розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018

(головуючий суддя - Зеленін В.О., судді Сітайло Л.Г., Ткаченко Б.О.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018

(суддя Котков О.В.)

у справі №910/22257/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп"

про стягнення 77 464,71 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції

про стягнення 26 902,74 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару за договором про закупівлю (поставку) товарів №12/561 від 14.11.2014 у сумі 77 464,71 грн.

1.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" подало зустрічний позов про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції 26 902,74 грн у зв'язку із порушенням строків оплати товару, поставленого за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/561 від 14.11.2014.

1.3. Під час розгляду справи у суді першої інстанції Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції подало заяву про визнання недійсним у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, в якій просило визнати недійсною додаткову угода № 1-12/686 від 31.12.2014 до договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/561 від 14.11.2014.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

2.1. 14 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" в особі директора Зміївської теплової електричної станції (покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" (постачальником) було укладено договір про закупівлю (поставку) товарів №12/561 (далі - Договір або Договір поставки), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору.

Згідно з п. 3.1 Договору постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно з Додатком до Договору.

У пункт 5.8 Договору передбачено, що при поставці продукції постачальник зобов'язаний надати покупцю необхідні приналежності та наступні оригінали документів: рахунок-фактуру; податкову накладну; відповідні товаросупроводжувальні накладні; іншу документацію на продукцію згідно з договором.

2.2. Відповідно до п. 5 Додатка № 1 до Договору строк поставки продукції повинен складати не більше 20 календарних днів з дати отримання Постачальником письмової заявки Покупця з можливістю дострокової поставки.

У пункті 3 Додатка №1 до Договору також погоджено сторонам, що розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу покупця та підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції згідно письмових заявок покупця.

2.3. 18 листопада 2014 року покупець направив постачальнику письмову заявку №07/983-7957, що підтверджується витягом з журналу обліку вихідних факсограм за 2014 рік.

Отже, суди встановили, що строк поставки продукції повинен складати не більше 20 календарних днів з 18.11.2014, тобто до 09.12.2014.

24 грудня 2014 року постачальник направив на адресу покупця лист за вих.№24.12/2 від 24.12.2014, у якому, посилаючись на знаходження частини виробничих потужностей у місті Донецьку, просив розглянути можливість пролонгації Договору до 31.03.2015 та зобов'язався поставити продукцію до 31.03.2015 за попередньо обумовленою ціною.

30 грудня 2014 року відбулось засідання комітету з конкурсних торгів ПАТ "Центренерго" в особі Зміївської ТЕС, за результатами якого складено протокол №14.12.1/17. На цьому засіданні було розглянуто лист ТОВ "Імпел Гріффін Груп", визнано, що вказані в листі причини щодо неможливості виконання зобов'язань в передбачений строк є об'єктивними, та вирішили продовжити строк дії Договору №12/561 від 14.11.2014 до 31.03.2015 на підставі п.4 ч.5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель".

За результатами вказаного засідання покупець направив на адресу постачальника лист № 07/19-170 від 15.01.2015 з підписаним зі свого боку та скріпленого печаткою примірником додаткової угоди № 1-12/686 від 31.12.2014.

31 грудня 2014 року сторонами укладено додаткову угоду № 1-12/686 від 31.12.2014, якою внесено зміни в Додаток №1 до Договору в частині строку дії договору та строку поставки товару по 31.03.2015. Суди дослідили, що зміст двох екземплярів додаткової угоди, наданих позивачем та відповідачем, співпадає.

2.4. На виконання умов Договору та на підставі видаткової накладної №274 від 06.02.2015 постачальник 09.02.2015 передав покупцю товар - костюм з вогнетривким просоченням в кількості 88 штук, загальною вартістю 59 133,36 грн, що підтверджується актом приймання-передачі продукції від 09.02.2015.

Товар отриманий представником покупця - інженером з комплектації устаткування ВМТП Кохан Ю.І., яка діяла на підставі довіреності №035 від 03.02.2015.

У пункті 7 акта приймання-передачі зазначено, що даний акт є підставою для проведення розрахунків за отриману продукцію згідно з договором.

2.5. 04 вересня 2017 року відповідач за вих.№3974/09/17 направив позивачу претензію, у якій вказав про наявність заборгованості в сумі 59 133,36 грн та вимагав її оплатити протягом 3-х днів.

2.6. Позивач вартість отриманого товару в сумі 59 133,36 грн оплатив лише 20.09.2017, що підтверджується довідкою ПАТ "Кредобанк" від 21.12.2017 та копією платіжного доручення №Z/309 від 20.09.2017.

