У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Ландесбанк Баден-Вюрттемберг (Landesbank Baden-Wurttemberg) та АКА Аусфуркредіт-Гезельшафт м.б.Х. (AKA Ausfuhrkredit-Gesellschaft) про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 04.08.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 581, вчиненого державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А., про звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна, укладеного між позивачем та відповідачами, та закриття виконавчого провадження № 55292737 від 07.12.2017, відкритого за постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений виконавчий напис нотаріуса вчинений з порушенням норм чинного законодавства, а саме:

- статті 88 Закону України "Про нотаріат" в частині відсутності підтвердження безспірності вимог, оскільки сума заборгованості за основним договором між боржником та відповідачами не узгоджена, зазначена у виконавчому написі загальна сума заборгованості визначена неправильно, без урахування сплачених боржником відсотків за користування кредитом за відсотковий період з 30.12.2016 по 30.06.2017 в сумі 16 838,46 Євро;

- Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) про затвердження Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса, оскільки до суми вимог, що підлягають задоволенню, були включені витрати на вчинення виконавчого напису;

- частини 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" та пункту 3.4. Порядку вчинення нотаріальних дій, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) , оскільки виконавчий напис вчинено з порушенням строків на його вчинення, після спливу одного року від дня виникнення у стягувача права вимоги;

- статті 88 Закону України "Про нотаріат" та пункту 282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004, оскільки нотаріусом при вчиненні напису не було враховано наявності судового спору між агентом та гарантом про стягнення боргу, пов'язаного з основним зобов'язанням.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

11.11.2014 між Ukrlandfarming plc, як позичальником та Ландесбанк Баден-Вюрттемберг (Landesbank Baden-Wurttemberg), АКА Аусфуркредіт-Гезельшафт м.б.х. (AKA Ausfuhrkredit-Gesellschaft), як банками кредиторами (далі по тексту - відповідачі) укладено кредитний договір № 60309713 (далі - кредитний договір), відповідно до пункту 2.1. статті 2 якого банки-кредитори надають позичальнику кредитну лінію в розмірі, що не перевищує сукупну основну суму 17 027 417,50 Євро.

Відповідно до пункту 8.1. кредитного договору позичальник здійснює погашення кредиту 14 рівними, послідовними, піврічними частинами кредиту, що погашаються, які належать і підлягають до сплати через 6 місяців після настання точки відліку, але не пізніше 30.06.2015. У разі якщо будь-яка виплата за цим договором здійснюється у дату після першої дати погашення сума, сплачена у такому порядку, погашається рівними сумами у решту дат погашення з тим, щоб несплачені частини кредиту, що погашаються, були відповідним чином збільшені.

В забезпечення виконання зобов'язань боржника - Ukrlandfarming plc за кредитним договором перед відповідачами 16.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" (позивач), як заставодавцем, та відповідачами, як заставодержателями, був укладений договір застави рухомого майна (далі по тексту - договір застави), згідно з підпунктами (а), (b) пункту 2.1 якого (у редакції Додаткової угоди № 2) заставодавець передає заставодержателям у заставу рухоме майно - транспортні засоби згідно з переліком, наведеним у Додатку № 1 до цього Договору у редакції додаткової угоди № 2 до договору застави.

За змістом підпункту (а) пункту 2.3. договору застави цей договір та створена згідно з ним застава забезпечують всі наявні та майбутні вимоги заставодержателів щодо виконання всіх зобов'язань, що у будь-який час підлягають виконанню позичальником на користь заставодержателів за кредитним договором, як наявних, так і майбутніх, безумовних та умовних, включаючи без обмеження виплату суми кредиту за кредитним договором в сукупній сумі 17 027 417,50 Євро; сплату процентів за ставками та у строк, зазначені в кредитному договорі; сплату усіх виплат, комісійних, вартості, витрат, видатків, відшкодувань та всіх інших сум, які підлягають сплаті зараз або час від часу на користь заставодержателів відповідно до цього договору та кредитного договору, включаючи плату за реєстрацію, витрати на звернення стягнення, плату нотаріусу та інші платежі, які можуть підлягати сплаті відповідно до кредитного договору та у зв'язку із ним. Точна сума забезпечених зобов'язань визначатиметься на час звернення стягнення щодо застави відповідно до умов кредитного договору.

