1.1. У січні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Елена" (далі - ТОВ "Елена") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі - ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") про стягнення основного боргу в розмірі 156 784,30 грн, пені в розмірі 7 839,22 грн, 3% річних в розмірі 7 693,17 грн, інфляційних втрат в розмірі 22 455,67 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №277-ДУ від 10.12.2013 з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 10.12.2013 між ТОВ "Елена" (постачальник) та ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (покупець) укладений договір поставки №277-ДУ (далі - договір), згідно з п.п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в даному договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами до даного договору, а покупець - прийняти та оплатити поставлену продукцію у відповідності з умовами даного договору.

2.2. В п. 4.1 укладеного договору сторони зазначили, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, ціні, з якісними характеристиками та в строки, узгоджені сторонами у специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 4.7 договору датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товарно-супровідних документах, наданих постачальником.

Відповідно до п. 4.8 договору зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця до узгодженого місця призначення поставки з належною якістю, комплектністю, асортименті, кількості, в строки, з якісними показниками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої продукції. Загальна суми договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору. У випадку відхилення кількості фактично поставленої продукції від узгодженої до поставки кількості, загальна вартість договору змінюється пропорційно кількості фактично поставленої продукції із розрахунку її ціни, визначеної у відповідних специфікаціях до договору (п. 5.1 договору). Ціни на поставлену постачальником продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору (п. 5.3 договору).

2.3. Відповідно до п. 5.4 договору (в редакції додаткової угоди від 28.02.2014) розрахунки за поставлену продукцію по даному договору здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90-го календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 даного договору. Датою оплати вважається дата списання грошових засобів з поточного рахунку покупця. Кінцеві взаєморозрахунки між покупцем та постачальником здійснюються на підставі даних якості, кількості, асортименту та комплектності продукції, визначених у відповідності до розділу 2 даного договору.

У випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує покупцю неустойку у вигляду пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції (п. 6.8 договору).

Даний договір набирає чинності з 01.01.2014 за умови його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору встановлюється до 31.12.2015 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 8.1 договору).

23.12.2017 сторонами була підписана специфікація б/н до договору поставки.

2.4. За твердженням позивача, на виконання умов договору та специфікації до нього, останній поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №6 від 28.01.2015, №7 від 28.01.2015, №8 від 28.01.2015 на загальну суму 156 784,30 грн. Зазначений товар був прийнятий уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №46 від 26.01.2015.

На підтвердження вказаних обставин, позивач подав такі документи: договір поставки №277-ДУ від 10.12.2013; специфікацію; додаткову угоду від 28.02.2014; накладні: №6 від 28.01.2015, №7 від 28.01.2015, №8 від 28.01.2015; довіреність №46 від 26.01.2015; правоустановчі документи; витяги з ЄДРПОУ стосовно статусу та місцезнаходження позивача та відповідача.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 13 березня 2018 року рішенням Господарського суду Донецької області позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" на користь ТОВ "Елена" заборгованість у розмірі 156 784,30 грн, пеню в розмірі 7 839,22 грн, 3% річних у розмірі 7 680,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 21 754,14 грн, витрати з оплати судового збору у розмірі 1 594,13 грн. В решті позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 12,57 грн, інфляційних втрат у розмірі 701,53 грн - відмовлено.

3.2. 10 липня 2018 року постановою Донецького апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Донецької області від 13.03.2018 залишено без змін.

3.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що позивачем, на підставі договору поставки №277-ДУ від 10.12.2013, специфікації, було поставлено відповідачу продукцію за видатковими накладними №6 від 28.01.2015, №7 від 28.01.2015, №8 від 28.01.2015 на загальну суму 156 784,30 грн. Дана продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №46 від 26.01.2015.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу є обґрунтованими та доведеними матеріалами справи, отже, такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно стягнення судом першої інстанції пені в розмірі 7 839,22 грн, 3% річних у розмірі 7 680,60 грн, інфляційних втрат в розмірі 21 754,14 грн, суди дійшли висновку щодо часткового їх задоволення, оскільки позивач помилково нарахував пеню за період з 06.05.2015 по 22.12.2016, який перевищує шестимісячний термін нарахування пені. Однак, суд, здійснивши власний розрахунок пені, враховуючи встановлене в п. 6.8 договору обмеження (не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції), вимоги позивача в цій частині позовних вимог визнав обґрунтованими у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, господарські суди, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшли висновку про часткове їх задоволення, оскільки позивачем при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат були допущені арифметичні помилки.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 13 серпня 2018 року ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.07.2018, рішення Господарського суду Донецької області від 13.03.2018, а справу направити на новий розгляд.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, такими доводами.