2.7. У зв'язку з викладеними обставинами Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/561 від 14.11.2014 у сумі 77 464,71 грн, з яких 73 325,37 грн - пеня та 4 139,34 грн - штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було порушено строки поставки продукції на 62 дні (з 09.12.2014 по 08.02.2015), а тому підлягають нарахуванню пеня та штраф, які передбачені умовами п.9.2 Договору.

В обгрунтування підстав для визнання недійсною додаткової угоди позивач зазначив, що волевиявлення (внутрішня воля) сторін за договором про закупівлю (поставку) товарів № 12/561 від 14.11.2014 полягала в тому, щоб змінити, виключно п. 9 Додатка № 1 до нього та викласти його у редакції додаткової угоди, про що свідчить письмова пропозиція відповідача та протокол тендерного комітету позивача. Жодного волевиявлення сторін стосовно внесення змін у Договір щодо продовження строку виконання зобов'язань не було. Відтак позивач вважає, що додаткова угода має бути визнана судом недійсною на підставі ст. 203 Цивільного кодексу України, як така, що суперечить закону.

2.8. Зустрічний позов відповідача обгрунтований обставинами несвоєчасної оплати позивачем товару, поставленого на виконання договору про закупівлю (поставку) товарів № 12/561 від 14.11.2014 року, оскільки покупець повинен був оплатити товар протягом 30 календарних днів з дати поставки, однак здійснив оплату лише 20.09.2017, у зв'язку із чим йому нараховані 3% річних та інфляційні за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

3. Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Відмовлено у задоволенні заяви №40 від 09.01.2018 "Про визнання недійсним у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону" Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції.

3.1.1. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, зустрічного позову та заяви про визнання недійсною додаткової угоди, суд першої інстанції дійшов висновку щодо їх недоведеності, необґрунтованості та безпідставності.

3.2. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2018 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні зустрічного позову. Прийнято в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" 4 490,90 грн 3% річних та 22 411,57 грн інфляційних нарахувань та 1 600,00 грн судового збору за подання зустрічної позовної заяви. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2018 залишено без змін. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпел Гріффін Груп" 2 400,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

3.2.1. Врахувавши погодження сторонами у додатковій угоді до Договору строків поставки до 31.03.2015, зважаючи на здійснення постачальником поставки продукції на користь покупця 09.02.2015, апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого суду про необґрунтованість вимог позивача про прострочення (несвоєчасність) відповідачем строків поставки товару за договором. Таким чином, суд зазначив, що недоведеними є вимоги позивача про стягнення пені та штрафу на підставі п. 9.2 Договору, а тому судом першої інстанції правильно відмовлено у їх задоволенні.

3.2.2. Апеляційний господарський суд погодився також з висновком суду першої інстанції про помилковість вимог позивача про визнання недійсною додаткової угоди до Договору.

У зазначеному аспекті суд вказав, що сторонами у передбаченому чинним законодавством України та Договором порядку було погоджено зміст (умови) укладеної між ними у 2014 році угоди в цілому, про що свідчать підписи та печатки обох сторін про її укладення на 1-ій сторінці.

Враховуючи наведені у заяві позивача доводи, суд дійшов висновку про правильність висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсною угоди на підставі ст. 203 ЦК України, як такої, що суперечить закону, зокрема в частині зміни пункту 5 Додатку №1, а саме строку виконання зобов'язань до 31.03.2015.

3.2.3. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічного позову, зважаючи на таке.

Суд врахував, що згідно з пунктом 3 Додатка №1 до Договору розрахунки за продукцію здійснюються Покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки продукції до складу Покупця та підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання - передачі продукції за кожну окремо поставлену партію продукції згідно письмових заявок Покупця.

09.02.2015 між сторонами підписано Акт приймання-передачі продукції на суму 59 133,36 грн. У пункті 7 акта приймання-передачі зазначено, що він є підставою для проведення розрахунків за отриману продукцію згідно з договором. Таким чином, в силу п. 3 Додатка №1 розрахунки повинні були бути здійснені протягом 30 календарних днів з 09.02.2015, тобто до 11.03.2015.

Суд апеляційної інстанції визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що для настання строку оплати необхідним є встановлення факту отримання Покупцем від Постачальника рахунку на оплату продукції.

Суд вказав, що вартість товару погоджена сторонами в акті приймання-передачі продукції, видатковій накладній відповідача та заявці позивача. Оплатити вказаний товар позивач мав за реквізитами, зазначеними в розділі 15 Договору "Місцезнаходження та банківські реквізити сторін", в якому вказаний рахунок відповідача, також розрахунковий рахунок відповідача зазначений у видатковій накладній. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач мав у своєму розпорядженні всі необхідні для здійснення платежу за товар реквізити і відсутність рахунка-фактури не заважала йому це зробити.