Підпунктом (а) пункту 4.1. договору застави передбачено, що якщо настав випадок невиконання зобов'язання, заставодержателі мають право реалізувати всі свої права за цим договором із зверненням або без звернення до суду, в тому числі, шляхом звернення до нотаріуса за виконавчим написом.

Згідно з пунктом 1.1. договору застави випадок невиконання зобов'язання - це невиконання або недотримання боржником забезпечених зобов'язань на умовах, викладених в основному договорі, а також будь-який інший випадок або обставина, за настання яких заставодержателям (відповідачам) надається право звернути стягнення на заставу.

Згідно з підпунктом (а) пункту 4.3. договору застави для здійснення звернення стягнення на заставу в позасудовому порядку, заставодержателі (відповідачі) повинні надіслати заставодавцеві (позивачу) письмове повідомлення про порушення забезпечених зобов'язань та настання випадку невиконання зобов'язань.

Згідно з підпунктом (б) пункту 4.3. Договору застави одночасно із відправленням такого повідомлення заставодержателі (відповідачі) реєструють в Реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на заставу.

За твердженням відповідача-1 боржник з 03.07.2016 перестав обслуговувати (виплачувати) кредит за кредитним договором, у зв'язку з чим відповідачі 09.06.2017 надіслали позивачу повідомлення від 22.05.2017 про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання та звернення стягнення, в якому зазначили про настання випадку невиконання боржником забезпеченого заставою позивача зобов'язання за кредитним договором на підставі пункту 4.3. договору застави та статті 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та вимагали від заставодавця повністю виконати забезпечені зобов'язання в розмірі 2 864 477,368 Євро протягом 30 днів від дати цього повідомлення. Також у листі повідомлено, що у випадку невиконання цієї вимоги кредитори вирішили звернути стягнення в позасудовому порядку шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса на заставлені транспортні засоби.

Доказів виконання позивачем вказаної вимоги та надання на неї відповіді - матеріали справи не містять.

09.06.2017 за заявою відповідачів у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження за договором застави рухомого майна від 16.01.2015.

04.08.2018 відповідачі звернулись до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. із заявою про вчинення виконавчого напису на Договорі застави рухомого майна від 16.01.2015 та звернення стягнення на заставлене майно позивача для солідарного задоволення вимог відповідачів у загальній сумі заборгованості в розмірі 2 845 166,24 Євро.

04.08.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис, зареєстрований за реєстровим № 581, згідно з яким звернено стягнення на заставне майно.

Відповідно до виконавчого напису за рахунок отриманих коштів від продажу транспортних засобів пропонувалось солідарно задовольнити вимоги стягувачів у загальній сумі заборгованості в розмірі 2 845 166,24 Євро, що за офіційним курсом НБУ на момент вчинення виконавчого напису становило 87 348 031,84 грн, з яких:

- 2 834 660,46 Євро - заборгованість за основною сумою кредиту за період з 07.04.2017 по 04.08.2017, що за офіційним курсом НБУ на момент вчинення виконавчого напису становило 87 025 499,12 грн;

- 9 066,86 Євро - несплачені відсотки за кредитом за період з 30.12.2016 по 07.04.2017, що за офіційним курсом НБУ на момент вчинення виконавчого напису становило 278 357,15 грн;

- 1 438,92 Євро - несплачена пеня за кредитом за період з 30.12.2016 по 07.04.2017, що за офіційним курсом НБУ на момент вчинення виконавчого напису становило 44 175,57 грн.

07.12.2017 виконавча служба на підставі виконавчого напису відкрила виконавче провадження № 55292737.

