1.1. У березні 2018 року ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 73 063,61 грн (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов'язання з виплати позивачу як акціонеру ПАТ "Укрнафта" дивідендів за 2007 рік, за 2010 рік та за 2011-2014 роки, у зв'язку з чим ОСОБА_5 просить стягнути з ПАТ "Укрнафта" суму невиплачених дивідендів у загальному розмірі 52 205,16 грн. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку щодо виплати дивідендів, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 3 154,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 18 642,88 грн.

1.3. ПАТ "Укрнафта" було подано заяви про застосування позовної давності до вимог щодо стягнення дивідендів за 2007 рік та за 2010 рік, які мотивовані тим, що такі строки закінчилися 02.08.2014 та 01.01.2015 відповідно.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" засновано на підставі наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта" у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 №210/93 (210/93) .

2.2. Згідно з рішенням загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 змінено тип та назву товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".

2.3. Пунктом 3.1 статуту ПАТ "Укрнафта" визначено, що акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього статуту та вимог чинного законодавства України.

Згідно з п. 3.3 статуту ПАТ "Укрнафта" кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

Пунктом 6.1 статуту ПАТ "Укрнафта" передбачено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства.

Відповідно до п. 6.18 статуту ПАТ "Укрнафта" підтвердженням права власності на акції є виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів. Виписка з рахунку в цінних паперах не може бути предметом угод, що тягнуть за собою перехід права власності на акції.

2.4. ОСОБА_5 є акціонером ПАТ "Укрнафта" з кількістю акцій 420 одиниць, що підтверджується випискою про стан рахунку у цінних паперах НОМЕР_1 від 12.05.2011.

2.5. 16.09.2015 позивач надіслав відповідачеві лист, в якому просив повідомити йому про причину невиплати дивідендів та виплатити дивіденди за 2011, 2012, 2013 та за 2014 роки.

2.6. У відповідь на вказану заяву, листом від 19.10.2015 №132-33/35 відповідач повідомив позивача, що відповідно до прийнятих загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" рішень, виплата дивідендів за 2011-2014 роки акціонерам товариства здійснюється в порядку ч. 5 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" та вказав, що депозитарний облік цінних паперів та надання необхідних виписок здійснює депозитарна установа ПАТ "Фінансова компанія "Укрнафтогаз".

2.7. Листом №2109/1 від 21.09.2015 ПАТ "Фінансова компанія "Укрнафтогаз" повідомило позивача, що на сьогоднішній день ПАТ "Фінансова компанія "Укрнафтогаз" не отримувало від Центрального депозитарію ПАТ "НДУ" коштів для виплати дивідендів за 2011-2014 роки на ім'я ОСОБА_5

2.8. Оскільки ПАТ "Укрнафта" ухиляється від виплати йому як акціонеру зазначеного товариства дивідендів за 2007, 2010, 2011-2014 роки, розподілених відповідними рішеннями загальних зборів товариства, позивач вказує, що його права підлягають захисту в судовому порядку.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 31 травня 2018 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_5 заборгованість з виплати дивідендів у загальному розмірі 51 616,86 грн, 3% річних у розмірі 3 098,53 грн, інфляційні витрати у розмірі 18 348,52 грн, судовий збір у розмірі 1 762,00 грн та витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 289,24 грн.

3.2. 18 вересня 2018 року постановою Київського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 залишено без змін.

3.3. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що з огляду на визначені у протоколах №18 від 26.01.2010, №20 від 25.02.2011, №22 від 10.10.2014, №23 від 22.07.2015 строки виплати ПАТ "Укрнафта" дивідендів за 2007 рік, за 2010 рік та за 2011-2014 роки, відповідач є таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з виплати на користь позивача дивідендів.

3.3.1. При цьому, судами встановлено, що строки позовної давності за вимогою позивача про стягнення з відповідача дивідендів за 2007 рік спливли 02.08.2014, а за вимого про стягнення з відповідача дивідендів за 2010 рік - 01.01.2015.

Натомість до суду із вказаними вимогами позивач звернувся у березні 2018 року, тобто із пропуском позовної давності. При цьому, позивач наголошуючи на поважності причин пропуску позовної давності вказував, що про нарахування дивідендів йому стало відомо лише у лютому 2018 року після його звернення до органу податкової служби з запитом про сплату податків.

