1.1. У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврида-Плюс" (далі - ТОВ "Таврида-Плюс") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Тріус" (далі - ТОВ "Агро-Тріус") 264 885,42 грн збитків у виді упущеної вигоди на підставі положень статей 22, 623 Цивільного кодексу України, статті 225 Господарського кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 27 Закону України "Про оренду землі".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на підставі договорів оренди, укладених у травні та у листопаді 2009 року із власниками земельних ділянок, користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, зокрема земельними ділянками, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,77 га, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,93 га; кадастровий номер НОМЕР_3, площею 2,0 га; загальною площею 5,7 га, для вирощування товарної сільськогосподарської продукції. Проте відповідач самовільно зайняв ці ділянки та у квітні 2016 року посіяв на них рис, а згодом зібрав урожай. Позивач вважав, що внаслідок таких протиправних дій відповідача йому заподіяно збитки у виді неодержаного доходу (упущена вигода) у заявленій до стягнення сумі, які має бути відшкодовано відповідачем у повному обсязі.

1.2. У відзиві на позов і додаткових поясненнях ТОВ "Агро-Тріус" заперечило проти позовних вимог, просило відмовити в їх задоволенні, посилаючись на недоведеність завдання саме відповідачем позивачеві спірних збитків, відсутність вини відповідача та акцентуючи на суперечливості наданих позивачем доказів на підтвердження викладених у позові обставин, зокрема протоколу огляду місця події від 26.04.2016, протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 27.04.2016, протоколу допиту потерпілого ОСОБА_5 від 27.04.2016, протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 29.04.2016.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 07.12.2017 (суддя Пінтеліна Т. Г.) у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту самовільного зайняття саме відповідачем спірних земельних ділянок, кадастрові номери НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 5,7 га, а тому і про відсутність підстав для стягнення з відповідача збитків у заявленій сумі.

2.2. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 (судді: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Таран С. В.) рішення Господарського суду Херсонської області від 07.12.2017 залишено без змін із тих же підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками апеляційного господарського суду, ТОВ "Таврида-Плюс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Херсонської області від 07.12.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, неправильно здійснену судами оцінку доказів у справі. Зокрема, ТОВ "Таврида-Плюс" наголошує на самовільному зайнятті та використанні відповідачем спірних земельних ділянок, що підтверджується наявними у справі доказами, у тому числі матеріалами кримінальної справи, протоколами огляду місця події, протоколами допиту свідків; вважає, що наявні підстави для стягнення спірних збитків із відповідача. Окрім того, скаржник акцентує, що був позбавлений права на участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, оскільки ухвалу суду від 13.09.2018 представник позивача отримав лише 20.09.2018, а тому не був обізнаним, що розгляд справи відбуватиметься в залі № 19. При цьому скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 120 Господарського процесуального кодексу України не забезпечив вчасного отримання ухвали суду учасником справи.

3.2. Від ТОВ "Таврида-Плюс" надійшла заява про зупинення виконання оскаржених судових рішень, яку колегія суддів залишає без задоволення через відсутність у цьому випадку правових підстав для такого зупинення.

3.3. Від ТОВ "Агро-Тріус" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство просить визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу; залишити без змін судові рішення у справі як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення. Відповідач наголошує на безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі, акцентує, що суди повно, всебічно та об'єктивно розглянули обставини та оцінили наявні у справі докази. Водночас відповідач звертає увагу і на належне повідомлення позивача про час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, що підтверджується відомостями із сайта Укрпошти, зазначає, що представник позивача був присутнім у суді апеляційної інстанції у день слухання справи, однак через власну недбалість не брав участі у судовому засіданні.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі рішення і постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Таврида-Плюс" (позивач) є сільгоспвиробником і здійснює господарську діяльність на орендованих землях на території Каланчацького району Херсонської області.

Із 2009 року позивач на підставі договорів оренди землі від 12.05.2009, від 09.11.2009, укладених із власниками землі, орендує земельні ділянки, зокрема, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 1,77 га, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 1,93 га, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 2,0 га (спірні земельні ділянки загальною площею 5,7 га). Ці земельні ділянки використовуються для вирощування рису.

Позивач в обґрунтування позову послався на те, що у квітні 2016 року ці земельні ділянки було самовільно зайнято відповідачем, який засіяв їх рисом і зібрав урожай. Унаслідок таких дій відповідача позивачеві завдано збитків у виді неодержаних доходів (упущеної вигоди) у сумі 264 885,42 грн, що є предметом судового розгляду у цій справі.

4.3. Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позову та зазначив, що наявні у справі докази, у тому числі акт обстеження земельної ділянки від 20.05.2016 № 000021 Державної інспекції сільського господарства в Херсонській області, витяг із кримінального провадження, постанова про закриття кримінального провадження № 12016230180000312 від 01.11.2017, протокол огляду місця події від 26.04.2016, протокол допиту потерпілого ОСОБА_5 від 27.04.2016, протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 27.04.2017, протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 06.08.2016, протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 18.08.2016, протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 29.04.2016, на які, зокрема, послався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не підтверджують факту завдання позивачеві спірних збитків саме відповідачем.

4.4. Здійснюючи судовий розгляд справи, суди попередніх інстанцій не установили наявності складу правопорушення у діях відповідача, тобто правових підстав для стягнення заявлених збитків немає.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржені рішення і постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статей 224, 225 Господарського кодексу України, за змістом яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків і причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов'язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статей 76, 77 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивачем не обґрунтовано та не доведено наявності у діях відповідача повного складу цивільного правопорушення, як необхідної умови для стягнення збитків. Суди визнали недоведеним позивачем факт самовільного зайняття і використання відповідачем спірних земельних ділянок, розмір заявленої до стягнення суми збитків (ймовірно неодержаних позивачем доходів).

Як уже зазначалося, позивач на підтвердження самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок послався, серед іншого, на акт обстеження земельної ділянки від 20.05.2016, витяг із кримінального провадження, постанову про закриття кримінального провадження № 12016230180000312 від 01.11.2017, протокол огляду місця події від 26.04.2016, протоколи допиту потерпілого і свідків, наявні у матеріалах справи.

Надавши оцінку наявним у справі доказам у сукупності, попередні судові інстанції встановили, що вони не доводять факту зайняття і використання спірних земельних ділянок саме відповідачем, а інших належних доказів на підтвердження таких обставин позивачем не надано і, відповідно, протилежного не доведено.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права зводяться до його незгоди із встановленими судами обставинами справи та здійсненою судами оцінкою зібраних у справі доказів. Однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Довід скаржника про те, що він не зміг бути присутнім у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції, оскільки ухвалу суду апеляційної інстанції від 13.09.2018 він отримав 20.09.2018, у день судового засідання, і не був обізнаним про зміну порядку і місця проведення судового розгляду, не може бути підставою для скасування оскарженої постанови у справі, оскільки, як убачається із матеріалів справи зазначену ухвалу суду отримано представником позивача за довіреністю 19.09.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ІІ т. с., а. с. 185); до того ж, як зазначає сам скаржник, 20.09.2018, у день судового засідання, його представник був присутнім у суді апеляційної інстанції, що свідчить про належне повідомлення ТОВ "Таврида-Плюс" про дату, час і місце судового засідання в силу вимог статті 242 Господарського процесуального кодексу України.

6.2. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.