4.2.1. Господарські припустилися порушення процесуального права в частині встановленого обов'язку щодо дослідження доказів, передбаченого ст.ст. 209, 210 ГПК України.

Господарський суд першої інстанції не застосував п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України щодо залишення позову без розгляду у зв'язку з тим, що позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом докази.

Крім того, у відповідача відсутній оригінал договору, оскільки в рішенні суду йдеться про обставини, по яких сплинув п'ятирічний строк.

Також відповідач вважає, що позовна заява взагалі не відповідала вимогам, встановленим ст. 162 ГПК України, в тому числі щодо оплати судового збору, який був сплачений в 2016-2017 роках.

Що стосується порушень судом норм матеріального права, то скаржник зазначає безпідставне притягнення його до відповідальності двічі шляхом стягнення пені, а також річних та інфляційних, оскільки це не передбачено умовами договору.

4.3. 05 листопада 2018 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

4.3.1. Відзив мотивовано тим, що стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, передбачених ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями. Отже, за змістом 625 ЦК України (435-15) нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних, входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат від знецінення грошових коштів, унаслідок інфляційних процесів, та отримання певної компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, які належали до сплати кредиторові.

4.3.2. Судовий збір дійсно був сплачений позивачем двома частинами. Вперше 29.12.2016 згідно з платіжним дорученням №1142 на суму 1 600,00 грн. Цей судовий збір було сплачено при поданні в 2016 році позовної заяви про стягнення з ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" суми заборгованості. Однак, оскільки судовий збір був сплачений не в повному обсязі згідно з ухвалою господарського суду по справі №905/117/17 від 12.01.2017 позовну заяву було повернуто ТОВ "Елена" без розгляду. Після цього, 14.11.2017 згідно з платіжним дорученням №2008 на суму 1 321,58 грн, позивач здійснив доплату грошових коштів і повторно звернувся до господарського суду з тим самим позовом.

4.4. ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" подало клопотання про передачу справи №905/130/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке мотивовано тим, що, на думку відповідача, дана справа містить виключну правову проблему щодо можливості прийняття судових рішень у справах, за відсутності у позивача оригіналів документів, на які вони посилаються у своїй позовній заяві, розв'язання якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної та справедливої правозастосовчої практики.

Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення даного клопотання з огляду на таке.

Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Проте наведені ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" у клопотанні доводи не дають підстав для висновку про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки доводи, викладені у клопотанні, не підтверджують того, що дана справа містить виключну правову проблему і передача даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

4.5. 05 жовтня 2018 року ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" подало доповнення до касаційної скарги, вимоги якого по суті зводяться до невірного розрахунку суми судового збору судом першої інстанції та щодо необхідності постановлення окремої ухвали стосовно судді Господарського суду Донецької області.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що за правилами ч. 1 ст. 298 ГПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже, вказані доповнення до касаційної скарги не враховуються, оскільки всупереч вимог ч. 1 ст. 298 ГПК України такі подані після закінчення строку на касаційне оскарження.

Враховуючи наведене, касаційному розгляду підлягають вимоги ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", викладені у касаційній скарзі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних витрат та пені у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару за договором поставки.

5.2.2. Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України та ч. 1 ст. 712 ЦК України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму.

В силу приписів ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 2 ст. 712 ЦК України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України (435-15) про купівлю-продаж, які (ст. 655, ч. 1 ст. 691 ЦК України) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

5.2.3. Господарські суди встановили, що позивач, на підставі договору поставки №277-ДУ від 10.12.2013, специфікації до цього договору, поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №6 від 28.01.2015, №7 від 28.01.2015, №8 від 28.01.2015 на загальну суму 156 784,30 грн. Дана продукція була отримана уповноваженим представником відповідача, який діяв на підставі довіреності №46 від 26.01.2015.