Господарські суди зауважили на тому, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача як акціонера ПАТ "Укрнафта" відповідно до вимог ст. 35 Закону України "Про акціонерні товариства" про проведення загальних зборів Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 26.01.2010 та 25.02.2011. Також матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача про результати прийнятих рішень на відповідних зборах, в тому числі щодо порядку та строків виплати дивідендів.

Отже, суди дійшли висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення позивача про порядок та строки виплати на його користь дивідендів.

Крім того, як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції зазначили у мотивувальних частинах своїх рішень про те, що дії відповідача щодо своїх міноритарних акціонерів містять систематичний дискримінаційний характер, спрямований саме на невиплату дивідендів, тобто вказують на зловживання правом, а також відсутність належних доказів повідомлення ОСОБА_5 про проведення спірних загальних зборів та про порядок та строки виплати дивідендів, тому суди вказали, що позивачем пропущено позовну давність за вимогами про стягнення дивідендів за 2007 та 2010 роки з поважних причин.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 16 жовтня 2018 року Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018; змінити рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 в частині задоволення вимог щодо стягнення з ПАТ "Укрнафта" на користь ОСОБА_5 заборгованості з виплати дивідендів за 2007 та 2010 роки, виклавши резолютивну частину рішення, в такій редакції: "1. Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити частково. 2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь ОСОБА_5 заборгованість з виплати дивідендів у загальному розмірі 36 670,33 грн, 3% річних у розмірі 3 098,53 грн, інфляційні витрати у розмірі 18 348,52 грн, судовий збір у розмірі 1 762,00 грн та витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 289,24 грн. Видати наказ. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3350/18, виключивши з неї висновки про те, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерами дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів".

4.2. На думку скаржника, господарськими судами обох інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 256- 258, 261, 267 ЦК України, та порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 74, 236, 269 ГПК України.

4.2.1. Відповідач вказує, що у визначений чинним законодавством спосіб довів до відома всіх акціонерів інформацію про порядок та строки виплати дивідендів за 2007 та 2010 роки. Не виключенням є й позивач, який міг знати та знав про порядок та строки виплати дивідендів за відповідні періоди.

Отже, висновок судів щодо порушення відповідачем порядку повідомлення своїх акціонерів про порядок та строки виплати дивідендів за 2007 та 2010 роки є безпідставним, а тому в цій частині позовних вимог суд мав прийняти до уваги заяви відповідача та застосувати строк позовної давності до зазначених позовних вимог.

4.2.2. Крім того, господарські суди не досліджуючи відповідних доказів, керуючись домислами та не аналізуючи належним чином норми законодавства зазначили про наявність у діях товариства ознак дискримінації.

За визначенням п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

У цьому зв'язку скаржник посилається га постанову Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 800/191/17, в якій зазначено, що "згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави".

Відтак, на думку скаржника, суди роблячи висновок щодо наявності в діяльності товариства ознак дискримінації мали би проаналізувати ситуацію, що склалася на предмет наявності всіх трьох зазначених складових.

Європейський суд з прав людини у справі "Пічкур проти України" визначив, що "дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства" (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення.

Відповідач вважає, що з самого визначення дискримінації, закріпленого в законі, логічно випливає, що неоднакове ставлення до осіб, які перебувають в подібному становищі, саме по собі не є дискримінацією. Воно може бути визнане дискримінацією лише за умови, якщо нема розумного та об'єктивного обґрунтування, тоді як невиплата дивідендів ПАТ "Укрнафта" своїм міноритарним акціонерам має виключно об'єктивний характер та не залежала від волі і бажання товариства.

Окремо скаржник зазначає, що суд першої інстанції виявивши факт дискримінації ПАТ "Укрнафта" своїх акціонерів, виніс окрему ухвалу, на підставі ст. 246 ГПК України та визнав за необхідне направити її на адресу наглядової ради ПАТ "Укрнафта" та Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини щодо виявлених ознак дискримінації акціонерів ПАТ "Укрнафта", які володіють пакетом акцій менше 1% статутного капіталу, по відношенню до акціонерів, які володіють пакетом акцій більше 1 % статутного капіталу при виплаті дивідендів товариства.

Вказана окрема ухвала була оскаржена ПАТ "Укрнафта" до Київського апеляційного господарського суду, наразі розгляд апеляційної скарги триває.

4.3. 05 грудня 2018 року позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

4.4. Відзив мотивовано такими аргументами.

4.4.1. Рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими, законними, оскільки судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Крім того, Київський апеляційний господарський суд та Господарський суд міста Києва об'єктивно та повно дослідили всі фактичні обставини справи і надали їм належну правову оцінку та висновки.

