розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Карла Маркса-2" на рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 (суддя Левченко П.І.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 (головуючий: Гребенюк Н.В., судді: Білецька А.М., Медуниця О.Є.)

за позовом Приватного підприємства "Карла Маркса-2"

до Головного управління Держгеокадастру у Сумської області

про поновлення договору оренди,

За участю представників:

позивача - Серт О.В., Литвинець В.М. - адвокати,

відповідача - не з'явився,

У серпні 2017 року Приватне підприємство "КАРЛА МАРКСА-2", с. Мінакове, Путивльського району, Сумської області звернулось до господарського суду Сумської області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, м. Суми про визнання поновленим на тих самих умовах на наступні 7 (сім) років строком до 01.04.2024 договору оренди землі б/н від 24.03.2010 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5923882300:09:001:0010 площею 2,8130га.

27.09.2017 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій, керуючись статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просив уточнити свої позовні вимоги до відповідача, а саме: просив визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений 24.03.2010 року, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк 7 років на тих самих умовах в наведеній у заяві про уточнення позовних вимог редакції, яка відрізняється від редакції проекту додаткової угоди до договору оренди землі, що додавалася позивачем до його листа-повідомлення від 31.01.2017 року № 74 про надання згоди на пролонгацію договору оренди землі (а.с. 21-25), зокрема, в частині розміру річної орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема частини 6 цієї норми, після закінчення строку укладеного між Путивльською районною державною адміністрацією і ПП "Карла Маркса-2" договору оренди від 24.03.2010, позивач отримав право на поновлення цього договору. Так, ПП "Карла Маркса-2" наголосило, що належним чином виконувало зобов'язання за договором, на виконання вимог пункту 8 договору направило Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області лист-повідомлення від 31.01.2017 із проектом додаткової угоди, на який отримало відповідь відповідача про відмову в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі через, зокрема, відсутність витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, витягу з Державного земельного кадастру, довідки податкового органу про відсутність заборгованості з орендної плати, копій установчих документів.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.09.2017 у справі №920/736/17 (суддя Левченко П.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 рішення місцевого суду залишено без змін.

02.01.2018 (згідно з реєстраційним штампом ХАГС) Приватним підприємством "Карла Маркса-2" подано до Касаційного господарського суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі №920/736/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2018 року у справі № 920/736/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2018 поновлено Приватному підприємству "Карла Маркса-2" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду Сумської області від 27.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 у справі № 920/736/17, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 15.05.2018.

Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2018 провадження за касаційною скаргою у справі №920/736/17 зупинено до перегляду палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №920/739/17.

10.09.2018 палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду винесено постанову у справі № 920/739/17 (оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 12.11.2018).

Ухвалою Верховного Суду від 22.11.2018 поновлено провадження у даній справі, справу призначено до розгляду на 11.12.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (позивач) вважає, що суди попередніх судових інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясували всі обставини даної справи.

Скаржник вважає, що позивач мав право скористатися своїм переважним правом на поновлення договору оренди, оскільки більше ніж за 30 днів до закінчення строку його дії направив до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі разом із проектом відповідної додаткової угоди та інші документи. Отже, орендар належним чином виконав передбачений договором обов'язок щодо повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди від 24.03.2010. Натомість лист-повідомлення від 16.03.2017 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди відповідач направив лише 21.03.2017, тобто, із порушенням місячного терміну для повідомлення орендаря про прийняте рішення, що дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди з урахуванням змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у судовому порядку.

Зокрема, скаржник зазначає, що звертаючись із позовною заявою, ПП "Карла Маркса-2" не розмежовувало двох окремих підстав поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених частинами 1- 5 і частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому позовну заяву було обґрунтовано як наявністю фактів, передбачених частинами 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме: належним виконанням орендарем своїх обов'язків за договором; повідомленням орендарем орендодавця в установлені строки до закінчення строку дії договору про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; долученням орендарем до листа-повідомлення проекту додаткової угоди; неповідомленням орендодавцем протягом місяця орендареві про наявність заперечень та своє рішення; так і наявністю фактів, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", - орендар продовжує користуватися земельною ділянкою і належним чином виконує обов'язки за договором.

В касаційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд судові рішення залишити без змін, скаргу без задоволення.

В судове засідання з'явився представники позивача, які просили задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, які з'явилися у судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 24.03.2010 між Путивльської районною державною адміністрацією (орендодавцем) і Приватним підприємством "Карла Маркса-2" (орендарем) було укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав орендарю (позивачу) в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,8130 га на території В'язенської сільської ради Путивльського району Сумської області.

Вищезазначений договір було зареєстровано у Путивльському відділі Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК 01.04.2010.

Земельна ділянка площею 2,8130 га була передана позивачеві за актом приймання-передачі земельної ділянки, підписаним сторонами.

З пункту 8 договору вбачається, що він укладений на 7 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Термін дії вказаного договору встановлено до 01.04.2017.

' 'br' Законом України №5245-VI від 06.09.2012 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (5245-17) до чинного законодавства були внесені зміни, відповідно до яких з 01.01.2013 розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності було визначено Держземагентство України.

В подальшому згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (442-2014-п) було утворено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

Відповідно до підпункту 31 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" (15-2015-п) до основних завдань Держгеокадастру віднесено розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) , безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Відповідно до наказу Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру № 6 від 03.03.2015 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру у Сумській області" повноваження Головного управління Держземагентства покладено на Головне управління Держгеокадастру у Сумській області в тому числі й з питань розпорядження земельними ділянками державної форми власності.

Таким чином, з 03.03.2015 Головне управління Держгеокадастру у Сумській області відповідно до статті 122 Земельного кодексу України наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб, земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах області.

31.01.2017 року позивач направив відповідачеві, який є публічним правонаступником орендодавця (орендодавцем), лист-повідомлення №74 з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Вказаний лист отриманий Головним управлінням Держгеокадастру в Сумській області 17.02.2017, що підтверджується відтиском штемпеля про реєстрацію вхідної кореспонденції (вхідний реєстраційний № 3212).

У відповідь на свій лист-повідомлення позивач отримав від відповідача лист від 16.03.2017 року, яким позивачеві було відмовлено в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі через, зокрема, відсутність витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, витягу з Державного земельного кадастру, довідки податкового органу про відсутність заборгованості з орендної плати, копій установчих документів.

Звертаючись з даним позовом, позивач вважав, що відповідач безпідставно та всупереч частині третій статті 33 Закону України "Про оренду землі", посилаючись на ненадання позивачем вищезазначених документів разом з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі, відмовив в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. При цьому, позивач зазначав, що відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема частини 6 цієї норми, після закінчення строку укладеного між Путивльською районною державною адміністрацією і ПП "Карла Маркса-2" договору оренди від 24.03.2010, він отримав право на поновлення цього договору.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові мотивовано тим, що право позивача на поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, визначене частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", відповідачем не порушувалося, оскільки позивач не звертався до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, які були передбачені договором, і не надсилав відповідачеві проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Постанова Харківського апеляційного господарського суду, якою рішення місцевого суду залишено без змін, мотивована тим, що позивач втратив переважне право на поновлення договору оренди землі на підставі частин 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та не довів підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідних для поновлення договору оренди землі.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

В постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, прийнятій у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, зроблений такий правовий висновок:

"5.2. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.

5.3. Суд першої інстанції установив, що ПП "Карла Маркса-2" більше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору оренди землі (31.01.2017) направило до Головного управління Держгеокадастру в Сумській області лист-повідомлення про поновлення цього договору разом із проектом відповідної додаткової угоди (отримано відповідачем 17.02.2017), а також інші документи. Таким чином, орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 24.03.2010 та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.4. Суд першої інстанції також установив, а суд апеляційної інстанції не спростував, що ПП "Карла Маркса-2" протягом строку дії договору оренди, а також у квітні-серпні 2017 року, після закінчення строку його дії, продовжувало користуватися земельною ділянкою та сплачувало орендну плату за неї.

