залежність до тих наслідків, які повязуються із відшкодуванням збитків.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При розгляді даної справи суд мав вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з наявністю всіх елементів складу цивільного правопорушення, а за наявності збитків також і обставин, пов'язані з їх розміром, оскільки саме від цих останніх обставин залежить як ціна позову, так і правильність її визначення позивачем.

Проте, господарські суди попередніх інстанцій не з'ясували належним чином відповідні обставини.

Стверджуючи про доведеність наявними в матеріалах справи доказами наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою обставини, встановлені постановою Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 815/2881/17 щодо протиправної бездіяльності митниці по факту неналежного зберігання свіжого часнику, вилученого Одеською митницею Державної фіскальної служби у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутарія" на підставі протоколу про порушення митних правил №0770/10000/16 від 02.12.2916 у складських приміщеннях, якими користується Товариство з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг". При цьому у зазначеній справі № 815/2881/17 встановлено, що товар зберігався на території установи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Толк Консалтинг", у якого відсутній дозвіл на відкриття і провадження діяльності митного складу.

Однак, господарські суди у цій справі № 916/3197/17 при прийнятті оскаржуваних рішень не врахували зазначені обставини, встановлені адміністративним судом у вказаній справі, не надали цим обставинам жодної оцінки.

Крім того, обґрунтовуючи своє рішення суди першої та апеляційної інстанцій застосували до спірних правовідносин положення статті 1166 Цивільного кодексу України.

Однак, Касаційний господарський суд зазначає, що норми статті 1166 Цивільного кодексу України регулюють правовідносини стягнення позадоговірної (деліктної) шкоди та не можуть бути застосовані до правовідносин стягнення збитків, спричинених порушенням договірних зобов'язань, які регулюються положеннями статті 623 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, якими є правовідносини у цій справі.

Розглядаючи спір у цій справі про стягнення збитків, заданих внаслідок незбереження товару, суди попередніх інстанцій не дослідили питання власності товару та не встановили особу власника товару, якому спричинено збитки.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ГПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обовязки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Власник товару (часнику) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрутарія" до участі у справі у належному процесуальному статусі залучено не було, незважаючи на клопотання відповідача з посиланням на наявність судових рішень з аналогічних правовідносин.

Отже, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутарія" про залучення останнього в якості третьої особи, не обгрунтував свої висновки щодо відсутності підстав для його задоволення та не дослідив чи може вплинути та яким чином вплине на права або обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрутарія" прийняття рішення з даного господарського спору з урахуванням того, що саме останній є власником переданого на зберігання майна (часнику).

Крім того, судами попередніх інстанцій не було досліджено чи є збитками саме позивача заявлена ним до стягнення вартість втраченого товару (часнику), враховуючи що даний товар не є власністю позивача, а лише був вилучений останнім при здійсненні митного оформлення та переданий на зберігання відповідачу.

Місцевий та апеляційний господарські суди при розгляді даної справи не встановили обставин і не вчинили процесуальних дій, про які йшлося, не надали оцінки відповідним доводам сторін, припустившись у зв'язку з цим порушення вимог частин першої і третьої ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного повного та обґрунтованого дослідження наявних у справі доказів, оцінки доказів як у цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі; частини п'ятої статті 236 названого Кодексу стосовно ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас суд касаційної інстанції згідно з частиною другою ст. 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2018 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і обєктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до ст. 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у звязку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.