При цьому, ні в ст. 117 ЦК України, ні в ст. 11 Закону України "Про господарські товариства", ні в ст. 29 Закону України "Про акціонерні товариства" та статуті ПАТ "Укрнафта" не закріплено такого обов'язку акціонера як висувати до емітента письмову вимогу в разі наявності бажання отримати нараховані дивіденди. Більше того, з моменту прийняття рішення загальними зборами, виплата дивідендів акціонеру стає обов'язком цього товариства, належне виконання якого покладається саме на це товариство і не залежить від будь-яких дій акціонера. Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа (акціонер) не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Таким чином, жодним нормативним актом або прийнятим загальними зборами акціонерів відповідача рішенням не передбачений обов'язок позивача звертатись до відповідача з будь-якою вимогою та надавати будь-які документи, які б були умовою для виплати дивідендів.

Позивач зазначає, що він довідався про своє порушене право лише 21.02.2018 з отримання відомостей №312/10/09-15-08-01-009 від 21.02.2018 виданими ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в яких міститься дані про нарахування мені податків з доходу та не міг дізнатись про це раніше, вважаю, що мною не пропущений строк пред'явлення позову стосовно стягнення дивідендів.

Тобто, на думку позивача, його права на виплату дивідендів порушуються ПАТ "Укрнафта", оскільки дивіденди виплачуються вибірково.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Предметом спору у справі є вимога про стягнення заборгованості по нарахованим та несплаченим дивідендам за 2007, 2010, 2011-2014 роки, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України.

5.2.2. Судові рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача дивідендів за 2011-2014 роки та нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат, не оскаржуються.

З урахуванням приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

ПАТ "Укрнафта" оспорює правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо стягнення з нього дивідендів за 2007 та 2010 роки у сумі 9 105,18 грн та 5 841,36 грн відповідно. Також відповідач не погоджується з висновками судів, які викладені у мотивувальних частинах судових рішень, про те, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерами дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів.

5.2.3. Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" визначено, що акція це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України (435-15) та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 88 ГК України, п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Аналогічне положення містить ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", якою, зокрема, визначено, що право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

5.2.4. Отже, у разі прийняття загальними зборами товариства рішення про виплату дивідендів у такого товариства виникає обов'язок сплатити учаснику товариства відповідну суму коштів у строк, визначений статутом чи загальними зборами.

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів) та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що згідно з принципами, які закріплені у його практиці (див., між іншим, "Пудас проти Швеції", рішення від 27.10.1987), спір щодо "права", про яке можна стверджувати - принаймні на підставах, котрі можна довести, - що воно визнається в національному праві, а також є реальним і важливим. Спір може стосуватись як фактичного існування права, так і обсягів та способу його реалізації. Зрештою, результат провадження повинен безпосередньо впливати на можливість реалізації права, про яке йдеться у справі. Крім того, чи буде право розглядатись як право цивільного характеру в світлі відповідних положень Конвенції має визначатися не тільки за юридичною галузевою кваліфікацією, а й за його матеріально-правовим змістом та наслідками реалізації цього права у межах національної правової системи (див. "Кьоніг проти Німеччини", рішення від 28.06.1978).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, сплата учаснику дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає такому учаснику, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів учаснику прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).

5.2.5. Відповідачем доказів оплати позивачу дивідендів за 2007, 2010 роки суду не надано. Таким чином, відповідачем порушені права позивача на отримання частини прибутку (дивідендів) товариства.

Під час судового розгляду відповідачем подало заяви про застосування строку позовної давності щодо стягнення з відповідача дивідендів за 2007, 2010 роки, які були прийняті до уваги господарським судом першої інстанції.

5.2.6. У ст. 256 ЦК України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

5.2.7. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Порушення суб'єктивного цивільного права позивача полягає у порушенні його корпоративних прав на отримання частини прибутку (дивідендів) відповідача.

За умовами ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

5.2.8. Як правильно зазначено господарськими судами, виплата дивідендів є обов'язком товариства.