Заставодавець за договором застави рухомого майна від 16.01.2015 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Ландесбанк Баден-Вюрттемберг (Landesbank Baden-Wurttemberg) та АКА Аусфуркредіт-Гезельшафт м.б.Х. (AKA Ausfuhrkredit-Gesellschaft) про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису, вчиненого державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. 04.08.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 581, та закриття виконавчого провадження № 55292737 від 07.12.2017, що відкрито за постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд міста Києва рішенням від 25.05.2018 у справі № 910/35/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018, у задоволенні позову відмовив.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний виконавчий напис нотаріуса був вчинений з дотриманням вимог чинного законодавства України, оскільки

- відповідачі подали нотаріусу всі необхідні для вчинення виконавчого напису документи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) ;

- вимоги, задоволені за виконавчим написом, були безспірними, оскільки станом на дату вчинення виконавчого напису не існувало спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, який би розглядався органом, уповноваженим розглядати такий спір, а надані позивачем копії ухвал Окружного суду кантону Цюріх не є належними доказами існування такого спору, оскільки не були легалізовані та перекладені у встановленому порядку, тобто не відповідають вимогам достовірності. Визначений у виконавчому написі розмір заборгованості є правильним, визначений з урахуванням всіх сплачених боржником сум, в тому числі і суми в розмірі 16 888,46 Євро, яка була зарахована в якості погашення пені у визначеному кредитним договором порядку черговості зарахування платежів та в матеріалах справи відсутні докази погашення позивачем заборгованості;

- виконавчий напис був вчинений з дотриманням встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" річного строку для його вчинення, перебіг якого за висновком судів почався з моменту виникнення у стягувачів права примусового стягнення всього боргу на підставі невиконання боржником повідомлення-вимоги від 07.04.2017 про повернення всієї суми кредиту, надісланої йому відповідачами.

У зв'язку з відмовою у задоволенні позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суди відмовили і у задоволенні позову про закриття виконавчого провадження, відкритого за цим виконавчим написом.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Європа-Транс ЛТД" просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема статті 20 Закону України "Про заставу", статті 526 Цивільного кодексу України, статті 88 Закону України "Про нотаріат"та пункту 5 частини 4 статті 28, статті 14, частин 2, 4, 5 статті 236, пункту 3 частини 1 статті 237, пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- не врахували, що відповідно до вимог чинного законодавства України перебіг строку для вчинення виконавчого напису нотаріуса починається з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу, тобто з моменту прострочення чергового платежу, а не з моменту направлення боржнику вимоги про сплату заборгованості. У зв'язку з цим суди не надали оцінку пункту 16.1. кредитного договору щодо випадків невиконання зобов'язань та дійшли помилкового висновку про те, що спірний виконавчий напис нотаріуса був вчинений з дотриманням строку для його вчинення;

- не врахували судову практику судів Касаційної інстанції щодо моменту виникнення права вимоги;

- не перевірили правильність визначеного в спірному виконавчому написі нотаріуса розміру заборгованості за кредитним договором, не надали оцінку доводам позивача про те, що цей розмір заборгованості є неправильним, зокрема в частині визначення розміру пені.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані позивачем судові рішення ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх обставин справи, ґрунтуються на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, а касаційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. За твердженням відповідачів, позивач неправильно, на власний розсуд трактує умови основного (кредитного) договору та помилкового ототожнює момент виникнення права вимоги негайного погашення кредиту в повному обсязі з моментом невиконання боржником зобов'язання в частині. На думку відповідачів умови пункту 16.1. основного (кредитного) договору передбачають право відповідачів на власний розсуд обирати спосіб реагування на прострочення боржника, у зв'язку з чим зазначене право пов'язано не з моментом конкретного прострочення сплати платежів за договором, а з моментом прийняття у зв'язку з таким простроченням рішення про необхідність реалізації такого права. Також вказує на безпідставність доводів скаржника про неврахування під час розрахунку основної заборгованості сплаченої позивачем суми відсотків, оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено факт врахування у спірному виконавчому написі всіх сплачених позивачем сум. Відповідачі в спростування наведених скаржником у касаційній скарзі математичних розрахунків заборгованості за основним договором та доводів про неправильне застосування процентних ставок ЕОNІА та ЕURIBOR зазначають про те, що скаржник помилково розрізняє ці процентні ставки та не враховує, що показник ЕОNІА є частиною показника ЕURIBOR, а також довільно, на власний розсуд тлумачить статтю 5 Основного договору. Також вказують на те, що ці твердження скаржника зводяться до оцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанцій.

Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши наявні матеріали справи, надану господарськими судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, Касаційний господарський суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Аналогічні положення містяться в пункті 3.1. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) (далі за текстом - Порядок).

Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.1., 3.2., 3.5. Глави 16 "Вчинення виконавчих написів" Розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій" Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) , для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) (далі за текстом - Перелік). Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) .

Пунктами 1 та 2 Переліку встановлено, що у разі стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

У разі стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, додаються а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Отже, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо. Відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

Як встановили суди попередніх інстанцій відповідачі для вчинення спірного виконавчого напису подали нотаріусу разом із заявою всі необхідні документи, що підтверджують безспірність вимог та які вимагались чинним законодавством, а саме: основний договір та договір застави; документи, що підтверджують видачу кредитних коштів; документи, що підтверджують виставлення рахунків на повернення кредитних коштів; документи, що підтверджують закриття кредитної лінії у зв'язку із виникненням заборгованості; документи, що підтверджують надсилання вимог про оплату заборгованості; документи, що підтверджують визнання заборгованості позичальником; документи, що підтверджують повноваження підписантів та представників відповідачів; документи, що підтверджують попередження позичальника та позивача про звернення стягнення на заставне майно у випадку непогашення заборгованості; документи, що підтверджують надходження коштів від позичальника та розрахунок заборгованості. Факт подання відповідачами нотаріусу для вчинення виконавчого напису вищезазначених документів визнається та не заперечується позивачем.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачі виконали вимоги пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 (1172-99-п) щодо подання документів, необхідних для вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що визначений у виконавчому написі розмір заборгованості є правильним.

У зв'язку з цим суди встановили, що в порядку, визначеному умовами основного (кредитного) договору, відповідачі надали позичальнику кредит у загальній сумі 5 490 224,20 Євро.

За умовами кредитного договору погашення кредиту відбувається 14 рівними, послідовними, піврічними частинами кредиту, що погашаються, які належать і підлягають до сплати через 6 місяців після настання точки відліку, але не пізніше 30.06.2015. Тобто, датою остаточного погашення кредиту є 30.12.2021.

На виконання умов кредитного договору позичальник лише частково повернув кредитні кошти та у 2016 році перестав обслуговувати (виплачувати) кредит за кредитним договором, у зв'язку з чим відповідач-1 в своїх інтересах та інтересах відповідача-2 протягом 2016-2017 років звертався до позичальника та позивача (як заставодавця) із вимогами про оплату поточної заборгованості, зокрема чергових платежів по основному боргу в сумах, визначених кредитним договором, та які позичальник мав сплатити 30.06.2016 і 30.12.2016, та простроченим процентам.

Однак, ні боржник, ні позивач зазначені вимоги не виконали у повному обсязі та не заперечили викладених у вимогах обставин в т.ч. щодо розміру нарахованих відсотків, а в листах від 29.07.2016, 06.09.2016 та 15.12.2016 позичальник просив дати згоду на скоригований графік погашення заборгованості до кредитного договору.

28.03.2017 Адвокатська фірма "Ангард", діючи в інтересах відповідачів, надіслала позичальнику лист-попередження від 27.03.2017, в якому зазначила, що відповідачі вимагають сплати заборгованості за основним договором у розмірі 624 171,84 євро в рахунок сплати чергових платежів від 30.06.2016 та 30.12.2016 не пізніше 03.04.2017, в тому числі шляхом добровільної передачі заставленого майна. Також у листі повідомлено про те, що у разі несплати зазначених сум настане випадок невиконання зобов'язань відповідно до статті 16.1 Основного договору, у зв'язку з чим відповідачі набудуть права вимоги термінового повернення всієї суми кредиту. Вказаний лист отримано боржником 29.03.2017.