Суд також зазначив, що відсутність рахунку-фактури не можна вважати простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, оскільки позивач повинен був здійснити оплату отриманого товару у сумі 59 133,36 грн у строк до 11.03.2015, проте здійснив її лише 20.09.2017, відповідачем правомірно нараховані 3% річних та інфляційні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою в частині відмови у задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій у розмірі 77 464,71 грн за неналежне виконання відповідачем умов Договору, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою.

У касаційній скарзі Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій скасувати частково, а саме в частині відмови у частковому задоволенні позовної заяви та ухвалити нове рішення, відповідно до якого частково задовольнити позовну заяву позивача та стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання умов Договору у розмірі 30 158,02 грн (відповідно до зазначеного у касаційні скарзі розрахунку).

4.2. В обґрунтування зазначених вимог скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме ст. 631 ЦК України та ч.7 ст. 180 ГК України. У зазначеному аспекті позивач вказує, що укладаючи додаткову угоду від 31.12.2014, сторони не вказали у ній, що її умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до її укладення. Таким чином, скаржник вважає, що до моменту укладення додаткової угоди (31.12.2014) діяли умови Договору, які були обов'язковими для виконання сторонами, в тому числі і умови щодо строку поставки товару. Отже, поставка товару повинна була бути здійснена з 19.11.2014 по 08.12.2014.

З 09.12.2014 починається прострочення поставки продукції. Саме у період з 09.12.2014 по 31.12.2014, коли сторонами за Договором були внесені відповідні зміни, Відповідач безпідставно порушив виконання взятих на себе зобов'язань та порушив строк поставки продукції на 22 календарних дні. Таким чином, скаржник вважає, що з відповідача на його користь повинно бути стягнуто 30 158,02 грн, навівши відповідний розрахунок у своїй касаційній скарзі.

4.3. На думку скаржника, судами попередніх інстанцій всупереч п.4 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішень не було вирішено питання щодо часткового задоволення позовних вимог позивача.

4.4. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів та вимог скаржника та просить залишити її без задоволення, а постанову та рішення, що оскаржуються - без змін.

Позиція та доводи відповідача узгоджуються з висновками, здійсненими судами у судових рішеннях, що оскаржуються.

4.5. Склад суду касаційної інстанції змінено на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи, що міститься у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. Відповідно до частини 1 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.1.2. За приписами частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір у справі стосується правовідносин, що виникли з договору поставки.

Касаційний перегляд рішення та постанови судів попередніх інстанцій здійснюється в частині відмови позивачу у стягненні штрафних санкцій з відповідача за порушення умов договору щодо строків поставки товару.

5.2.2. За приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

5.2.3. Як зазначалось вище, судам встановлено, що 31.12.2014 між сторонами спору було укладено додаткову угоду № 1-12/686 до Договору, якою внесено зміни в додаток № 1 до Договору в частині строку дії Договору по 31.03.2015 та стосовно строку поставки по 31.03.2015.

Тобто, сторонами договору погоджено новий строк поставки товару за Договором - 31.03.2015. Поставка товару відповідачем була здійснена 09.02.2015, тобто в строк, погоджений сторонами спору.

5.2.4. Додаткова угода від 31.12.2014, якою сторони змінили строки поставки товару за Договором, є його невід'ємною частиною і не може розглядатися як окремий правочин, який визначає права та обов'язки сторін. Так само, не можуть бути застосовані і умови Договору, які сторони в подальшому змінили. Змінений зміст договору, а саме зміненні його умови, зокрема, строк поставки товару та строк дії договору, призводить до зміни зобов'язання. Зміна змісту зобов'язання полягає у зміні змісту існуючих прав та обов'язків.

Зазначене відповідає приписам ст. 653 ЦК України, згідно з частиною 1 якої у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

5.2.5. Таким чином, встановивши, що відповідач здійснив поставку товару в межах строків погоджених сторонами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову позивача про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару. Суд касаційної інстанції вважає обґрунтованим та законним висновок господарських судів про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій в іншій частині позивачем не оскаржуються, а вимоги касаційної скарги не містять належних доводів, які б свідчили про порушення судами норм матеріального чи процесуального права, передумови для скасування судових рішень, ухвалених у справі, відсутні.

6. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.2. З огляду на зазначене вище у розділі 5 цієї постанови, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а рішення та постанови судів попередніх інстанцій, що оскаржуються, - без змін.