При цьому, судами встановлено, що дивіденди за 2006 та 2008 роки були сплачені позивачу ПАТ "Укрнафта" шляхом здійснення поштового переказу. Така виплата дивідендів за 2006 та 2008 рік була перерахована відповідачем однією сумою (без поділу такої суми за роками). Позивач пояснив, що впродовж багатьох років до (2010 року) відповідачем належним чином виконувались свої зобов'язання з виплати йому дивідендів, а тому коли ОСОБА_5 звернувся до відповідача за допомогою засобів телефонного зв'язку із запитом щодо одержаної через пошту суми коштів та одержав відповідь, що це дивіденди за 2006, 2007 та 2008 роки, він не ставив під сумнів таку відповідь представників ПАТ "Укрнафта". При цьому, про нарахування дивідендів позивачу стало відомо лише у лютому 2018 року після його звернення до органу податкової служби з запитом про сплату податків.

Суди також встановили, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення позивача як акціонера ПАТ "Укрнафта" відповідно до вимог ст. 35 Закону України "Про акціонерні товариства" про проведення загальних зборів Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" 26.01.2010 та 25.02.2011. Також матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача про результати прийнятих рішень на відповідних зборах, в тому числі щодо порядку та строків виплати дивідендів.

Так, відповідно до ст. 35 Закону України "Про акціонерні товариства", в редакції чинній станом на дати проведення таких зборів, повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів товариства здійснюється шляхом надсилання акціонерам персонально письмового повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядку денного, а також оскільки у відповідача кількість акціонерів - власників простих акцій понад 1000 осіб, то на нього покладено обов'язок за 30 днів до дати проведення загальних зборів також опублікувати в офіційному друкованому органі відповідне повідомлення.

Тобто, належним повідомленням відповідно до чинного станом на дату проведення спірних загальних зборів законодавства є направлення персонального повідомлення та публікація відповідного повідомлення в офіційному друкованому органі.

Суди зазначили, що відповідач повідомляв своїх акціонерів лише шляхом розміщення відповідного повідомлення в засобах масової інформації, а матеріали справи не містять доказів зворотного. Також матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення позивача про результати прийнятих рішень на відповідних зборах, в тому числі щодо порядку та строків виплати дивідендів.

5.2.9. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення дивідендів за 2007 та 2010 роки з поважних причин, у зв'язку з чим порушене право позивача підлягає захисту.

Аргументи касаційної скарги у наведеній частині по суті стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі. Проте касаційна інстанція згідно з ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2.10. Щодо правильності висновків судів попередніх інстанцій, які викладені у мотивувальних частинах судових рішень, про те, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерам дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів, то у цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, суди повинні наводити мотиви, виходячи з яких, відхиляють доводи учасників справи та надані ними докази.

Разом з тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що позивач у своїй позовній заяві, обґрунтовуючи свої вимоги, не вказував про наявність в діях відповідача ознак дискримінації.

Відтак, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не мали потреби вдаватися до дослідження обставин, пов'язаних з наявністю або відсутністю в діях відповідача ознак дискримінації щодо окремих груп акціонерів, про що обґрунтовано вказує скаржник у своїй касаційній скарзі.

Наявність або відсутність в діях відповідача ознак дискримінації щодо окремих груп акціонерів не впливає на вирішення спору щодо стягнення з відповідача дивідендів та нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.

Більш того, Верховний Суд вбачає, що суд першої інстанції, виявивши факт дискримінації ПАТ "Укрнафта" своїх акціонерів, виніс окрему ухвалу на підставі ст. 246 ГПК України та визнав за необхідне направити її на адресу наглядової ради ПАТ "Укрнафта" та Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини щодо виявлених ознаки дискримінації акціонерів ПАТ "Укрнафта", які володіють пакетом акцій менше 1% статутного капіталу, по відношенню до акціонерів, які володіють пакетом акцій більше 1 % статутного капіталу при виплаті дивідендів товариства.

Вказана окрема ухвала оскаржена ПАТ "Укрнафта" до Київського апеляційного господарського суду, розгляд окремої ухвали триває.

Отже, зазначене питання є предметом дослідження в окремому процесуальному акті і ці обставини не стосуються суті спору та не впливають на прийняття рішення у справі.

У зв'язку з викладеним Верховний Суд вважає, що висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо невиплати своїм міноритарним акціонерам дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів, не входили до предмета розгляду у цій справі і не впливають на наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача дивідендів.

За таких обставин, рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають частковій зміні з виключенням з їх мотивувальних частин положень, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерами дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до ч. 1 ст. 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 311 ГПК України).

6.2. Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції положень, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерами дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі №910/3350/18 змінити, виключивши з їх мотивувальних частин висновки, що дії ПАТ "Укрнафта" щодо невиплати своїм міноритарним акціонерами дивідендів свідчать про існування ознак дискримінації товариством окремих груп акціонерів.