Однак, боржник відповіді на вимогу не надав та залишив вимогу без виконання, у зв'язку з чим відповідач-1 надіслав 07.04.2017 позичальнику повідомлення-вимогу, у якому зазначив, що у зв'язку з настанням випадку невиконання зобов'язань відповідно до пункту 16.1 (а) Основного договору (прострочення сплати кредиту) відповідачі оголосили "кредит негайно належним до погашення у повному обсязі разом з нарахованими за ним процентами, зборами, комісіями, витратами та будь-якими іншими вимогами" та вимагали негайно, але не пізніше 13.04.2017, сплатити заборгованість за Основним договором в повному обсязі в загальному розмірі 2 864 477,38 Євро. При цьому визначили, що загальна сукупна сума кредитної заборгованості включає такі суми:

- 392 158,87 Євро - третя частину кредиту, належна до сплати 30.06.2016,

- 9 967,37 Євро - проценти за невиконання зобов'язань за ставкою 5%, нараховані на суму 392 158,87 Євро (на третю частину кредиту) за період з 30.06.2016 до 30.12.2016) (штрафні відсотки),

- 2 422,68 Євро (2589,60 швейцарських франків) - витрати на юридичне забезпечення у Швейцарії станом на 21.12.2016,

- 222 045,60 Євро - четверта частина кредиту, належна до сплати 30.12.2016,

- 8 360,01 Євро - проценти за невиконання зобов'язань за ставкою 5%, нараховані на суму 614 204,47 Євро (на суму заборгованості по третій та четвертій сумах кредиту) за період з 30.12.2016 до 07.04.2017 (штрафні відсотки),

- 2 220 455,99 Євро - залишок основної суми кредиту,

- 9066,86 Євро - проценти за ставкою 1,5%, нараховані на суму 22 220 455,99 Євро (на залишок основної суми кредиту) за період з 30.12.2016 до 07.04.2017.

Однак, боржник зазначену вимогу не виконав, відповіді на вимогу не надав.

В пункті 4.4. договору застави сторони між собою погодили, що довідка, добросовісно видана заставодержателями щодо загальної суми або будь-якої частини забезпечених зобов'язань або сум, що підлягають сплаті йому за цим договором, за відсутності технічних помилок вважається підтвердженням такої суми, за відсутності доказів про зворотне. У разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо будь-яких вказаних в довідці сум заставодавець має право вимагати негайного надання підтверджуючих документів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач-1 видав довідку від 04.08.2017 про надходження коштів, в якій зазначив, що позичальник був повідомлений листом від 07.04.2017 про невиконання зобов'язань за кредитним договором, забезпеченим заставою, на суму 2 864 477,68 Євро, а також вказав, що у період з 07.04.2017 по дату складання цієї довідки від позичальника на банківські реквізити відповідача-1 надійшли кошти у розмірі 16 888,46 Євро, які згідно зі встановленою в пункті 9.5. кредитного договору черговістю зарахування були зараховані в якості погашення пені (штрафних відсотків) по кредиту. Також в довідці встановлено, що на день складання даної довідки заборгованість за кредитним договором становила 2 845 166,24 Євро.

Відповідно до наведеного відповідачем-1 розрахунку заборгованості від 04.08.2017 за кредитним договором № 60309713 від 11.07.2014 сума заборгованості на дату складання розрахунку становила 2 845 166,24 Євро та складалась із: основного боргу по кредиту в розмірі 2 834 660,46 Євро, строк платежу якого настав 07.04.2017, процентів по кредиту в розмірі 9 066,86 Євро (за період з 30.12.2016 по 07.04.2017), пені (штрафних відсотків) по кредиту в розмірі 1 438,92 Євро (за період з 30.12.2016 по 07.04.2017).

На підставі зазначених обставин суди попередніх інстанцій правильно встановили, що загальна сума боргу за кредитним договором була зменшена відповідачами на суму сплачених позивачем відсотків у розмірі 16 888,46 Євро, у зв'язку з чим суди правильно визнали безпідставними доводи позивача про неврахування під час розрахунку основної заборгованості вказаної суми відсотків та невірний розрахунок суми заборгованості. З огляду на викладене Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в касаційній скарзі на неправильність визначення у спірному виконавчому написі розміру заборгованості в частині пені.

Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання позивача в касаційний скарзі не те, що суди попередніх інстанцій не перевірили правильність визначеного в спірному виконавчому написі нотаріуса розміру заборгованості за кредитним договором, не надали оцінку доводам позивача про те, що цей розмір заборгованості є неправильним, зокрема в частині визначення розміру пені, оскільки такі твердження є безпідставними та спростовуються наведеними вище обставинами, які свідчать про те, що суди попередніх інстанцій перевірили правильність визначеного в спірному виконавчому написі нотаріуса розміру заборгованості за кредитним договором, встановили факт врахування у спірному виконавчому написі всіх сплачених позивачем сум, надали належну правову оцінку зазначеним обставинам та зробили відповідні висновки. Крім того, Касаційний господарський суд зазначає, що ці твердження скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що зазначений у виконавчому написі розмір заборгованості є правильним, був визначений з урахуванням усіх сплачених боржником сум, в тому числі і суми в розмірі 16 888,46 Євро, яка була зарахована в якості погашення штрафних відсотків у визначеному кредитним договором порядку черговості зарахування платежів та в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості. Надані стягувачем нотаріусу документи підтверджують безспірність заборгованості, свідчать про те, що визначена у спірному виконавчому написі нотаріуса заборгованість за кредитним договором визнавалась боржником, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у боржника заперечень щодо розміру заборгованості за кредитним договором, визначеного кредиторами в листах-нагадуваннях, у вимогах про сплату заборгованості та в повідомленні-вимозі від 07.04.2017.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, звертаючись з позовом у даній справі про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, позивачі зобов'язані довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум.

Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, позивач, як заставодатель, не довів у встановленому процесуальним законом порядку належними і допустимими доказами, що сума заборгованості за кредитним договором станом на дату вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису була іншою ніж та, яка була визначена у виконавчому написі, не надав ні власного контррозрахунку суми заборгованості по кредитному договору, ні доказів погашення існуючої заборгованості, ні доказів, які б підтверджували наявність іншого розміру заборгованості, відмінного від визначеного у виконавчому написі.

Крім того, суди встановили, що станом на дату вчинення виконавчого напису не існувало спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором, який би розглядався органом, уповноваженим розглядати такий спір, оскільки на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса 04.08.2017 спір за заявою компанії УЛФ Трейд АГ в Окружному суді кантону Цюріх, на наявність якого послався позивач, був відсутній. При цьому, суди також встановили, що надані позивачем копії ухвал Окружного суду кантону Цюріх не є належними доказами існування такого судового спору щодо розміру заборгованості за кредитним договором № 60309713, оскільки не були легалізовані та перекладені у встановленому порядку, тобто не відповідають вимогам достовірності.

Касаційний господарський суд також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що спірний виконавчий напис був вчинений з дотриманням відповідачами встановленого статтею 88 Закону України "Про нотаріат" однорічного строку для його вчинення.

Згідно з частиною 1 статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Аналогічні положення містяться в пункті 3.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (z0282-12) , (далі по тексту - Порядок).

Згідно з пунктом 3.4. Порядку строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.

Відповідно статті 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважено перед іншими кредиторами.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про заставу" за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за змістом статті 1 кредитного договору випадок невиконання зобов'язань означає будь-яку подію або обставину, визначену у пункті 16.1 цього договору; частина кредиту, що погашається означає кожну частину кредиту для погашення кредиту, що згадується у р. 8.1 цього договору.

Пунктом 16.1 Кредитного договору визначено право агента вимагати негайного погашення кредиту, як повністю так і частково, а також сплати усіх нарахованих за кредитом відсотків, винагород, комісій, витрат та виконання будь-яких інших пов'язаних вимог, сплати та виконання яких він має право вимагати за кредитним договором, у випадку, якщо позичальник не виконає будь-які свої платіжні зобов'язання у встановленому договором порядку.

Тобто, в кредитному договорі сторони погодили можливість банків-кредиторів вимагати дострокового погашення боргу за кредитним договором у разі порушення позичальником своїх грошових зобов'язань.