Відповідачем факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано, доказів заперечення протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надано.

5.5. Законодавцем у частині 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визначено алгоритм дій, який зобов'язує орендодавця після отримання листа-повідомлення орендаря:

1) розглянути лист-повідомлення на відповідність вимогам закону;

2) узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору;

3) за відсутності заперечень прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності);

4) укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендареві направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Зазначені положення слід розуміти таким чином:

а) орендодавець у разі невідповідності змісту листа-повідомлення та умов проекту додаткової угоди вимогам закону повинен протягом місяця із дати його отримання повідомити орендареві про такі невідповідності, що, у свою чергу, може бути підставою для заперечення у задоволенні заяви орендаря;

б) може запропонувати свою редакцію істотних умов договору оренди землі.

При цьому необхідно мати на увазі, що заперечення орендодавця щодо невідповідності листа-повідомлення із проектом додаткової угоди вимогам закону мають бути обґрунтованими і містити конкретні посилання на порушення закону, зазначені у листі-повідомленні або проекті додаткової угоди, або містити конкретні істотні умови договору, щодо яких орендодавець пропонує зміни.

Якщо орендар та орендодавець у процесі погодження фактично дійшли згоди щодо нових істотних умов договору оренди землі, але не уклали додаткової угоди, то способом захисту прав орендаря буде саме його звернення до суду із позовом про укладення додаткової угоди на нових узгоджених істотних умовах, а не автоматична пролонгація на попередніх умовах.

5.6. Натомість, як установлено судом першої інстанції та залишено поза увагою судом апеляційної інстанції, лист-повідомлення від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3929/2-17 про відмову позивачеві у поновленні договору оренди землі Головне управління Держгеокадастру у Сумській області направило лише 21.03.2017 (згідно з копією поштового чека про відправлення).

Отже, суд першої інстанції установив факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення, що, у свою чергу, дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.7. Таким чином, у разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України (435-15) зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених судом обставин належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

5.8. При цьому, як убачається зі змісту листа-повідомлення від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3909/2-17, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області поінформувало, що не вважає за можливе поновити договір оренди через відсутність, зокрема, витягу із технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі.

Водночас Закон України "Про оренду землі" (161-14) не передбачає надання орендарем в обов'язковому порядку інших додаткових документів до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі, крім проекту додаткової угоди.

5.9. За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7- 10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) .

Пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, а згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 наведеної норми розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Як убачається зі змісту договору, розмір орендної плати визначено сторонами у межах законодавства, а зміна такого розміру за відсутності погодження між сторонами може бути окремою підставою для звернення до суду. При цьому лист-повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 16.03.2017 № 28-18-0.6-3909/2-17 не містить заперечень щодо визначеного у договорі розміру орендної плати або застережень про незгоду із будь-якими істотними умовами договору.

5.10. Отже, слід визнати правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що оскільки нормативна грошова оцінка земель - основа для визначення розміру орендної плати, її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати в процесі узгодження з орендарем усіх істотних умов договору, а не підставою для відмови у поновленні договору оренди саме через ненадання витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки землі, натомість у листі-повідомленні відповідач неправомірно послався на необхідність надання додаткових документів, не зазначаючи конкретних підстав для відмови у поновленні договору оренди земельної ділянки.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано наголосив, що саме відповідачем була порушена процедура реалізації позивачем переважного права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.11. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (v018p710-04) (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

ПП "Карла Маркса-2" звернулося до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку, при цьому уточнення позовних вимог мало на меті конкретизувати формулювання позовної вимоги, а не зміни її по суті. За результатами розгляду цієї вимоги суд першої інстанції відновив порушене право позивача, установивши належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем."

Суди попередніх інстанцій зазначене не врахували, що призвело до помилкових висновків.

При цьому, судами не досліджено належним чином доводи позивача, що ним одними платіжними дорученнями сплачувалася орендна плата за різні земельні ділянки.

Згідно з ч.ч.1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

Згідно з п.2 ч.1 ст. 308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Приватного підприємства "Карла Маркса-2", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.