розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Каді Дніпро" (далі - Фірма)

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 (колегія суддів: Зубченко І.В. (головуючий), судді Радіонова О.О., Чернота Л.Ф.)

зі справи № 908/4538/15

за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - Банк)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Лотос-Крим",

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

Банк звернувся до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) до Фірми про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.08.2018 (колегія суддів: Зекунов Е.В. (головуючий), судді Сковородіна О.М., Левшина Г.В.) позов задоволено повністю.

Фірма оскаржила зазначене рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2018 відмовлено в задоволенні клопотання Фірми про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу Фірми залишено без руху та зобов'язано заявника усунути впродовж десяти днів з моменту отримання цієї ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: надати докази сплати судового збору в розмірі 200 159,15 грн.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 відмовлено Фірмі в задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2018 та повернуто апеляційну скаргу заявникові.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: заява про усунення недоліків відповідно до ухвали суду від 17.09.2018 не містить доказів сплати судового збору в розмірі 200 159,15 грн.; обставини, якими мотивоване повторне клопотання про відстрочення сплати судового збору, є аналогічними тим, які були викладені в тексті апеляційної скарги; Фірмою не подано нових належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги, як і доказів на підтвердження того, що протягом визначеного процесуальним законом строку розгляду апеляційної скарги заявник зможе сплатити судовий збір у встановленому розмірі.

Фірма в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить зазначену ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 скасувати і передати справу для здійснення апеляційного провадження.

Згідно з доводами відповідача, викладеними в касаційній скарзі: суд апеляційної інстанції не врахував наведені Фірмою обставини, які свідчать про неможливість і утруднення в здійсненні оплати судового збору в установленому законом розмірі (припинення діяльності шляхом ліквідації; закриття поточних рахунків; відсутність майна, яке давало б прибуток тощо); неврахування зазначених обставин призвело до ухвалення незаконного судового рішення, яке завадило подальшому розгляду справи і захисту Фірмою своїх законних прав та інтересів.

Банк подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та просив ухвалу апеляційного господарського суду зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу від третьої особи не надходив.

Перевіривши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 258 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Із матеріалів справи та зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду вбачається, що:

- відповідачем до апеляційної скарги не було додано доказів сплати судового збору у встановлених законодавством порядку і розмірі;

- водночас Фірма просила суд апеляційної інстанції відстрочити їй сплату судового збору, посилаючись на те, що: 12.09.2016 загальними зборами учасників прийнято рішення про припинення діяльності товариства шляхом ліквідації; у зв'язку з припиненням діяльності були закриті поточні рахунки відповідача в банківських установах; єдиним майном Фірми є нерухоме майно, що знаходиться на території АР Крим, на яке було звернуто стягнення; іншого майна у відповідача немає;

- ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2018 відмовлено в задоволенні клопотання Фірми про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що в клопотанні відповідач не зазначив жодної з підстав, передбачених статтею 8 Закону, та не надав доказів на підтвердження будь-якої з таких підстав, а також доказів, які давали б можливість стверджувати про спроможність відповідача сплатити судовий збір у повному обсязі протягом строку розгляду апеляційної скарги;

- цією ж ухвалою апеляційну скаргу Фірми залишено без руху та надано час для усунення недоліків, а саме: зобов'язано надати докази сплати судового збору в розмірі 200 159,15 грн. протягом десяти днів з моменту отримання ухвали;

- зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції Фірма отримала 26.09.2018 (на юридичну адресу) та 10.10.2018 (на адресу листування), що підтверджується відповідними рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення;

- на виконання вимог названої ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2018 Фірма подала заяву про усунення недоліків, але доказів сплати судового збору, як того вимагав суд, до заяви не додала. Водночас відповідач просив суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення апеляційним господарським судом;

- Східний апеляційний господарський суд, враховуючи, що Фірма не подала нових належних і допустимих доказів на підтвердження неможливості сплати судового збору за подання апеляційної скарги, дійшов висновку, що правові підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору відсутні, у зв'язку з чим повернув апеляційну скаргу заявникові.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Фірми з ухвалою апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 8 Закону, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Отже, стаття 8 Закону право суду відстрочити та розстрочити сплату судового збору пов'язує з наявністю відповідних обставин, перелік яких розширювальному тлумаченню не підлягає.

Крім того, питання про відстрочення та розстрочення судом сплати судового збору вирішується судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та обґрунтованості доводів сторони належними і допустимими доказами на підтвердження наявності передбачених законом обставин, а також на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскільки відповідач всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України не подав належних доказів наявності обставин, передбачених статтею 8 Закону, Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення клопотання Фірми про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу України, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 174 ГПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. При цьому відповідно до частини четвертої статті 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано повернуто апеляційну скаргу на рішення господарського суду Донецької області від 15.08.2018 заявникові, оскільки ним не усунуто недоліки апеляційної скарги.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, "завадив" подальшому розгляду справи та захисту Фірмою своїх прав та інтересів, не можуть бути підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що "право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом. Відповідно, суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, ураховуючи наведені норми та практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення і застосування положень пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів зазначає, що сплата судового збору за подання позовної заяви передбачена положеннями ГПК України (1798-12) , Законом і не може вважатися обмеженням доступу до суду, що узгоджується із рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі".

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанцій - без змін як такої, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2018 зі справи № 908/4538/15 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Каді Дніпро" - без задоволення.