Отже, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, наведені положення кредитного договору передбачають можливість реалізації кредитором вимоги до позичальника щодо повного погашення кредиту у зв'язку із будь-якими його простроченнями окремо або у сукупності (у кількості та часі) і вказана можливість є правом відповідачів, яке пов'язується не з моментом прострочення сплати конкретного чергового платежу за договором, а з моментом прийняття у зв'язку з таким простроченням рішення про необхідність реалізації такого права (якщо існує вагома підстава для цього) та доведення його до відома позичальника. Враховуючи викладене, а також те, що прострочення повернення кредиту у визначених кредитним договором сумах та строки у даному випадку є триваючим порушенням, передбачене пунктом 16.1 Кредитного договору право може бути реалізоване кредитором у будь-який момент після настання прострочення та пов'язується з моментом реалізації кредитором такого права після настання порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з цим суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач-1 звернувся до позичальника із вимогою-повідомленням від 07.04.2017 про настання випадку невиконання зобов'язань відповідно до пункту 16.1 (а) Основного договору (прострочення сплати кредиту) та оголошення кредиту негайно належним до погашення у повному обсязі разом з нарахованими за ним процентами, зборами, комісіями, витратами та будь-якими іншими вимогами, в якій вимагав негайно, але не пізніше 13.04.2017, сплатити заборгованість за Основним договором в повному обсязі в загальному розмірі 2 864 477,38 Євро. Зазначена вимога була отримана позичальником 12.04.2017.

Суди встановили, що доказів виконання боржником зазначеної вимоги матеріали справи не містять.

Врахувавши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з простроченням боржника банки-кредитори набули право на дострокове повернення заборгованості по кредитному договору № 60309713 та реалізували це право шляхом надіслання позичальнику вимоги-попередження від 07.04.2017 про настанням випадку невиконання зобов'язань, яка була отримана позичальником 12.04.2017. Отже, право вимоги на повне дострокове повернення усього тіла кредиту виникло у банків-кредиторів з моменту отримання позичальником зазначеної вимоги.

При цьому, спірний виконавчий напис був вчинений нотаріусом 04.08.2017, тобто в межах встановленого чинним законодавством України річного строку з моменту виникнення права вимоги, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.

Касаційний господарський суд не бере до уваги твердження позивача в касаційній скарзі про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України перебіг строку для вчинення виконавчого напису нотаріуса починається з моменту прострочення чергового платежу, а спірний виконавчий напис нотаріуса був вчинений з порушенням встановленого чинним законодавством однорічного строку з дня виникнення права вимоги, оскільки позивач помилкового ототожнює момент виникнення права вимоги негайного (дострокового) погашення кредиту в повному обсязі з моментом невиконання боржником зобов'язання в частині. Умови пункту 16.1. основного (кредитного) договору передбачають право відповідачів на власний розсуд обирати спосіб реагування на прострочення боржника, у зв'язку з чим зазначене право пов'язано не з моментом прострочення сплати конкретного платежу за договором, а з моментом прийняття у зв'язку з таким простроченням рішення про необхідність реалізації такого права.

Посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не врахували практику судів касаційної інстанції щодо моменту виникнення права вимоги примусового стягнення боргу у правовідносинах, в яких був вчинений виконавчий напис нотаріуса, є безпідставними, оскільки наведені скаржником в касаційній скарзі постанови судів касаційних інстанції свідчать про наявність у зазначених справах інших, ніж у цій справі обставин, залежно від яких суди приходили до відповідних правових висновків. Обставини у наведених скаржником справах не стосувались моменту виникнення у кредитора права вимоги стягнення боргу у разі реалізації ним права на дострокове стягнення боргу в повному обсязі.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що спірний виконавчий напис був вчинений з дотриманням норм чинного законодавства, а позовні вимоги є необґрунтованими, та вважає, що суди правильно, із правильним застосуванням норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права обґрунтовано відмовили у задоволенні позову про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 04.08.2017, зареєстрованого в реєстрі за № 581, вчиненого державним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. про звернення стягнення на предмет застави за договором застави рухомого майна, укладеного між позивачем та відповідачами. При цьому, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суди правильно відмовили і у задоволенні позову про закриття виконавчого провадження, відкритого за цим виконавчим написом.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.