Отже, позивач, на підтвердження своїх вимог про стягнення грошових коштів, подав суду докази поставки товару. В свою чергу, відповідач не спростував цього факту належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим судами правильно зазначено, що матеріалами справи підтверджено факт поставки товару, тоді як докази його оплати відсутні.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.

Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.

Зважаючи на викладені вимоги ГПК України (1798-12) , а також надану судом апеляційної інстанції оцінку поданим позивачем доказам щодо поставки продукції відповідачу у їх сукупності, Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу.

5.2.4. Позивачем, окрім суми основаного боргу, було заявлено до стягнення інфляційні втрати, 3% річних та пеню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.8 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець, за письмовою вимогою покупця, сплачує покупцю неустойку у вигляду пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення оплати від вартості своєчасного не оплаченої продукції, однак не більше 5% від вартості своєчасно не оплаченої продукції.

З урахуванням умов договору та положень ст. 549, ст. 610, ст. 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних та пені, правильність розрахунків яких перевірено судами попередніх інстанцій з виправленням арифметичних помилок у розрахунках позивача.

5.2.5. Щодо доводів скаржника про безпідставне притягнення його до відповідальності двічі шляхом стягнення пені, а також річних та інфляційних, оскільки це не передбачено умовами договору, слід зазначити, що покладення на суб'єкта господарювання нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

В свою сергу, інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, відсутнє притягнення відповідача до відповідальності двічі, а стягнення відсотків річних та інфляційних можливе лише на підставі ст. 625 ЦК України без обов'язкового узгодження сторонами в договорі.

За таких обставин доводи скаржника в частині неправильного застосування судами вимог ст. 61 Конституції України та покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання не знайшли свого підтвердження.

5.2.6. Верховний Суд вбачає, що по суті доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішення господарських судів прийняті на підставі неналежних доказів, що мало бути підставою для залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 ст. 8 зазначеного Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, визначених процесуальним законом (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За змістом ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою.

Згідно з ч. 1 ст. 120 ГПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 ГПК України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У розумінні наведених положень залишення позову без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з'явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору. Тобто коли йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. При цьому, господарський суд має з'ясувати не тільки відсутність поважних причин, а також і те, яким чином неявка представника позивача перешкоджає вирішенню спору та у чому полягають перешкоди для розгляду та вирішення спору по суті заявлених позовних вимог за відсутності представника позивача.

Таким чином, визначальною є саме можливість або неможливість вирішення спору по суті при не вчиненні позивачем певних дій.

Верховний Суд вбачає, що судом першої інстанції належним чином досліджені наявні в матеріалах справи документи, які були подані позивачем на підтвердження своїх вимог, на підстави яких суд дійшов висновку про можливість прийняття рішення по даній справі.

Отже, як правомірно зазначив апеляційний господарський суд, суд першої інстанції розглянув і вирішив спір по суті на підставі наявних у справі та досліджених судом доказів.

5.2.7. Щодо аргументу скаржника про те, що позовна заява взагалі не відповідала вимогам, встановленим ст. 162 ГПК України, в тому числі щодо оплати судового збору, сплаченого в 2016-2017 роках, то у цьому зв'язку Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Верховний Суд вбачає, що предметом спору є стягнення 194 772,35 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Порядок і розмір сплати судового збору, встановлений Законом України "Про судовий збір" (3674-17) .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктами 1 підпункту 2 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (2246-19) у 2018 році з 1 січня встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 1 762,00 грн.

Отже, позивачем під час подання позову було правильно сплачено суму судового збору у розмірі 2 921,58 грн згідно з двома платіжними дорученнями від 29.12.2016 №1142 на суму 1 600,00 грн та від 14.11.2017 №2008 на суму 1 321,58 грн.

Таким чином, доводи скаржника про невідповідність позовної заяви ст. 162 ГПК України не відповідає дійсності.

5.2.8. Аналізуючи через призму ст. 86 ГПК України питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

З огляду на викладене не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, касаційний суд вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених ними доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до ст. 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Верховний Суд вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову обґрунтованим. Скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

6.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.